Постанова

від 20.07.2016 по справі 910/11509/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 910/11509/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддівІванової Л.Б., Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Луганську на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 15.03.2016 Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 у справі№ 910/11509/15 Господарського судуміста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Луганську доПриватного акціонерного товариства "Просто-Страхування" треті особи 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агаріус"; 2. ОСОБА_4 простягнення коштів

за участю представників:

позивача: Беседін В.І., дов. від 06.11.2014; Мосійчук Я.І., дов. від 11.04.2014;

відповідача: Крашеннікова М.І., дов. від 29.02.2016;

третя особа-1:повідомлений, але не з'явився;

третя особа-2: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі №910/11509/15 (суддя - Мудрий С.М.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді - Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі №910/11509/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Агарікус" 20.09.2013 укладено Генеральну угоду № 61113№3, а в рамках Генеральної угоди між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Агарікус" 20.09.2013 укладений кредитний договір № 61113К11.

В забезпечення виконання зобов'язань за Генеральною угодою між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (Іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (Іпотекодавець) 23.09.2013 укладений іпотечний договір предметом якого є нерухоме майно - земельна ділянка та розташована на ній нежитлова будівля овочесховища, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

23.09.2013 між ПАТ "Просто-Страхування" (Страховик) та ОСОБА_4 (Страхувальник) укладений договір обов'язкового страхування нерухомого майна (нерухомості), що є предметом іпотеки, від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування МОІУ №1300048.

Відповідно до п.3.3 договору страхування Вигодонабувачем є ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі керуючого філією АТ "Укрексімбанк", в розмірі існуючої заборгованості (кредитних зобов'язань) за Генеральною угодою від 20.09.2013 №61113№3 на дату виплати страхового відшкодування.

В решті страхового відшкодування Вигодонабувачем визнається Страхувальник.

Згідно з п.3 договору страхування, предметом договору страхування є майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням нерухомим майном (нерухомістю), що є предметом іпотеки за договором іпотеки, зазначеним у п.3.1 договору.

Пунктом 3.2 договору страхування передбачено, що місцезнаходженням застрахованого майна є: Луганська область, м. Луганськ, квартал 8 Марта, буд. 26-а.

Згідно з п.9.1 договору страхування, страховим випадком вважається настання події за одним або кількома страховими ризиками відповідно до Порядку і правил, зазначених у розділі 4 "Перелік страхових випадків (ризиків)" цього договору, що призвело до знищення, пошкодження або псування застрахованого майна та завдання збитків страхувальнику/вигодонабувачу під час дії договору обов'язкового страхування іпотеки, в результаті чого виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування в межах страхової суми.

Відповідно до п. 9.2.10 договору страхування, під подіями (страховими ризиками) розуміється: протиправні дії третіх осіб: хуліганство, крадіжка, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна (вандалізм, підпал, підрив), за винятком зазначених дій, що сталися під час громадянської війни, народного хвилювання, страйку або внаслідок терористичного акту.

Пунктом 10.2 договору страхування передбачено, що не визнаються страховими випадками події, що сталися внаслідок: військових дій, маневрів або здійснення інших військових заходів, громадянської війни, терористичного акту, народного хвилювання або страйку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.09.2014 Страхувальник звернувся до ПАТ "Просто-Страхування" із заявою про настання страхового випадку в наслідок події, що сталася 22.08.2014.

25.10.2014 аварійним комісаром, проведений огляд і фотографування пошкодженого майна та складено акт огляду, в якому описано пошкодження застрахованої будівлі складу (яка є предметом іпотеки) і наведені причини події, а саме: потрапляння у застраховане приміщення снарядів внаслідок обстрілу під час військових дій.

Оскільки Страховик відмовив у визнанні події страховим випадком, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень Закону України "Про страхування", ЦК України, Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014, Законів України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", "Про боротьбу з тероризмом" та дійшов висновку, що з огляду на проведення антитерористичної операції на сході України, у тому числі за місцем розташування застрахованого майна, та на підставі пункту 10.2 договору страхування, заявлена Страхувальником подія не може бути визнана страховим випадком, а тому не породжує обов'язку Страховика щодо виплати страхового відшкодування.

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно зі ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Положення зазначеної норми права кореспондується з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування", за змістом якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування", страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За змістом положень ст. 988 ЦК України і ст. 20 Закону України "Про страхування", обов'язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку.

Тобто, згідно з приписами наведених норм законодавства, момент виникнення обов'язку страховика щодо здійснення виплати страхової суми та настання страхового випадку нерозривно пов'язані. Настання події, яка може належати до страхових ризиків, але згідно з умовами договору страхування є винятком зі страхових випадків, не породжує обов'язку страховика щодо виплати страхового відшкодування.

Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" введено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 № 1669-VII, за змістом ч. 1 ст. 1 якого, періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно з ч. 2 зазначеної статті, територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовано населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

В подальшому, на виконання вимог абз. 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р та від 02.12.2015 № 1275-р затверджено переліки населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, у тому числі, включено міста Луганськ.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства місто Луганськ, на території якого розташовано застраховане майно, є частиною території України, тимчасово окупованої незаконними терористичними збройними формуваннями, де триває антитерористична операція. Ці фактичні дані доказами не спростовано і визнано такими, що відповідають дійсності.

Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанови від 27.01.2016 у справі № 910/12492/15 та від 03.02.2016 у справі № 910/12274/15).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, з огляду на проведення антитерористичної операції на сході України, у тому числі за місцем розташування застрахованого майна, та на підставі п. 10.2 договору страхування, заявлена Страхувальником подія не може бути визнана страховим випадком, а тому не породжує обов'язку Страховика щодо виплати страхового відшкодування, що вірно досліджено та встановлено попередніми судовими інстанціями і колегія суддів Вищого господарського суду України з цим погоджується.

До того ж, суди також звернули увагу на те, що згідно зі ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", протягом терміну дії цього Закону єдиним належним і достатнім документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Вимоги цієї статті поширюються виключно на відносини, які виникають у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань і встановлюють форму посвідчення підстав звільнення від відповідальності - сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції. Отже, необхідність застосування приписів ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" у цій справі спростовується відсутністю у відповідача обов'язку щодо виплати страхового відшкодування.

Наявність чи відсутність у страхової компанії належних документів, які підтверджують обставини непереборної сили (форс-мажору), не впливає на зміст прав і обов'язків сторін, оскільки відповідно до положень договору страхування, заявлена подія є винятком із числа страхових ризиків, її настання не вважається страховим випадком. За таких обставин, як вірно зазначають суди першої та апеляційної інстанцій, зазначена вище подія не може бути підставою для виникнення зобов'язання з виплати страхового відшкодування, що об'єктивно усуває можливість розгляду питання про наявність підстав для звільнення від відповідальності за його порушення в аспекті застосування положень ст.617 ЦК України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

З огляду на зазначене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

Доводи скаржника були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції і фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 111 5 , 111 7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Луганську залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 у справі №910/11509/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР