Ухвала

від 14.07.2016 по справі 466/9324/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

14 липня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., ЗавгородньоїІ.М., Ситнік О.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Вищого навчального закладу «Львівський кооперативний коледж економіки та права», третя

особа - обКјєднаний профспілковий комітет працівників Вищого навчального закладу «львівський кооперативний коледж економіки і права», про стягнення заборгованості по заробітній платі,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до Вищого навчального закладу «Львівський кооперативний коледж економіки та права» (далі - ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки та права»), третя особа - обКјєднаний профспілковий комітет працівників Вищого навчального закладу «Львівський кооперативний коледж економіки і права», про стягнення заборгованості по заробітній платі.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що працювала на посаді бібліотекаря бібліотеки і виконуючим обов'язки завідувача бібліотеки ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки і права» з 01 вересня

1987 року по 06 жовтня 2014 року включно, тобто понад 27 років. 06 жовтня 2014 року відповідач видав наказ про звільнення позивачки з посади бібліотекаря у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України на підставі наказу від 03 липня 2014 року та провів з нею розрахунок із заробітної плати, виходячи з розмірів посадових окладів, встановлених ним же всупереч чинному законодавству України з оплати праці. Позивач вважала що така виплата не врахувала заборгованість відповідача з оплати праці їй за жовтень 2005 року - вересень 2014 року, що виникла в результаті наступного.

Нарахування і виплати 120 % надбавок позивачці за січень 2005 - вересень (включно) 2009 років повинні були проводитись відповідачем на підставі Галузевої угоди на 2005-2006 роки, схваленої 16 грудня 2004 року спільною Постановою Центральної спілки споживчих товариств України і Центрального Комітету профспілки працівників споживчої кооперації України № 418 «Про Галузеву угоду на 2005-2006 роки», та Галузевої Угоди на 2007-2009 роки, схваленої 16 грудня 2006 року спільною Постановою Центральної спілки споживчих товариств України і Центрального Комітету профспілки працівників споживчої кооперації України № 413 «Про Галузеву угоду на 2007-2009 роки».

Вказувала, що відповідач, який входить до Споживчої кооперації України, повинен був керуватись Галузевими Угодами на 2005-2009 роки і Тарифними Угодами на 2005-2009 роки, укладеними ним з Об'єднаним профспілковим комітетом своїх працівників, та, отримавши значні доходи від своєї діяльності, тобто маючи реальну можливість встановлювати позивачці щомісячні розміри її посадових окладів не нижче 120 % розміру мінімальної заробітної плати робітника 1-го тарифного розряду, виплачуючи їй такі посадові оклади щомісячно, проте не робив цього користуючись відсутністю контролю з боку Об'єднаного профспілкового комітету своїх працівників за дотриманням ним положень вищеозначених Галузевих і Тарифних угод, чим створив заборгованість із виплати заробітної плати на суму 588 грн 39 коп.

Враховуючи запровадження поетапного підвищення заробітної плати працівників, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від

30 серпня 2002 року № 1298 (із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2002 року № 790), Наказом Міністерства освіти України від 26 вересня 2005 року № 557, Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 2007 року № 682 та Наказом Міністерства освіти від 01 червня 2007 року № 444, Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року № 74 (із змінами, внесеними Постановою від 07 травня 2008 року № 423) і Наказом Міністерства освіти від 17 вересня 2008 року № 862 відповідач, отримавши значні доходи від своєї діяльності у вищеозначений період, повинен був виконувати, як дані норми права, так і положення Галузевих і Тарифних угод на 2005-2009 роки, Галузевих і Тарифних угод за 2010-2014 роки та, своєчасно провівши зміни в оплаті праці позивачки, встановлювати і виплачувати їй, як фахівцеві 1-ої категорії, щомісячні розміри посадових окладів по 9-му тарифному розряду, а з квітня 2010 року як провідному фахівцеві по 10-му тарифному розряду, шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на відповідний розмір мінімальної заробітної плати робітника (працівника) 1-го тарифного розряду, проте не робив цього, користуючись відсутністю контролю з боку даного профспілкового органу за дотриманням ним вищеозначених норм права і Тарифних угод, чим умисно створив позивачці заборгованість із заробітної плати. Загальна сума заборгованості відповідача із недонарахування і невиплати тарифних коефіцієнтів до щомісячних посадових окладів

ОСОБА_4 за вересень 2005 - вересень (включно) 2014 років становить 36 514 грн 73коп.

Крім того, ОСОБА_4 зазначала, що Відповідач повинен був нараховувати та виплачувати Позивачці в 2005-2014 роках щомісячні надбавки за вислугу років на галузевому рівні до її щомісячних посадових окладів, як працівникові споживчої кооперації, оскільки обов'язковість таких виплат зазначена у п. 2.4 Розділу II «У сфері оплати праці та захисту прав працюючих» Колективних Угод на 2005-2016 роки, укладених з Об'єднаним профспілковим комітетом працівників. Проте відповідач такі нарахування і виплати не здійснював, допустивши заборгованість за період з січня

2005 року по жовтень 2014 року в розмірі 23 924 грн 34коп.

Крім того, ОСОБА_4 вказувала, що відповідач згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1073 повинен був донараховувати і виплачувати їй щомісячно 50 % надбавок до щомісячних посадових окладів за травень - вересень і чотири дні жовтня 2014 року за особливі умови роботи її, як бібліотекаря.

Про обов'язковість виплат вищеозначених надбавок працівникам бібліотек що є структурними підрозділами навчальних закладів, вказує Міністерство освіти і науки України у своєму роз'ясненні № 1/9-876 від

11 грудня 2009 року до Постанови і Кабміну України за № 1073 від

30 вересня 2009 року, з посиланням а ст.6 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», оскільки бібліотеки навчальних закладів за призначенням належать до спеціальних бібліотек. Проте Відповідач, незважаючи на отримання ним значних доходів у трьох кварталах 2014 року, таких доплат ОСОБА_4 не нараховував і не виплачував, чим створив заборгованість із її заробітної плати на суму 2 028 грн. 64коп.

Зазначала, що оскільки вказані порушення відповідач допустив користуючись відсутністю контролю з боку Об'єднаного профспілкового комітету своїх працівників за виконанням ним вимог Колективних договорів, Галузевих і Тарифних угод, дотриманням законодавства України про оплату праці і проведенням своєчасних змін в оплаті праці, а тому просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 листопада

2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що права ОСОБА_4 щодо нарахування та виплати їй заробітної плати відповідачем не порушено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 01 вересня 1987 року працювала на посаді бібліотекаря ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки і права». 28 травня 1993 року їй присвоєно 1-у категорію. 30 листопада 2005 року вона переведена на посаду виконувача обов'язків бібліотеки, 06 травня 2010 року переведена на посаду бібліотекаря, а з

04 жовтня 2010 року переведена на 0,5 ставки бібліотекаря. 25 березня

2010 року їй встановлено кваліфікаційну категорію «Провідний бібліотекар».

Згідно наказу від 06 жовтня 2014 року № 69 ОСОБА_4 звільнено з посади бібліотекаря у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

З ОСОБА_4 проведено розрахунок із заробітної плати, виходячи з розмірів посадових окладів, встановлених у коледжі.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки і права» здійснює свою діяльність на підставі належним чином розробленого затвердженого Статуту, йому присвоєно ідентифікаційний код 01788272, взято на податковий облік 23 березня 1999 року ДПІ Шевченківського району м. Львова ГУ Міндоходів України.

Засновником ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки і права» є Львівська обласна спілка споживчих товариств. У зв'язку з цим на нього поширюється дія спеціального закону України «Про споживчу кооперацію».

ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки і права» не має на меті отримання комерційного прибутку і є неприбутковою організацією, оскільки надає послуги з підготовки спеціалістів на компенсаційній платній основі.

Відповідно до вимог ст. ст. 1, 9, ч. 4 ст. 17 Закону України «Про споживчу кооперацію», споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану (здійснення торговельної, заготівельної, виробничої та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України, сприяння соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, участь у міжнародному кооперативному русі). Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Крім того, до майна споживчої кооперації можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно. Власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності. Держава сприяє розвитку мережі кооперативної освіти, що здійснюється за рахунок коштів споживчої кооперації.

Згідно з ч. 1 ст. 111 Господарського кодексу Україниспоживча кооперація є системою самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Статтею 12 Закону України «Про споживчу кооперацію»передбачено, що доходи споживчих товариств та їх спілок формуються за рахунок коштів, одержуваних в результаті господарської діяльності, продажу цінних паперів та інших надходжень.

16 грудня 2004 року Центральна спілка споживчих товариств і Центральний Комітет профспілки працівників споживчої кооперації України прийняли спільну Постанову № 418, якою схвалили Галузеву угоду між правлінням Укоопспілки та президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2005-2006 роки.

У п. 2.1 Галузевої угоди передбачено зобов'язання правління Укоопспілки самостійно визначати у колективних договорах форми, системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат Підприємствами з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною ( п0262697-04 ) та Галузевою угодами. Вважати оптимальним співвідношення посадового окладу (тарифної ставки) у середній заробітній платі працівників не менше 70 відсотків.

Крім того, п.2.5 Галузевої угоди передбачає встановлення мінімальної тарифної ставки робітника першого розрядуу розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, та не поширює свою дію на позивачку, оскільки вона працювала на посаді бібліотекаря та їй було присвоєно першу кваліфікаційну категорію. Відповідно до Національного класифікатора України посада бібліотекаря належить до класифікаційної групи професіонали п. 20269, 20 272, а тому не належить до категорії робітники.

Класифікатор професій ДК 003:2010 встановлює, що термін «робітник» застосовується до працівників, які займають посади нижчої кваліфікації (код 4 - 9), а посада бібліотекаря належить до коду 2.

Відповідно до штатного розпису ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки і права» посада бібліотекар належить до спеціалістів.

Згідно ст. 97 КЗпП України, ст. 15 ЗУ «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Галузевими угодами між правлінням Укоопспілки та президією ЦК профспілки працівників споживчоїкооперації встановлено право підприємства споживчої кооперації та працівників самостійно визначати у колективних договорах форми, системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат підприємствами з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та Галузевою угодами, формувати фонд оплати праці та встановлювати заробітну плату залежно від результатів господарсько-фінансової діяльності Підприємства.

Згідно п. 2.21. Галузевої угоди між правлінням Укоопспілки та президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2007-2009 роки Правління Укоопспілки зобов'язується проводити виплату надбавок на галузевому рівні при наявності власних коштів: - за вислугу років працівникам споживчої кооперації щомісячно у відсотках до посадового окладу (або заробітної плати, нарахованої за тарифними ставками, відрядними розцінками) залежно від стажу роботи у споживчій кооперації України; - персональних надбавок до 50% тарифної ставки (посадового окладу).

Крім того, судами встановлено, що ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки і права» в частині фінансування з бюджету систематично перевірявся контролюючими органами, а саме працівниками діючого на той час КРУ та актами ревізії використання бюджетних коштів Львівського кооперативного коледжу економіки і права за період з 01 травня 2008 року по 31 жовтня 2010 року, та за період з 01 січня 2006 року по 30 квітня 2008 року не зафіксовано будь-яких порушень щодо нарахування та виплати

ОСОБА_4 заробітної плати, про які заявлено в позові.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що відповідачем не порушено права позивачки щодо нарахування та виплати їй заробітної плати, а тому дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому судом апеляційної інстанції вірно зазначено про те, що відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення; на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку про те, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат здійснюється з урахуванням їх фінансових можливостей, таке рішення приймається виконавчим органом підприємства відповідно до повноважень, установлених його статутом.

Вищенаведена правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-573цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332 , 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 лютого

2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Вищого навчального закладу «Львівський кооперативний коледж економіки та права», третя особа - обКјєднаний профспілковий комітет працівників Вищого навчального закладу «львівський кооперативний коледж економіки і права», про стягнення заборгованості по заробітній платі залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О.І. Євтушенко І.М. Завгородня О.М. Ситнік