Ухвала

від 18.07.2016 по справі 481/1971/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №481/1971/15-ц 18.07.2016 18.07.2016 18.07.2016

Провадження №22-ц/784/1693/16

Справа 481/1971/15-ц Головуючий по 1 інстанції Уманська О.В.

Провадження 22-ц/784/1693//16 Доповідач апеляційного суду Колосовський С.Ю.

Категорія 05

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

18 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Колосовського С.Ю.,

суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

за участю секретаря судового засідання: Гавор В.Б.,

розглянувши без сторін у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов'язання повернути земельну ділянку,

встановила:

В грудні 2015 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 пред'явив позов до ОСОБА_4 про зобов'язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що у вересні 2007 року сторони домовилися про продаж належної позивачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 8,28 га. На виконання цієї домовленості ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 12 500 грн.,а остання в свою чергу склала відповідну розписку про отримання цих коштів та зазначила, що договір купівлі-продажу буде оформлено після зняття мораторію на продаж землі в Україні, а також передала два примірника договору оренди зазначеної земельної ділянки строком на 49 років, два примірника Акта приймання - передачі земельної ділянки і оригінал державного акту на земельну ділянку.

Посилаючись на те, що договір оренди земельної ділянки укладений з метою приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу земельної ділянки, який є нікчемним, оскільки не відповідає вимогам ст. 657 ЦК України, позивач просив зобов'язати відповідача повернути належну їй земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 8,28 га.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 року у задоволені позову відмолено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Відповідно до ч. 2 указаної статті цього Кодексу, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що виникають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

За правилами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, для визнання правочину удаваним позивачу необхідно надати докази, а суду - встановити ті обставини, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,28 га, що розташована в межах Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

20 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди щодо спірної земельної ділянки на 49 років та за актом приймання - передачі об'єкт оренди передано в користування відповідача.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано письмовий документ лише за її підписом і без дати складання з назвою „попередній договір про наміри" в якому зазначено, що вона отримала 12500 грн. за продаж земельного паю належного їй на підставі державного акта №Ф2566338, виданого 07 лютого 2002р. та зобов'язується після зняття мораторію на продаж землі переоформити цей земельний пай на ОСОБА_4, ОСОБА_5, а в разі відмови - повернути отриману суму в п'ятикратному розмірі.

Враховуючи те, що позивачем не надано доказів того, що обидві сторони договору оренди діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, що їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, а також з огляду на те, що договір оренди недійсним в установленому порядку не визнано, суд дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання апелянта на вказаний документ як на доказ фактичного укладення договору купівлі-продажу є безпідставними, так як намір в майбутньому укласти такий договір, до того ж висловлений лише однією стороною і без зазначення часу такого волевиявлення, тобто до чи після укладення договору оренди не змінює умов укладеного договору оренди та не перетворює його у приховану сторонами угоду.

Оскільки суд постановив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,307,308,315 ЦПК, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 квітня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді :