Рішення

від 26.07.2016 по справі 910/9363/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016Справа №910/9363/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МВІ" До Товариства з обмеженою відповідальністю "Будайленд" Простягнення 204 269,78 грн. Суддя Ярмак О.М.

Представники:

від позивачаКохан В.М. (представник за довіреністю від 27.12.2015) від відповідачане з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МВІ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будайленд" про стягнення 148 835,95 грн. як суми боргу (попередньої оплати) за непоставлений товар та 55 433,83 грн. процентів за користування коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/9363/16 та призначено до розгляду на 12.07.2016.

Ухвалою від 12.07.2016 розгляд справи відкладено на 26.07.2016.

В судове засідання 26.07.2016 відповідач уповноваженого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив, витребуваних судом документів не подав, хоча повідомлявся належним чином про дату, час та місце судового засідання у справі.

Оскільки відповідач не подав до суду відзив на позов, зважаючи на обмеженість процесуального строку вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи відповідно до ст. 75 ГПК України.

Позивач надав додаткові документи на виконання вимог суду, обґрунтував обставини виникнення у відповідача заборгованості, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Платіжними дорученнями № 781 від 09.10.2012, № 880 від 23.10.2012, № 890 від 24.10.2012, № 1124 від 27.11.2012 та банківськими виписками підтверджується здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "МВІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будайленд" оплати за щебінь гранітний, пісок річковий та керамзит у загальному розмірі 566 000,00 грн.

За твердженнями позивача, указані кошти було сплачено ним як покупцем товару (будівельних матеріалів) згідно з виставленими відповідачем рахунками на виконання умов договору поставки № 060911 від 06.09.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МВІ" як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будайленд" як постачальником.

Відповідно до пояснень позивача, належний йому примірник договору поставки № 060911 від 06.09.2011 втрачено, проте, існування господарських відносин з поставки будівельних матеріалів між сторонами підтверджується платіжними документами, банківськими виписками, видатковими накладними, податковими накладними.

Позивач звернувся до суду, оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань з поставки товару у повному обсязі, внаслідок чого просить повернути йому суму коштів як попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 148 835,95 грн.

Видатковими накладними № 23 від 09.09.2011, № 25 від 16.09.2011, № 30 від 30.09.2011, № 66 від 11.10.2012, № 67 від 12.10.2012, № 69 від 17.10.2012, № 72 від 26.10.2012, № 81 від 29.11.2012, підтверджується факт часткової поставки відповідачем товару (будівельних матеріалів) позивачу.

11.09.2014 позивач направив відповідачу перший лист-вимогу № 393 від 10.09.2014, у якому просив повернути кошти в розмірі 148 835,95 грн на рахунок позивача (копія чека та опис вкладення на підтвердження направлення вимоги наявні в матеріалах справи).

29.09.2014 позивач направив відповідачу лист-вимогу про повернення коштів повторно.

Проте, відповідач на вимоги позивача не відреагував, товар до цього часу позивачу не поставив, гроші не повернув, позовні вимоги в ході судового розгляду не заперечив та не спростував, доказів поставки товару або ж повернення сплачених позивачем кошів не надав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Статтею 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, зважаючи на відсутність оригіналу договору поставки № 060911 від 06.09.2011, наявність доказів здійснення між сторонами господарських операцій, з огляду на викладені положення законодавства, суд виходить з того, що в силу вимог ст. 181 ГК України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Отже, позивач, уклавши із відповідачем господарський договір, мав на меті та зобов'язався отримати та оплатити товар, а відповідач - поставити товар та отримати грошові кошти за нього.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою згаданий вище договір є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Враховуючи виникнення зобов'язання сторін, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, до цих правовідносин необхідно застосовувати положення глави 54 Цивільного кодексу України.

В силу вимог ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто, або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Оскільки за своєю правовою природою сплачена позивачем на користь відповідача сума коштів за товар є попередньою оплатою, а докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки оплаченого товару на суму 148 835,95 грн. або ж повернення сплачених за нього грошових коштів у матеріалах справи відсутні, відповідачем викладені обставини жодним чином не спростовані, вимоги про стягнення з відповідача 148 835,95 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування коштами у розмірі облікової ставки НБУ на суму 55 433,83 грн., яку позивач просить стягнути на підставі ст.ст. 536, 1048 ЦК України, суд дійшов висновку, що вони задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Як вважає позивач, проценти за користування відповідачем попередньою оплатою мають визначатись в розмірі облікової ставки Національного банку України по аналогії зі ст. 1048 ЦК України для договорів позики.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що договір поставки та договір позики є різними за своєю природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень договору позики, зокрема, ст. 1048 ЦК України є безпідставним (позиція Верховного Суду України у постанові від 02.07.2013 у справі № 18/1372/12).

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому, доказів того, що договором поставки такий розмір процентів сторонами визначався, немає, а в законі розмір процентів за користування коштами, отриманими у якості передплати за договором поставки, прямо не встановлений.

Отже, оскільки ні законом, ні умовами укладеного між сторонами договору поставки розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити.

З урахуванням викладеного, а також встановлених обставин у справі, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будайленд" (03115, м. Київ, вул. Котельникова, буд. 51, офіс 11, ідентифікаційний код 37675580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МВІ" (03151, м. Київ, вул. Донецька, б. 5, кв. 43, ідентифікаційний код 34426301) 148 835 (сто сорок вісім тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн. 95 коп. попередньої оплати та 2 232 (дві тисячі двісті тридцять дві) грн. 54 коп. судового збору.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

2. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 28.07.2016

Суддя О.М. Ярмак