Постанова

від 21.07.2016 по справі 917/470/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2016 р. Справа № 917/470/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Марченко В.О.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 25.04.2016р.)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №9 від 01.04.2016р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», м. Гадяч (вх. №1532 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.05.2016р. у справі № 917/470/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Таір», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», м. Гадяч Полтавської області

про стягнення 88155,77 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», м. Гадяч Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Таір», м. Київ

про стягнення 78000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року позивач, ТОВ «Фірма Таір», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ «Гадячсир» заборгованості у розмірі 88155,77 грн., з яких: 70000,00 грн. основного боргу за договором купівлі-продажу №19 від 26.03.2015р., 14487,12 грн. пені, 1731,78 грн. 3% річних, 1936,87 грн. інфляційних.

У квітні 2016р. ТОВ «Гадячсир» звернулось до Господарського суду Харківської області з зустрічною позовною заявою про стягнення з ТОВ «Фірма Таір» 78000,00 грн. штрафу за порушення термінів поставки товару.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.05.2016р. по справі №917/470/16 (суддя Ціленко В.А.) первісний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Таір" - 70 000,00 грн. основної заборгованості, 14487,12 грн. пені, 1731,78 грн. 3% річних та 1936,87 грн. інфляційних витрат та 1378,00 грн. судового збору. У зустрічному позові відмовлено.

ТОВ «Гадячсир» з рішенням суду не погодилось, звернулось до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов - задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» штраф у розмірі 78000,00 грн. та 1378,00 грн. - суму сплаченого судового збору за подання зустрічного позову. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Таір» на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Гадячсир» суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3031,60 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2016р. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.06.2016р.

21.06.2016р. від ТОВ «Фірма Таір» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №6418).

21.06.2016р. відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, у зв'язку з навчанням судді Крестьянінова О.О., та відпусткою судді Тарасової І.В. змінено склад колегії суддів на: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2016р. розгляд справи відкладено на 14.07.2016р., ТОВ «Гадячсир» запропоновано надати суду оригінал вимоги про сплату штрафу №362, оригінал опису-вкладення в цінний лист про направлення вимоги ТОВ В«Фірма ТаірВ» , оригінал (копію - до матеріалів справи) фіскального чеку про направлення вимоги ТОВ В«Фірма ТаірВ» ; правові обґрунтування порядку нарахування суми штрафу.

12.07.2016р. відповідно до протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів, у зв`язку з відпустками суддів Білоусової Я.О., Шутенко І.А., склад колегії суддів змінено на: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України В«Про судове рішенняВ» від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку.

В судовому засіданні 14.07.2016р. оголошено перерву до 21.07.2016р.

21.07.2016р. ТОВ «Фірма Таір» звернулось до суду з клопотанням про витребування у відділення поштового зв`язку, з якого зі слів відповідача (ТОВ «Гадячсир») здійснювалось відправлення вимоги, копію фіскального чеку від 09.07.2015р., як докази відправлення вимоги №362 від 09.07.2015р.; а також у Південного поштампу (б-р Лепсе, 34-а, м. Київ, Україна, 03126) перелік кореспонденції, отриманої ТОВ «Фірма Таір» за період з 09.07.2015р. по 09.08.2015р. для встановлення факту отримання/неотримання вимоги №362 від 09.07.2015р.

Колегія суддів розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з наступних підстав.

Відповідно до статті 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

З наведеного вбачається, що звертаючись до суду з клопотання про витребування доказів, сторона повинна довести належними та допустимими доказами, серед іншого, неможливість самостійно надати такі докази, а також підстави, з яких вбачається, що саме цей доказ зможе надати підприємство у якого вони витребуються (в даному випадку відділення поштового зв`язку, де обслуговується відповідач, та Південний поштамп м. Києва).

До вказаного клопотання заявником такі докази не надано.

В матеріалах справи міститься лист-відповідь Південого поштампу м. Києва від 12.07.2016р. №38-10-ю-1924, на запит ТОВ «Фірма Таір» щодо надання інформації про надходження реєстрованої письмової кореспонденції в період з 01.07.2015р. по 31.07.2015р. на адресу останнього. У цій відповіді зазначено, що згідно п.п. 121,122 Правил надання поштового зв`язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.2009р. №270, заяви про внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові відправлення, поштові перекази приймаються протягом шести місяців з дня прийняття їх для пересилання. З відповіді також вбачається, що проста письмова кореспонденція пересилається без реєстрації.

Зазначена відповідь підтверджує, що термін розшуку поштового відправлення, направленого на адресу ТОВ «Фірма Таір» сплив. Отже, клопотання ТОВ «Фірма Таір» не є вмотивованим та обгрунтованим, що виключає можливість його задоволення, враховуючи, також і те, що матеріали справи містять докази направлення ТОВ «Гадячсир» на адресу ТОВ «Фірма Таір» вимоги про сплату штрафу від 09.07.2015р., які підлягають оцінці судом.

В судовому засіданні 21.07.2016р. представник ТОВ «Гадячсир» підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 05.05.2016р. у справі №917/470/16, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов. Щодо первісних позовних вимог - представник ТОВ «Гадячсир» не наполягав на скасуванні рішення в цій частині.

Представник ТОВ «Фірма Таір» за первісним позовом підтримав свої доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

26.03.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Таір» (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гадячсир» (відповідач, покупець) укладено договір купівлі - продажу, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, як продавець зобов`язується поставляти та передати у власність покупця обладнання відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов`язується прийняти та провести розрахунки згідно умов даного договору.

Найменування, кількість, одиниця виміру, ціна та загальна вартість відповідної партії товару вказується у специфікації, яка за умов погодження та підписання представниками сторін є невід`ємною частиною цього договору (п.1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що товар поставляється продавцем на умовах EXW (Інкотермс - 2010) - самовивіз із складу продавця. За домовленістю сторін всі витрати, пов`язані з транспортуванням та доставкою товару, здійснюється за рахунок покупця.

Пунктом 2.4 сторонами обумовлено, що датою отримання товару є дата, що зазначається в видатковій накладній при отриманні Товару покупцем. Право власності на товар, а також всі ризики випадкової загибелі, пошкодження товару переходять до покупця, з моменту фактичного отримання товару та підписання уповноваженим представником покупця видаткових накладних.

Строк поставки товару становить 14 (чотирнадцять) календарних днів з дня отримання продавцем попередньої оплати згідно п. 3.3.1 цього договору (п. 2.7).

Відповідно до п. 3.1 загальна вартість товару складає 260000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 43333,33 грн.)

Розрахунки здійснюються у наступному порядку: 50% - попередня оплата в розмірі 130000,00 грн., покупець перераховує на поточний рахунок продавця протягом 5(п`яти) банківських днів з моменту виставлення рахунку продавцем. Остаточний розрахунок в сумі 130000,00 грн покупець проводить після вводу обладнання в експлуатацію (ввід обладнання в експлуатацію проводить протягом 14 календарних днів після отримання товару) (п. 3.3.1, 3.3.2 договору).

Відповідно до Специфікації №1 до договору, продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти Сепаратор ОХ2 С-10 т/год., у кількості 1 шт., за ціною 260000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 30.03.2015 р. ТОВ «Гадячсир», на виконання умов договору, здійснило попередню оплату у розмірі 130000,00 грн. (а.с. 14 т.1).

Отже, з 31.03.2015р. починається 14 - денний термін, протягом якого, згідно п. 2.7, покупець повинен отримати товар у продавця.

Згідно видаткової накладної №РН-0000010 від 06.05.2016р. відповідачем товар отримано 06.05.2015р., тобто з простроченням на 22 дні.

В порушення п. 3.3.2 договору, відповідач своєчасно не здійснив остаточний розрахунок за отриманий товар. Тільки 06.07.2015р. та 07.07.2015р. відповідачем сплачено по 30000,00 грн. в рахунок погашення боргу. (а.с. 14 т.1).

Як зазначає позивач, станом на день подання позову заборгованість відповідача за поставлений товар складає 70000,00 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом. Також позивачем, у відповідності до п. 6.5 договору та приписів статті 625 ЦК України нараховано пеню у розмірі 14487,12 грн., трьох відсотків річних - 1731,78 грн., та суми інфляційних нарахувань - 1936,87 грн.

Підставою для зустрічного позову ТОВ «Гадячсир» щодо стягнення з ТОВ «Фірма Таір» штрафу у розмірі 78000,00 грн. є несвоєчасне отримання товару покупцем з вини продавця. На думку ТОВ «Гадячсир», ТОВ «Фірма Таір» свого обов`язку щодо передачі товару у розпорядження ТОВ «Гадячсир» у встановлений договором строк належним чином не виконало.

Посилаючись на п. А.7 EXW (Інкотермс 2010), відповідно до якого, продавець зобов`занний сповістити покупця достатнім образом про дату і місце, коли і де товар буде наданий у його розпорядження, ТОВ «Гадячсир» вважає, що ТОВ «Фірма Таір» повинно було повідомити його про готовність передачі товару у його розпорядження та відвантажити товар покупцеві.

Враховуючи, що докази направлення ТОВ «Фірма Таір» повідомлення про те, що товар поставлений, ТОВ «Гадячсир» не направлялось, останнім, з посиланням на п. 6.3 договору, нараховано 78000,00 грн. штрафу за порушення термінів поставки товару.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд встановив наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог, з посиланням на доведеність належними доказами наявність заборгованості перед позивачем, та відмовив у зустрічному позові, вказавши про те, що невиконання або неналежне виконання умов договору з боку ТОВ «Фірма Таір» не вбачається з поданого зустрічного позову. Та визнав неправомірними посилання позивача за зустрічним позовом про обов`язок останнього щодо повідомлення ТОВ «Гадячсир» про готовність товару до поставки, який передбачений правилами Інкотермс 2010 умови EXW. При цьому Господарським судом Полтавської області зазначено, що ці правила являють собою міжнародні правила у форматі словника, що забезпечує тлумачення найбільш поширених торгівельних термінів, які не регулюють правила переходу права власності з продавця на покупця та наслідки невиконання сторонами зобов'язань по договору купівлі-продажу, враховуючи звільнення сторін від відповідальності, так як такі питання регулюються нормами права.

Проте, колегія суддів з даними висновками суду першої інстанції погоджується не в повній мірі, зокрема, в частині зустрічного позову, виходячи з наступного.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Керуючись частиною 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦКУ).

Матеріалами справи, зокрема, видатковою накладною №РН-0000010 та довіреністю на отримання товару - сепаратора ОХ2-С-10 т/г, підтверджується отримання 06.05.2015р. товару ТОВ «Гадячсир», про зазначене і не заперечував його представник в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Також виписками по особовому рахунку ТОВ «Фірма Таір» (а.с. 14 т.1) підтверджується здійснення попередньої оплати 30.03.2015р. у розмірі 130000,00 грн., та по 30000,00 грн. 06.07.2015р. та 07.07.2015р., відповідно, в рахунок остаточних платежів.

Отже, відповідач за первісним позовом взяті на себе зобов'язання за договором у повному обсязі не виконав, остаточний розрахунок за товар не здійснив, у зв'язку з чим, у ТОВ «Гадячсир» виникла заборгованість перед ТОВ «Фірма Таір» у розмірі 70000,00 грн. основної заборгованості.

Зазначене є підставою для задоволення первісних позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «Гадячсир» 70000,00 грн. основного боргу.

Також колегія суддів вважає правомірним та узгодженим з умовами договору та приписами чинного законодавства застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені та нарахування на суму основного боргу інфляційних та річних.

Так, пунктом 6.5 договору передбачено, що за прострочення оплати поставленого товару, покупець сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ від неоплаченої суми, за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» №14 від 17.12.2013 року, при нарахуванні пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

При перевірці розрахунку пені, колегією суддів встановлено помилки при її нарахуванні в сторону збільшення, однак, враховуючи межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про задоволення суми пені у заявленій позивачем сумі - 14487,12 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, сплата боргу з урахуванням інфляційних та 3% річних є правомірним. Однак, при перевірці вказаних сум, колегією суддів також виявлено помилку при їх розрахунку в сторону збільшення, що не дає можливості стягнути з ТОВ «Гадячсир» перераховані судом суми інфляційних та річних з урахуванням меж позовних вимог, тому, до стягнення підлягає суми інфляційних та річних, які заявлені позивачем - 1936,87 грн. інфляційних втрат, 1731,78 грн. 3% річних.

Що стосується зустрічних позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалось раніше, підставою для стягнення з ТОВ «Фірма Таір» штрафу у розмірі 78000,00 грн. є несвоєчасне отримання товару покупцем. Зазначені обставини, на думку позивача за зустрічним позовом виникли, у зв`язку з неповідомленням продавцем покупця про готовність товару до відвантаження, а також про адресу складу продавця, де повинен бути отриманий товар. Тому, посилаючись на приписи п. 2.1 та 6.3 договору, а також на умови поставки, передбачені правилами EXW Інкотермс 2010, ТОВ «Гадячсир» вважає, що несвоєчасне отримання товару зі складу продавця відбулось з вини продавця, за що останній повинен нести відповідальність у вигляді штрафу.

Отже, як вбачається, пунктом 2.1 договору, сторони передбачили, що товар постачається продавцем на умовах ЕХW (Інкотермс - 2010) - самовивіз із складу продавця.

Частинами 1 та 2 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Статтею 7 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Отже, використання правил ІНКОТЕРМС в контрактах, укладених між українськими суб'єктами господарської діяльності, передбачено пунктом 4 статті 265 Господарського кодексу України.

Також, абзацом 1 пункту 4 статті 179 Господарського Кодексу України передбачено, що сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» №01-8/211 від 07.04.2008р., господарським судам роз`яснено, документами, що застосовуються в Україні, в яких зафіксовані звичаї ділового обороту, є "Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів" у редакції 1993р., принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) у редакції 1994, "Інкотермс" Офіційні правила тлумачення торговельних термінів "Міжнародної торгової палати" у редакції 2000 рок). (Колегія суддів враховує, що станом на день винесення цього листа, ще не існувало правил Інкотермс в редакції 2010 року, які введені в дію на території України у 2011 році.)

З огляду на це, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що правила Інкотермс - 2010 не породжують для сторін виникнення прав та обов`язків при виконанні спірного договору купівлі-продажу.

Інкотермс 2010 ( Incoterms 2010 ) - це міжнародні правила, визнані урядовими органами, юридичними компаніями і комерсантами по всьому світу як тлумачення найбільш застосовних в міжнародній торгівлі термінів. Редакція 2010 року набрала чинності з 01 січня 2011р. Сфера застосування Інкотермс 2010 розповсюджується на права и обов`язки сторін за угодами купівлі - продажу в частині поставки товарів (условия поставки товаров).

Враховуючи, що умовами спірного договору купівлі-продажу сторонами передбачено здійснення поставки товару на умовах EXW Інкотермс 2010, які розширено тлумачать відповідні права, обов`язки та ризики сторін при здійсненні поставки товару, колегія суддів вважає, що порушення умов правил поставки є наслідком притягнення сторони до відповідальності, настання якої узгоджено приписами Інкотермс в разі їх порушення.

Отже, сторонами визначено поставку товару за умовами EXW Інкотермс 2010 - «Франко-завод», за умовами якого продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

У відповідності до приписів пункту А.7 EXW Інкотермс 2010, продавець зобов`язаний надати покупцю будь-яке повідомлення, достатнє покупцю для отримання товару.

З огляду на те, що за умовами цього пункту, основним обов`язком продавця є підготовка товару для передачі покупцю, то, відповідно, він зобов`язаний сповістити покупця про готовність товару до передачі.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повідомлення продавцем покупця щодо готовності товару до відвантаження, а також місце та дата відвантаження.

Представником ТОВ «Фірма Таір» неодноразово зазначалось, що таке повідомлення було здійснено засобами телефонного зв`язку, проте такі докази (зокрема, телефонограма) в матеріалах справи відсутні.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що несвоєчасне отримання покупцем товару відбулось з вини продавця у зв`язку з неповідомленням покупця про готовність товару до відвантаження.

До того ж, колегія суддів вважає недоцільними посилання ТОВ «Фірма Таір» на невиконання покупцем пункту Б.7 умов EXW Правил Інкотермс 2010, згідно умов якого, якщо покупець має право визначати час у рамках погодженого періоду та/або місце прийняття поставки, то він зобов`язаний надати продавцю необхідне повідомлення щодо них.

Так, пунктом Б.4 передбачено, що покупець зобов`язаний прийняти поставку товару, якщо він поставлений у відповідності до п. А.4 та А.7.

З цього випливає, що прийняття товару покупцем здійснюється за умови, якщо він був наданий у розпорядження покупця в погодженому місці та у погоджений час, у відповідності до положень пункту А.4 (щодо погодженого пункту та часу отримання товару), та, крім того, він був своєчасно сповіщений про час та місце надання товару у його розпорядження (пункту А.7). Тобто, неприйняття товару покупцем можливо лише у випадку, якщо він не отримав від продавця сповіщення про готовність товару до передачі.

До того ж, колегія суддів зазначає, що умовам спірним договором не передбачено умов щодо визначення покупцем час відвантаження у рамках погодженого періоду та місця відвантаження.

Наведене свідчить, що зазначені положення умов EXW Правил Інкотермс 2010 передбачають первісним обов`язком продавця сповістити про готовність товару до передачі покупцю, за умови визначення у договорі періоду поставки товару та невизначення сторонами пункту отримання товару покупцем та конкретної дати поставки.

Відповідно до пункту 6.3 договору, за порушення терміну поставки товару, продавець сплачує покупцю, на його вимогу, штраф у розмірі облікової ставки НБУ від вартості непоставленого, або недопоставленого товару.

В матеріалах справи міститься копія вимоги ТОВ «Гадячсир» про направлення ТОВ «Фірма Таір» про сплату штрафу у розмірі 78000,00 грн., у зв`язку з порушенням останнім пункту 6.3 договору. Однак, у колегії суддів суду апеляційної інстанції виник сумнів щодо належності цього документа, у зв`язку з помилкою у його даті. Проте, ТОВ «Гадячсир» на вимогу суду апеляційної інстанції надано оригінал вимоги з оригіналом опису-вкладення, який підтверджує направлення ТОВ «Фірма Таір» вимоги про сплату штрафу у липні 2015р.

В заперечення щодо неотримання цієї вимоги, ТОВ «Фірма Таір» належних доказів не надано.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення зустрічних позовних вимог, однак, з урахуванням приписів п. 3 статті 83 ГПК України, вважає за необхідне зменшити розмір нарахованого штрафу, з огляду на наступне.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Підпунктом 3.17.4 пункту 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Приписами 551 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 233 ГК України, зокрема, передбачено, що, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Досліджуючи вказані обставини, колегія суддів зазначає, що при розгляді даної справи колегією суддів встановлено порушення ТОВ «Фірма Таір» умов договору щодо термінів поставки товару. Вказане порушення призвело до прострочення поставки на 22 дні. Однак, заявлена ТОВ «Гадячсир» сума штрафу (78000,00 грн.) перевищує суму основного боргу (70000,00 грн.). До того ж, заявляючи про стягнення з ТОВ «Фірма Таір» неустойки, ТОВ «Гадячсир» не доведено наявність понесених ним значних збитків у зв`язку з простроченням поставки товару ТОВ «Фірма Таір».

Таким чином, враховуючи незначний термін прострочення поставки товару, значну суму штрафу у порівнянні з сумою основного боргу, відсутність доказів понесених заявником збитків, а також право суду зменшити розмір штрафу за власною ініціативою при наявності виняткових обставин, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру штрафу на 75%. Тобто до стягнення з ТОВ «Фірма Таір» підлягає сума штрафу у розмірі 19500,00 грн. (Колегією суддів здійснено перевірку розрахунку нарахованого ТОВ «Гадячсир» штрафу - 78000,00 грн, та встановлено відповідність його умовам договору та приписам чинного законодавства).

Зазначене є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, прийняття в цій частині нового рішення про стягнення з ТОВ «Фірма Таір» на користь ТОВ «Гадячсир» 19500,00 грн. штрафу.

В такому разі, судовий збір за подання зустрічного позову підлягає новому розподілу, у відповідності до приписів статті 49 ГПК України та п. 10 ч.2 статті 105 ГПК України.

Останнім абзацом підпунктом 3.17.4 пункту 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

На підставі наведеного, а також у відповідності до приписів ст. 49 ГПК України та вимог Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання зустрічної позовної заяви покладається на ТОВ «Фірма Таір» у сплаченій ТОВ «Гадячсир» сумі при поданні зустрічного позову та за подання апеляційної скарги, у сумі сплаченій при поданні ТОВ «Гадячсир» апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись 49, 83, 99, 101, 102, п. 2, ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ «Гадячсир» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 05.05.2016р. по справі №917/470/16 скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Таір" (проспект Відрадний, буд. 95, корп. 1-К, офіс 406, м. Київ, 03126, код ЄДРПОУ 32910147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 33460268) 19500,00 грн. штрафу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Таір" (проспект Відрадний, буд. 95, корп. 1-К, офіс 406, м. Київ, 03126, код ЄДРПОУ 32910147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 33460268) 1378,00 грн. судового забору за подання зустрічного позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Таір" (проспект Відрадний, буд. 95, корп. 1-К, офіс 406, м. Київ, 03126, код ЄДРПОУ 32910147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вул. Будька, 47, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 33460268) 3031,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити Господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 22.07.16

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шевель О. В.