Рішення

від 13.07.2016 по справі 920/272/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.07.2016 Справа № 920/272/16

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Вітчизна», м. Конотоп, Сумська область,

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «МалКА-транс» в особі філії «Конотопський молзавод», м. Конотоп, Сумська область,

про стягнення 387 492 грн. 80 коп.

Суддя Джепа Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 4 від 04.10.)

від відповідача - не з'явився

при секретарі судового засідання Зері Ю.О.

Суть спору: позивач відповідно до вимог позовної заяви від 09.03.2016 просить суд стягнути з відповідача 387492 грн. 80 коп., в тому числі 275279 грн. 81 коп. заборгованості за товар відповідно до укладених між сторонами договорів на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 23-14 від 06.05.2014 та № 0203/К15/3 від 02.03.2015, 105874 грн. 30 коп. пені, 6338 грн. 69 коп. 3 % річних, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 04.04.2016 матеріали справи № 920/272/16 були передані за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.04.2016 по справі № 920/272/16 направлено справу № 920/272/16 за підсудністю до господарського суду Сумської області. Дана ухвала мотивована тим, що з інформації, яка міститься на офіційному сайті Міністерства юстиції України вбачається, що у відповідача у даній справі є відокремлений підрозділ, а саме у розділі «Дані про відокремлені підрозділи юридичної особи» зазначено філію «Конотопський молзавод», що знаходиться за адресою: 41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. М. Немолота, 4.

Відповідно до п. 20.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 «Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам» територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК України за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Господарським судам слід також враховувати, що, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи.

Дослідивши у судовому засіданні Положення про філію «Конотопський молзавод», затверджене протоколом № 2 від 22.06.2005 зборів учасників ТОВ «МалКа-транс», суд зазначає, що відокремлений підрозділ має необхідний обсяг повноважень для здійснення господарської діяльності та здійснення повноважень сторони від імені юридичної особи, а відтак господарський суд Сумської області може розглядати дану справу за правилами ст. 15 ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача подав заяву № 640 від 12.07.2016 року про зменшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 272492 грн. 80 коп., з яких: 160279 грн. 81 коп. заборгованості за товар відповідно до укладених між сторонами договорів на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини), 105 874 грн. 30 коп. пені, 6 338 грн. 69коп. - суму 3 % річних.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, вимог ухвал суду від 04.05.2016 та від 14.06.2016 не виконав, витребуваних документів не надав.

Представником позивача була подана для долучення до матеріалів справи копія Положення про філію «Конотопський молзавод», затвердженого протоколом № 2 від 22.06.2005 зборів учасників ТОВ «МалКа-транс».

Суд вважає за можливе розглядати справу за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі були укладені договори на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 23-14 від 06.05.2014 та № 0203/К15/3 від 02.03.2015 з протоколом розбіжностей від 02.03.2015.

За умовами пунктів 1.1 укладених договорів позивач (продавець за договорами) зобов'язався у порядку та на умовах, визначених ними, передати у власність відповідача (покупця за договором) сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити цей товар.

Відповідно до пункту 1.4 укладених договорів перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийом товару на товарно-транспортній накладній.

У розділах 2 вищезазначених договорів (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 02.03.2015 до договору № 0203/К15-3) сторони погодили ціну товару та порядок розрахунків за нього.

Так сторонами погоджені умови визначення ціни на товар, що закуповується за цим договорами, порядок та строки оплати за цей товар, можливість зміни ціни.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач за період з 06.05.2014 по 24.02.2016 поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 513698,26 грн., що підтверджується приймальними квитанціями, виписаними за вказаний період. Ціна за товар була погоджена сторонами відповідно до Протоколів на погодження вільних відпускних цін на постачання між філією «Конотопський молзавод» та ТОВ «Вітчизна», копії яких долучені до матеріалів справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено поясненнями представника позивача у судовому засіданні, відповідач, у порушення взятих на себе договірних зобов'язань повну оплату за отриманий товар не здійснив, чим порушив права позивача. Так, судом встановлено, що відповідач лише частково оплатив отриманий від позивача товар, у тому числі вже після звернення позивач до суду з даним позовом.

12.07.2016 між сторонами у справі був складений, підписаний та скріплений печатками сторін Акт звірки взаємних розрахунків станом, відповідно до якого заборгованість відповідача становить 160 279,81 грн. Оригінал цього акту доданий позивачем до матеріалів справи. Таким чином, на момент судового розгляду справи, за відповідачем налічується вказана сума невиконаного грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До спірних правовідносин суд застосовує положення цивільного законодавства про поставку, оскільки саме таку правову природу мають укладені між сторонами у справі договори на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 23-14 від 06.05.2014 та № 0203/К15/3 від 02.03.2015 з протоколом розбіжностей від 02.03.2015.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для

використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення щодо зобов'язань у договорі поставки містять норми статті 265 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач свої обов'язки за договором належним чином та у повному обсязі не виконує.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Однак, суд зазначає, що відповідач в порушення умов укладеного договору та положень діючого законодавства не оплатив поставлений йому товар у встановлені строки.

Беручи до уваги, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони зобов'язані виконувати належним чином взяті на себе договірні зобов'язання, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 160279,81 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, тим більше, що, підписавши акт звірки, відповідач фактично визнав факт заборгованості перед позивачем.

Крім цього, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 105874,30 грн. пені, 6338,69 грн. суми 3% річних.

Пунктамим 4.2 договорів на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 23-14 від 06.05.2014 та № 0203/К15/3 від 02.03.2015 з протоколом розбіжностей від 02.03.2015 сторони погодили, що за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ ( за договором від 06.05.2014за кожний день прострочення платежу, за договором від 02.03.2015 за весь період прострочення платежу).

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, суд зауважує, що положення частини шостої статті 232 ГК України застосовуються до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, якщо умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання, то нарахування пені не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано (зазначена правова позиція наведена у постанові ВСУ від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, при цьому стягнення пені за весь період прострочення виконання відповідачем зобов'язання законодавству не суперечить, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 105874,30 грн. є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

З урахуванням наведеного, судом був здійснений перерахунок заявлених до стягнення сум, на підставі якого суд робить висновок про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 6338,69 грн. - 3% річних.

Згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «МалКа-транс» в особі філії «Конотопський молзавод» (41609, Сумська область, м. Конотоп, вул. М.Немолота, 4; код ЄДРПОУ 33555621) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Вітчизна» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Ватутіна, 6; код ЄДРПОУ 30490299) 160 279 грн. 81 коп. основного боргу, 105 874 грн. 30 коп. пені, 6 338 грн. 69 коп. суму 3% річних, 5 812 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.07.2016.

Суддя Ю.А.Джепа