cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2016Справа №910/6093/16
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігіфт"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео-Бізнес Системи"
про визнання договору недійсним, зобов'язання вчинити дії
Суддя Цюкало Ю.В.
Представники сторін:
від позивача: Яковенко А.О. - за довіреністю від 06.04.2016 року;
Лапій А.В. - за довіреністю від 18.12.2015 року;
від відповідача-1: не з'явились;
від відповідача-2: Уманець С.Г. - за довіреністю від 07.05.2016 року.
В судовому засіданні 22 червня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У квітні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігіфт" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео-Бізнес Системи" (відповідач-2) про визнання Договору № 00196/1-1 від 01.01.2015 року, укладеного між відповідачами, недійсним, зобов'язання звільнити безпідставно займану будівлю складу № 23, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І. Федорова, 32.
Позовні вимоги обґрунтовані, тим що Договір № 00196/1-1 від 01.01.2015 року є удаваним на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України.
Відповідач-2 звернувся до суду із відзивом, у якому проти задоволення позову заперечував.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/6093/16. Розгляд справи призначено на 11.05.2016 року.
10.05.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання, призначене на 11.05.2016 року, представники відповідачів не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав усні пояснення, відповів на запитання суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 30.05.2016 року.
В судовому засіданні 30.05.2016 року у справі оголошено перерву до 22.06.2016 року.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, суд, -
ВСТАНОВИВ:
14.03.2006 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця») (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи» (виконавець) укладено Договір № ПЗ/БМЕС-068021/НЮ про надання послуг по організації та веденню господарської діяльності (надалі - Договір-1), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за завданням замовника здійснювати, на зазначеній у п. 1.3. договору території останнього, організацію і ведення зазначеної у п. 2.1. договору господарської діяльності замовника, шляхом надання останньому послуг, зазначених у п. 2.2. договору, а замовник зобов'язується оплачувати виконавцеві надання таких послуг.
Згідно з п. 1.2. Договору-1 виконавець за винагороду, здійснюючи організацію і ведення господарської діяльності замовника, зазначеної у п. 2.1. договору, зобов'язується за дорученням замовника і за рахунок останнього вчинювати від свого імені правочини, зазначені у п. 2.3. договору.
Пунктом 1.3. Договору-1 сторони погодили, що виконавець здійснює організацію і ведення господарської діяльності замовника, зазначеної у п. 2.1. договору, у виробничих, побутових та складських приміщеннях і на території їх розташування, на територіях відкритих майданчиків і в приміщеннях інших об'єктів та на територіях їх розташування, що належать замовнику, пооб'єктний перелік та поштова адреса яких зазначаються у додатку № 1 до договору.
Відповідно до п. 5.1. Договору-1 виконавець, здійснюючи організацію і ведення господарської діяльності замовника, передає замовнику отримане у зв'язку із веденням такої діяльності, але у будь-якому разі сторони домовилися, що розмір переданого не буде перевищувати 60% загально одержаного від господарської діяльності замовника, яка здійснюється виконавцем за договором.
Згідно з п. 7.1. Договору-1 строк, протягом якого здійснюється організація і ведення виконавцем господарської діяльності замовника, становить 15 років з дати набрання чинності договором.
Додатками до Договору-1 сторони погодили перелік виробничих, побутових та складських споруд, в тому числі складське приміщення № 23, загальною площею 426,0 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Федорова, 32.
Додатковою угодою-ПЗ/БМЕС-068021/НЮ-Д3 до Договору №ПЗ/БМЕС-068021/НЮ від 14.03.2006 року про надання послуг по організації ведення господарської діяльності від 31.08.2015 року сторони досягли згоди і прийняли рішення розірвати Договір №ПЗ/БМЕС/НЮ-068021/НЮ від 14.03.2006 року про надання послуг по організації ведення господарської діяльності.
Відповідно до п. 3 вказаної додаткової угоди Договір-1 припиняє дію з моменту фактичної передачі виконавцю замовником майна, що засвідчується підписанням акту прийому-передачі майна та не пізніше 15.09.2015 року.
В свою чергу, 01.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи» (виконавець) укладено Договір № 00196/1-1 про надання складських послуг (надалі - Договору-2), згідно з п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за плату надавати складські послуги замовнику.
Місце надання складських послуг: вул. Федорова, 32 (п. 1.2. Договору-2).
Відповідно до п. 3.2. Договору-2 оплата за надання складських послуг здійснюється замовником на підставі рахунку наданого виконавцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця.
Протоколом про погодження договірної ціни сторони дійшли згоди, що ціна послуг складає 2 440,0 грн. на місяць.
Договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2015 року (п. 9.1. Договору-2).
Згідно з п. 9.2. Договору-2 за десять календарних днів до закінчення строку дії договору, сторони підписують додаткову угоду, яка вважається підставою для пролонгації дії договору на вказаних у додатковій угоді умовах та строк.
Відповідно до п. 9.3. Договору-2 у разі якщо додаткова угода, яка є невід'ємною частиною договору, не була підписана сторонами, то договір вважається розірваним в зв'язку з закінченням строку його дії.
Позивач стверджує, що Договір № 00196/1-1 від 01.01.2015 року є удаваним, у зв'язку із чим на підставі ст.ст. 203, 215, 235 Цивільного кодексу України просить визнати його недійсним, як прихований договір оренди.
Відповідач у відзиві вказав, що спірний договір не є договором оренди, і, крім того, вказує, що до удаваного правочину застосовуються правові норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно вчинили.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Як встановлено судом, будівля складу № 23 (літ. 5К) за адресою м. Київ, вул. І. Федорова, 32, загальною площею 422,6 кв.м. знаходиться в державній власності (в особі Міністерства інфраструктури України), що підтверджується свідоцтвом про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вказаною будівлею наділено регіональну філію «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця», що підтверджується додатком до наказу «Про наділення майном регіональну філію «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
14.03.2006 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи» укладено Договір № ПЗ/БМЕС-068021/НЮ про надання послуг по організації та веденню господарської діяльності.
01.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи» укладено Договір № 00196/1-1 про надання складських послуг, згідно з п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за плату надавати складські послуги замовнику.
Разом з тим, судом встановлено, що оспорюваний договір, укладений між ТОВ «Юнігіфт» та ТОВ «Нео-Бізнес Системи», діяв до 31.12.2015 року (п. 9.1.) і доказів продовження строку дії останнього суду не надано, тобто станом на день розгляду спору вказаний договір припинив свою дію.
Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, дійсність правочину це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено у ст. 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Згідно з п. 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.
Із наведеного вбачається, що коли на момент вирішення судового спору про визнання недійсним зобов'язання, яке за своїм змістом може бути припинене лише на майбутнє, таке зобов'язання є припиненим, то воно взагалі не може бути визнане недійсним, оскільки визнання його недійсним на майбутнє вже є неможливим.
Таким чином, з урахуванням того, що Договір № 00196/1-1 про надання складських послуг від 01.01.2015 року припинив свою дію 01.01.2016 року, приймаючи до уваги, що як зі змісту договору оренди, так і договору про надання послуг випливає, що зобов'язання за ними може бути припинено тільки на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за такими договорами, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання оспорюваного договору про надання складських послуг недійсним з підстав того, що він є прихованим договором оренди, не може бути задоволена судом в силу вимог ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 звільнити безпідставно займану будівлю складу № 23, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І. Федорова, 32, суд повідомляє наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Враховуючи викладене, оскільки Договір № 00196/1-1 від 01.01.2015 року та Договір № ПЗ/БМЕС-068021/НЮ від 14.03.2006 року припинили свою дію, ТОВ «Юнігіфт» зобов'язане звільнити будівлю складу № 23, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І. Федорова, 32, на вимогу власника.
Судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт» (01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 18, ідентифікаційний код 35917297) звільнити безпідставно займану будівлю складу № 23, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. І Федорова, 32, балансоутримувачем якої є Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в особі регіональної філії «ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ» Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (01034, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Лисенка, будинок 6, ідентифікаційний код 40081221). Видати наказ.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт» (01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 18, ідентифікаційний код 35917297) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в особі регіональної філії «ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ» Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (01034, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Лисенка, будинок 6, ідентифікаційний код 40081221), грошові кошти: 689,00 грн. (шістсот вісімдесят дев'ять гривень) судового збору. Видати наказ.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО-БІЗНЕС СИСТЕМИ» (01030, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 50-Б ЛІТЕРА В, офіс 52, ідентифікаційний код 34003785) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в особі регіональної філії «ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ» Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (01034, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Лисенка, будинок 6, ідентифікаційний код 40081221), грошові кошти: 689,00 грн. (шістсот вісімдесят дев'ять гривень) судового збору. Видати наказ.
5. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 01.07.2016 року.
Суддя Ю.В. Цюкало
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 22.06.2016 |
Оприлюднено | 19.07.2016 |
Номер документу | 58956428 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Цюкало Ю.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні