Ухвала

від 13.05.2010 по справі 2а-18061/09/0570

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

доповідач 1 інстанції - ОСОБА_1

суддя-доповідач - ОСОБА_2

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2010 року справа №2а-18061/09/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючий: Сіваченко І.В.

судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача від відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 С.П. ОСОБА_5 не з'явився не з'явився розглянувши апеляційну скаргуДержавна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька на постановуДонецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 р. по адміністративній справі№2а-18061/09/0570 (суддя Смагар С.В. ) за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Ротекс" до треті особи Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька пропро визнання неправомірним та скасування рішення за актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ротекс» звернулося до суду з цим позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька «про визнання неправомірним та скасування рішення за актом про анулювання реєстрації».

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року у справі № 2а-18061/09/0570 позов було задоволено, а саме: визнано неправомірним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про анулювання реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротекс» як платника податку на додану вартість, викладене в акті про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 29 липня 2009 року № 173.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечував представник позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу не обґрунтованою, а судове а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

При розгляді справи в апеляційній інстанції встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ротєкс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 33417153, згідно свідоцтва № НОМЕР_1 серії А №910636 від 12 грудня 2006 року є платником єдиного податку з 2007 року по 2009 рік.

29 липня 2009 року Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька прийнятий акт № 173 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротєкс», індивідуальний податковий номер 334171505640, свідоцтво № 07780915, видане 10 березня 2005 року на бланку № 2-р серії НБ № 965295 ДПІ в Київському районі м. Донецька.

Як вбачається з акту від 29 липня 2009 року, відповідачем встановлено, що позивач як платник податку на додану вартість протягом дванадцяти послідовних податкових місяців, які свідчать про наявність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, що підтверджено реєстром податкових декларацій з податку на додану вартість за 12 послідовних місяців. Відповідачем також встановлено, що позивач подає податкові декларації з податку на додану вартість протягом періоду з червня 2008 року по березень 2009 року з показниками, які свідчать про наявність оподатковуваних поставок та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій 5248166 грн.; не включено позивачем до податкових зобов'язань виписаних податкових накладних в обсязі 445890 грн. На підставі вищенаведеного, відповідач здійснив висновок, що з урахуванням пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 року 757-р є підстави для анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість у разі встановлення органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену пунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІП (надалі - Закон № 2181) та відповідно до підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України «Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168), з будь-яких інших причин.

Як встановлено судом, дані висновки здійснені відповідачем за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів згідно переліку платників податку на додану вартість, згідно з яким встановлений факт виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену пунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 2181, а саме у липні 2008 року в сумі 103360 грн., серпні 2008 року в сумі 83150 грн., жовтні 2008 року в сумі 51660 грн., листопаді 2008 року в сумі 92830 грн., січні 2009 року в сумі 26010 грн., лютому 2009 року в сумі 14330 грн., квітні 2009 року в сумі 49850 грн., травні 2009 року в сумі 24700 грн., на загальну суму 445890 грн.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР платники податків несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

Процедура та порядок анулювання свідоцтв платника податків на додану вартість регламентується Законом № 168 та Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року № 79 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 року за № 208/4429 (надалі - Положення).

Пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168 визначається вичерпний перелік підстав для анулювання реєстрації у якості платника податку на додану вартість, зокрема, анулювання відбувається у випадках, якщо:

а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом;

б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або

платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа

позбувається статусу суб'єкта господарювання);

в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;

г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону;

ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Аналогічні викладеним у пункті 9.8 статті 9 Закону № 168 підстави для анулювання реєстрації у якості платника податку на додану вартість містяться у пункті 25 Положення.

Відповідно до пункту 25.2.2 Положення рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою № 6-ПДВ (додаток 5). Дата затвердження акту про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість вважається днем прийняття такого рішення.

Відповідач в обґрунтування прийняття спірного рішення про анулювання реєстрації платників податку на додану вартість посилається на підпункт «в» пункті 9.8 статті 9 Закону № 168 - «або з будь-яких інших підстав».

Згідно з пунктом 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 року № 757-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)» платники податку на додану вартість декларують суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання. У разі встановлення органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість", реєстрація платників податку на додану вартість анулюється.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що застосування норми підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» можливе та стосується випадків, коли суб'єкт господарювання переходить на застосування систем оподаткування, що є відмінними від системи передбаченої даним законом, звільняються від сплати податком на додану вартість за рішенням суду або з інших причин, які обумовлюють інший порядок сплати податку на додану вартість, тобто дані причини пов'язані з переходом особи на іншу систему оподаткування податком на додану вартість, відмінну від передбаченої Законом України «Про податок на додану вартість» або звільненням такої особи від сплати цього податку.

Таким чином, тлумачення відповідачем підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» як право податкового органу скасовувати свідоцтво платника податку з будь-яких інших причин є неправомірним.

Місцевий суд правильно не прийняв до уваги посилання відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 року № 757-р з огляду на принцип законності, закріплений статтею 19 Конституції України та статтею 9 КАС України, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Оскільки розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 року № 757-р суперечить Закону № 168, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Закон № 168, а не розпорядження № 757-р.

Також зміст пункту 9.8 статті 9 Закону № 168, який передбачає виключний перелік підстав для анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, і такої підстави як анулювання свідоцтва «з будь-яких інших причин» за ініціативи податкового органу - не передбачено.

Суд також зазначає, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 року № 757-р є чинним з моменту прийняття, тобто саме з даного моменту зобов'язує платників податків декларувати суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання. У спірних правовідносинах має місце застосування відповідачем положень розпорядження Кабінету Міністрів України до податкових періодів з червня 2008 року по травень 2009 року.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 9.8 статті 9 Закону № 168, для анулювання відповідачем реєстрації позивача у якості платника податку на додану вартість. Відповідач не довів правомірність прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку, викладене в акті від 29 липня 2009 року № 173 в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем законодавства, що регулює спрощену систему оподаткування, також не заслуговують на увагу.

В апеляційній скарзі податковий орган зазначає, що при перевірці правильності визначення обсягів виручки від реалізації товарів (послуг) виходив з того, що усі кошти, які пройшли через розрахунковий рахунок є виручкою, тому в порушення п. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» від 03.07.98р. №727/98 встановив перевищення ТОВ «Ротекс» за результатами діяльності за 2008 рік обсягу виручки понад 1000000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що в ході господарської діяльності за вказаний період ТОВ «Ротекс» були укладені договори комісії, в яких позивач є комісіонером. Відповідно до зазначених договорів комітент доручає, а комісіонер зобов'язується за його дорученням за винагороду зробити одну або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ч. 1 ст. 1013 Цивільного кодексу України, комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Відповідно до ст. 1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Таким чином, договір комісії не передбачає перехід права власності в даному випадку на грошові кошти від комітента до комісіонера.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998р. №727/98, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Також пунктом 1 зазначеного Указу Президента України визначено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та відповідно об'єктом оподаткування єдиним податком є лише комісійна винагорода, яка надійшла суб'єкту підприємницької діяльності - платнику єдиного податку як плата за надані послуги, а не вся сума транзитних грошових коштів що надійшла на розрахунковий рахунок, які підлягають обов'язковому перерахуванню третій особі (комітенту). Тобто, грошові кошти, що надійшли суб'єкту підприємницької діяльності - платнику єдиного податку, не є його власністю, оскільки підлягають обов'язковому перерахуванню третій особі (комітенту); а тому ці кошти не є виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та не можуть бути об'єктом оподаткування єдиним податком та не можуть враховуватися для визначення обсягу виручки за відповідний рік з метою визначення можливості застосування спрощеної системи оподаткування.

На розрахунковий рахунок та (або) в касу можуть надходити різні кошти, в тому числі, помилково перераховані, але відповідно до зазначеного Указу Президента України виручкою від реалізації вважаються кошти, отримані саме за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робі, послуг).

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року у справі № 2а-18061/09/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротекс» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька «про визнання неправомірним та скасування рішення за актом про анулювання реєстрації» - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту набрання законної сили.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: С.П.Дяченко

ОСОБА_3