Рішення

від 21.07.2016 по справі 624/419/16-ц

КЕГИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/419/16-ц

№ провадження 2/624/271/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

смт. Кегичівка 21 липня 2016 року

Кегичівський районний суд Харківської області в складі: головуючої судді Куст Н.М., за участю секретаря Лебідь Л.В., у відсутність осіб, які беруть участь у розгляді справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ІнтерГрандКапітал+» (далі ТОВ «ІнтерГрандКапітал+») про захист прав споживача, визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживача, визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, відповідно до якого просить визнати недійсним договір майнового лізингу №805292 від 08 вересня 2015 року, укладений між ТОВ «ІнтерГрандКапітал+» та ОСОБА_1, стягнути з ТОВ «ІнтерГрандКапітал+» сплачені кошти у розмірі 126000 грн., сплачену комісію банку в сумі 860 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Згідно з викладеними в позовній заяві обставинами у вересні 2015 року позивач вирішив придбати трактор. На сайті OLX побачив оголошення про продаж трактора МТЗ «Беларус- 82» 2013 року і відразу ж зателефонував за вказаним номером, щоб уточнити наявність такого трактора та його ціну. Під час телефонної розмови консультант Лізингової компанії ТОВ «ІГК+», підтвердив, що такий трактор є в наявності і його вартість складає 180 000 грн. 04 вересня 2015 року позивач прибув до офісу відповідача за адресою: проспект Московський 96 а, м. Харків. Позивачу було надано для ознайомлення проект договору. Йому було повідомлено про необхідність сплатити 36000 грн. авансового платежу (20% вартості трактора) після чого, впродовж тижня йому буде передано трактор, а решту суми вартості трактора потрібно буде сплачувати протягом року рівними платежами. Можливості оглянути трактор позивачу не було надано, як запевнив консультант, він знаходився у м. Києві на складі. 08 вересня 2015 року позивач сплатив на рахунок відповідача кошти в сумі 36000 грн., прийшов до офісу і підписав Договір № 805292 майнового лізингу від 08 вересня 2015 року і ще раз уточнив, коли доставлять трактор, на що представник повідомив, що це буде в продовж тижня, через 4-7 днів. 15 вересня 2015 року позивач зателефонував до офісу, щоб запитати, чому немає трактора, на що отримав рекомендацію прочитати договір. Прочитавши уважно договір зрозумів, що для підписання йому надали інший варіант договору, де 36 000 грн. являється не авансом вартості трактора, а є вартістю фінансування, про яку консультант позивачу не повідомляв. Таким чином, під час підписання Договору було порушено п.4.ст.4 ЗУ «Про захист прав споживачів», з якого випливає, що споживачі мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про послугу яка надається. Також було порушено ч. З ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка передбачає, що інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Зателефонувавши до центрального офісу компанії в м. Київ, йому повідомили, що необхідно доплатити ще 90000 грн. авансового платежу (50 % вартості трактора), і лише після цього, протягом 10-14 днів трактор доставлять позивачу додому. Після чого йому буде необхідно сплатити вартість доставки трактора і ще 90000 грн. вартості трактора рівними частками протягом року. 23 вересня 2015 року позивач оплатив ще 90000 грн. і очікував на передачу трактора. Після спливу 14 днів від дня сплати коштів, у жовтня 2015 року позивач знову зателефонував відповідачу у м. Київ і вимагав забезпечити йому огляд трактора та його передачу. Позивачу повідомили, що в тракторі виявлено дефект і його відправили в Республіку Білорусь для ремонту, тому здійснити його огляд неможливо. Потім, на наступний телефонний дзвінок позивача, відповідач повідомив, що трактор повертається з ремонту, але є проблеми на митниці і відповідачу не віддають трактор, коли все вирішиться, то його про це повідомлять. 09 березня 2016 року сплинув визначений договором строк для передачі колісного трактора МТЗ-82 Беларус. На подальші дзвінки відповідач вже не відповідав, а потім зазначений в договорі номер став взагалі недосяжним. 23 березня 2016 року, а потім 11 квітня 2016 року, позивач направив відповідачу лист, в якому, просив повідомити його про дату, час та місце огляду і приймання-передачі предмета лізинга. Обидва листи повернулися позивачу без вручення адресату. Позивачу нещодавно стало відомо, що ТОВ «ІГК+» не являється лізинговою компанією і відповідно до ст.1 п.5 ч.1 ст.4 та ст.ст. 5,7 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не відноситься до фінансових установ, які можуть надавати фінансові послуги. ТОВ «ІГК+» не набувало статусу фінансової установи, про це свідчить Державний реєстр фінансових установ доступ до якого є відкритим. На офіційному сайті Нацкомфінпослуг позивач ознайомився з Реєстром осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги. В даному Реєстрі немає ТОВ «ІГК+», а це свідчить про відсутність у ТОВ «ІГК+» Довідки, яка надає право здійснювати послуги з фінансового лізингу. У Договорі використовується найменування «Лізингова компанія ТОВ «ІГК+», чим позивача було введено в оману створюючи ілюзію, що це дійсно професійна лізингова компанія. Представник ТОВ «ІГК+» за довіреністю ОСОБА_2 який підписав договір не міг не знати, що працює не у лізинговій компанії. Під час підписання Договору позивача було введено в оману щодо істотних умов Договору та наявності у компанії Дозволу на здійснення такої діяльності. Також позивачу не було пояснено, що 36000 грн. він сплатив лише за організацію та оформлення Договору, і що ця сума не входить у вартість предмета договору. Крім того, позивача введено в оману про те, що цей трактор є у наявності. За допомогою цих неправдивих відомостей представник відповідача фактично переконав позивача підписати оспорюваний Договір та перерахувати грошові кошти на рахунок компанії. Відповідач навмисно не отримує поштові відправлення позивача, направлені на його адресу. Та досі не вчинено жодних дій спрямованих на виконання умов Договору. Відповідач взагалі укладав договір не маючи на меті реального настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зазначені вище факти вказують на те, що відповідач застосовує нечесну підприємницьку практику. А правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Також Договір №805292 не є нотаріально посвідченим, що також тягне за собою його недійсність. Також позивач звертає увагу й на те, що умови Договору не відповідають чинному законодавству України. Пунктом 3.1 Договору предметом лізингу визначено колісний трактор МТЗ 82 Беларус, який не визначений його індивідуальними ознаками, який неможливо вирізнити із загальної маси речей цього роду. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Договір прямо вказує, що «вартість фінансування» сплачується за «організацію, та оформлення даного Договору», тобто за дії, які передували укладенню Договору та не охоплюються жодним пунктом вищезазначеної статті Закону. При цьому, розмір цього платежу становить 20 % від вартості Предмета лізингу, у даному випадку - це 36 000 грн. Однак співмірність розміру цього платежу виконаній послузі є необґрунтованою, так як надана послуга фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору. При перевірці, розгляді, та підготовці документів немає значення яка ціна Предмета договору, адже від ціни предмета не змінюється обсяг роботи працівника. Таким чином, ставити розмір вартості фінансування в залежність від ціни предмета договору є абсолютно несправедливо. Крім того, умова договору про неповернення цього платежу у випадку розірвання договору (п. 12.11) призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін. Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачеві. Положення Договору, викладене у п. 12.11 не відповідає чинному цивільному законодавству та суперечать основним його засадам. Так, цей пункт встановлює за дострокове розірвання договору лізингоодержувачем відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 20 % від сплаченого авансу, та неповернення Вартості фінансування. Проте, відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Тобто, штраф, як вид неустойки є способом забезпечення зобов'язання і стягується лише у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником свого обов'язку і є елементом змісту цивільно-правової відповідальності. Зі свого боку позивач повністю виконав умови Договору і відповідно до положень Договору ще й повинен заплатити штраф, що є несправедливим. Жоден із 12 пунктів розділу 12 Договору не передбачає відповідальність лізингодавця за невиконання ним умов Договору взагалі, в тому числі і за не передання предмету лізингу у визначений строк. Отже, п.12.11 не відповідає вимогам чинного законодавства, є несправедливим, та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків.

Позивач сплатив на рахунок відповідача кошти в сумі 36000 грн., а також комісію банку в сумі 360 грн., що в загальній сумі становить 36360 грн. 23 вересня 2015 року позивач сплатив на рахунок відповідача кошти в сумі 90000 грн., а також сплатив комісію банку в сумі 500 грн., що в загальній сумі становить 90500 грн. А тому позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду на зазначену суму.

Крім того, що позивач поніс витрати при укладенні та виконанні зобов'язання за Договором, він ще й позбавлений можливості користуватися та вільно розпоряджатися своїми коштами внаслідок неправомірних дій відповідача, чим порушується його право власності. Все це призвело до постійного хвилювання, глибокого обурення і відчуття несправедливості від збагнення того, що позивача просто використали обманним шляхом. Від цього позивач переживає глибокі душевні страждання, які почалися від дня укладення Договору та тривають до теперішнього часу. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 5000 грн.

В судове засідання позивач не з'явився, подав заяву, згідно з якою позов підтримує в повному обсязі, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечує, розгляд справи просить провести за наявними матеріалами справи без його участі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце судового засідання, причини неявки суду не відомі.

Враховуючи вищезазначене, а також відсутність заперечення з боку позивача, суд, відповідно до ч.4 ст. 169 та ч.1 ст. 224 ЦПК України, до початку розгляду справи по суті, визнав можливим її заочний розгляд, на підставі наявних у ній доказів.

В судовому засіданні досліджені: копія паспорта позивача ОСОБА_1 (а.с.7-8); копія картки платника податків ОСОБА_1 (а.с.9); копія договору майнового лізингу від 08 вересня 2015 року з додатками до нього №1,2,3,4 (а.с.10-19); довідка на запит щодо ТОВ «ІНТЕРГРАНДКАПІТАЛ+» (а.с.20); копія опису вкладення до листа (а.с.21); копія листа ОСОБА_1 від 11 квітня 2016 року (а.с.22); копії конверта з рекомендованим повідомленням, результат пошуку поштового відправлення (а.с.23-24,25); копії квитанцій про сплату ОСОБА_1 коштів № 0.0.439105700.1 від 23 вересня 2015 року в сумі 90000 грн., комісії банку 500 грн. та № 0.0.431584270.1 від 08 вересня 2015 року в сумі 36000 грн., комісії банку 360 грн. (а.с.26); повідомлення з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 04 липня 2016 року, відповідно до якого згідно з даними Державного реєстру фінансових установ, що веде комісія, інформація про ТОВ «ІнтерГрандКапітал+» до реєстру не вносилась та товариство не зверталось із заявою та пакетом документів для отримання ліцензії для надання фінансових послуг (а.с.53-54).

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, при цьому виходить з наступного:

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1ст. 9 цього Закону лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Статтею 16 цього Закону, якою передбачено лізингові платежі, визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

В судовому засіданні встановлено, що 08 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ІГК+» укладено договір майнового лізингу № 805292, предметом якого відповідно до п. 3.1 даного договору є колесний трактор МТЗ 82 Белорус. За умовами п. 3.2 даного договору вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору та розмір авансового платежу вказується в Додатку №2 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно умов п. 4.1 та розділу 4 зазначеного договору лізингодавець зобов'язався придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором, який у свою чергу зобов'язався прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу за його призначенням, у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного договору.

Розділом 11 даного договору передбачено умови переходу права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу). Згідно пунктів 11.3 та 11.6 договору набуття у власність (викуп) предмета лізингу відбувається не раніше сплати лізингоодержувачем всіх платежів, передбачених даним договором, в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати лізингодавець у зв'язку з переходом права власності щодо предмета лізингу. Перехід права власності на предмет лізингу здійснюється на підставі та на умовах укладеного між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору купівлі-продажу предмета лізингу.

Згідно пункту 5.1 даного договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувача протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу.

Згідно додатку № 2 до договору вартість предмета лізингу становить 180000 грн.; авансовий платіж 50.00 %; сума виплат авансового платежу 90000; щомісячний платіж 7500 грн.; вартість фінансування 20% 36000 грн.; комісія за передачу (3 %) 5400 грн. ( а.с.17)

Згідно додатку № 4 до даного договору трактор МТЗ 82 Беларус, кількість 1, ціна 180000 грн.(а.с.19).

Судом встановлено, що 08 вересня 2015 року ОСОБА_1 на виконання умов договору фінансового лізингу сплатив на рахунок відповідача вартість фінансування в розмірі 36000 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.431584270.1 та комісію в сумі 360 грн. Авансовий платіж в розмірі 90000 грн. позивач сплатив 23 вересня 2015 року, що підтверджується квитанцією № 0.0.439105700.1 та комісію - 500 грн. (а.с.26).

Згідно п.5.11 договору лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі з моменту сплати авансового платежу у повному обсязі до моменту підписання акту прийому - передачі предмета лізингу.

Судом встановлено, що позивач сплативши належні платежі, не отримав від відповідача протягом наступних 120 днів пропозиції щодо укладення акту прийому-передачі. Відсутність вказаних дій з боку відповідача свідчить про те, що відповідач не здійснив жодних дій, спрямованих на реалізацію умов договору в частині передачі предмета лізингу.

Також суд зазначає, що зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили конкретного постачальника (продавця) трактора МТЗ 82 Беларус.

Згідно п.4 ст.5 Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Положення «Про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами» затверджене Нацкомфінпослуг 22.01.2004 № 21 встановлює можливості надання послуг з фінансового лізингу та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначене законами та нормативно-правовими актами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг право надавати послугу з фінансового лізингу.

Пункт 2.1. Положення встановлює, що юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності: 1) внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно установчих документів; 2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання, супроводження та виконання відповідних договорів), які мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямами, та не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини; 3) довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг; 4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини; 5) документа, що підтверджує право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням юридичної особи.

З Положення випливає, що юридична особа, яка бажає надавати послуги з фінансового лізингу повинна стати на облік в Нацкомфінпослуг та отримати відповідну Довідку.

У разі прийняття Нацкомфінпослуг рішення щодо видачі юридичній особі Довідки не пізніше п'яти робочих днів з дня прийняття такого рішення оформлюється Довідка та вноситься інформація про юридичну особу до Реєстру (п. 3.15 Положення).

Відповідно до наданої інформації з Нацкомфінпослуг від 04 липня 2016 року інформація про ТОВ «ІнтерГрандКапітал+» до Державного реєстру фінансових установ не вносилась, товариство з заявою та пакетом документів для отримання ліцензії для надання фінансових послуг не зверталось (а.с.53-54).

Згідно ч.1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, у договорі використовується найменування «Лізингова компанія ТОВ «ІГК+», що вводить в оману споживача послуг, створюючи ілюзію що це дійсно професійна лізингова компанія.

Згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» - нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечесною підприємницькою практикою є практика яка вводить в оману споживачів щодо наявності ліцензії.

Статтею 627 ЦК України передбачено свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачено актами цивільного законодавства, свої відносини, які не передбачені цими актами. Разом з цим сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Зазначений висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі N 6-2766цс15, який відповідно до вимог ст. 367-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 08 вересня 2015 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 3.4 статті 3 договору та ч. 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 3.6 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як встановлено судом, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.6 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що умови пункту 3.6 оспорюваного договору суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця.

Окрім того, як зазначалось вище, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Також, розділ 12 договору встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Передбачені розділом 8 вказаного договору зобов'язання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору та комісію за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку передбачених законом платежів, а тому вказані пункти договору є недійсними, у зв'язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Згідно преамбули Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 року N 236/96-ВР цей Закон визначає правові засади захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Відповідно до вимог ст. 15-1 цього Закону поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.

Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають; містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика.

Згідно зазначеної норми матеріального права підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Встановлено, що введення відповідачем споживача в оману підтверджується повідомленням в рекламі на сайті неповних та неправдивих відомостей щодо продавця предмета лізингу, першого платежу тощо. Зазначена на сайті інформація є підтвердженням недобросовісності відповідача, яка полягає в тому, що зазначена ним інформація на сайті безкоштовних оголошень України на OLX, в якому зазначено, що у відповідача в наявності є трактор МТЗ 82 Беларус вартістю 180000 грн., що є порушенням ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», оскільки відповідач, не маючи в наявності зазначеного трактору, ввів позивача в оману щодо власної діяльності, як суб'єкта господарювання.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зазначений висновок Верховного Суду України викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі N 6-2766цс15, який відповідно до вимог ст. 367-7ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Встановлено, що договір фінансового лізингу від 08 вересня 2015 року, укладений між позивачем та ТОВ «ІГК,+» нотаріально посвідчено не було. Відповідачем даний договір був вчинений без відповідної ліцензії.

На підставі викладеного суд вважає, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 08 вересня 2015 року є недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Таким чином, сплачені позивачем на рахунок ТОВ «ІГК+» грошові кошти у розмірі 126 000 грн. та комісії банку в сумі 860 грн. підлягають стягненню з відповідача.

При вирішенні питання щодо стягнення заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 5000 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 227 ЦК України якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Згідно ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Завдання моральної шкоди позивачу ОСОБА_1, в ході розгляду справи, суду не доведено, тому, позовні вимоги позивача у частині відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 88 ЦПК України з відповідача також слід частково стягнути на користь держави судові витрати у відповідності до задоволених вимог, в розмірі 551 грн. 20 коп., щодо заявлених позивачем вимог немайнового характеру та в розмірі 1268 грн. 60 коп. щодо заявлених вимог майнового характеру, від сплати яких позивач звільнений при зверненні з цим позовом до суду.

Керуючись ст. 88, ст.ст.213-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір майнового лізингу №805292 від 08 вересня 2015 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІнтерГрандКапітал+» (юридична адреса вул. Фрунзе, 82, м. Київ, 04080, ЄДРПОУ 31232558) та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІнтерГрандКапітал+» на користь ОСОБА_1 сплачені кошти за договором в розмірі 126000 (сто двадцять шість тисяч) грн. та комісію банку в розмірі 860 (вісімсот шістдесят) грн.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІнтерГрандКапітал+» судовий збір в розмірі на загальну суму 1819 (тисяча вісімсот дев'ятнадцять) грн. 80 коп. на користь держави.

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Кегичівським районним судом Харківської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Позивачем дане рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області, через Кегичівський районний суд, протягом десяти днів з дня отримання його копії.

При відсутності заяви про перегляд чи апеляційного оскарження, рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків на їх подання.

Суддя Н.М. Куст