Ухвала

від 13.07.2016 по справі 2а-2901/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року м. Київ К/800/38645/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В. , за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,

представників позивача Марченка Р.В., Бухарєва С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тітал»

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2015 року

у справі № 2а-2901/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тітал» (далі - позивач, ТОВ «Компанія «Тітал»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Компанія «Тітал» звернулось у лютому 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.10.2011 року № 0001462306 та № 0001472330.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.04.2013 року прийняті у справі судові акти скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою надання належної правової оцінки господарським правовідносинам позивача з усіма постачальниками та розмежування оспорюваних донарахувань по окремим постачальникам.

За наслідками нового розгляду справи постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 року, у позові відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.2015 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування судами обставин, що мають значення для справи, без урахуванням наявних доказів, оскільки він звернувся до суду з заявою стосовно податкового компромісу за спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено акт від 14.10.2011 року № 494/1-23-60-24571799.

В ході проведення перевірки встановлено наступні порушення позивачем вимог: пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за червень 2011 року на суму 620 458,00 гривень; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результат чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 775 572,00 гривні.

Відповідачем на підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.10.2011 року: № 0001462306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 969 465,00 гривень, у тому числі за основним платежем 775 572,00 гривні, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 193 893,00 гривні; № 0001472330, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 620 458,00 гривень та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 гривня.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації у м. Києві та до Державної податкової адміністрації України.

Рішенням ДПА у м. Києві від 10.01.2012 року № 244/10/25-114 було залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0001462306, а податкове повідомлення-рішення № 0001463306 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 гривня скасовано, а в іншій частині залишено без змін, скаргу позивача частково задоволено.

Крім того, Рішенням ДПА України від 09.02.2012 року № 2441/6/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення ДПА у м. Києві, а скаргу позивача без задоволення.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналогічні норми наведені у Податковому кодексі України.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Частиною 2 ст. 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналізуючи наведені законодавчі положення суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду. Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач мав господарські відносини з ПП «Меридіан», ПП «Сталь-Маш», ПП «Поліхім», ТОВ «Бікколайдер», ТОВ «Компанія «Столичний Град», ПП «Флоратекс», ТОВ «БУД АМВ ГРУПП».

Так, судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Бікколайдер» (продавець) було укладено Договір № 02010 від 20.10.2009 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти і оплатити товар в кількості та асортименті згідно специфікації до даного Договору, на умовах, що наведені в даному Договорі. На підтвердження реального виконання цього договору позивачем надано специфікацію, видаткову та податку накладні від 20.11.2009 року.

Разом з тим, судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні довіреність на отримання товару, докази транспортування даного товару, докази приймання на склад товару та обліку отриманого товару на складі, на підтвердження руху товару від продавця до покупця.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «ФЛОРАТЕКС» (продавець) було укладено Договір № А0419 від 19.04.2010 року, відповідно до умов якого продавець, який є власником товару, зобов'язується поставити і передати його у власність (повне господарське володіння) покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах цього договору. На підтвердження реальності виконання цього договору позивачем надано специфікацію, видаткову та податкову накладні від 19.05.2010 року.

Разом з тим, позивач зазначає, що отриманий товар був реалізований Національному банку України згідно Договору № Г-1693 від 14.12.2010 року.

Судами встановлено, що відповідно до умов цього договору позивач зобов'язувався у 2010 році поставити автоцистерну пожежну АЦ 2-30 на шасі HYUNDAI HD-65 в кількості 1-ї одиниці з комплектацією згідно додатку 1 до цього договору, а замовник (Національний банк України) - прийняти і оплатити цей товар. Крім того, згідно Договору № Г-1693 позивач повинен був поставити товар, якість якого відповідає: сертифікату відповідності № UA1.038.0114224-10 строком дії до 02.09.2012 року; сертифікату відповідності № UA1.090.0023892-09 строком дії до 23.04.2011 року; сертифікату відповідності № UA1.022.0085554-09 строком дії до 26.11.2010 року. При цьому, судами встановлено, що позивачем згідно Договору № Г-1693 було передано автоцистерну пожежну АЦ 2-30 на шасі HYUNDAI HD-65 у відповідності до сертифікатів відповідності, проте з Договору № А0419 вбачається придбання запчастин без сертифікатів.

Проте, досліджуючи матеріали справи, судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази встановлення запчастин придбаних за Договором № А0419 в автоцистерну пожежну АЦ 2-30, яка була повинна поставитися у 2010 році згідно Договору №Г-1693, відсутні сертифікати відповідності: № UA1.038.0114224-10 строком дії до 02.09.2012 року; № UA1.090.0023892-09 строком дії до 23.04.2011 року; № UA1.022.0085554-09 строком дії до 26.11.2010 року.

Також, судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «ПОЛІХІМ» (продавець) було укладено Договір № 3/0904 від 04.09.2009 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти і оплатити товар в кількості та асортименті згідно специфікації до даного Договору, на умовах, що наведені в даному Договорі. На підтвердження реального виконання цього договору позивачем надано специфікацію, видаткову та податкову накладні від 22.10.2009 року.

Разом з тим судами встановлено, що згідно Договору № 21-5/35 від 03.09.2009 року позивач зобов'язався поставити у власність замовника (Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) спеціальний аварійно-рятувальний гідравлічний інструмент в кількості згідно специфікації. На підтвердження реального виконання цього договору позивачем надано специфікацію на продукцію, видаткову накладну від 03.11.2009 року.

Проте судами встановлено, що у видатковій накладній від 03.11.2009 року відсутня інформація, який саме товар було поставлено, оскільки в графі товар зазначено - спеціальний аварійно-рятувальний гідравлічний інструмент.

Окрім того, судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «ПОЛІХІМ» (продавець) було укладено Договір № 3/0914 від 14.09.2009 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти і оплатити товар в кількості та асортименті згідно специфікації до даного Договору, на умовах, що наведені в даному Договорі. На підтвердження реального виконання цього договору позивачем надано специфікацію, видаткову накладну від 22.01.2010 року.

Також, судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «ПОЛІХІМ» (продавець) було укладено Договір № 4/1008 від 08.10.2009 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти і оплатити товар в кількості та асортименті згідно специфікації до даного Договору, на умовах, що наведені в даному Договорі. На підтвердження реального виконання цього договору позивачем надано специфікацію, видаткові та податкові накладні.

Разом з тим судами встановлено, що згідно Договору № 21-6/48 від 17.12.2009 року позивач зобов'язувався поставити у власність замовника (Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) пожежно-рятувальні автомобілі АРА-м (2705)-510, на шасі ГАЗ-2705, ТУ У 34.1- 24571799-008:2007 власного виробництва в кількості згідно специфікації. За наслідками виконання даного договору позивачем надано специфікацію, видаткову накладну.

Проте судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджували, що придбаний товар за Договором № 4/1008 був укомплектований в автомобілі, які були реалізовані позивачем.

Також, судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «ПОЛІХІМ» (продавець) було укладено Договір № 4/1015 від 15.10.2009 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти і оплатити товар в кількості та асортименті згідно специфікації до даного Договору, на умовах, що наведені в даному Договорі. На підтвердження реального виконання цього договору позивачем надано специфікацію, видаткову та податкову накладні.

Разом з тим, судами встановлено, що згідно Договору № А200905311 від 15.12.2009 року позивач зобов'язався поставити у власність ТОВ «Карпатнафтохім» (продавець) автомобіль аварійно-рятувальний АРА-М на шасі ГАЗ-2705 в комплекті з аварійно-рятувальним устаткуванням, а покупець зобов'язався прийняти зазначений товар і оплатити його вартість у порядку і терміни, що визначені даним Договором.

Суди попередніх інстанцій при дослідженні матеріалів справи вірно звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджували, що придбаний товар за Договором № 4/1015 був укомплектований в автомобілі, які були реалізовані позивачем за Договором № А200905311.

Судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «Флоратекс» (продавець) було укладено Договори № А0310 від 10.03.201 року та № А0112 від 12.01.2010 року, відповідно до умов яких продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти і оплатити товар в кількості та асортименті згідно специфікації. На підтвердження реального виконання цього договору позивачем надано специфікації, видаткові та податкові накладні.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що придбаний товар за цими договорами був укомплектований в автомобілі, які були реалізовані позивачем в подальшому, також відсутні довіреність на отримання товару, докази транспортування даного товару, докази приймання на склад товару та обліку отриманого товару на складі, банківські виписки, докази передання товару зі складу.

Крім того, судами встановлено, що на підставі договорів № 1004-22 від 22.04.2010 року та № 1004-26 від 26.04.2010 року на поставку комплектуючих деталей та матеріалів для фарбування позивач отримав від ТОВ «Компанія «Столичний Град» податкові накладні на суму 21 229,05 гривень.

Відповідно до договорів № 3/0914 від 14.09.2009 року, № 3/0904 від 04.09.2010 року, № 3/0924 від 24.09.2009 року, № 4/1008 від 08.10.2009 року, № 4/1012 від 12.10.2009 року, № 4/1015 від 15.10.2009 року, укладених між позивачем та ПП «ПОЛІХІМ», останнє видало позивачу накладні на отримання товару та податкові накладні на суму 188 600,00 гривень.

Згідно договору № 02010 від 20.10.2009 року на поставку комплектуючих деталей ТОВ «Бікколайдер» видало позивачу податкову накладну на суму 213 273,83 гривні.

За договорами поставки товарів № А0112 від 12.01.2010 року, № А0310 від 10.03.2010 року позивач отримав від ПП «Флоратекс» податкові накладні на суму 93 850,00 гривень.

При дослідженні матеріалів справи судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні довіреності на отримання товару, докази транспортування даного товару, докази приймання на склад товару та обліку отриманого товару на складі, банківські виписки, докази передання товару зі складу, на виконання вищенаведених договорів, які б свідчили про рух товару від продавця до покупця.

На підставі отриманих первинних документів позивач включив наведені суми до валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, судами встановлено, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 20.05.2011 року засуджено колишніх співробітників УПМ ДПА у м. Києві ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за проведення безтоварних операцій з використанням фіктивних підприємств: ПП «ПОЛІХІМ»; ТОВ «Бікколайдер», ТОВ «Компанія «Столичний Град», ПП «Флоратекс».

Окрім того, судами встановлено, що відповідно до договорів поставки № В30-09 від 30.09.2009 року, № В10-11 від 10.11.2009 року ТОВ «Буд АМВ Груп» передало позивачу податкові накладні на суму 482 860,00 гривень. За умовами договору № 07-12 від 12.07.2010 року ПП «Меридіан» зобов'язалось здійснити поставку комплектуючих деталей, а позивач прийняти і оплатити товар. На підставі цього договору позивач отримав податкову накладну на суму 354 730,00 гривень.

Також, судами встановлено, що між позивачем та ПП «Сталь-Маш» 17.05.2010 року та 10.06.2010 року було укладено договори на поставку комплектуючих деталей № 43 та № 59, за цими договорами позивач отримав податкову накладну на суму 116 640,00 гривень.

Крім того, судами встановлено, що постановою № 69-116 від 24.05.2011 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_9 за ст. ст. 27, 205, 212 Кримінального кодексу України за співучасть у фіктивному підприємництві та ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом придбання ТОВ «Буд АМВ Груп» з метою прикриття незаконної діяльності. За даними висновку спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в м. Києві № 127 від 01.02.2011 року підписи в деклараціях з ПДВ та уточнюючих розрахунках за 2010 року виконані не ОСОБА_9

Окрім того, відповідачем при проведенні перевірки встановлено, що ПП «Меридіан» має стан « 14» - визнано банкрутом.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що в силу чинного законодавства обов'язок підтвердити правомірність податкового кредиту та витрат первинними документами покладений на платника - покупця, оскільки саме він є суб'єктом, що обчислює кінцеву суму податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету. При цьому документи, які обґрунтовують витрати та податковий кредит, повинні відображати достовірну інформацію. У даному разі судами правомірно встановлено, що у позивача відсутні первинні документи, які засвідчують реальність господарських операцій.

При цьому, судами вірно зауважено, що право платника податку на відображення у податковому обліку господарських операцій виникає у разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети у розглядуваних операціях, добросовісності платника податку та дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Отже, встановлені обставини у сукупності свідчать про фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованим контрагентом, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично викладене свідчить про те, що позивачем було створено штучну видимість здійснення господарських операцій з названими контрагентами шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з означеними контрагентами. У зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо правомірності оспорюваних нарахувань.

Крім того, досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку по взаємовідносинам з ПП «ПОЛІХІМ», ПП «Флоратекс», ТОВ «Бікколайдер», ТОВ «Компанія «Столичний Град» судами правомірно взято до уваги вирок суду від 20.05.011 року в кримінальній справі, згідно з яким було засуджено працівників податкового органу ОСОБА_7 та ОСОБА_11 за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 205, 364 Кримінального кодексу України та встановлено, що названими особами було створено та зареєстровано на членів сім'ї ряд фіктивних підприємств (у тому числі ПП «ПОЛІХІМ», ПП «Флоратекс», ТОВ «Бікколайдер», ТОВ «Компанія «Столичний Град»), які не провадили фактичної господарської діяльності та від імені яких складалися завідомо неправдиві первинні документи, що відображали неіснуючі господарські відносини з іншими суб'єктами господарювання з метою здійснення транзитного руху грошових коштів та їх подальшої конвертації у готівку.

Окрім того, позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності поставок товарів(послуг) від ПП «Меридіан», ПП «Сталь-Маш» та ТОВ «Буд АМВ Групп», що свідчить про те, що укладені між суб'єктами господарювання правочини, здійснені без мети настання реальних наслідків, що свідчить про відсутність об'єкта оподаткування при здійсненні операцій.

З огляду на встановлені вироком суду обставини, які свідчать про те, що контрагенти позивача були створені з метою здійснення протиправної діяльності, яка полягала у вчиненні нереальних господарських операцій та оформленні на такі операції первинних документів з метою незаконного відображення таких операцій у податковій звітності задля безпідставного формування податкових зобов'язань, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставного формування позивачем валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту за такими операціями.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат).

Враховуючи, що в ході розгляду справи не підтверджено факту реальності задекларованих господарських операцій позивача з ПП «Меридіан», ПП «Сталь-Маш», ПП «ПОЛІХІМ», ТОВ «Бікколайдер», ТОВ «Компанія «Столичний Град», ПП «Флоратекс», ТОВ «БУД АМВ ГРУПП», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про допущення позивачем порушень податкової дисципліни та як наслідок відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тітал» - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2015 року у справі № 2а-2901/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько