Ухвала

від 25.07.2016 по справі 19/58

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"25" липня 2016 р. Справа № 19/58

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 малого підприємства фірми "Спецрембуд" про розстрочку виконання рішення суду

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Динеро - Капітал"

Боржник: Приватне мале підприємство - фірма "Спецрембуд"

Орган виконання судового рішення: відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції.

У справі № 19/58

за позовом ОСОБА_1 підприємства "РКС"

до відповідача ОСОБА_1 малого підприємства - фірми "Спецрембуд"

про стягнення в сумі 194 862 грн. 11 коп. штрафних санкцій.

за участі представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "РКС" звернулось до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 малого підприємства - фірми "Спецрембуд" про стягнення в сумі 194 862 грн. 11 коп. штрафних санкцій.

17 вересня 2010 року господарським судом Рівненської області винесено рішення, яким позов задоволено та стягнуто з приватного малого підприємства - фірми "Спецрембуд" на користь ОСОБА_1 підприємства "РКС" - 150 033 грн. 00 коп. штрафу, 44 829 грн. 11 коп. пені, 1 948 грн. 62 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

14 грудня 2010 року постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2010 року залишено без змін.

16 лютого 2011 року постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2010 року та постанову Львівського Львівського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2010 року залишено без змін.

03 березня 2011 року на виконання рішення господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2010 року, яке набрало чинності 14 грудня 2010 року видано відповідний наказ.

02 червня 2015 року ухвалою суду замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) - Приватне підприємство "РКС", яке відкрите відповідно до постанови відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції від 25 квітня 2014 року (ВП № 43100652) по виконанню наказу господарського суду Рівненської області у справі № 19/58 від 3 березня 2013 року, на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Динеро-Капітал".

19 липня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник боржника подав заяву, в якій просив суд розстрочити виконання постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2011 року у справі № 19/58 згідно з графіком: з серпня 2016 року по квітень 2018 року оплата по 10 000 грн. 00 коп. кожного місяця та в травні 2018 року 6 796 грн. 40 коп.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 20 липня 2016 року вищезазначену заяву прийнято до розгляду та призначено до слухання у судовому засіданні на 25 липня 2016 року.

Позивач та відповідач про дату, час та місце розгляду даної заяви були повідомлені належним чином, проте явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечили, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направили.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява ОСОБА_1 малого підприємства фірми "Спецрембуд" про розстрочку виконання судового рішення, суд дійшов висновку про необхідність відмови у її задоволенні з огляду на наступне.

Згідно з вимогами частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, пункту 1 частини 3 статті 129 Конституції України, суд здійснює надані йому повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до приписів статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

За змістом статті 121 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".

Наведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відтак, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Такої ж правової позиції дотримується Пленум Вищого господарського суду України у пункті 7.2 його постанови від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Отже, саме на заявника в контексті приписів статей 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

У своїй заяві Приватне мале підприємство - фірма "Спецрембуд" посилалося на свій тяжкий фінансовий стан, а також на те, що примусове виконання рішення суду від 17 вересня 2010 року у справі № 19/58 зумовить накладення арешту на його рахунки, що у свою чергу призведе до блокування роботи боржника. Накладення вказаного арешту, на думку заявника, спричинить також до неможливості виплати заробітної плати його працівникам, у зв'язку з чим виникне загроза їх звільнення. Крім того, боржник посилався на неналежне виконання його контрагентами грошових зобов'язань перед відповідачем.

В обґрунтування наведених обставин заявником було надано довідку, з якої вбачається, що згідно даних бухгалтерського обліку ОСОБА_1 малого підприємства - фірми "Спецрембуд" має заборгованість перед постачальниками в сумі 196 410 грн. 00 коп. та дебіторська заборгованість за наданими послугами замовникам становить 577 300 грн. 00 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про стягнення з ОСОБА_1 малого підприємства - фірми "Спецрембуд" 150 033 грн. 00 коп. штрафу, 44 829 грн. 11 коп. пені, 1 948 грн. 62 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу ще у 2010 році, однак, як зазначає сам боржник у заяві про розстрочку виконання рішення суду, останнім за тривалий час було сплачено лише 7 780 грн. 00 коп., хоча просить суд у своїй заяві розстрочити виконання рішення згідно з графіком: з серпня 2016 року по квітень 2018 року оплата по 10 000 грн. 00 коп. кожного місяця та в травні 2018 року 6 796 грн. 40 коп.

Також, боржником не зазначено виключність обставин, які б не уможливлювали сплату боргу.

Як вже було зазначено вище, норма статті 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Проте наведені заявником підстави для розстрочення виконання судового рішення (тяжке фінансове становище) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для розстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Слід також враховувати, що за змістом частини 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2010 року у справі № 19/58, і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання даного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан Підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 2/97.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача.

Разом з тим, стягувач також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язаний оплачувати роботу своїх працівників.

Відтак, розстрочення виконання вказаного судового рішення може істотно погіршити його фінансовий стан.

Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки Приватне мале підприємство - фірма "Спецрембуд" не довело належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання прийнятого у даній справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 малому підприємству - фірмі "Спецрембуд" в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2010 року у справі № 19/58 за позовом ОСОБА_1 підприємства "РКС" до відповідача ОСОБА_1 малого підприємства - фірми "Спецрембуд" про стягнення в сумі 194 862 грн. 11 коп. штрафних санкцій.

Суддя Торчинюк В.Г.