Ухвала

від 12.07.2016 по справі 816/5130/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року м. Київ К/800/7801/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В. ,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року

та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 липня 2015 року

по справі № 816/5130/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Полтаваобленерго» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року у даній справі позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 року №0001362301 про сплату податку на прибуток у сумі 16498563,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 8249281,50 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 року №0001372301 про сплату податку на додану вартість у сумі 4878769,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 2439384,50 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 року №0128381702 про сплату податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються агентами із доходів платника податку у вигляді зарплати, в частині збільшення грошового зобов'язання в розмірі 12290,26 грн. та штрафних санкцій в розмірі 9217,70 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 року №0001382301 в частині нарахування штрафних санкцій у сумі 24462,87 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, про що складений акт від 28.11.2014 року №7076/16-01-22-01/00131819.

Під час перевірки виявлені порушення позивачем п.137.16 ст.137, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139,п.154.8 ст.154 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 16498563,00 грн.; пп.14.1.36, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму податку на додану вартість 4878769,00 грн., пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, пп.170.9.1 п.170.9 ст.170, п.176.2 ст.176 ПК України, в результаті чого визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік в загальній сумі 12642,22 грн., із загальної суми додатково визначеного податку на доходи фізичних осіб за результатами перевірки 12642,22 грн., порушення допущені (з урахуванням попереднього акту перевірки №2706/22-2-9/00131819 від 15.05.2013 року), втретє і більше протягом 2013 року - 12642,22 грн.; п.3.1, п.3.2, п.7.39, п.7.41 «Положення проведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637 - проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, на суму 26457,34 грн.

За результатами перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.12.2014 року №0128381702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом із доходів платника податку у вигляді зарплати у розмірі 22123,89 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 12642,22 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 9481,67 грн.; №0001372301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 7318153,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 4878769,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 2439384,50 грн.; № 0001382301, яким до позивача на підставі ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки» від 13.06.1995 року застосовано штрафні санкції в розмірі 26457,34 грн.; №0001362301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 24747844,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 16498563 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 8249281,50 грн.

Задовольняючи позов частково, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З приводу доводів податкового органу про невключення до складу доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування декларації з податку на прибуток за 2013 рік, зокрема, суми отриманих коштів по операціях з погашення векселів в розмірі 2000000,00 грн., колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

У відповідності до пункту 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №73 від 07 лютого 2013 року доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу (пункт 137.4. статті 137 Податкового кодексу України).

В ході господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з ВАТ «Тернопільобленерго» та був складений акт пред'явлення векселя до платежу, відповідно до якого позивач пред'явив, а ВАТ «Тернопільобленерго» прийняло до оплати простий вексель №АА2054562 від 12 січня 2010 року на суму 1000000,00 грн., дата погашення - за пред'явленням, але не раніше 10 січня 2013 року, повна оплата векселя - до 31 січня 2013 року.

Матеріали справи свідчать про те, що погашення векселя відбулося у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок позивача, згідно платіжних доручень: від 28 січня 2013 року №53249 на суму 500000,00 грн. та від 30 січня 2013 року №53319 на суму 500000,00 грн.

Крім цього, в ході своєї господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з ВАТ «Тернопільобленерго» та 04 липня 2013 року між контрагентами складений акт про пред'явлення векселя до платежу.

Згідно до умов наведеного вище векселя позивачем пред'явлено, а ВАТ «Тернопільобленерго» прийнято до оплати простий вексель №ФФ2054563 від 12 січня 2010 року на суму 1000000,00 грн., дата погашення - за пред'явленням, але не раніше 10 липня 2013 року, повна оплата векселя - 31 липня 2013 року.

Як вбачається із матеріалів справи погашення векселя відбулося у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів позивачу, згідно платіжних доручень: від 29 липня 2013 року №59829 на суму 396000,00 грн., від 30 липня 2013 року №59879 на суму 110000,00 грн., від 30 липня 2013 року №5573 на суму 191500,00 грн. та від 30 липня 2013 року №184 на суму 302500,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що операції з погашення векселів не призводять до збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу, а є операцією при якій один вид активу (вексель, дебіторська заборгованість за векселем) змінюється на інший (грошові кошти), при цьому, кількість активів не збільшується та власний капітал не зростає.

З приводу посилань податкового органу на те, що заниження податку на прибуток відбулося за рахунок неправомірного користування пільгою з податку на прибуток за 2013 рік у розмірі 15828437,00 грн., колегія суддів погоджується з наступними висновками судів.

У відповідності до п. 154.8 ст. 158 ПК звільняється від оподаткування прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму: передбачених інвестиційними програмами, схваленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та встановлення лічильників газу населенню, у тому числі сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищезазначених цілей; передбачених проектами, фінансування яких здійснюється за рахунок суб'єктів природних монополій, виробників електричної та/або теплової енергії відповідно до рішень Кабінету Міністрів України; витрат у межах інвестиційної складової, затвердженої національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, необхідної для повернення кредитів, інвестицій, погашення облігацій (боргових цінних паперів), випущених (отриманих) енергогенеруючими компаніями, з метою фінансування капітальних вкладень з будівництва (реконструкції, модернізації) обладнання електричних станцій і теплоелектроцентралей, відповідно до плану будівництва (реконструкції, модернізації), затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Згідно до п. 154.8 ст. 154 ПК України звільняється від оподаткування прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму, зокрема передбачених інвестиційними програмами, схваленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та встановлення лічильників газу населенню, у тому числі сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищезазначених цілей.

В ході своєї господарської діяльності позивач у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, на підставі викладених вище норм Податкового кодексу України, користувався пільгою по податку на прибуток.

Другим абзацом статті 11 Закону України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 року №575/97 зазначено, що органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

У відповідності до п. 3 постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України №1711 від 25 грудня 2012 року схвалено Інвестиційну програму з передачі та постачання електричної енергії ПАТ «Полтаваобленерго» на 2013 рік у сумі 183795 тис. грн. та джерела її фінансування.

Матеріали справи свідчать про те, що в рамках інвестиційної програми заплановано комплекс заходів технічного розвитку та вкладення коштів ПАТ «Полтаваобленерго» на 2013 рік в розмірі 183795 тис. грн., які погоджені Міністерством енергетики та вугільної промисловості України 20 листопада 2013 року.

Вказана вище програма містить наступні напрямки фінансування згідно інвестиційної програми, а саме: будівництво, модернізація та реконструкція електричних мереж та обладнання на суму 146494,79 тис. грн., заходи зі зниження нетехнічних витрат та/або недопущення понаднормативних на суму 13219,31 тис. грн., впровадження та розвиток автоматизованих систем диспетчерського керування (АСДТК) на суму 6190,34 тис. грн., впровадження та розвиток систем зв'язку на суму 5917 тис грн., модернізація та закупівля колісної техніки на суму 4961,59 тис грн.,та інше на суму 2489,20 тис грн.

Таким чином, фактична вартість отриманих робіт (послуг) в межах інвестиційної програми склала - 83907,60 тис. грн.

Як вбачається із матеріалів справи, виконання будівельних робіт здійснювалося наступними контрагентами: ТОВ «Енерджі Сервіс» - реконструкція розподільчих мереж, повітряних ліній, заміна ділянок кабельної лінії, вишукувальні роботи та інше на загальну суму 48280,10 тис. грн., ТОВ «Проматом» - реконструкція електромереж, заміна силового трансформатора та інше на загальну суму 8040,50 тис. грн., ТОВ «Фірма АЕК» - будівництво закритої ПС м. Полтава на загальну суму 9778,30 тис. грн., ПАТ «Запоріжтрансформатор» - трансформатори на загальну суму 25305,80 тис. грн. та ДП «Мекомсервіс» - реконструкція ПС 110/6 кВ Турбозавод.

Крім цього, як свідчать матеріали справи, фактичні витрати позивача у сумі 833075,60 грн. підтверджуються актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт і витрат, актами змонтованого обладнання, придбаного виконавцем робіт, накладними, платіжними дорученнями.

Декларації з податку на прибуток підприємства позивача за 2013 рік про доходи містить наступні дані, а саме - при визначенні об'єкта оподаткування (рядок 01) становлять 415195416,00 грн., витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування (рядок 04) становлять 3081823240,00 грн., об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності (рядок 07) становить 33372176,00 грн., прибуток звільнений від оподаткування (рядок 09) становить 83307566,00 грн., податок на прибуток від діяльності, що не підлягає патентуванню (рядок 11) становить 47512276,00 грн.

Розмір прибутку підприємства від усіх видів діяльності зазначається в рядку 07 податкової декларації з податку на прибуток підприємства, а розмір прибутку, звільненого від оподаткування, зазначається в рядку 09 вищевказаної декларації шляхом перенесення даних з додатку ПЗ до податкової декларації.

Рядки А1, А2 та А3 додатку ПЗ до податкової декларації з податку на прибуток підприємства передбачають розрахунок шляхом арифметичної різниці доходів, звільнених від оподаткування та собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), яка відноситься до діяльності звільненої від оподаткуванню.

У відповідності до приписів п. 154.8 ст. 154 ПК України не встановлюється звільнення від оподаткування визначеної діяльності, а встановлюється звільнення від оподаткування прибутку від усіх видів діяльності визначеного підприємства на суму фактичних витрат, розмір яких обмежень, у встановленому порядку затвердженої інвестиційної програми.

Окрім цього, як встановлено судами, позивач згідно інвестиційної програми здійснював заходи по будівництву, придбанню, модернізації та реконструкції основних засобів, витрати на які не призначені для їх подальшого перепродажу, при цьому, їх вартість не можливо включити до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в податковому періоді їх здійснення.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів, що позивачем правильно обраховано пільгу з податку на прибуток підприємств за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

Щодо частини позовних вимог про помилкове завищення позивачем витрат за рахунок включення до витрат вартості товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) по взаємовідносинах з ТОВ «Феропол», ПП «Салфіт» та ТОВ «Господар Харків» та вартості консультаційних послуг, отриманих від ТОВ «Енерджі консалтинг», і завищення податкового кредиту за 2013 рік у зв'язку із завищенням ціни по придбанню товарно-матеріальних цінностей та послуг у вищевказаних контрагентів, завищення податкового кредиту у зв'язку з завищенням ціни придбання послуг по реконструкції електромереж з ТОВ «Енерджі Сервіс», ТОВ «Проматом», ТОВ «Запорізька механізована колона №1», ДП «Мекомсервіс», ТОВ «Фірма «АЕК» та по взаємовідносинах з НАК «Нафтогаз України» у зв'язку з ненаданням податкових накладних, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги частково, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, податкові накладні, платіжні доручення, акти приймання виконаних робіт, ліцензії, видаткові накладні, прибуткові ордери, відомості прибуття та вибуття матеріалів, сертифікати якості та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

З приводу частини позовних вимог про завищення позивачем у січні 2013 року податкового кредиту на суму 1558860,84 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що за №282 розділу II Податковий кредит Додатку №5 податкової декларації з податку на додану вартість Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за січень 2013 року зареєстровано постачальника з індивідуальним податковим номером 200777226658 - НАК «Нафтогаз Україна», і зазначено суму податку на додану вартість - 1558860,84 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно Додатку №8 до податкової декларації з податку на додану вартість, у заяві про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за січень 2013 року вказано суму податку на додану вартість по постачальнику НАК «Нафтогаз Україна» - 1558860,84 грн., яка відповідає сумі, вказаній в Додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість.

Крім цього, у січні 2013 року позивач перерахував НАК «Нафтогаз України» кошти, зокрема, в сумі 11219985,54 грн., в тому числі податок на додану вартість - 1869997,60 грн., відповідно до умов договору №2676-БО від 31 липня 2012 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 16.01.2013 року на суму 5123093,62 грн., від 23.01.2013 року на суму 2797536,17 грн. та від 31.01.2013 року на суму 3299355,75 грн.

Також з'ясовано, що із вказаної суми на погашення заборгованості по договору №2676-БО від 31.07.2012 року могло бути направлено лише суму 1866820,46 грн. (заборгованість за договором станом на 01 січня 2013 року).

Залишок суми, який обраховується із розрахунку 11219985,54 грн. - 1866820,46 грн. = 9353165,08 грн. не є погашенням заборгованості за вказаним договором, а є фактично вартістю оплати за неспожитий газ, до моменту врегулювання дебіторської заборгованості.

На підставі п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Виходячи із викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що у позивача у січні 2013 року настала дата виникнення права на віднесення сум до податкового кредиту з оплати за газ на користь НАК «Нафтогаз України» в сумі 9353165,08 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 1558860,84 грн.

Подання разом із декларацією з податку на додану вартість заяви із скаргою на постачальника та копіями товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку, відноситься до підстав для включення до складу податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого), зокрема, по взаємовідносинам з НАК «Нафтогаз Україна» у січні 2013 року на суму 1558860,84 грн. без отримання податкової накладної.

Таким чином, судами вірно вказано, що позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість, а витрати по придбанню товарів та послуг віднесено до складу витрат.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім цього, відповідно до висновків проведеної в рамках даної справи судово-економічної експертизи (висновок №310 від 05 травня 2015 року) порушення, зазначені в акті перевірки ДПІ у м. Полтаві від 28 листопада 2014 року за №7076/16-01-22-01/00131819 «Про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12. 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12. 2013 року», в частині відображених в акті розрахунків та висновків щодо порушення позивача пп. 14.1.36, пп.14.1.231, п. 14.1 ст. 14, ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 201 ПК України у сумі 4878769,00 грн. та пп. 137.16 ст. 137, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 154.8 ст. 154 ПК України у сумі 16498563,00 грн., документально не підтверджуються.

Щодо застосування відповідачем штрафних санкцій до позивача у розмірі 26457,34 грн., визначених податковим повідомленням-рішенням від 16 грудня 2014 року №0001382301, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно до п. 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за №218/2658 (далі - Інструкція №59) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Пунктом 2.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 грудня 2000 року №614, встановлені в даному Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів. У разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

Згідно до п. 3.1 Положення фіскальний касовий чек на товари (послуги) (далі - касовий чек) - це розрахунковий документ, надрукований реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками відповідача під час перевірки зафіксовано, що у фіскальних чеках, доданих до звітів №71992, №72000, №72006 на загальну суму 2404,00 грн., виданих ПАТ «Готель Україна» в реквізиті «адреса господарської одиниці» вказано вулицю розташування, не вказано місто. При цьому, неповна адреса господарської одиниці не може вважатися відсутністю цього обов'язкового реквізиту.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного електронного платіжного засобу або особистого електронного платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.

У відповідності до п. 3.1 Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оформляються згідно з вимогами цього Закону (п. 3.2 Положення).

Згідно до п. 7.39 та п. 7.41 Положення під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, враховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження. Під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Пунктом 1.2 Положення встановлено, що готівка (готівкові кошти) - грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети, у тому числі розмінні, обігові, пам'ятні монети, які є дійсними платіжними засобами.

Як вбачається із матеріалів справи, авансові звіти містять фіскальні чеки, по яким оплата здійснена карткою, без використання грошових знаків національної валюти України, а тому даною нормою не передбачено подання документу про одержання готівки з поточного рахунку, зокрема, авансові звіти, окрім №78518 та №72359, містять належно оформлені фіскальні чеки, які підтверджують здійснення фізичними особами розрахункових операцій на суму 24462,87 грн.

Дані твердження знайшли своє відображення у висновках судово-економічної експертизи №310 від 05.05.2015 року, у висновках якої вказано, що порушення, зазначені відповідачем в акті перевірки від 28.11.2014 року за №7076/16-01-22-01/00131819 «Про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року», в частині відображених в акті розрахунків та висновків щодо порушення позивача п. 3.1, п. 3.2, п. 7.39, п. 7.41 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 - проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту) документально підтверджуються в сумі 2324,47 грн., в іншій частині не підтверджується.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 року №0001382301 є протиправним та підлягає скасуванню в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 24462,87 грн.

З приводу збільшення позивачем суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом із доходів платника податку у вигляді зарплати у розмірі 22123,89 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 12642,22 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 9481,67 грн., визначеної податковим повідомленням-рішенням від 16.12.2014 року №0128381702, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів.

Матеріали справи свідчать про те, що в ході своєї господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з Гадяцьким професійним аграрним ліцеєм (виконавець) з яким 25.03.2013 року укладений договір №28/100 про надання послуг з проживання та харчування працівників замовника, що здійснюють ліквідацію наслідків стихійного лиха; від 26.03.2013 року №76/1038 про надання послуг їдальні (послуги з організації гарячого харчування працівників ПАТ «Полтаваобленерго»); від 25.03.2013 року №5/1241 про надання послуг з харчування працівників; від 29.03. 2013 року №1173 - надання послуг з харчування працівників.

В підтвердження здійснення даних господарських операцій в матеріалах справи наявні наступні документи: акт №1 від 01.04.2013 року приймання-передачі наданих послуг з проживання та харчування; платіжне доручення від 19.04.2013 року №9627; акт №1 від 02.04.2013 року на надані послуги; платіжне доручення від 19 квітня 2013 року №9628; акт від 01.04.2013 року №33; платіжне доручення від 28 травня 2013 року №827; акт приймання-передачі виконаних робіт до договору надання послуг з харчування працівників №1173 від 29 березня 2013 року; платіжне доручення від 28 травня 2013 року №828.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168 ст. 168 ПК України).

У відповідності до пп. 170.9. 1 п. 170.9 ст. 170 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом III цього Кодексу, б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Для цілей цього пункту до суми перевищення не включаються та не оподатковуються документально підтверджені витрати, здійснені за рахунок готівкових чи безготівкових коштів, наданих платнику податку під звіт роботодавцем на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, в межах граничного розміру таких витрат, передбаченого у розділі III цього Кодексу, що здійснені таким платником та/або іншими особами з рекламними цілями.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.

У разі, коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти, сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а у разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов'язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.

Якщо повне утримання такої суми податку є неможливим внаслідок смерті платника податку чи визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення його судом померлим, така сума утримується під час нарахування доходу за останній для такого платника податку податковий період, а в непогашеній частині визнається безнадійною до сплати.

На підставі п. 176.2 ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається. У разі, якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку; подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу, нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

Дані приписи ПК України не містять норми, згідно якої перерахування коштів позивачем на користь інших суб'єктів господарської діяльності за харчування працівників при відсутності персоніфікованого обліку споживання включається до сукупного місячного оподатковуваного доходу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про помилковість твердження відповідача, що сума перерахованих коштів на оплату послуг з харчування є доходом посадової особи, яка відповідає за видачу готівкових коштів з каси підприємства (головного бухгалтера), та підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Відповідно до п. 11.16 статуту позивача Голова Правління або особа, що виконує обов'язки Голови Правління здійснює функції, покладені на нього як на керівника підприємства, а не головний бухгалтер. Крім того, в даному випадку не відбувалась видача готівкових коштів, а здійснювалося перерахування коштів з поточного рахунку товариства.

Дані твердження знайшли своє відображення у висновках судово-економічної експертизи №310 від 05.05. 2015 року.

Так, відповідно до висновків експертизи, порушення, зазначені в акті перевірки від 28.11.2014 року за №7076/16-01-22-01/00131819 «Про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року», в частині відображених в акті розрахунків та висновків щодо порушення позивача пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170, п. 176.2 ст. 176 ПК України, документально не підтверджуються.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що відповідно пп.170.9 ст. 170 ПК України дія цього пункту поширюються також на витрати, пов'язані з відрядженням чи виконанням деяких цивільно-правових дій, що були оплачені з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних доручень.

В матеріалах справи відсутні посилання на те, що при використанні коштів відповідно до авансових звітів №78518, №72359 в сумі 1994,47 грн. використовувалась платіжна картка.

Виходячи із викладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 року №0128381702 підлягає скасуванню в частині нарахування суми грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 12290,26 грн. та штрафних санкцій в розмірі 9217,70 грн.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 липня 2015 року по справі № 816/5130/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 15.07.2016 р.