Рішення

від 15.07.2016 по справі 910/10567/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2016Справа №910/10567/16

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

До Приватного підприємства «Пінта»

про стягнення 273 335,61 грн

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача - Довжук Д.А. - за договором;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Пінта» про стягнення 273 335,61 грн, з яких: 259 800,00 грн - безпідставно набутих коштів, 2 840,01 грн - відсотків за користування чужими коштами, 10 695,60 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2016 було порушено провадження у справі № 910/10567/16 та призначено її до розгляду на 22.06.2016.

21.06.2016 представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представник відповідача у судове засідання 22.06.2016 не з'явився, проте, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 22.06.2016 розгляд справи відкладено на 15.07.2016.

Представник позивача в судове засідання 15.07.2016 не з'явився, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.07.2016 подав клопотання про припинення провадження у справі, посилаючись на те, що є рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/4667/16, яким вирішено спір між сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідно до п. 4.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 ГПК можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Згідно з п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Судом встановлено, що у справі №910/4667/16 Господарським судом міста Києва вирішено спір між тими ж сторонами про стягнення заборгованості за договором №11 про надання поворотної фінансової допомоги від 17.07.2015, в свою чергу, спір у даній справі виник в зв'язку з неповерненням відповідачем безпідставно отриманих коштів.

З огляду на викладене та враховуючи, що підстави позовів у справі №910/4667/16 та у справі, що вирішується судом є різними, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про припинення провадження у справі.

В судовому засіданні 15.07.2016 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що відсутні підстави для задоволення позову про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки, зазначені кошти отримані ним від позивача на підставі вчиненого правочину щодо надання коштів (оформлення платіжних доручень, перерахування та повернення коштів).

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи, суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутності представника позивача.

В судовому засіданні 15.07.2016 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжних дорученнями: № 500 від 17.07.2015 на суму 117 800,00 грн, № 501 від 30.07.2015 на суму 27 000,00 грн, № 507 від 10.09.2015 на суму 90 000,00 грн, № 510 від 28.09.2015 на суму 110 000,00 грн, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) перерахував Приватному підприємству «Пінта» (відповідач) грошові кошти в розмірі 344 800,00 грн.

В зазначених платіжних дорученнях в графі «Призначення платежу» зазначено «Поворотна фінансова допомога згідно договору №11 від 17.07.2015».

Як зазначав позивач та, що підтверджується випискою банку по рахунку за період з 27.08.2015 по 27.08.2015, перераховані ним відповідачу грошові кошти частково, в розмірі 85 000,00 грн, були останнім повернуті.

В березні 2016 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 259 800,00 грн заборгованості за договором №11 про надання поворотної фінансової допомоги від 17.07.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/4667/16, яке сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили, в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Пінта» про стягнення заборгованості за договором №11 про надання поворотної фінансової допомоги від 17.07.2015 відмовлено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/4667/16 встановлено, що договір №11 про надання поворотної фінансової допомоги від 17.07.2015 між сторонами спору укладено не було, зобов'язальні правовідносини між сторонами відсутні, як і відсутній у відповідача обов'язок з повернення коштів за неукладеним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Пункт 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» визначає, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, в силу приписів ст. 35 ГПК України, обставина, встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/4667/16, зокрема, щодо відсутності укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання поворотної фінансової допомоги, є преюдиціальною при розгляді даної справи, тобто такою, що не потребує додаткового дослідження та доказування.

В зв'язку з чим позивач, з посиланням на ст. 1212 ЦК України, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача 259 800,00 грн, як безпідставно набутих останнім.

Згідно ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. (Постанова Верховного Суд України від 02.03.2016 № 6-3090цс15).

Таким чином, права власника майна (особи, яка вважає себе власником майна), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі, зокрема, відсутності договірних правовідносин між сторонами.

Як вже зазначалось, відсутність укладеного між сторонами договору та зобов'язальних правовідносин встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/4667/16, яке сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили, а тому, в силу приписів ст. 35 ГПК України така обставини є преюдиціальною при розгляді даної справи та не потребує додаткового дослідження та доказування.

Викладеним вище спростовуються доводи відповідача щодо отримання ним коштів від позивача на підставі вчиненого правочину щодо надання коштів (оформлення платіжних доручень, перерахування та повернення коштів).

З огляду на викладене та враховуюче відсутність між сторонами договірних правовідносин, направлених на отримання відповідачем від позивача грошових коштів, позовні вимоги про стягнення з відповідача 259 800,00 грн (перерахованих, згідно платіжних доручень: № 500 від 17.07.2015, № 501 від 30.07.2015, № 507 від 10.09.2015, № 510 від 28.09.2015), як безпідставно набутих, підлягають задоволенню повністю.

Позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 10 695,60 грн інфляційних втрат за період прострочення з лютого по квітень 2016 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за прострочення повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 10 695,60 грн задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач, на підставі ст. 536, 1214 ЦК України, нарахував та просить стягнути з відповідача 2 840,01 грн процентів за користування чужими коштами за період з 26.01.2016 по 06.06.2016.

Статтею 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З огляду на відсутність між сторонами грошових правовідносин, а також враховуючи те, що ні законом, ні іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає стаття 536 Цивільного кодексу України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами позивача, задоволенню не підлягають.

Судовий збір, згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторін пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Пінта» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12, код ЄДРПОУ 35468054) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 259 800 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. - безпідставно отриманих коштів, 3 896 (три тисячі вісімсот дев'яносто шість) грн 97 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення

складено 20.07.2016

Суддя О.М. Спичак