Постанова

від 08.11.2016 по справі 910/10567/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2016 р. Справа№ 910/10567/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_3, виданий Залізничним РУГУ МВС України в м. Києві,

ОСОБА_3, довіреність 162 від 07.04.2016,

представники відповідача: не з'явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Пінта"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 15.07.2016

у справі № 910/10567/16 ( суддя Спичак О.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Приватного підприємства "Пінта"

про стягнення 273 335,61 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.017.2016 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Пінта" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12, код ЄДРПОУ 35468054) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) 259 800 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. - безпідставно отриманих коштів, 3 896 (три тисячі вісімсот дев'яносто шість) грн 97 коп. - судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Пінта" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.07.2016, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2016 для розгляду справи №910/10567/16 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Пінта" було сформовано колегію суддів під головуванням судді Андрієнка В.В., суддів Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Пінта" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.10.2016.

24.10.2016 до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) КАГС від представника відповідача надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що представник відповідача приймає участь в іншому судовому засіданні.

Також, 24.10.2016 до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) КАГС від представника позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, де останній просив суд апеляційну скаргу Приватного підприємства "Пінта" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

25.10.2016 в судове засідання не з'явився представник відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

25.10.2016 розгляд справи було відкладено на 08.11.2016.

В судове засідання, яке відбулось 08.11.2016 не з'явився представник відповідача, причини неявки суду не повідомив, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином, відповідно до доказів, які знаходяться в матеріалах справи, а саме, повернення поштового повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 25.10.2016) від № 04116 11389914. Отже, враховуючи належне повідомлення всіх учасників судового процесу про час та дату судового засідання, колегія суддів ухвалила розпочати розгляд апеляційної скарги відповідача без його участі. Позивач та його представник надали суду усні пояснення стосовно доводів наведених в апеляційній скарзі.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (позивач) перерахував Приватному підприємству "Пінта" (відповідач) грошові кошти в розмірі 344 800,00 грн, що підтверджується з платіжними дорученнями № 500 від 17.07.2015 на суму 117 800,00 грн, № 501 від 30.07.2015 на суму 27 000,00 грн, № 507 від 10.09.2015 на суму 90 000,00 грн, № 510 від 28.09.2015 на суму 110 000,00 грн.

Відповідно до вказаних платіжних дорученнях, в графі «призначення платежу» зазначено «Поворотна фінансова допомога згідно договора №11 17.07.2015».

Також, в матеріалах справи наявні виписки по рахунку НОМЕР_4 ОСОБА_4 з 27.08.2015 по 28.08.2015 на суму 50 000,00 грн та по рахунку НОМЕР_4 з 22.12.2015 по 22.12.2015 на суму 35 000,00 грн, які були перераховані відповідачем на рахунок позивача, відповідно до графи «призначення платежу» «Повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору №11 від 17.07.2015».

Судом було встановлено, що в березні 2016 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 259 800,00 грн заборгованості за договором №11 про надання поворотної фінансової допомоги від 17.07.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/4667/16, яке сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили, в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Приватного підприємства "Пінта" про стягнення заборгованості за договором №11 про надання поворотної фінансової допомоги від 17.07.2015 відмовлено.

Відповідно, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/4667/16 встановлено, що договір №11 про надання поворотної фінансової допомоги від 17.07.2015 між сторонами спору укладено не було, зобов'язальні правовідносини між сторонами відсутні, як і відсутній у відповідача обов'язок з повернення коштів за неукладеним договором.

Підставами звільнення від доказування, відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України є обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, зазначені вище обставини вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, в силу приписів ст. 35 ГПК України, обставина, встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/4667/16, зокрема, щодо відсутності укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання поворотної фінансової допомоги, є преюдиціальною при розгляді даної справи, тобто такою, що не потребує додаткового дослідження та доказування.

З огляду на вищенаведене позивач відповідно, з посиланням на ст. 1212 ЦК України, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача 259 800,00 грн, як безпідставно набутих останнім.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо подає підроблені документи для отримання пільги або здійснює якісь інші неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення).

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Отже, ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. (Постанова Верховного Суд України від 02.03.2016 № 6-3090цс15).

Тому, права власника майна (особи, яка вважає себе власником майна), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі, зокрема, відсутності договірних правовідносин між сторонами.

Судом було зазначено вище, про відсутність укладеного між сторонами договору та зобов'язальних правовідносин, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/4667/16, яке сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили, а тому, в силу приписів ст. 35 ГПК України така обставини є преюдиціальною при розгляді даної справи та не потребує додаткового дослідження та доказування.

Отже, беручи до уваги відсутність між сторонами договірних правовідносин, направлених на отримання відповідачем від позивача грошових коштів, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 259 800,00 грн (перерахованих, згідно платіжних доручень: № 500 від 17.07.2015, № 501 від 30.07.2015, № 507 від 10.09.2015, № 510 від 28.09.2015), як безпідставно набутих, підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до матеріалів позовної заяви, позивачем також були заявлені вимоги про стягнення з відповідача, на підставі ст. 625 ЦК України 10 695,60 грн інфляційних втрат за період прострочення з лютого по квітень 2016 року.

Однак, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги встановлених раніше обстави справи, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за прострочення повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 10 695,60 грн задоволенню не підлягають.

Також, позивачем були заявлені вимоги, на підставі ст. 536, 1214 ЦК України, про стягнення з відповідача 2 840,01 грн процентів за користування чужими коштами за період з 26.01.2016 по 06.06.2016.

Відповідно, статтею 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, враховуючи на відсутність між сторонами грошових правовідносин, а також те, що ні законом, ні іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає стаття 536 Цивільного кодексу України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами позивача, задоволенню не підлягають.

В своїй апеляційній скарзі, відповідач вказував на те, що предмет позову позивачем у справі №910/4667/16 та даній справі фактично не був змінений, тому суд зобов'язаний був припинити провадження у справі відповідно до норм п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Колегія суддів не може погодитись із даним твердженням скаржника виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідно до п. 4.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 ГПК можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Згідно з п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Враховуючи те, що у справі №910/4667/16 Господарським судом міста Києва вирішувався спір між тими ж сторонами про стягнення заборгованості за договором №11 про надання поворотної фінансової допомоги від 17.07.2015, а у даній справі мова йде про те, що позивач просить стягнути з відповідача безпідставно отриманих коштів.

А оскільки підстави позовів у справі №910/4667/16 та у даній справі, є різними, тому колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів відповідача в апеляційній скарзі, які спростовуються матеріалами справи та наявними доказами.

Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 15.07.2016 у справі №910/10567/16 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства "Пінта" задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м. Києва від 15.07.2016 у справі №910/10567/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Пінта" - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/10567/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов