Ухвала

від 13.07.2016 по справі 813/7150/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/30407/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Синило Т.О.

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2015 року

у справі № 813/7150/14

за позовом Житлово-будівельний кооперативу «Монастирський»

до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Житлово-будівельний кооператив «Монастирський» (далі - Кооператив) звернулося до суду з позовом до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Інспекція), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2014 року № 0000651510, №0000661510, №0000671510 та від 05 вересня 2014 року № 0002331501.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2015 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з висновками відповідача не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірки позивача, за наслідками яких складно акти від 14 травня 2014 року № 261/2200/34987300 та від 01 вересня 2014 року №407/2200/34987300, згідно з якими позивачем порушено вимоги:

- підпунктів 14.1.36, 14.1.121 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.4.1 пункту 135.4, підпункту 135.5.11 пункту 135.5 статті 135, пунктів 157.11, 157.14, абзаців 2, 4 пункту 157.15 статті 157 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 5 904 565,05грн.;

- пункту 46.1 статті 46, підпункту 47.1.1 пункту 47.1 статті 47, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України;

- підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.4 статті 189, підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197, підпункту «е» пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8 808 275,00 грн.;

- підпунктів 14.1.36, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.4 статті 189, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 4 978 565, 00 грн.;

- пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200 ПК України, у зв'язку з чим платником не сплачено до бюджету податкове зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2014 року в сумі 50 000, 00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються зокрема на тому, що позивач здійснював діяльність, не передбачену статутом неприбуткової організації, а проводив будівництво за кошти, звільнені від оподаткування, для ТОВ «Сокме», а відтак, на думку відповідача, затрачені позивачем кошти пов'язані саме з господарською діяльністю ТОВ «Сокме».

Крім того, як вказував відповідач в акті перевірки, першою поставкою послуг зі спорудження житла буде реалізація послуг за виконаними будівельними роботами ТОВ «С-буд» на Кооператив, однак, враховуючи, що матеріали придбавались безпосередньо кооперативом були передані за договором доручення, виконання якого є позастатутною діяльністю кооперативу, окрім того акти будівельних робіт та акти списання складені з порушенням нормативних документів, реалізація на ТОВ «Сокме» буде безпідставною.

За результатами адміністративного оскарження та на підставі актів перевірок Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 05 вересня 2014 року №0002331510, яким зменшено розмір від'ємного значення позивача з податку на додану вартість на 1 049 584, 00 грн.

- від 03 червня 2014 року № 0000651510, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на додану вартість на 62 500 , 00 грн., в т.ч. 50 000, 00 грн. - за основним платежем та 12 500 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- від 03 червня 2014 року №0000661510, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість позивача на суму 7 510, 00 грн.;

- від 03 червня 2014 року №0000671510, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на прибуток на 6 634 713, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції не погодилися з висновками відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач зареєстрований як неприбуткова організація.

Замовником будівництва кварталу житлової забудови котеджного типу (готель) по вул. Б. Хмельницького, 9 (мікрорайон «Монастирський») в м. Червонограді Львівської області, є ТОВ «Сокме».

Між ТОВ «Сокме» (довіритель) та Між Кооперативом (повірений) укладено угоду про виконання доручення, відповідно до умов якої повірений зобов'язується за винагороду від імені та за рахунок довірителя виконати юридичні дії, пов'язані з організацією та проведенням будівництва житлового кварталу «Монастирський».

Будівництво житлової забудови, як свідчать наявні у матеріалах справи докази, здійснювалось підрядною організацією ТОВ «С-Буд» на підставі договору. З урахуванням доповнень до вказаного договору, замовником робіт виступало ТОВ «Сокме».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами будівництва об'єктів, позивачем шляхом укладення угоди про зарахування зустрічних однорідних зобов'язань придбано у ТОВ «Сокме» збудовані об'єкти.

Згідно з підпунктом 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України звільняються від оподаткування податку на додану вартість операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.

У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає: а) першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника.

Враховуючи зазначене, операцією з першого постачання житла, за загальним правилом, вважатимуться операції з першої передачі права власності на готове новозбудоване житло (об'єкт житлового фонду) до його власника, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів підприємства-забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва.

Водночас, чинне законодавство передбачає виняток з цього правила, який застосовується у випадку коли замість передачі права власності на готове житло відбувається операція з постачання послуг щодо спорудження відповідного об'єкту за замовленням його майбутнього власника.

Факт оформлення правовстановлюючого документу не впливає на кваліфікацію, натомість, визначальною ознакою є здійснення однієї з операцій або передачі права власності від однієї особи до іншої, або надання послуг з будівництва конкретного об'єкту: житлових чи нежитлових приміщень.

З урахуванням встановленої судами попередніх інстанції обставини того, що фактично замовником будівництва житлового об'єкту є ТОВ «Сокме», слід погодитися з висновками судів про безпідставність тверджень відповідача про те, що першою поставкою послуг зі спорудження житла буде реалізація послуг за виконаними будівельними роботами ТОВ «С-буд» на Кооператив.

Обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства - цивільного, фінансового тощо, а відтак безпідставним є посилання відповідача на порушення позивачем норм іншого законодавства без нормативного обгрунтування пов'язаності таких порушень з нормами податкового законодавства.

Так, підпунктом 14.1.121 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що неприбуткові підприємства, установи та організації - підприємства, установи та організації, основною метою діяльності яких є не одержання прибутку, а провадження благодійної діяльності та меценатства і іншої діяльності, передбаченої законодавством.

Відповідно до абзацу «е» підпункту 157.2 статті 157 ПК України від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, а саме житлово-будівельних кооперативів, отримані у вигляді внесків, коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям для забезпечення потреб їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів.

Відповідно до пункту 157.15 статті 157 ПК України під терміном «основна діяльність» для цілей цього підпункту слід розуміти діяльність неприбуткових організацій, яка визначена для них як основна законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації, у тому числі з надання реабілітаційних та фізкультурно-спортивних послуг для інвалідів (дітей-інвалідів), благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх, соціальних та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення систем соціального самозабезпечення громадян (недержавні пенсійні фонди та інші подібні організації).

Згідно з підпунктом 157.14 статті 157 ПК України до порушень належить використання звільнених від оподаткування коштів на цілі, не передбачені статутом, зокрема, для провадження господарської діяльності. Кошти та майно, використані не за цільовим призначенням, вважаються доходом і підлягають оподаткуванню за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що в разі здійснення неприбутковою організацією діяльності, не передбаченої статутом, що спрямована на отримання доходу, кошти та майно, використані не за цільовим призначенням, підлягають оподаткуванню за загальними правилами.

В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не встановили які види діяльності передбачені Статутом позивача, як і не перевірили чи реальний економічний зміст вчинюваних позивачем операцій відповідає зазначеним видам діяльності.

Крім того, суди не перевірили чи фактичне здійснення позивачем операцій було спрямоване на отримання доходу, як не встановили яке ж фактичне призначення коштів, отриманих від членів кооперативу, та чи використання позивачем зазначених коштів відповідає зазначеним цілям.

При цьому суди мають мати на увазі й те, що в разі встановлення обставини нецільового використання позивачем коштів лише в частині, то в податковому обліку вони теж мають звільнятися від оподаткування теж у відповідній частині.

Також, як свідчать матеріали справи, відповідач в обгрунтування фактів допущення порушень вимог податкового законодавства вказував на неврахування в податковій звітності позивачем висновків актів перевірок від 20 березня 2013 року №108/1601/34987300 та від 26 лютого 2014 року №80/1500/34987300, водночас суди першої та апеляційної інстанції взагалі не надали оцінки таким доводам.

Надаючи оцінку вказаним доводам, судам попередніх інстанцій слід було на підставі належних та допустимих доказів перевірити чи оскаржувались податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі названих актів перевірок, адже в силу пункту 56.18 статті 56 ПК України, суми неузгоджених податкових зобов'язань не враховуються платником податків при розрахунку податкових зобов'язань, податкового кредиту, визначення від'ємного значення та бюджетного відшкодування податку на додану вартість наступного податкового звітного періоду.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Незважаючи на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо помилковості тверджень відповідача про те, що першою поставкою послуг зі спорудження житла буде реалізація послуг за виконаними будівельними роботами ТОВ «С-буд» на Кооператив, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі, оскільки на підставі наявних у матеріалах справи доказів неможливо перевірити розмір грошових донарахувань за окремі встановлені податковим органом порушення позивачем.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній М.П. Зайцев