Постанова

від 03.12.2015 по справі 925/1234/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. Справа№ 925/1234/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Власова Ю.Л.

при секретарі Д'яковій Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: Журавльов О.С. - довіреність від 13.05.2015 № 107

від позивача: Кецькало В.В. - довіреність від 25.11.2015

Радіонова Л.П. - довіреність від 02.12.2015

розглянувши апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.10.2015 у справі № 925/1234/15 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго"

до Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.10.2015 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго" було задоволено, зобов'язано Підприємство з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" усунути Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерго" перешкоди у користуванні земельною ділянкою загальною площею 1,6621 га, яка знаходиться за адресою: автошлях Київ-Одеса км. 210+800м.(ліворуч) в адміністративних межах Собківської сільської ради Уманського району Черкаської області, кадастровий номер 7124387500:02:000:1426 та перебуває у постійному користуванні ТОВ "Енерго", шляхом знесення (демонтажу) за рахунок Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" - будівлі трансформаторної підстанції, двох пожежних резервуарів та вимощення, що розташовані на частині самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки ТОВ "Енерго" площею 0,2302 га.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у справі немає достовірних доказів того, що трансформаторна підстанція та два пожежні резервуари є об'єктами нерухомого майна і відповідач зареєстрував на них право власності у складі АЗС, то щодо правовідносин сторін немає підстав застосовувати норми ст. 376 ЦК України про самочинне будівництва, об'єктом якого може бути лише нерухоме майно. Замощення, як таке, у складі об'єктів АЗС в контексті даної справи, не є самостійною одиницею нерухомого майна, а є складовою (обслуговуючою) частиною (приналежністю) загального об'єкта нерухомості АЗС. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку,що захист порушеного права позивача слід здійснювати на підставі ч. 2 ст. 152 ЗК України, яка передбачає право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Спосіб усунення таких перешкод у виді саме знесення (демонтажу) спірних трансформаторної підстанції, двох пожежних резервуарів та замощення відповідає змісту права позивача, що порушене, характеру дій відповідача, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Захист права позивача обраним ним способом сприятиме реальному відновленню його права. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго".

Не погодившись із вказаним рішенням Підприємство з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги апелянта зводяться до того, що судом першої інстанції неправомірно прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог, а саме: в самій позовній заяві позивач просить знести нерухоме майно, що належить відповідачу, а вже в останньому судовому засіданні позивач заявив вимогу про демонтаж рухомого майна, чим змінив обґрунтування заявлених раніше вимог, що є порушенням ст. 22 Господарського процесуального кодексу України. Також, апелянт зазначив, що ст. 152 Земельного кодексу України не передбачено такого способу захисту як «шляхом знесення (демонтажу) будівлі». Посилаючись на Перехідні положення Земельного кодексу України, рішення Конституційного суду України від 22.09.2005, скаржник зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго" не є підприємством державної форми власності і не має права використовувати земельну ділянку на праві постійного користування, а тому матеріали справи не містять доказів на підтвердження права позивача на користування спірною земельною ділянкою. Серед іншого, відповідач зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності державної реєстрації права власності на трансформаторну підстанцію та резервуари, які не є об'єктом нерухомого майна не відповідає вимогам чинного законодавства. Враховуючи вищенаведене, на думку апелянта, оскаржуване рішення має бути скасоване.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Гончарова С.А., Скрипки І.М.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2015, у зв'язку з перебуванням суддів Скрипки І.М. на навчанні з підвищення кваліфікації, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Гончарова С.А., Власова Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2015 прийнято апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" до розгляду та порушено апеляційне провадження.

В судовому засіданні 26.11.2015 було оголошено перерву до 03.12.2015.

В судовому засіданні 03.12.2015 апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу - задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представники позивача в судовому засіданні 03.12.2015 проти доводів апеляційної скарги - заперечували, з урахуванням поданого через канцелярію суду відзиву на апеляційну скаргу, та зазначили, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЧР № 15-75 Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерго", Уманською районною радою народних депутатів надано в постійне користування 2,26 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для будівництва автозаправочної станції, пункту громадського харчування, автостоянки відповідно до постанови Верховної ради України від 17 червня 1997 року № 494/97-ВР. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 69. Кадастровий номер земельної ділянки 7124387500:02:000:1426.

Згідно висновку № 05/00-15-БУД від 05.05.2015 будівельно - технічного дослідження по узгодженню меж земельної ділянки за адресою: автошлях Київ - Одеса км. 210+800 (ліворуч) в адмінмежах Собківської сільської ради, на території земельної ділянки, що належить ТОВ "Енерго", згідно державного акту на земельну ділянку серії ЧР № 15-75, кадастровий номер 7124387500:02:000:1426, загальна площа земельної ділянки 1,6621 га, незаконно розташовані споруди , що належать існуючій АЗС (будівля ТП, два пожежних резервуари та вимощення) на земельній ділянці, кадастровий номер земельної ділянки 7124387500:02:000:0012, загальна площа земельної ділянки 0,5979 га. Має місце порушення ДБН з приводу недотримання відстані від будівель та споруд до межі сусідньої земельної ділянки.

Так, з урахуванням наведеного, 11.06.2015 позивач направив відповідачу претензію № 24, в якій просив відповідача усунути порушення своїх прав шляхом знесення самочинно зведених споруд.

Разом з тим, вимоги позивача відповідач не виконав.

07.07.2015 державним інспектором управління з контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області Шевчуком В.В. в присутності директора позивача було складено акт обстеження земельної ділянки № 1, згідно якого було встановлено факт самовільного зайняття підприємством з іноземними інвестиціями "Амік-Україна" частини земельної ділянки кадастровий номер 7124387500:02:000:1426, площею 0,2302 га, що підтверджується відсутністю будь-якої правовстановлюючої документації на земельну ділянку у відповідача.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.

Відповідно до 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

У відповідності до ст. 395,396 ЦК України, речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно ст. 212 Земельного кодексу України передбачає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Отже, враховуючи акт серії ЧР № 15-75 на право постійного користування земельною ділянкою розміром 2,26 га, кадастровий номер 7124387500:02:000:1426., а також відсутність в матеріалах справи доказів скасування у позивача такого права і припинення користування вказаною земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго" вправі захищати свої права на неї нарівні із власником цієї ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує факт розміщення на частині земельної ділянки позивача власних будівель трансформаторної підстанції, двох пожежних резервуарів та вимощення, які, за доводами відповідача, є складовими частинами АЗС, на них зареєстровано право власності відповідача і спірні об'єкти необхідні для забезпечення функціонування АЗС.

Проте, в своїх запереченнях відповідач вказав, що з його боку не мало місця самовільне зайняття частини земельної ділянки позивача, оскільки ПП "Лукойл-Україна", правонаступником якого є відповідач у справі, було отримано дозвіл позивача на розміщення на частині його земельної ділянки пожежних резервуарів, ТП і здійснення замощення ФЕМ плиткою, що підтверджується листом позивача від 20.08.2013 року № 53/1.

Крім того, відповідач зазначив, що на спірні об'єкти за відповідачем належним чином вже оформлено право власності, як на об'єкти АЗС № 24-13, що розташована за адресою Черкаська область, м. Умань, а/д Київ-Одеса, 210 км+800м (ліворуч), об'єкт АЗС здано в експлуатацію та отримано Сертифікат серія ІУ № 165141190158 від 29.04.2015 року, а тому і розміщення цих об'єктів є правомірним, що виключає законність заявленого позивачем позову про знесення пожежних резервуарів, ТП і замощення, як самочинно збудованого майна.

В той же час, в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені правовстановлюючі документи на землекористування стосовно частини земельної ділянки позивача, на якій розташовані трансформаторна підстанція, два пожежних резервуари та вимощення, які відносяться до АЗС відповідача Також, відсутність таких не заперечується і відповідачем.

Як вже зазначалося вище, згідно ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Так, у відповідності до положень глав 31-34 ЦК України, які врегульовують питання реалізації речових прав на чуже майно, вбачається, що всі ці права можуть виникати лише на підставі договору, заповіту або з норми закону.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між сторонами у справі немає укладеного договору щодо порядку використання частини земельної ділянки позивача для розміщення на ній спірних об'єктів - трансформаторна підстанція, два пожежних резервуари та вимощення, які відносяться до АЗС відповідача.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 2,3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зі змісту листа позивача від 20.08.2013 не вбачається, на який строк позивач надав відповідачу погодження на розміщення на своїй земельній ділянці об'єктів АЗС, скільки коштує таке користування, як проводиться відшкодування плати за землю, в якому режимі відповідач користуватиметься спірними об'єктами. Також зі змісту листа ніяк не випливає, що позивач не заперечує проти оформлення відповідачем за собою права власності на ці об'єкти у складі АЗС.

Так, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що лист позивача від 20.08.2013 не є договором між сторонами з приводу користування відповідачем частиною земельної ділянки позивача.

У зв'язку із наведеним, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про те, що і немає підстав вважати правомірним користування відповідачем частиною земельної ділянки позивача для розміщення там своїх споруд. А це в свою чергу є ознаками самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки позивача.

Як вбачається з повного тексту витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на попередника відповідача ( ПІІ "Лукойл-Україна") щодо АЗС № 24-13 станом на 26.08.2014 року, серед переліку складових частин вказаного об'єкта нерухомого майна не значиться трансформаторна підстанція, два пожежних резервуари. Серед об'єктів нерухомого майна значиться лише замощення із майна, яке є спірним за заявленим позовом.

Так, позивач просить задовольнити позов, зокрема, на підставі п. 4 ст. 376 Цивільного Кодексу та ч. 1 ст. 152 Земельного Кодексу України, якими визначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом роз'яснення ч. 7 п. 3.12. постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що оскільки у справі немає достовірних доказів того, що трансформаторна підстанція та два пожежні резервуари є об'єктами нерухомого майна і відповідач зареєстрував на них право власності у складі АЗС, то до правовідносин сторін немає підстав застосовувати норми ст. 376 ЦК України про самочинне будівництва, об'єктом якого може бути лише нерухоме майно. Замощення, як таке, у складі об'єктів АЗС в контексті даної справи, не є самостійною одиницею нерухомого майна, а є складовою (обслуговуючою) частиною (приналежністю) загального об'єкта нерухомості АЗС.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про те, що що захист порушеного права позивача слід здійснювати на підставі ч. 2 ст. 152 ЗК України, яка передбачає право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спосіб усунення таких перешкод у виді саме знесення (демонтажу) спірних трансформаторної підстанції, двох пожежних резервуарів та замощення відповідає змісту права позивача, що порушене, характеру дій відповідача, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Захист права позивача обраним ним способом сприятиме реальному відновленню його права.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго" .

Доводи апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення судом апеляційної інстанції відхиляються, як такі, що повністю спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.10.2015 у справі № 925/1234/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.10.2015 у справі № 925/1234/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/1234/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

Ю.Л. Власов