Постанова

від 13.09.2016 по справі 920/272/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа № 920/272/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, зо довіреністю №9 від 20.05.2016 року

відповідача - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«МалКА-трансВ» в особі філії В«Конотопський молзаводВ» , м. Конотоп, Сумська область (вх. № 2180 С/3-12) на рішення господарського суду Сумської області від 13 липня 2016 року по справі № 920/272/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «³тчизнаВ» , м. Конотоп, Сумська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«МалКА-трансВ» в особі філії В«Конотопський молзаводВ» , м. Конотоп, Сумська область

про стягнення 387492,80 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 13 липня 2016 року (суддя Джепа Ю.А. ) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю В«МалКа-трансВ» в особі філії В«Конотопський молзаводВ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «³тчизнаВ» 160279,81 грн. основного боргу, 105874,30 грн. пені, 6338,69 грн. - 3% річних, 5812,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю В«МалКА-трансВ» в особі філії В«Конотопський молзаводВ» звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 13.07.2016 року по справі № 920/272/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю «³тчизнаВ» у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що рішення господарського суду було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення господарського суду Сумської області від 13 липня 2016 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.05.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «³тчизнаВ» (продавець - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«МалКА-трансВ» в особі філії В«Конотопський молзаводВ» (покупець - відповідач у справі) був укладений договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №23-14, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався в порядку і на умовах, визначених цими договором, передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче), а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити такий товар.

Сторонами погоджено, що оплату за товар покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження цін, який є невід'ємною частиною до даного договору. Обов'язок покупця з оплати товару вважається виконаним після зарахування коштів на рахунок продавця (пункт 2.1, 2.5 договору).

Надалі, сторонами було внесено зміни до пунктів договору, в частині строку дії договору, зокрема додатковою угодою №2 від 28.02.2015 року сторони встановили строк дії договору до 02.03.2015 року.

З метою продовження договірних відносин, Товариство з обмеженою відповідальністю «³тчизнаВ» (продавець - позивач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю В«МалКА-трансВ» в особі філії В«Конотопський молзаводВ» (покупець - відповідач у справі) 02.03.2015 року підписали договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №0203/К15/3, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався в порядку і на умовах, визначених цими договором, передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче), а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити такий товар.

02.03.2015 року був складений протокол узгодження розбіжностей.

Так, пункт 2.1 викладений в такій редакції: «Оплату за товар покупець проводить кожного тижня по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження цін, який є невід'ємною частиною до даного договору».

Контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано ряд протоколів погодження вільних відпускних цін на постачання молока, відповідно до якої зобов'язані сторони узгодили найменування товару та ціну договору. Дані протоколи є невід'ємними частинами договору.

В рамках укладених договорів між зобов'язаними контрагентами були здійсненні визначені господарські операції.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача була направлена вимога про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобов'язань за договором (а. с. 25, том 1).

Як стверджує позивач, відповіді зобов'язаний контрагент (відповідач у справі) на вказану претензія не надав, грошові кошти за договором поставки не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на вимоги статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення договору поставки.

За приписами статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору від 06.05.2014 року №23-14 вбачається, що сторони узгодили порядок оплати, а саме: оплату за товар покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження цін, який є невід'ємною частиною до даного договору. Обов'язок покупця з оплати товару вважається виконаним після зарахування коштів на рахунок продавця (пункт 2.1, 2.5 договору).

Аналогічні умови оплати передбачені договором №0203/К15/3 від 02.03.2015 року в редакції протоколу узгодження розбіжностей. Зокрема, пункт 2.1 договору викладений наступним чином: «Оплату за товар покупець проводить кожного тижня по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження цін, який є невід'ємною частиною до даного договору.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань з оплати вартості товару підтверджується лише товаророзпорядчими документами.

За умовами договорів від 06.05.2014 року та від 02.03.2015 року сторони не передбачили складання видаткових накладних.

При цьому, контрагенти погодили, що при передачі товару покупцю (або його уповноваженим представникам) продавець зобов'язаний видати товарно - транспортну накладну та податкову накладну (пункт 3.1.6 та .3.1.5 догорів).

Тобто, сторони, на підставі власного волевиявлення, вказали, що супровідні документи, які необхідні для отримання товару - є товарно - транспортна накладна та податкова накладну.

В матеріалах справи наявні реєстри спеціалізованих товарних накладних на відправку молока та копії податкових накладних за період з 2014 по 2016 роки, які констатують факт здійснення господарської операції проведеної між зобов'язаними контрагентами (позивачем та відповідачем).

Копії довіреностей на одержання цінностей за період з 2014 по 2016 роки, які надані позивачем, виражають волю уповноваженої особи (керівника) підприємства - відповідача отримати від підприємства-позивача визначений перелік та кількість цінностей.

Як вбачається з матеріалів справи уповноважена особа відповідача, отримуючи товар та підписуючи спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини, зауважень щодо надання додаткової документації не пред'являв. В матеріалах справи відсутні документальні підтвердження відмови відповідача від товару або його повернення з причин відсутності документації визначеної договором.

Тобто, колегією суддів встановлена відсутність простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України. Всі необхідні документи, які визначені договором, відповідач отримав в повному обсязі.

Відповідач частково розрахувався за товар, підписав акт звірки взаєморозрахунків, а тому заперечення відповідача в цій частині є безпідставними.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобов'язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 275279,81 грн., що підтверджується долученими до справи копіями реєстрів спеціалізованих товарних накладних на відправку молока, податковими накладними за період з 2014 по 2016 роки, довіреностями на отримання товару, проте відповідач не розрахувався за переданий товар.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості в повному обсязі, тому борг, який існує на момент розгляду справи, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Під час розгляду справи, позивач заявив заяву про зменшення позовних вимог, просив стягнути 160279,81 грн.

Позовні вимоги в даній частині колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підтверджені матеріалами справи.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного Кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац 3 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 231 Господарського кодекс України).

Враховуючи, що позивач просить стягнути пеню з 01.04.2015 року по 29.02.2016 року, для здійснення розрахунку пені береться до уваги договір №0203/К15/3 від 02.03.2015 року в редакції протоколу узгодження розбіжностей.

Так, умовами договору, а саме пункт 4.2 договору сторони встановили, що за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості, за весь період прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) в розмірі 105874,30 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобов'язань.

Колегія суддів здійснивши перерахування суми пені, з урахуванням встановленого договором строку оплати поставленого товару, а також періоду прострочення оплати товару, відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 105874,30 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотки річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989 року, та яка набула чинності 01.02.1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».

Розглядаючи вимоги про стягнення річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунку сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належні та допустимі докази на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливі аргументи у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 13.07.2016 року по справі № 920/272/16 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю В«МалКА-трансВ» в особі філії В«Конотопський молзаводВ» не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«МалКА-трансВ» в особі філії В«Конотопський молзаводВ» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.07.2016 року по справі № 920/272/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.