Ухвала

від 14.07.2016 по справі 377/1209/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

14 липня 2016 року м . Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Коротуна В.М., КарпенкоС.О., Писаної Т.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на рішення Славутицького міського суду Київської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним вище позовом.

Посилався на те, що 8 січня 2015 року він уклав із відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» договір фінансового лізингу, відповідно до якого товариство зобов'язалося придбати у свою власність та передати йому у користування трактор Dong Feng 244, а він зобов'язався сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі.

Після підписання договору він сплатив два рахунки загальну суму коштів у розмірі 2 686,02 доларів США, що еквівалентно 44 400 гривень, в тому числі авансовий платіж - 2 238,35 доларів США, що еквівалентно 37 000,00 грн., та адміністративний платіж - 447,67 доларів США, що еквівалентно 7 400,00 грн.

Однак відповідач відмовив у передачі йому трактор, мотивуючи тим, що за умовами договору предмет лізингу передається лізингоодержувачу протягом 120 робочих днів з моменту сплати лізингового платежу, але ОСОБА_4 у повному обсязі лізинговий платіж не сплатив.

Посилаючись на те, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права споживача, умова договору про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити адміністративний платіж, є незаконною, договір містить такі умови, які унеможливлюють його розірвання та повернення коштів, що є порушенням законодавства та його прав як споживача, тобто договір містить несправедливі умови, позивач просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу №00632 з додатками №1 та №2, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» від 8 січня 2015року, стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 2 686,02 доларів США, що станом на 26 жовтня 2015 року становить 60 636,04 гривень.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 17 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №00632 з додатками №1 та №2 від 08 січня 2015 року укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_4

Застосовано наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_4 44 400 гривень. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Ухвалюючи у справі рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, обґрунтовано виходив з доведеності позову. Визнаючи недійсним договір та стягуючи з відповідача на користь позивача 44400 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений між сторонами договір лізингу фактично є договором про надання послуг з адміністрування у групах, послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою та для її надання необхідна ліцензія, тобто договір укладено всупереч вимогам ст. 227 ЦК України за відсутності ліцензії у відповідача на надання фінансових послуг. Окремі умови укладеного між сторонами договору є несправедливими, положення оскаржуваного договору порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ст.ст. 220, 806 ЦК України, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, отже, судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» відхилити.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Коротун

С.О.Карпенко

Т.О.Писана