Рішення

від 18.07.2016 по справі 461/7154/15-ц

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/7154/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2016 року Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Стрельбицького В.В.,

при секретарі Сливці С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_4 державної реєстрації Львівської міської ради, державного реєстратора ОСОБА_5, приватного нотаріуса ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_7, ОСББ «СНІП» про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_4 державної реєстрації Львівської міської ради, державного реєстратора ОСОБА_5, приватного нотаріуса ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_7, ОСББ «СНІП», в якому після уточнення позовних вимог просить:

1)визнати незаконним та скасувати рішення №2621057 від 27.05.2013 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 та відповідно свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за індексним номером 4002019;

2)скасувати договір дарування за №43, укладений ОСОБА_7 17.01.2015 року;

3)визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності (реєстраційний номер 68521546101) на квартиру АДРЕСА_1;

4)визнати незаконним включення із спільної власності співвласників будинку №16 по вул. Снопківській у м. Львові туалету площею 4 кв.м. в приватну власність (квартиру №9 в будинку №16) громадянина ОСОБА_7;

5)визнати ОСОБА_2 винною в отриманні, за договором дарування №43 від 17.05.2015 року, в приватну власність квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову покликається на те, що на підставі розпорядження ГРА ЛМР №326 від 03.04.2002 року, ОСОБА_7 провів реконструкцію будинку №16 по вул. Снопківській у м. Львові, шляхом здійснення прибудови до квартири №9 у вказаному будинку. Зазначене розпорядження було скасовано рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07.12.2011 року, згідно ухвали Апеляційного суду Львівської області від 27.06.2012 року, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін. 14.07.2011 року ОСОБА_7 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові було подано декларацію № ЛВ1421101697 про готовність об'єкта нерухомого майна, тобто будинку №16 по вул. Снопківській у м. Львові до експлуатації, в якій, як зазначає позивач, були вказані неправдиві відомості, за що ОСОБА_7 було притягнуто до відповідальності. Крім того, 27.05.2013 року, з метою реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2, ОСОБА_7 подав в Реєстраційну службу ЛМУЮ відповідну заяву. На думку позивача, ОСОБА_7 зареєстрував свідоцтво про право власності на вказану квартиру шляхом обману, тому таке є незаконним та підлягає скасуванню. Також, ОСОБА_1 вважає, що підлягає скасуванню укладений ОСОБА_7 17.01.2015 року договір дарування №43, за яким останній подарував квартиру АДРЕСА_2 своїй дочці - ОСОБА_2, яка на підставі даного договору, зареєструвала на вказану квартиру право власності. ОСОБА_2, просить визнати винною у прийнятті в дарунок від батька ОСОБА_7 вказаного нерухомого майна.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення аналогічні доводам, викладеним у позові. Просить позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_8 в судовому засіданні вимоги позивача заперечив з підстав наведених в письмових запереченнях та зазначив, що позов є безпідставним. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Львівській області в судовому засіданні позов заперечив повністю, оскільки вважає, що ГТУЮ у Львівській області не являється належним відповідачем по даній справі.

Представник відповідача ЛМУЮ в судове засідання не з'явився, подав суду письмові заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідач по справі приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, подала суду письмові пояснення щодо позову, в яких просить розглядати справу без її участі.

Відповідач державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно РС ЛМУЮ ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, подав суду письмові заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 державної реєстрації ЛМР в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи - голова ОСББ «Сніп» ОСОБА_9, в судовому засіданні позов заперечила. Вважає його необґрунтованим та просить відмовити в задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи та долучені до неї документи, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши подані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1,2 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

У відповідності до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що розпорядженням ГРА ЛМР від 03.04.2002 року №326 «Про розгляд звернення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «СНІП»» об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «СНІП» надано дозвіл на проведення реконструкції будинку №16 по вул. Снопківській у м. Львові, згідно з поданими проектними пропозиціями /т.1, а.с.23/. Таке, зокрема, було попередньо погоджено співвласниками даного будинку, що стверджується долученим до матеріалів справи протоколом зборів ОСББ «СНІП» від 01.06.2000 року /т.1, а.с.193-196/. Відповідно, 30.12.2002 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові було видано дозвіл №657/02 на виконання будівельних робіт.

На підставі вищеназваних документів, співвласником даного багатоквартирного будинку ОСОБА_7, було проведено реконструкцію з розширенням за рахунок добудови квартири №9. Після чого, 14.07.2011 року, останній звернувся до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові з декларацією № ЛВ1421101697 про готовність об'єкта нерухомого майна, тобто будинку №16 по вул. Снопківській у м. Львові до експлуатації /т.1, а.с.18-21/.

27.05.2013 року ОСОБА_7 звернувся до Реєстраційної служби ЛМУЮ з заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2. У зв'язку з чим, державним реєстратором 27.05.2013 року було прийнято рішення №2621057 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, на підставі якого ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за індексним номером 4002019 /т.1, а.с.22/.

Позивач посилається на те, що розпорядження ГРА ЛМР було скасовано рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07.12.2011 року, яке ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.06.2012 року залишено без змін. Також, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 09.06.2011 року як незаконний, був скасований дозвіл Інспекції ДАБК у м. Львові. У зв'язку з цим, вважає, що ОСОБА_7 вищеназвану декларацію зареєстрував шляхом обману, адже знав по скасування раніше виданих дозволів.

Дозвільними документами, в даній декларації ОСОБА_7 вказав вищеназвані розпорядження ГРА ЛМР та дозвіл Інспекції ДАБК у м. Львові, за що, як вказує позивач, ОСОБА_7 було притягнуто до кримінальної відповідальності.

Згідно наявної в матеріалах справи постанови Галицького районного суду м. Львова від 21.02.2007 року, провадження про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст.366 ч.1 КК України закрито, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до відповідальності /т.1, а.с.12/.

Як вбачається з акта державної технічної комісії про готовність об'єкта закінченого будівництвом до експлуатації /т.1, а.с.158-159/, станом на 23.12.2004 року реконструкцію квартири АДРЕСА_3 проведено. Тобто, всі будівельні роботи, пов'язані з реконструкцією даної квартири здійснювались за наявності діючих на той час дозвільних документів, на скасуванні та припиненні дії яких наголошує позивач.

Водночас, постановою Апеляційного суду Львівської області від 25.11.2011 року, якою скасовано заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 05.07.2011 року про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 та ОСББ «СНІП», і відмовлено в позовних вимогах останнього про зобов'язання ОСОБА_7 демонтувати добудову до квартири АДРЕСА_2 /т.1, а.с.161-162/.

З долученого позивачем протоколу загальних зборів ОСББ "СНІП" від 23.06.1999 року, вбачається, що останньому рішенням цих зборів надано дозвіл на реконструкцію квартири за рахунок прибудови житлового приміщення над надбудовою сім'ї ОСОБА_7, за дотримання ОСОБА_1 при цьому відповідних проектних пропозицій /т.1, а.с.24/.

Однак, даний протокол спростовується відповідними поясненнями до нього, затвердженими ОСББ "СНІП" , в яких зазначено, що у відповідності до п.9.5 Статуту ОСББ "СНІП" в редакції, яка діяла станом на 23.06.1999 року, рішення зборів було неприйнятим /т.1, а.с.205/.

Крім того, згідно з долученого до матеріалів справи протоколу №6 загальних зборів ОСББ «СНІП» від 01.06.2000 року, на підставі п.7.1.13 Статуту ОСББ «СНІП», співвласниками будинку №16 по вул. Снопківській у м. Львові було прийнято рішення про тимчасове позбавлення ОСОБА_1 членства в ОСББ /т.1, а.с.193-196/. Протоколом №12 зборів ОСББ «СНІП» від 20.12.2006 року, ОСОБА_1 був остаточно позбавлений членства в об'єднанні, що останній в подальшому оскаржив до суду, однак згідно ухвали Апеляційного суду Львівської області від 26.01.2012 року, суд прийшов до висновку про те, що прийняте рішення про виключення ОСОБА_1 з ОСББ було прийнято правомірно /т.2, а.с.104-105/.

Тобто, на час отримання ОСОБА_7 відповідних дозвільних документів та проведення реконструкції квартири №9, позивач вже був тимчасово позбавлений членства в ОСББ, і, як підтверджується вищезгаданим протоколом №6 загальних зборів ОСББ «СНІП» від 01.06.2000 року, ОСОБА_7 було надано дозвіл на проведення добудови квартири №9 /т.1, а.с.193-196/.

Відповідно до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.1 ст.1 протокол №1).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Позивач у своїх посиланнях на порушення його прав, не надав суду з приводу таких порушень жодних належних та допустимих доказів та не довів того, що вказаними діями пов'язаними із здійсненням ОСОБА_7 прибудови квартири та реєстрації права власності на дану квартиру йому були заподіяні збитки. Відтак, суд приходить до висновку, що права ОСОБА_1 не порушені, адже всупереч положень ст. 60 ЦПК України, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що таке порушення його права чи охоронюваного законом інтересу відбулось.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що неодмінною ознакою порушення права або охоронюваного законом інтересу є настання негативних наслідків для суб'єкта порушеного права. Як свідчать матеріали справи та пояснення позивача, надані в судовому засіданні, такі негативні наслідки на момент розгляду справи відсутні, отже безпідставним є посилання позивача на порушення його права або охоронюваного законом інтересу при прийнятті державним реєстратором ОСОБА_5 рішення 27.05.2013 року №2621057 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 та відповідно видачу свідоцтва за індексним номером 4002019 про право власності за ОСОБА_7 на вказану квартиру, а тому в задоволенні таких вимог позивача слід відмовити.

Крім того, встановлено, що приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 17.01.2015 року за реєстровим номером 43, було посвідчено договір дарування квартири АДРЕСА_2 від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_2 /т.1 а.с.85/, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстраційним номером 68521546101 /т.1, а.с.84/. Свідоцтва про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_2 позивач не долучив.

Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Чинне законодавство України, передбачає такі підстави припинення договору дарування як відмова однієї зі сторін від договору, розірвання договору дарування, визнання договору недійсним за судовим рішенням.

Водночас, позивач просить скасувати даний договір, так як на його думку ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на вказану квартиру незаконно, тому немає права будь-яким чином відчужити її, при цьому знову ж таки не подаючи доказів, що підтверджують те, що укладення даного договору якимось чином порушує його права чи інтереси, тобто не доводить цього жодним чином.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України, якою встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної - влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно, в наведеного переліку не входить такий спосіб захисту, як скасування правочину, в даному випадку договору дарування, таким чином, право позивача обрати такий спосіб захисту свого порушеного права як скасування правочину, стороною якого він не є, залежить від того, чи порушено таким правочином його право.

Відповідно до п.3 Постанови №5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року, право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Як випливає з досліджених судом документів, вказана вимога ОСОБА_1, взаємопов'язана з вимогою про скасування рішення №2621057 від 27.05.2013 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 та відповідно видачу свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за індексним номером 4002019. Оскільки, судом не вирішуються питання про правомірність та законність вказаного рішення державного реєстратора і відповідна видача свідоцтва про право власності на вказане нерухоме майно, адже такі вимоги пред'явлені особою права якої при цьому не порушені, тобто неналежним позивачем у справі, тому враховуючи наведене, вимоги позивача щодо вирішення питання про відповідність вказаного договору дарування вимогам закону, а також виданого ОСОБА_2 на підставі цього договору свідоцтва про право власності на вказане майно, задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача щодо визнання незаконним включення із спільної власності співвласників будинку №16 по вул. Снопківській у м. Львові туалету площею 4 кв.м. в приватну власність (квартиру №9 в будинку №16) громадянина ОСОБА_7, суд зазначає, що з наявних в матеріалах справи судових рішень вбачається, що такі обставини вже були предметом судового спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, зокрема рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29.09.2009 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30.11.2009 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1І до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальних збитків внаслідок присвоєння ОСОБА_7 спільного майна - туалету /т.2, а.с.168-172/.

Тобто, позивачу було відомо про вказану обставину - включення туалету площею 4 кв.м. із спільної власності співвласників будинку №16 по вул. Снопківській у м. Львові в приватну власність громадянина ОСОБА_7 ще у 2009 року.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Абзац 3 п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 08.12.2009 року, передбачає - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Позивачем при зверненні до суду із даною вимогою було пропущено встановлений законом строк позовної давності, при цьому він не просив його поновити та не навів суду жодних причин поважності пропущення такого строку, а відповідачем по справі було подано заяву про застосування строків позовної давності, однак встановлені судом та наведені вище обставини, свідчать про те, що всі вимоги позивача є взаємопов'язаними між собою, відтак позов є безпідставним, а тому суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги позивача щодо визнання незаконним включення із спільної власності співвласників будинку №16 по вул. Снопківській у м. Львові туалету площею 4 кв.м. в приватну власність (квартиру №9 в будинку №16) громадянина ОСОБА_7 слід відмовити, у зв'язку з недоведеністю, що виключає задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Щодо вимоги позивача, про визнання ОСОБА_2 винною в отриманні, за договором дарування №43 від 17.05.2015 року, в приватну власність квартири АДРЕСА_1, суд зауважує, що вказана вимога виключає можливість розгляду в порядку цивільного судочинства, а може бути предметом розгляду лише в порядку кримінального судочинства, адже особа може бути визнана винною лише за вчинення нею злочину, що встановлюється тільки обвинувальним вироком суду.

Згідно положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов 'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що договір дарування за свою правовою природою є одностороннім договором, тож не містить обов'язку ОСОБА_2 оцінювати правомірність дій органу, який здійснював державному реєстрацію права власності за дарувальником ОСОБА_7 та відповідні дії ОСОБА_7 пов'язані із набуттям ним власності на вказану квартиру, правомірність чого судом в даному випадку не встановлюється, з вищенаведених мотивів.

Таким чином, посилання позивача на винуватість ОСОБА_2 в зазначених діях жодним чином не обґрунтовані, а тому така вимога задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Крім того, ч.1 ст.88 ЦПК України встановлює, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі ст.82 ЦПК України, ухвалами суду від 14.03.2016 року та 25.04.2016 року позивачу відстрочено сплату судового збору в повному розмірі за подання ним заяв про забезпечення позову до винесення рішення по справі.

Відповідно до ЗУ "Про судовий збір" за ставками визначеними ст.8 ЗУ "Про державний бюджет на 2016 рік", за подання до суду заяви про забезпечення позову, судовий збір становить 275,60 грн.

З урахуванням того, що позивачем такі заяви були подані 14.03.2016 року та 25.04.2016 року, сплаті підлягає судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Також, ухвалою суду від 01.06.2016 року, позивачу відстрочено сплату судового збору в повному розмірі за подання ним заяв про збільшення позовних вимог до винесення рішення по справі.

Згідно ЗУ "Про судовий збір" за ставками визначеними ст.8 ЗУ "Про державний бюджет на 2016 рік", за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, судовий збір становить 551,20 грн.

Статтею 6 ч.1 ЗУ "Про судовий збір" в редакції від 26.09.2015 року встановлено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру".

Таким чином, за дві збільшені ОСОБА_1 позовні вимоги, сплаті підлягає 1102,40 грн.

Загальна сума судового збору, яка повинна бути сплачена позивачем становить 1653,60 грн.

Керуючись ст.ст. 3-11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,

вирішив:

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 1653 (одну тисячу шістсот п'ятдесят три) гривні 60 копійок - відстроченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10-ти днів після його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Стрельбицький В.В.