Рішення

від 15.07.2016 по справі 358/527/16-ц

БОГУСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

гСправа № 358/527/16-ц Провадження № 2/358/277/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2016 року

Богуславський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Тітова М.Б.

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 і ОСОБА_1 до ОСОБА_5 сільської ради Богуславського району Київської області та ОСОБА_6 районної державної адміністрації Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держгеокадастру у ОСОБА_6 районі Київської області та ОСОБА_7, про визнання права на постійне користування земельною ділянкою у порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_4 і ОСОБА_1, звернувшись до суду з даним позовом, просять визнати за ними право на постійне користування земельною ділянкою в розмірах відповідно 1/4 та 3/4 частини від площі 10,00 га на території ОСОБА_5 сільської ради Богуславського району Київської області, цільове призначення якої для ведення селянського (фермерського) господарства, що належала спадкодавцю ОСОБА_8, який помер 27 липня 2000 року.

В обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на те, що 27 липня 2000 року помер їх батько ОСОБА_8. Після смерті батька відкрилась спадщина, яка складається, в тому числі із права постійного користування землею розміром 10,00 га, яка розташована на території ОСОБА_5 сільської ради Богуславського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.

Право користування земельною ділянкою належало спадкодавцю ОСОБА_8 на підставі державного акта на право користування землею серії Б № 087253, виданого ОСОБА_5 сільською радою народних депутатів Богуславського району Київської області у 1993 році.

Будучи спадкоємцями за законом першої черги вони своєчасно звернулися до ОСОБА_6 районної державної нотаріальної контори із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину та прийняли спадщину.

Проте нотаріус постановою від 01.03.2016 року за № 02-31/281 відмовив їм у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право користування земельною ділянкою з підстав, що державний акт виданий на право користування, а не на право власності, а свідоцтво про право на спадщину може бути видано лише на майно, яке перебуває у власності.

Це явилось підставою для звернення за захистом своїх прав та інтересів до суду про визнання за ними права на постійне користування земельною ділянкою у порядку спадкування за законом після смерті їх батька ОСОБА_8.

Посилаючись на положення ст. 19 Закону України «Про селянське фермерське господарство», ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст. 7, 51 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року позивачі просять задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 і представник позивачів ОСОБА_2 позов підтримали, посилаючись на вищевказані факти та докази. Крім того, представник позивачів зазначила, що у 2003 році розпорядженням ОСОБА_6 районної державної адміністрації було закрито селянське (фермерське) господарство «Хлібороб», головою якого був ОСОБА_8, на підставі лише клопотання головного спеціаліста кадрової роботи відділу РДА, без зазначення в цьому розпорядженні правових підстав, які були визначені ст.ст. 29, 30 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», без повідомлення про це спадкоємців та без їх заяви про закриття селянського (фермерського) господарства, а також відмови від постійного користування даною земельною ділянкою. Також представник позивачів зазначила, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватись і передаватися у порядку спадкування згідно положень ч. 2 ст. 407 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_5 сільська рада свого представника в судове засідання не направила, але надійшла заява за підписом сільського голови, в якій зазначено, що ОСОБА_5 сільська рада не заперечує проти задоволення позову та просить розглядати справу без участі представника.

Представник відповідача ОСОБА_6 районної державної адміністрації ОСОБА_9 в судовому засіданні позов не визнав з огляду на те, що відсутні правові підстави для визнання за позивачами права на постійне користування спірною земельною ділянкою.

Представник третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що законодавством не передбачено спадкування права постійного користування земельною ділянкою.

Суд заслухавши позивачку і її представника, представника відповідача, представника третьої особи та дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне позов залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

27 липня 2000 року помер спадкодавець ОСОБА_8, що підтверджується копіює свідоцтва про його смерть.

Позивачі ОСОБА_4 і ОСОБА_1 як спадкоємці за законом першої черги згідно положень ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року прийняли спадщину після смерті батька ОСОБА_8.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01.03.2016 року за № 02-31/281 державний нотаріус ОСОБА_6 районної державної нотаріальної контори відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право користування земельною ділянкою з підстав, що державний акт виданий на право користування, а не на право власності, а свідоцтво про право на спадщину може бути видано лише на майно, яке перебуває у власності.

Із копії Статуту СФГ «Хлібороб» та свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності від 11.04.1996 року, вбачається, що спадкодавець ОСОБА_8 за життя був головою селянського (фермерського) господарства «Хлібороб» та мав у безстроковому та безплатному користуванні земельну ділянку площею 10 га з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акта на право користування землею серії Б № 087253, виданого ОСОБА_5 сільською радою народних депутатів Богуславського району Київської області у 1993 році. В даному державному акті зазначено, що земельна ділянка надана для господарства.

Із копії розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації №70 від 11 березня 2003 року вбачається, що цим розпорядженням скасовано державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності селянського-фермерського господарства «Хлібороб».

Дане розпорядження не суперечить ст. 29 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, який був чинним на час винесення вищевказаного розпорядження, якою було визначено, що діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі: рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності; припинення права власності на землю, права користування

земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України; 3) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Позивачі не довели в судовому засіданні, що на час постановлення розпорядження від 11 березня 2003 року залишались інші члени селянського (фермерського) господарства «Хлубороб» або були спадкоємці, які бажали продовжити діяльність господарства.

Крім того, згідно положень ст. 16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Згідно положень ст. 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України.

Положення вказаної норми закону про успадкування землі слід розуміти так, що спадкується земля, яка перебуває у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, оскільки за змістом ст. 6 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, який був чинним на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8, право власності на земельні ділянки виникало в тому числі, внаслідок одержання їх у спадщину.

Стаття 7 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року визначала засади користування земельними ділянками та не передбачала набуття права користування в порядку спадкування.

Відповідно до п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року (із змінами від 05.05.1993 року та від 03.07.1992 року) «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Тобто, ОСОБА_8 за життя міг згідно ст. 6 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року отримати у власність земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства безоплатно у межах середньої земельної частки, а також за плату у розмірах визначених ст. 52 цього Кодексу.

Згідно розділу УІІ «Спадкове право» ЦК України в редакції 1963 року, який був чинним на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8, до складу спадщини входило майно спадкодавця, а не право користування майном.

Суд також вважає, що позивачі безпідставно посилаються на положення ч. 2 ст. 407 ЦК України, якою визначено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватись і передаватися у порядку спадкування, оскільки дана норма ЦК України не діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8, а також за змістом ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 59, 60, 61, 62, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 6, 7, 27 ч. 1 п. 3 Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, ст.ст. 16, 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року (із змінами від 05.05.1993 року та від 03.07.1992 року), суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 і ОСОБА_1 до ОСОБА_5 сільської ради Богуславського району Київської області та ОСОБА_6 районної державної адміністрації Київської області про визнання в порядку спадкування за законом права на постійне користування земельною ділянкою, яка перебувала в постійному користуванні спадкодавця ОСОБА_8 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії Б №087253, залишити без задоволення за безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з моменту його проголошення, о особами, які не були присутні в судовому засіданні при проголошенні рішення, через 10 днів з моменту отримання копії рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Богуславський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: суддя ОСОБА_10