Постанова

від 14.07.2016 по справі 909/109/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2016 р. Справа № 909/109/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Бонк Т.Б.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Снятинської міської ради, за вих. № 01-15/163 від 06.04.2016р. (вх. № ЛАГС 01-05/1909/16 від 14.04.2016р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2016р.

у справі № 909/109/16

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Снятинське АТП-12642" (надалі ТзОВ "Снятинське АТП-12642"), м. Снятин, Івано-Франківська область

до відповідача: Снятинської міської ради, м. Снятин, Івано-Франківська область

про стягнення коштів в сумі 124 374, 00 грн., які були сплачені на підставі угод за фактичне використання землі від 17.01.2012р. та 29.10.2012р., що визнані судом недійсними з моменту їх укладення

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2016р. (суддя Фанда О.М.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Снятинської міської ради Івано-Франківської області на користь ТзОВ "Снятинське АТП-12642" 124 374,00 грн. коштів, що були сплачені на підставі угод за фактичне використання землі від 17.01.2012р. та 29.10.2012р., що визнані судом недійсними з моменту їх укладення та 1 867,61нрн. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив того, що оскільки рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2015р. у справі № 909/1373/14, яке набрало законної сили, оспорюванні угоди визнано недійсними з моменту їх укладення, відтак, на підставі ст. 216 ЦК України, Снятинська сільська рада повинна повернути кошти, які вона отримала від позивача на виконання цих правочинів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Снятинська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції не враховано надані нею докази та аргументи, вважає, що рішення є незаконним, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що угоди за фактичне використання землі від 17.01.2012р. та від 29.10.2012р. визнано недійсними з підстав їх нікчемності, оскільки не проведена державна реєстрація угод. Тобто, на думку відповідача, вказані правочини в розумінні ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемними, відповідно, наслідки недійсності правочинів в даному випадку не можуть бути застосовані. Крім того, скаржник вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 14.04.2016р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_2, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2016р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 05.05.2016р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2016р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.06.2016р.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Гнатюк Г.М., 08.06.2016р. здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів по розгляду справи № 909/109/16, замість судді Гнатюк Г.М. введено суддю Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2016р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.07.2016р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.07.2016р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.07.2016р.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_4 в судове засідання 14.07.2016р. не з»явися, надіслав клопотання (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/5215/16 від 14.07.2016р.) про перенесення судового засідання на іншу дату в зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Згідно з п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст. ст. 32 - 34 ГПК України).

Оцінивши доводи клопотання у сукупності з іншими обставинами справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги.

У запереченнях на апеляційну скаргу (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/3309/16 від 05.05.2016р.) позивач проти доводів скаржника заперечив, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач в судове засідання 14.07.2016р. також участі уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2012р. та 29.10.2012р між Снятинською міською радою та ТзОВ "Снятинське АТП-12642" були укладені угоди за фактичне використання землі.

Згідно з п.1.1 угоди від 17.01.2012р. ТзОВ "Снятинське АТП-12642" зобов'язалося сплатити кошти за фактичне використання земельної ділянки площею 3,9828 га (39828 кв.м), яка розташована в м.Снятин по вул. Річна, 9 і використовується без правовстановлюючих документів для обслуговування належних йому нежитлових приміщень. Пунктом 3.1 угоди від 17.01.2012р. визначена плата за фактичне використання вказаної земельної ділянки в розмірі 97 518,86 грн. за період з 01.01.2012р. по 01.01.2013р.

Згідно п.1.1 угоди від 29.10.2012р. ТзОВ "Снятинське АТП-12642" зобов'язалося сплатити кошти за фактичне використання земельної ділянки площею 0,9910 га (9910 кв.м), яка розташована в м. Снятин по вул. Річна, 9 і використовується без правовстановлюючих документів для обслуговування належних йому нежитлових приміщень. Пунктом 3.1 угоди визначена плата за фактичне використання вказаної земельної ділянки в розмірі 24 264,64 грн. за період з 29.10.2012р. по 29.10.2013р.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2015р. у справі №909/1373/14 було задоволено позовні вимоги ТзОВ "Снятинське АТП-12642" до Снятинської міської ради про визнання недійсними угод за фактичне використання землі від 17.01.2012р. та 29.10.2012р. Визнано недійсною угоду за фактичне використання землі від 17.01.2012р. укладену між ТзОВ "Снятинське АТП-12642" та Снятинською міською радою з моменту її укладення. Визнано недійсною угоду за фактичне використання землі від 29.10.2012р. укладену між ТзОВ "Снятинське АТП-12642" та Снятинською міською радою з моменту її укладення (а.с. 10-11).

При розгляді даної справи, судом було встановлено, що укладаючи спірні угоди за фактичне використання землі від 17.01.2012р. та 29.10.2012р. сторони не дотримались визначеного законом порядку укладання договорів оренди землі, а тому вказані угоди є недійсними з моменту їх укладення.

Дане рішення набрало законної сили.

05.02.2016р. ТзОВ "Снятинське АТП-12642" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Снятинської міської ради Івано-Франківської області про стягнення коштів в сумі 124 374,00 грн., які були сплачені на підставі угод за фактичне використання землі від 17.01.2012р. та 29.10.2012р., що визнані судом недійсними з моменту їх укладення. Позивач просить суд застосувати наслідки недійсного правочину та повернути йому одержані відповідачем 124 374,00 грн. на виконання вищевказаних недійсних угод. На підтвердження сплати вищевказаних коштів позивачем подано копії платіжних доручень та банківські виписки про рух коштів по рахунку (а.с. 3-6).

При винесені постанови колегія суддів керувалася наступним:

Приписами ч.1, ч.3 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вказана стаття кореспондується із статтею 236 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що розглядаючи у справі №909/1373/14 позовну вимогу про визнання недійсними угод про фактичне використання землі від 17.01.2012р. та 29.10.2012р., господарським судом Івано-Франківської області встановлено, що за своєю природою спірні угоди є договорами оренди.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача коштів в розмірі 124 374,00 грн., які, на думку позивача, були зайво сплачені у вигляді орендної плати за фактичне використання земельних ділянок.

Як зазначалося вище, угодою від 17.01.2012р. визначена плата за фактичне використання вказаної земельної ділянки в розмірі 97 518,86 грн . за період з 01.01.2012р. по 01.01.2013р., угодою визначена плата за фактичне використання вказаної земельної ділянки в розмірі 24 264,64 грн . за період з 29.10.2012р. по 29.10.2013р.

При цьому, позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст. 216 ЦК України, які визначають правові наслідки недійсності правочину.

Позивач стверджує, що заявлена до стягнення сума 124 374,00 грн. за фактичне використання земельної ділянки є подвійним оподаткуванням, оскільки спірні земельні ділянки перебувають у ТзОВ «Снятинське АТП-12642» на праві постійного користування.

Як доказ надав суду платіжні доручення і виписки з банку на суму 124 374,00 грн. та Держаний акт на право постійного користування землею № 000867 від 06.03.1998р. (а.с. 15-37, 60-63).

Зі змісту Держаного акту на право постійного користування землею № 000867 від 06.03.1998р. вбачається, що право постійного користування землею надано відкритому акціонерному товариству «Снятинавто», а не ТзОВ «Снятинське АТП-12642».

Твердження позивача про те, що товариство позивача є правонаступником ВАТ «Снятинавто», відтак користується вказаними земельними ділянками на праві постійного користування з 1998 року по даний час, суд апеляційної інстанції вважає помилковими та зазначає, що згідно з чинним законодавством у випадку припинення юридичної особи шляхом ліквідації припиняються усі належні такій особі права землекористування - оренди, постійного користування тощо. Це випливає із суті ліквідації (ст. 104 ЦКУ, ст. 59 ГКУ) і стосується всіх без винятку юридичних осіб.

Таким чином, ТзОВ «Снятинське АТП-12642» не вправі посилатися на Державний акт на право постійного користування іншої юридичної особи.

Верховний суд України у своїх постановах неодноразово зазначав, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК, оскільки використання майна - "речі" є безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором (постанова від 01.07.2015 р. від 23.12.2015р.).

Відповідно до позиції, викладеної в пункті 2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", договір оренди землі може бути припиненим лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування земельною ділянкою.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2015р. у справі №909/1373/14 спірні угоди визнано недійсними з моменту їх укладення .

Учасники судового процесу погодились із висновками суду, оскільки вказане рішення суду сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.3 ст. 35 ГПК України).

Стаття 208 ГК України передбачає наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним. Зокрема у ч.2 вказаної статті зазначено, що у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Аналогічні положення містяться в ст. 216 ЦК України. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Тобто, за змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Колегія суддів звертає увагу на те, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що фактичне користування земельними ділянками на підставі угод від 17.01.2012р. та 29.10.2012р. унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, оскільки неможливо повернути вже здійснене за цими угодами користування земельними ділянками .

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими заявлені до стягнення кошти в сумі 124 374,00 грн. за фактичне використання земельної ділянки як подвійне оподаткування, з посиланням на докази такі, як платіжні доручення і виписки з банку на суму 124 374,00 грн.. з огляду на наступне (а.с. 15-37, 60-63).

Так, проаналізувавши вказані докази, суд вважає, що вони не є належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 32-34, 36 ГПК України. Дані платіжні доручення та виписки з банку містять призначення платежу: «орендна плата за землю», однак не містять посилань на будь-які угоди, а період сплати орендних платежів відбувався з 26.04.2012р. по 29.12.2014р. Позивачем також долучено як доказ сплати податку лише виписку з банку за 27.01.2012р. та платіжні доручення за лютий 2012р., які містять посилання на призначення платежу «податок за землю». Податкової декларації з плати за землю за період з січня 2012р. по грудень 2014р. ТзОВ «Снятинське АТП-12642» суду не надало.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Відтак, колегія суддів вважає, що вказані платежі не підтверджують подвійного оподаткування за використання позивачем спірних земельних ділянок.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).

Статтею 126 ЗКУ визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з Снятинської сільської ради на користь ТзОВ «Снятинське АТП-12642» коштів в сумі124 374,00 грн. є необґрунтованими та такими, що до задоволення не підлягають.

Твердження відповідача про те, що спірні угоди є нікчемними, неукладеними апеляційний господарський суду вважає помилковим з огляду на те, що як вбачається з рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2015р. у справі №909/1373/14, суд встановив, з урахуванням ст.ст.203, 215, 236 ЦК України, що оспорювані угоди не відповідають вимогам закону та порядку їх укладання, а тому визнані недійсними з моменту їх укладення. Судовим рішенням не встановлена ні неукладеність, ні нікчемність угод.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності, то дана заява до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням наведеного, строк позовної давності, для заявлення вимоги про застосування наслідків недійсної угоди, починає свій перебіг з моменту набрання рішенням суду про визнання правочину недійсним законної сили. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється у три роки. Тобто на момент звернення позивача до суду ним не пропущено строку позовної давності.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення наведених процесуально-правових норм, позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування позовних вимог, а тому приймаючи до уваги викладені обставини справи, суд вважає, що в позові слід відмовити.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Статтею 49 ГПК України визначено, що судовий збір при відмові в позові покладається на позивача.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2016р. у справі № 909/109/16 скасувати. Прийняти нове рішення яким в позові відмовити.

3. Стягнути з ТзОВ «Снятинське АТП-12642» (78300, вул. Річна,9, м. Снятин, Івано-Франківської області, код 22176679) на користь Снятинської міської ради (78300, вул. Шевченка,70, м. Снятин, Івано-Франківської області, код 04054240) судовий збір в розмірі 2 054,40 грн. за подання апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

5. Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Бонк Т.Б.

ОСОБА_1