Рішення

від 19.07.2016 по справі 910/8431/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2016Справа №910/8431/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмаз-Демонтаж"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Севітол-Діамант-Сервіс"

про стягнення боргу за непоставлену продукцію в сумі 125 738,77 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача: Когут П.С. (представник за довіреністю);

Подзега А.О.

від відповідача: Меркур'єв В.С. (представник за довіреністю).

У судовому засіданні 19 липня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алмаз-Демонтаж", 06 травня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 2/16 від 05.05.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Севітол-Діамант-Сервіс", про стягнення боргу за непоставлену продукцію в сумі 125 738,77 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2016 року порушено провадження у справі № 910/8431/16 та призначено розгляд справи на 31.05.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 року судом, за клопотанням представника відповідача, відповідно до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 05.07.2016 року.

Ухвалою суду від 31.05.2016 року розгляд справи відкладено на 19.07.2016 року.

Через відділ діловодства суду 16.06.2016 року від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи, які суд прийняв до свого розгляду.

У судовому засіданні 19.07.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алмаз-Демонтаж" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Севітол-Діамант-Сервіс" (надалі - відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № 01/12 (надалі - договір), відповідно до п.п. 1.1, 1.3 якого постачальник зобов'язується у порядку та в строки встановлені договором передати товар у власність покупця, а останній прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених в спірному договорі. Загальна вартість договору складає 105 000,00 грн, з урахуванням ПДВ 20% - 17 500,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 договору постачальник здійснює поставку товару не пізніше ніж протягом двох календарних місяців після першої оплати, згідно з графіком платежу, визначеному в п. 3.2 договору.

Умовами п.п. 3.2., 3.3 договору передбачено, що покупець здійснює оплату відповідно до наступного графіку платежу:

07.12.2015р. - 31 500,00 грн. передоплата перед заказом товару;

07.02.2016р. - 21 000,00 грн. оплата перед отриманням товару;

07.03.2016р. - 17 500,00 грн. щомісячний платіж;

07.04.2016р. - 17 500,00 грн. щомісячний платіж;

07.05.2016р. - 17 500,00 грн. щомісячний платіж.

У тому випадку, якщо день оплати по графіку платежу потрапляє у вихідний день, покупець зобов'язаний здійснити наступний платіж не пізніше ніж у наступний робочий день після вихідного дня.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору 07.12.2015 року ним було здійснено передоплату товару в розмірі 31 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №378 від 07.12.2015 року, яке наявне в матеріалах справи.

Надалі, раніше встановленого договором поставки строку, 30.12.2015 року позивач сплатив відповідачу 10 000,00 грн. за товар, що підтверджується платіжним дорученням №433 від 30.12.2015 року, яке наявне в матеріалах справи, а тому позивач мав сплатити 07.02.2016 року 11 000,00 грн. залишку від суми 21 000,00 грн., що визначена другим платежем графіку оплати, однак відповідач, отримавши кошти, товар позивачу у відповідний до договору строк - 07.02.2016 року не поставив, що призвело до порушень умов договору та втрат з боку позивача й зумовило звернутися останнього до суду за захистом свого порушеного права.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 712 за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 07 грудня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алмаз-Демонтаж" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Севітол-Діамант-Сервіс" було укладено договір поставки № 01/12, відповідно до п.п. 1.1, 1.3 якого постачальник зобов'язується у порядку та в строки встановлені договором передати товар у власність покупця, а останній прийняти товар та оплатити його на умовах визначених в спірному договорі. Загальна вартість договору складає 105 000,00 грн, з урахуванням ПДВ 20% - 17 500,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 договору постачальник здійснює поставку товару не пізніше ніж протягом двох календарних місяців після першої оплати, згідно з графіком платежу, визначеному в п. 3.2 договору.

Умовами п.п. 3.2., 3.3 договору передбачено, що покупець здійснює оплату відповідно до наступного графіку платежу:

07.12.2015р. - 31 500,00 грн. передоплата перед заказом товару;

07.02.2016р. - 21 000,00 грн. оплата перед отриманням товару;

07.03.2016р. - 17 500,00 грн. щомісячний платіж;

07.04.2016р. - 17 500,00 грн. щомісячний платіж;

07.05.2016р. - 17 500,00 грн. щомісячний платіж.

У тому випадку, якщо день оплати по графіку платежу потрапляє у вихідний день, покупець зобов'язаний здійснити наступний платіж не пізніше ніж у наступний робочий день після вихідного дня.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору 07.12.2015 року позивачем було здійснено передоплату товару в розмірі 31 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №378 від 07.12.2015 року, яке наявне в матеріалах справи.

Також, раніше встановленого договором поставки строку, 30.12.2015 року позивач сплатив відповідачу 10 000,00 грн. за товар, що підтверджується платіжним дорученням №433 від 30.12.2015 року, яке наявне в матеріалах справи, а тому позивач мав сплатити 07.02.2016 року 11 000,00 грн. залишок від суми 21 000,00 грн., що визначена другим платежем графіку оплати, однак відповідно до наведеного раніше п. 3.3 договору, якщо день оплати по графіку платежу потрапляє у вихідний день, покупець зобов'язаний здійснити наступний платіж не пізніше ніж у наступний робочий день після вихідного дня, отже, в такому випадку днем оплати повинно вважатися 08.02.2016 року (понеділок).

У травні 2016 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що відповідно до п. 2.2 умов договору постачальник повинен поставити товар протягом двох місяців після першої оплати, тобто 07.02.2016 року, однак відповідач наголосив на тому, що покупець, в свою чергу, повинен сплатити перед отриманням товару в загальному 52 500,00 грн. З графіку платежу (31 500,00 грн. передоплата перед заказом товару + 21 000,00 грн. оплата після отримання товару), але на момент подачі позовної заяви до суду позивачем всього сплачено 41 500,00 грн, що є порушенням строку оплати покупцем товару за умовами договору.

Отже, відповідач вважає, що товар не був поставлений покупцю через порушення останнім умов договору та чинного законодавства України, що потягнуло за собою наслідки непоставки товару відповідно.

Окрім того, відповідач у своєму відзиві просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що жодних усних домовленостей, як зазначив позивач між сторонами не було, також позивач не міг, як він вказав, сплатити залишок в розмірі 11 000,00 грн. в касу, оскільки у відповідача немає каси, а працює він тільки по безготівковому розрахунку.

Таким чином, умовами укладеного між сторонами договору поставки № 01/12 від 07.12.2015 року передбачено, що обов'язку поставити товар передує обов'язок щодо його оплати відповідно до графи 2 графіку платежів, встановлених пунктом 3.2 договору.

Отже, оцінивши матеріали справи суд дійшов висновку, що вимоги позивача спростовуються положеннями укладеного між сторонами договору та положення чинного законодавства, є необґрунтованими та недоведеними, а отже й не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що судом не встановлено наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 41 500,00 грн., суд дійшов висновку про відсутність підстав і для задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій (штрафу в розмірі 73 500,00 грн, одноразового штрафу в розмірі 10 500,00 грн.), за неналежне виконання умов договору щодо поставки товару та 3% річних у сумі 238,77 грн., які є похідними від вимоги про повернення авансових платежів.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 25.07.2015 року.

Суддя О.С. Комарова