Постанова

від 25.07.2016 по справі 910/27158/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2016 р. Справа№ 910/27158/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

позивача: Приймак О.Ю. за довіреністю;

відповідача: Геліч В.П. за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ардіс Плюс"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 (повне рішення складено 31.12.2015)

у справі №910/27158/15 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ардіс Плюс"

про стягнення 375 368,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2015 у справі №910/27158/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Ардіс Плюс" на користь ТОВ "Цемакс" 106322,54 грн. пені, 5703,43 грн. 3% річних, 123309,12 грн. інфляційних втрат, 9000,00 грн. правової допомоги та 5630,53 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Ардіс Плюс" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 у справі №910/27158/15 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини справи, а висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи, оскільки судом неправильно визначено момент оплати товару, позивачем не надано доказів замовлення відповідачем товару, судом неправильно визначено момент поставки товару, приймання товару відповідачем було вимушеним кроком і не підтверджувало настання строку виконання платіжних зобов'язань, тому внаслідок неправильно законодавства при визначенні правовідносин сторін заявлені вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними і не підлягають задоволенню, окрім цього, пеня нарахована за 9 місяців, що не відповідає приписам ст. 232 ГК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Майданевича А.Г., суддів Федорчука Р.В., Лобаня О.І.), апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 17.02.2016.

11.02.2016 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що позивач на виконання договору поставки №001 здійснив 19 поставок товару на загальну суму 1299033,65 грн., товар прийнято відповідачем без зауважень, оплачено його вартість, однак оплата здійснювалась із порушенням строку, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних. Щодо нарахування пені, то розрахунок здійснювався по кожній поставленій партії товару окремо, в межах шестимісячного строку. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

15.02.2016 позивач подав уточнення до відзиву на апеляційної скарги, у якій вказав на допущену описку у прохальній частині відзиву.

16.02.2016 відповідач, на виконання вимог ухвали суду, подав документи щодо правоздатності відповідача.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 17.02.2016 до 16.03.2016.

15.03.2016 позивач подав письмові пояснення, у яких навів додаткові правові обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 продовжено строк вирішення спору на 15 днів, оголошено перерву в судовому засіданні до 04.04.2016.

01.04.2016 відповідач надав для долучення до матеріалів справи копії постанов Вищого господарського суду України.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 04 по 06 квітня 2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 продовжено строк вирішення спору на 15 днів, оголошено перерву в судовому засіданні до 13.04.2016.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/27158/15 у зв'язку із перебуванням головуючого судді (судді - доповідача) Майданевича А.Г. на лікарняному.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.04.2016 справу № 910/27158/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Синиці О.Ф., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2016 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження, розгляд справи призначено на 30.05.2016.

Відповідно до ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 30.05.2016 до 29.06.2016.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 29.06.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Синиці О.Ф. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/27158/15 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Ткаченка Б.О., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Відповідно до ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 29.06.2016 до 25.07.2016.

01.07.2016 представником позивача подано клопотання про здійснення фіксування судового процесу технічними засобами, яке задоволено судом.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.07.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/27158/15 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Кропивної Л.В., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на те, що оскільки умовами договору була передбачена попередня оплата, нарахування пені, 3% річних та інфляційним є безпідставним.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що відповідач отримував товар без заперечень, а тому повинен був провести оплати після отримання товару.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

09.01.2015р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс", як Постачальником, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Ардіс Плюс", як Покупцем, був укладений Договір поставки №001 (далі - Договір).

Згідно з п.1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність (повне володіння, користування та розпоряджання) Покупця цемент, у подальшому Товар, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і сплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.2 Договору кількість товару, найменування та інші дані про товар, на кожну замовлену партію, визначаються письмовими заявками, Покупця на відвантаження Товару. Загальна кількість товару, визначається на підставі видаткових накладних на Товар.

Згідно п.3.1 Договору ціна на кожну замовлену Покупцем партію Товару, що продається за цим Договором, вказана у Рахунках-фактурах Продавця і включає в себе ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 Договору Покупець зобов'язується виконати 100% передоплату Товару шляхом банківського переведення коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок Продавця.

Згідно з п. 5.2 Договору поставка Товару виконується залізничним та автомобільним транспортом.

Пунктом 5.3 Договору датою відвантаження Товару вважається дата календарного штемпеля станції відправлення Товару на залізничній накладній. Дата календарного штемпеля в пункті призначення на залізничній накладній вважається датою надходження Товару.

Відповідно до п. 5.5 Договору приймання товару проводиться згідно з Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення по кількості та якості (Інструкція Держарбітражу від 15.06.65 №-6 та Інструкції Держарбітражу від 25.04.66 №-7).

Відповідно до п. 5.6 Договору Продавець зобов'язується при постачанні кожної партії Товару за цим Договором надавати наступні документи: рахунок-фактуру (оригінал); видаткову накладну (оригінал); податкову накладну (оригінал).

Згідно з п. 10.1 Договору договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року, але в будь-якому випадку до повного розрахунку.

судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання п.1.1 Договору позивач у період з січня по травень 2015 року здійснив 19 поставок товару та відвантажив відповідачу цемент на загальну суму 1 299 033,65 грн. Поставлений цемент був прийнятий відповідачем у повному обсязі, що підтверджується рахунками на оплату, видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, які були підписані позивачем та відповідачем і скріплені печатками сторін.

Видаткові накладні містять асортимент товару, кількість та погоджену сторонами ціну, прийняті від імені ТОВ "Ардіс Плюс" уповноваженим представником, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України - купівля-продаж.

При цьому, відповідачем не заперечується факт отримання товару на вказану суму, також відповідачем здійснювалась оплата за отриманий товар із посиланням на Договір у графі "Призначення платежу", що підтверджується банківськими виписками.

Однак, отриманий товар відповідач оплатив не в повному обсязі, у зв'язку із чим 30.09.2015 позивач направив відповідачу претензію за вих.№58, у якій вказав на наявність заборгованості в сумі 150 033,65 грн.

У зв'язку із наявністю заборгованості позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідача 140 033,65 грн., основного боргу за поставлений товар, 106 322,54 грн. пені, 123 309,13 грн. інфляційних втрат, 5 703,43 грн. 3% річних.

В процесі вирішення спору у суді першої інстанції відповідач повністю сплатив суму основного боргу, тому позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій він просив стягнути з відповідача 106 332,54 грн. - пені, 5 703,43 грн. - 3% річних, 123 309,12 грн. - інфляційних втрат. Вказана заява прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Розглянувши справу, місцевий господарський суд встановив факт порушення грошових зобов'язань відповідачем, а тому дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №001 поставки від 09.01.2015, який за правовою природою є господарським договором поставки.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України".

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною ч.1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилені посилання відповідача на те, що до даних правовідносин не застосовуються положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, оскільки Договором передбачено сплату Покупцем 100% передоплати товару шляхом банківського переведення коштів, проте, зважаючи на те, що Відповідачем 100% передоплати здійснено не було, після прийняття товару у Відповідача виник обов'язок з його оплати згідно вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України.

При цьому є безпідставними посилання відповідача на положення ст.530 ЦК України, оскільки до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2014 р. у справі N 3-121гс14).

Також судом першої інстанції ґрунтовно відхилено доводи відповідача щодо невірного зазначення позивачем дати поставки товару, оскільки позивачем надані документи, які підтверджують, що позивач не тільки виставляв день у день видаткові накладні з дати календарного штемпеля станції відправлення товару на залізничній накладній, а й пізніше, тобто даючи відповідачу відстрочення в оплаті товару.

Зазначені обставини підтверджуються як залізничними накладними: ідентифікатор відправки №35325034 від 12.01.2015 року; ідентифікатор відправки №35418011 від 22.01.2015 року; ідентифікатор відправки №35465939 від 27.01.2015 року; ідентифікатор відправки №35891423 від 05.03.2015 року; ідентифікатор відправки №36097806 від 23.03.2015 року; ідентифікатор відправки №36273852 від 06.04.2015 року; ідентифікатор відправки №36402006 від 17.04.2015 року, та товарно-транспортними накладними: ТТН №53 від 20.03.2015 року на 14.44 т.; ТТН №54 від 20.03.2015 року на 13,96 т.; ТТН №55 від 20.03.2015 року на 14,46 т.; ТТН №160 від 10.04.2015 року на 14,06 т.; ТТН №185 від 24.04.2015 року на 14,58 т.; ТТН №186 від 24.04.2015 року на 14,28 т.; ТТН №189 від 27.04.2015 року на 11,62 т.; ТТН №190 від 27.04.2015 року на 13,88 т.; ТТН №178 від 22.04.2015 року на 27,44 т.; ТТН №195 від 29.04.2015 року на 30,42 т.; ТТН №197 від 30.04.2015 року на 29,80 т.; ТТН №198 від 30.04.2015 року на 35,84 т.; ТТН №201 від 05.05.2015 року на 30,54 т.; ТТН №209 від 06.05.2015 року на 28,56 т.; ТТН №222 від 08.05.2015 року на 27,76 т.; ТТН №232 від 08.05.2015 року на 29,62 т.

Враховуючи викладене, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання згідно п.1.1, п. 3.1, п. 5.6 Договору і поставив відповідачеві товар належним чином, при цьому відсутність письмових заявок відповідача, за умови прийняття товару, не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар.

Однак, в порушення умов договору відповідач не лише не здійснив 100% попередньої оплати за товар, але й здійснював розрахунки із порушенням встановленого ст.692 ЦК України строку, внаслідок чого утворилась заборгованість, у зв'язку із чим позивачем були заявлені вимоги (з врахуванням заяви про їх зменшення) про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч2. ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Оскільки відповідачем прострочено оплату поставленого товару, згідно вимог ст. ст. 610, 611, 625 ЦК України вказане є підставами для застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.

Позивачем нараховані 5 703,43 грн. - 3% річних та 123 309,12 грн. - інфляційних втрат. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, нарахування здійснювалось окремо по кожній із дев'ятнадцяти партій поставленого товару, з врахуванням здійснених відповідачем платежів. Розрахунок є арифметично та методологічно вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних правомірно задоволені судом першої інстанції.

Також, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 106 322,54 грн. пені.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 Договору сторони домовились, що у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, передбачених Договором, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 7.2 Договору порушення строку оплати Покупцем чи строку поставки Продавцем, передбаченого в Договорі, тягне за собою сплату винною Стороною на користь потерпілої Сторони пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період, за який сплачується пеня), за кожен день прострочення виконання зобов'язання, від неоплаченої (несвоєчасно оплаченої) суми чи від суми непоставленого Товару.

Позивачем нараховані 106 322,54 грн. пені. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, нарахування здійснювалось окремо по кожній із дев'ятнадцяти партій поставленого товару, з врахуванням здійснених відповідачем платежів, із обмеженням розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ та період нарахування не перевищує встановленого ч.6 ст.232 ГК України обмеження. Розрахунок є арифметично та методологічно вірним, а тому позовні вимоги про стягнення пені правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 у справі № 910/27158/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ардіс Плюс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2015 у справі № 910/27158/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/27158/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна