Рішення

від 13.07.2016 по справі 910/8882/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2016№910/8882/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВМАКС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ АССІСТАНС»

про стягнення 35 577,13 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Здоренко В.Є. за довіреністю від 10.05.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВМАКС» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ АССІСТАНС» (далі - відповідач) про стягнення 35 577,13 грн., з яких 33 671,21 грн. основного боргу, 53,22 грн. 3% річних, 674,21 грн. пені, 1 178,49 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного Договору він надав клієнтам відповідача медичні послуги, які останнім в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2016 р. порушено провадження у справі № 910/8882/16, її розгляд призначено на 08.06.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.06.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.06.2016 р.

22.06.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.06.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.07.2016 р.

07.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.07.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 13.07.2016 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.07.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.08.2015 р. між позивачем (медичний заклад) та відповідачем (компанія) було укладено Договір № 191/3/14-15 про надання медичних послуг, предметом якого є надання медичним закладом необхідної медичної допомоги та/або медичних послуг клієнтам компанії та відшкодування компанією вартості фактично наданої медичної допомоги та/або медичних послуг (надалі - допомога). Під допомогою сторони розуміють надання клієнтам амбулаторно-поліклінічної, консультативно-діагностичної, стаціонарної, екстреної та/або невідкладної медичної допомоги (п. 1.1. Договору).

Пунктом 2.3.2. Договору на відповідача покладено обов'язок проводити оплату рахунків за надану клієнтам допомогу, виставлених медичним закладом компанією, відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 2.1.6. Договору позивач зобов'язався до 10 числа місяця, наступного за звітним, надавати компанії оригінали наступних документів за звітний місяць: рахунок за надану допомогу, Акт наданих послуг, медичної довідки/медичного висновку та/або виписки з історії хвороби стаціонарного хворого.

Згідно з п. 3.1. Договору розрахунки у національній валюті України здійснюються компанією шляхом перерахування коштів медичному закладу не пізніше 15 банківських днів від дати отримання компанією оригіналів документів, зазначених в пункті 2.1.6. Договору, за умови належного їх оформлення та/або відсутності обґрунтованих зауважень.

При наявності обґрунтованих зауважень компанії та/або неналежному оформленні документів, зазначених в п. 2.1.6. Договору, Компанія має право протягом 7 робочих днів з дати їх отримання повернути ці документи медичному закладу із зазначенням обґрунтованих причин їх повернення (п. 3.2. Договору).

В силу п. 3.3. Договору, дані згідно яких сторони не дійшли згоди, вилучаються з Акту виконаних робіт та протягом 5 робочих днів, з дня повернення документів медичному закладу, формується та підписується обома сторонами новий акт, який сплачується компанією на протязі 5 банківських днів з моменту підписання.

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, на виконання умов Договору позивач надав клієнтам відповідача медичні послуги, та склав Акти виконаних робіт № 461 від 31.03.2016 р. на суму 22 773,41 грн., № 461А від 17.04.2016 р. на суму 1 986,93 грн., № 463 від 19.04.2016 р. на суму 8 910,87 грн., а всього на суму 33 671,21 грн.

Крім того, для сплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунок-фактури № 461 від 31.03.2016 р. на суму 22 773,41 грн., № 461А від 17.04.2016 р. та № 463 від 18.04.2016 р. на суму 8 910,87 грн.

Суд звертає увагу на те, що вищевказані Акти виконаних робіт з боку відповідача не підписані.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні жодні докази в підтвердження того, що відповідач заперечував проти обсягу та вартості зазначених в цих Актах медичних послуг, та в обумовленому п.п. 3.2., 3.3. Договору порядку висловив свої мотивовані заперечення з цього приводу.

Разом з тим, гарантійним листом від 21.04.2016 р. відповідач підтвердив факт отримання рахунок-фактур № 461 від 31.03.2016 р. на суму 22 773,41 грн., № 461А від 17.04.2016 р. та № 463 від 18.04.2016 р. на суму 8 910,87 грн., та зобов'язався оплатити їх, що свідчить про фактичне визнання відповідачем факту надання позивачем медичних послуг за спірними Актами на суму 33 671,21 грн.

Проте, надані позивачем послуги відповідачем так і не були оплачені, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось вище, згідно з п. 3.1. Договору розрахунки у національній валюті України здійснюються компанією шляхом перерахування коштів медичному закладу не пізніше 15 банківських днів від дати отримання компанією оригіналів документів, зазначених в пункті 2.1.6. Договору, за умови належного їх оформлення та/або відсутності обґрунтованих зауважень.

Відповідно до п. 2.1.6. Договору позивач зобов'язався до 10 числа місяця, наступного за звітним, надавати компанії оригінали наступних документів за звітний місяць: рахунок за надану допомогу, Акт наданих послуг, медичної довідки/медичного висновку та/або виписки з історії хвороби стаціонарного хворого.

В матеріалах справи відсутні належні докази в підтвердження того, коли саме позивач надав відповідачу передбачені пунктом 2.1.6. Договору документи, у зв'язку з чим ухвалою від 22.06.2016 р. суд витребував у позивача медичні довідки/медичні висновки та/або виписки з історії хвороби стаціонарного хворого з доказами їх надання відповідачу згідно з п. 2.1.6 договору та належні докази надання відповідачу актів наданих послуг згідно з п. 2.1.6 договору. Проте, таких доказів позивачем надано не було.

Разом з тим, у гарантійному листі від 21.04.2016 р. відповідач підтвердив факт отримання від позивача рахунків № 461 від 31.03.2016 р. на суму 22 773, 41 грн., № 461А від 17.04.2016 р. та № 463 від 18.04.2016 р. на суму 8 910, 87 грн., а отже і інших документів, зазначених у п. 2.1.6. Договору.

Докази того, що на час підписання гарантійного листа відповідач не отримав обумовлені п. 2.1.6. Договору документи в матеріалах справи відсутні, а умовами договору не передбачено, що Акт наданих послуг, медичної довідки/медичного висновку та/або виписки з історії хвороби стаціонарного хворого повинні надаватись відповідачу окремо від рахунок-фактури шляхом вручення чи надсилання.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що передбачені пунктом 2.1.6. Договору документи були отримані відповідачем саме 21.04.2016 р. (в день підписання гарантійного листа).

При цьому, суд не приймає до уваги встановлені у вищевказаному гарантійному листі відповідача строки оплати послуг, оскільки відповідач не має права в односторонньому порядку змінити визначені умовами Договору строки оплати наданих позивачем медичних послуг.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується вимог про стягнення 674,21 грн. пені, 1 178,49 грн. інфляційних втрат та 53,22 грн. 3% річних, слід відзначити наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

За умовами пункту 3.4. Договору за необґрунтовану затримку оплати рахунків за умови неналежно оформлених документів, зазначених в пункті 2.1.6 Договору, медичний заклад має право вимагати від компанії сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого прострочення, за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Крім того, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку статті 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано пеню на суму боргу 22 773, 41 грн. за період з 22.04.2016 р. по 16.05.2016 р., на суму боргу 1 986,93 грн. за період з 09.05.2015 р. по 16.05.2016 р., на суму боргу 8 910,87 грн. за період з 09.05.2016 р. по 16.05.2016 р., тобто відліковуючи встановлений п. 3.1. строк на оплату (15 банківських днів) з дати відповідних рахунків-фактур.

Проте, як зазначалось вище, в матеріалах справи відсутні належні докази в підтвердження того, що передбачені п. 2.1.6. договору документи були отримані відповідачем саме в той день, коли датовані рахунок-фактури, тобто 31.03.2016 р., 17.04.2016 р. та 19.04.2016 р. відповідно.

За таких обставин, враховуючи наявний в матеріалах справи гарантійний лист відповідача від 21.04.2016 р., суд дійшов висновку, що визначений у п. 3.1. Договору строк повинен відліковуватись з 22.04.2016 р. і спливає 18.05.2016 р.

В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання , та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Оскільки зобов'язання з оплати отриманих медичних послуг відповідач повинен був виконати у строк до 18.05.2016 р. включно, а період нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних позивачем обмежено 16.05.2016 р., суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки пеня інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем за період, коли в нього ще не настало право на їх нарахування, а у суду відсутні правові підставі виходити за межі визначеного позивачем періоду їх нарахування.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості наданих позивачем медичних послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ АССІСТАНС» (02660, місто Київ, вулиця Марини Раскової, будинок 11, офіс 1301; код ЄДРПОУ 39610153) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВМАКС» (64605, Харківська область, місто Лозова, вулиця Чехова, будинок 54; код ЄДРПОУ 37984543) 33 671 (тридцять три тисячі шістсот сімдесят одну) грн. 21 коп. основного боргу та 1 304 (одну тисячу триста чотири) грн. 18 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 18.07.2016

Суддя М.Є. Літвінова