Рішення

від 18.07.2016 по справі 916/1010/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" липня 2016 р.Справа № 916/1010/16

Господарський суд Одеської області у складі головуючого судді Бездолі Ю.С.,

суддів : Цісельського О.В., Волкова Р.В.

при секретарі судового засідання: Шевченко К.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 31.12.2015р. №01/11-1316

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 03.02.2016р. №21/17-129

від третіх осіб: не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву: Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65110, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» (65003, м. Одеса, вул. Одарія, буд. 1, код ЄДРПОУ 03351208)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Дочірнє підприємство «Будівельний комбінат ВАТ «Одестрансбуд» (65098, м. Одеса, вул. Новікова, буд. 5, код ЄДРПОУ 33569498);

2. Дочірнє підприємство «Управління механізації та транспорту» Відкритого акціонерного товариства «Одестрансбуд» (65031, м. Одеса, вул. Пестеля, буд. 6, код ЄДРПОУ 04776080)

про: визнання недійсним договору та стягнення 342860,11 грн., -

Суть спору: Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» про визнання недійсним з моменту укладення договору від 21.11.2012р. №ТГО-369/12 та стягнення 342860,11 грн., з яких: 214650,81 грн. безпідставно отриманих коштів та 128209,30 грн. процентів за використання безпідставно отриманих коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений договір за своєю правовою суттю не є договором поруки, а є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання договору відступлення права вимоги, обґрунтовані порушенням при укладенні договору ст.ст. 512, 514 ЦК України, заявлені на підставі також ст.ст. 203, 215, 216, 536, 1212, 1214 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.04.2016р. порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи призначено на 11.05.2016р. о 12:00; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Дочірнє підприємство «Будівельний комбінат ВАТ «Одестрансбуд» (код ЄДРПОУ 33569498); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Дочірнє підприємство «Управління механізації та транспорту» Відкритого акціонерного товариства «Одестрансбуд» (код ЄДРПОУ 04776080); витребувано додаткові документи.

11.05.2016р. за вх.№11627/16 до суду від позивача надійшли додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.

11.05.2016р. за вх.№11628/16 та за вх.№11646/16 до суду від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, просив суд відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що укладений договір є договором поруки, який укладений відповідно до норм чинного законодавства з додержанням положень ст.ст. 553, 554 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.05.2016р. розгляд справи відкладено на 25.05.2016р. о 12:30; витребувано додаткові документи.

24.05.2016р. за вх.№12953/16 до суду від позивача надійшли заперечення на відзив та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.

25.05.2016р. за вх.№13111/16 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.05.2016р. розгляд справи відкладено на 15.06.2016р. 14:00; витребувано додаткові документи.

15.06.2016р. за вх.№15114/16 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

15.06.2016р. за вх.№15013/16 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення на відзив на позовну заяву та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.

15.06.2016р. за вх.№2-3279/16 до суду від позивача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів у зв’язку зі складністю справи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.06.2016р. задоволено клопотання позивача і продовжено строк розгляду справи до 30.06.2016р.; розгляд справи відкладено на 29.06.2016р. о 15:00; витребувано додаткові документи.

23.06.2016р. за вх.№15778/16 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.06.2016р. оголошувалась перерва до 30.06.2016р. о 14:30.

30.06.2016р. за вх.№16232/16 до суду від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення відповідача.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.06.2016р. призначено колегіальний розгляд справи №916/1010/16.

На підставі цієї ухвали суду автоматизованою системою документообігу суду визначена колегія суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя - Бездоля Ю.С., судді - Цісельський О.В., Волков Р.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.06.2016р. справу прийнято до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Бездоля Ю.С., судді - Цісельський О.В., Волков Р.В.; розгляд справи розпочато заново; розгляд справи призначено на 18.07.2016р. о 10:30; витребувано додаткові документи.

15.07.2016р. за вх.№17729/16 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

18.07.2016р. за вх.№17924/146 до суду від позивача надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Треті особи (Дочірнє підприємство «Будівельний комбінат ВАТ «Одестрансбуд» та Дочірнє підприємство «Управління механізації та транспорту» Відкритого акціонерного товариства «Одестрансбуд») у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень з довідками пошти «за зазначеною адресою не проживає», «адресат вибув».

До того ж слід взяти до уваги, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Така ж правова позиція викладена і у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» (з наступними змінами та доповненнями).

Ухвали суду надіслані третім особам за юридичними адресами, які зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За таких обставин треті особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Окрім того, господарським судом враховано наступне.

Застосовуючи відповідно до вимог ч.1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи, ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989р. у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов’язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю у судовому засіданні належним чином повідомлених третіх осіб.

Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:

21.11.2012р. між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (названий в договорі як Поручитель) та Публічним акціонерним товариством «ОДЕСАГАЗ» (названий в договорі як Кредитор) укладений договір поруки №ТГО-369/12, відповідно до якого Поручитель зобов’язується в повному обсязі відповідати перед Кредитором за виконання зобов’язань по сплаті заборгованості за спожитий природний газ, штрафні санкції та судові витрати за судовими рішеннями господарського суду Одеської області:

- на виконання рішення господарського суду Одеської області від 11.04.2011р. по справі №19/17-63-2011 щодо стягнення з ДП «Будівельний комбінат» ВАТ «Одестрансбуд» на загальну суму - 48817,60 грн. (сорок вісім тисяч вісімсот сімнадцять гривень 60 коп.);

- на виконання рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2012р. по справі №4/115-10-3740 щодо стягнення з ДП «Управління механізації та транспорту» ВАТ «Одестрансбуд» на загальну суму - 165833,21 грн. (сто шістдесят п’ять гривень вісімсот тридцять три гривні 21 коп.).

Згідно з п.1.2 договору загальна сума боргу за Договором, зазначеним у п.1.1.1 та 1.1.2 цього Договору складає 214 650,81 (двісті чотирнадцять тисяч шістсот п’ятдесят) гривень 81 копійку.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що копії судових наказів зазначених в п.п. 1.1.1, 1.1.2 є невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.2.1 договору Поручитель зобов’язується здійснити погашення заборгованості, штрафних санкцій та судові витрати за ДП «Будівельний комбінат» ВАТ «Одестрансбуд» та ДП «Управління механізації та транспорту» ВАТ «Одестрансбуд» перед Кредитором, в повному обсязі, відповідно до судових рішень господарського суду Одеської області по справам №19/17-463-2011 та №4/115-10-3740, у розмірах та строках, згідно із додатком №1.

Згідно з п.2.2 договору до Поручителя з моменту підписання даного договору переходять всі права Кредитора по зобов’язанням, перерахованим у пункті 1.1.1.

У відповідності до п.3.1 договору Кредитор несе відповідальність перед Поручителем за недійсність переданої вимоги , зазначеної в п.1 даного договору.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором.

Додатком №1 до договору поруки №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. затверджений графік поетапного погашення за договором поруки.

На виконання умов договору №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. позивач сплатив відповідачу за договором №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. заборгованість за природний газ, штрафні санкції та судові витрати за судовими рішеннями господарського суду Одеської області, про що свідчать відповідні платіжні доручення №1753 від 14.03.2013р. про сплату 30664,40 грн., №2671 від 07.05.2013р. про сплату 30664,40 грн., №3665 від 14.06.2013р. про сплату 91993,20 грн., №4432 від 26.07.2013р. про сплату 30664,40 грн., виписки по рахунку за 30.01.2013р. про сплату 30664,40 грн., за 14.03.2013р. про сплату 30664,40 грн., за 07.05.2013р. про сплату 30664,40 грн.,за 14.06.2013р. про сплату 91993,20 грн., за 26.07.2013р. про сплату 30664,40 грн.

Сплата позивачем відповідачу відповідних коштів за договором №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 02.11.2015р., поясненнями позивача та сторонами не заперечується.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним з моменту укладення договору №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. та стягнення 342860,11 грн., з яких: 214650,81 грн. безпідставно отриманих коштів, які сплачені на підставі недійсного договору, та нарахованих на суму цих коштів процентів у розмірі 128209,30 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов’язку.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

У відповідності до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

За ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вимогами ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Предметом договору №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. є зобов’язання позивача в повному обсязі відповідати перед відповідачем за виконання зобов’язань по сплаті заборгованості за спожитий природний газ, штрафні санкції та судові витрати за судовими рішеннями господарського суду Одеської області від 11.04.2011р. у справі № 19/17-63-2011 та від 22.08.2012р. у справі № 4/115-10-3740.

З положень пункту 2.1 договору №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. вбачається, що позивач зобов’язується погасити заборгованість, штрафні санкції та судові витрати третіх осіб перед відповідачем за рішеннями господарського суду Одеської області від 11.04.2011р. у справі №19/17-63-2011 та від 22.08.2012р. у справі №4/115-10-3740. Положеннями пункту 2.2 договору №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. передбачено, що до позивача з моменту підписання даного договору переходять всі права відповідача по зобов’язанням, перерахованим у пункті 1.1.1 договору. Окрім того, за пунктом 3.1 договору Кредитор несе відповідальність перед Поручителем за недійсність переданої вимоги , зазначеної в п.1 даного договору.

Дослідивши предмет договору №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. та основні його положення, господарський суд дійшов висновку, що за свою правовою природою вказаний договір №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. є договором відступлення права вимоги.

При цьому з огляду на назву договору №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. та правову позицію відповідача у даній справі суд приходить до висновку, що фактично договір №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. є удаваним договором поруки, який вчинено для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили - договору відступлення права вимоги.

Іншого відповідачем не доведено.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили .

За таких обставин відносини сторін щодо договору №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. регулюються законодавством, яке регулює правочин відступлення права вимоги.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Така ж правова позиція викладена і у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Проаналізувавши вимоги чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд визначив, що укладаючи спірний договір, позивач та відповідач, не замінюючи кредитора у зобов’язанні, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення .

Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов’язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов’язанні допускається протягом усього часу існування зобов’язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Частиною першою ст. 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

У відповідності до п.1 ч.5 ст. 8 Законом України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Згідно ч.1 ст. 25 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб’єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Оскільки виконання рішення суду є невід’ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов’язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов’язанні, як і саме зобов’язання, є інститутом цивільного права , а відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.08.2014р. у справі №3-56гс14, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Також аналогічна правова позиція викладена і у постанові Вищого господарського суду України від 25.09.2014р. у справі №923/945/13.

За таких обставин, враховуючи, що відступлення прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» в частині визнання недійсним договору №ТГО-369/12 від 21.11.2012р. як такого, що суперечить вимогам законодавства - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування . Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи .

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов’язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог позивач посилається на положення ст. 216 ЦК України в частині застосування реституції у зв’язку з визнанням судом недійсним укладеного між сторонами договору, та водночас позивач посилається на положення ст. 1212 ЦК України в частині повернення відповідачем коштів, отриманих без належної правової підстави та нарахування на ці кошти процентів за користування ними на підставі ст.ст. 536, 1214 ЦК України.

Також на підтвердження своєї правової позиції позивач посилається на аналогічну на його думку правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 02.03.2016р. у справі №6-2491цс15.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, вимоги чинного законодавства та правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 02.03.2016р. у справі №6-2491цс15, суд дійшов наступних висновків.

У справі, в якій Верховним судом України наведено правову позицію, на яку посилається позивач, суд із застосування статті 1212 ЦК України стягнув з відповідачів на користь позивача кошти та нараховані на них за ст.ст. 536, 1214 ЦК України проценти, встановивши, що після визнання в судовому порядку договору купівлі-продажу недійсним та застосування двосторонньої реституції , на виконання якої суд вирішив стягнути з відповідачів на користь позивача отримані від нього за продаж будинку кошти, відповідачі стягнуті кошти не повернули. У зв’язку із цим в подальшому судом було задоволено відповідні заявлені на підставі ст. 1212 ЦК України позовні вимоги про стягнення цих коштів в судовому порядку як безпідставно отриманих.

Натомість в даному випадку позивач просить суд одночасно застосувати наслідки недійсності правочину (реституцію) та стягнути кошти та вже нараховані на них проценти в якості безпідставно отриманих.

Судом враховано, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності , передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності , а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Така ж правова позиція викладена і у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Така ж правова позиція викладена і у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. У зв’язку з цим господарським судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Така ж правова позиція викладена і у п.2.5, 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Господарський суд, застосовуючи ст. 216 ЦК України, із врахуванням того, що положеннями ст.ст. 203, 215 ЦК України особливі умови застосування реституції не встановлені, а також приймаючи до уваги, що матеріалами справи доводиться наявність підстав для застосування реституції за недійсним договором, приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача отриманих за визнаним в судовому порядку недійсним договором грошових коштів у сумі 214650,81 грн.

В решті позовних вимог суд відмовляє за їх безпідставністю та передчасністю заявлення.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» підлягають частковому задоволенню.

Іншого сторонами не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судовий збір покладається на обох сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір №ТГО-369/12 від 21.11.2012р., укладений між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» та Публічним акціонерним товариством «ОДЕСАГАЗ».

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» (65003, м. Одеса, вул. Одарія, буд. 1, код ЄДРПОУ 03351208) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65110, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102) 214650 (двісті чотирнадцять тисяч шістсот п’ятдесят) грн. 81 коп. та 4597 (чотири тисячі п’ятсот дев’яносто сім) грн. 76 коп. судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з ч.5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області.

Повне рішення складено 25 липня 2016 р.

Головуючий суддя Ю.С. Бездоля

Суддя Р.В. Волков

Суддя О.В. Цісельський