Рішення

від 16.03.2011 по справі 15/30

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.03.11 р. Справа № 15/30

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю В«Грінко-ДонВ» м. Донецьк (код ЄДРПОУ 33671231)

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

про стягнення основного боргу в сумі 10236,31 грн., пені у розмірі 3683,08 грн., 3% річних 66,40 грн.

за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк

до товариства з обмеженою відповідальністю В«Грінко-ДонВ» м. Донецьк

про визнання недійсним договору № 60754 про вивезення твердих побутових відходів

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 16 від 12.01.2011 р., ОСОБА_3 за довіреністю № 1355 від 09.12.2010 р.

від відповідача: ОСОБА_4 за довіреністю № 910 від 20.07.2010 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 01.03.2011 р. до 16.03.2011 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю В«Грінко-ДонВ» м. Донецьк до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 10236,31 грн., пені у розмірі 3683,08 грн., 3% річних 66,40 грн.

Ухвалою суду від 27.01.2011 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/30, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

Ухвалою від 11.02.2011 р. прийнято зустрічний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Донецьк до товариства з обмеженою відповідальністю В«Грінко-ДонВ» м. Донецьк про визнання недійсним договору № 60754 про вивезення твердих побутових відходів до спільного розгляду з первісним позовом по справі № 15/30.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог первісний позивач посилається на наступні обставини:

29.02.2008 р. сторони уклали договір № 60754 на вивіз твердих побутових відходів (ТПВ), згідно якого виконавець (первісний позивач) зобов'язався вивозити ТПВ згідно встановленого контейнера ємністю 1,1 куб.м в кількості 9,53 куб.м в місяць за тарифом 20,10 грн. за 1 куб.м, загальною сумою 191,56 грн. в місяць, що становить відповідно 2298,72 грн. на рік, з режимом вивезення 2 рази на тиждень (пункт 4.3 договору), а замовник (первісний відповідач) зобов'язався своєчасно повідомляти виконавця про зміни, які сталися в розрахункових даних, для визначення об'ємів ТПВ.

Пунктами 7.1, 7.2 даного договору передбачено, що він вступив в силу з 01.03.2008 р. та діяв до 28.02.2009 р. Даний договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах, якщо протягом 30 днів до закінчення строку його дії жодна зі сторін додатково письмово не висловить свою згоду на припинення дії договору.

Спірний договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками, завірена копія додана до позову.

На виконання договору № 60754 від 29.02.2008 р. первісний позивач (виконавець) здійснював вивіз твердих побутових відходів за період з березня 2008 р. по жовтень 2010 р. Факт вивезення ТПВ за вказаний період первісний позивач обґрунтовує податковими накладними, актами прийому-передачі робіт (надання послуг) за спірний період, підписаними виконавцем в односторонньому порядку. Первісний позивач стверджує, що він направляв первісному відповідачу вказані акти, але останній їх не підписав та не повернув. Оригінали податкових накладних та актів прийому-передачі робіт (надання послуг) додані до позову.

Вартість вивезення одного кубічного метру відходів на час укладення спірного договору складала 20,10 грн. Відповідно до рішення Донецької міської ради № 19/10 від 20.05.2008 р. з 01.06.2008 р. були введені в дію нові тарифи на вивезення твердих побутових відходів в розмірі 35,65 грн. за вивіз одного метра кубічного, які були застосовані позивачем на підставі п. 5.4 договору. Таким чином, місячна вартість послуг, наданих первісним позивачем, за період з моменту укладення спірного договору та до 01.06.2008 р. становила 191,56 грн., з 01.06.2008 р. - 339,77 грн. Первісний відповідач не виконав взяті на себе грошові зобов'язання, часткову оплату здійснив 12.08.2008 р. на суму 191,56 грн., яка була врахована первісним позивачем у погашення боргу за березень 2008 р., в результаті чого станом на день подачі позову до суду заборгованість за період з 01.04.2008 р. по 31.10.2010 р. склала 10236,31 грн.

Первісний позивач, вважаючи, що первісний відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив виконані роботи по вивезенню ТПВ), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Первісний відповідач надав до суду відзив на первісну позовну заяву від 11.02.2011 р., в якому проти первісних позовних вимог заперечує тим, що виконавець фактично виконав роботи по вивезенню ТПВ лише один раз в серпні 2008 р. Замовник вказані роботи оплатив згідно банківської квитанції № 1011696 від 12.08.2008 р., завірена копія якої міститься в матеріалах справи. Інші роботи за період з березня 2008 р. по жовтень 2010 р. первісним позивачем нібито не виконувалися. Первісний відповідач направляв первісному позивачу претензію з цього приводу. Факт отримання первісним позивачем даної претензії підтверджується відбитком штампу ТОВ В«Грінко-ДонВ» із зазначенням вхідного номеру 1795 та дати отримання - 03.11.2008 р. Завірена копія претензії міститься в матеріалах справи.

Крім того, первісний відповідач стверджує про неотримання ним повідомлення від первісного позивача про введення нових тарифів.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заперечення первісного відповідача в цій частині не приймаються судом до уваги як необґрунтовані.

Згідно п. 5.4 договору у випадку зміни або введення нових тарифів або норм накопичення ТПВ виконавець застосовує їх, про що письмово повідомляє замовника в десятиденний строк з моменту їх введення.

В письмових поясненнях № 128 від 08.02.2011 р. первісний позивач вказував на факт повідомлення ним первісного відповідача про введення в дію нових тарифів. Таке повідомлення він направляв простим листом, тому надати письмові докази до суду не має можливості. Крім того, первісний позивач звертає увагу суду на той факт, що вказане рішення Донецької міської ради № 19/10 від 20.05.2008 р. було прийнято органом місцевого самоврядування, у зв'язку з чим було опубліковано в засобах масової інформації. В підтвердження вказаних обставин первісний позивач надав до суду завірені копії витягу з газети - Офіційного видавництва Донецької міської ради „Наш Дім+В» № 21 (360) від 30.05.2008 р., де міститься оголошення з текстом про внесення змін та доповнень до рішення міської ради від 11.09.2006 р. № 4/2 „Про приведення тарифів на комунальні послуги відповідно до вимог енергопостачальних організаційВ» у частині послуг з вивезення, розміщення та захоронення твердих побутових відходів та рідких нечистот із зазначенням нових тарифів.

Статтею 59 ч. 5 Закону України „Про місцеве самоврядування в УкраїніВ» передбачено, що рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

В тексті рішення Донецької міської ради № 19/10 від 20.05.2008 р. вказано про введення в дію тарифів на послуги з вивезення, розміщення та захоронення твердих побутових відходів відповідно до пункту 1 даного рішення з 01.06.2008 р. Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що воно підлягає опублікуванню в газеті „Наш Дім+В» .

Заперечення первісного відповідача в частині невиконання первісним позивачем робіт по вивезенню ТПВ за період з березня 2008 р. по жовтень 2010 р. (за виключенням серпня 2008 р.) суд частково приймає до уваги у зв'язку з наступним:

Відповідно до п. 5.5 договору замовник зобов'язується щомісячно до 25 числа з'явитися до виконавця для проведення звірки розрахунків за виконані об'єми робіт.

Пунктом 5.6 договору передбачено, що у випадку невиконання замовником вимог п. 5.5 даного договору об'єм виконаних робіт та їх вартість визначається згідно даних п. 4.3 договору.

Первісний позивач стверджує, що первісний відповідач як замовник робіт по вивозу ТПВ за спірним договором жодного разу не з'явився до виконавця для проведення звірки розрахунків за виконані об'єми робіт. Первісний відповідач належними доказами інше не довів. За вказаних обставин суд дійшов висновку про те, що виконавець на умовах п. 4.3 договору здійснював вивезення ТПВ в кількості 9,53 куб.м в місяць за період з 01.03.2008 р. до 01.06.2008 р. на суму щомісячної оплати 191,56 грн., за період з 01.06.2008 р. до 31.10.2010 р. - на суму щомісячно 339,77 грн. з режимом вивезення 2 рази на тиждень.

Згідно п. 5.7 договору всі претензії до порушення режиму та якості вивезення ТПВ приймаються виконавцем протягом 1-го дня після встановленого графіком дня вивезення ТПВ. Зобов'язання вважаються виконаними виконавцем, якщо в строк, погоджений даним пунктом договору, від замовника не поступило жодних претензій.

Умовами спірного договору сторонами був погоджений потижневий графік вивезення твердих побутових відходів, конкретних днів тижня для вивезення ТПВ сторони не визначили, тільки вказали про вивезення 2 рази на тиждень, у зв'язку з чим згідно п. 5.7 договору претензії стосовно порушення виконавцем режиму або якості виконаних робіт повинні бути пред'явлені замовником протягом одного дня після закінчення кожного тижня, протягом якого первісний позивач вивозив ТПВ.

В матеріалах справи міститься претензія, пред'явлена первісним відповідачем первісному позивачу з доказами її отримання останнім 03.11.2008 р. В даній претензії первісний відповідач вказує на невиконання первісним позивачем договірних зобов'язань стосовно вивозу ТПВ, у зв'язку з чим замовник раніше неодноразово нібито звертався до посадових осіб виконавця з проханням здійснити вивезення ТПВ за вказаною в договорі адресою. Докази, які б підтверджували факт неодноразового звернення з претензіями в порядку, встановленому п. 5.7 договору, первісний відповідач до суду не надав. За таких обставин суд приймає до уваги дану претензію як таку, що пред'явлена замовником згідно п. 5.7 договору протягом 1 дня, у зв'язку з порушенням виконавцем режиму та якості вивезення ТПВ протягом конкретного періоду - тижня з 27.10.2008 р. по 02.11.2008 р. В жовтні 2008 р. діяв тариф на вивезення твердих побутових відходів в розмірі 35,65 грн. за вивіз одного метра кубічного. Згідно п. 4.3 договору кількість вивезених в місяць ТПВ складає 9,53 куб.м загальною вартістю 339,77 грн. Враховуючи викладене, роботи, виконані в жовтні 2008 р. підлягають оплаті за виключенням одного тижня з 27.10.2008 р. по 02.11.2008 р., тобто на суму 254,83 грн. (9,53 куб.м : 4 тижня = 2,3825 куб.м на тиждень; 2,3825 куб.м х 35,65 грн. = 84,94 грн. на тиждень; 339,77 грн. - 84,94 грн. = 254,83 грн.).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи інших претензій замовника, суд дійшов висновку про те, що зобов'язання по вивозу ТПВ за період з 01.04.2008 р. по 31.10.2010 р. (за виключенням тижня з 27.10.2008 р. по 02.11.2008 р.) були виконані виконавцем, у зв'язку з чим підлягають оплаті.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 цього ж Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за вивезення ТПВ здійснюється до 25 числа поточного місяця згідно приведеного в п. 4.3 договору розрахунку із застосуванням діючих у виконавця тарифів.

Виходячи з того, що останнім місяцем в спірному періоді, в якому виконавець здійснював роботи по вивезенню ТПВ, є жовтень 2010 р., останнім строком оплати за фактично отримані послуги в даному випадку є період до 25 жовтня 2010 р., по іншим місяцям в спірному періоді строк оплати фактично наданих послуг наступив раніше. Таким чином, строк оплати отриманих послуг для первісного відповідача наступив, крім того почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.

В матеріалах справи міститься завірена копія банківської квитанції № 1011696 від 12.08.2008 р. з відміткою банку про проведення платежу, яка свідчить про оплату первісним відповідачем робіт по вивезенню ТПВ згідно рахунку-фактури № 60754 в сумі 191,56 грн. В призначенні платежу первісний відповідач не вказав за який конкретно місяць проводить оплату, тому первісний позивач на власний розсуд зарахував грошові кошти як оплату боргу за часом його виникнення, тобто за перший місяць дії договору - березень 2008 р. Такі дії отримувача коштів не суперечать вимогам діючого законодавства.

Первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті виконаних робіт по вивезенню ТПВ за період з 01.04.2008 р. по 31.10.2010 р. на суму 10236,31 грн. суд вважає обґрунтованими в частині стягнення заборгованості за вказаний період (за виключенням тижня з 27.10.2008 р. по 02.11.2008 р.) на суму 10151,37 грн. Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по оплаті виконаних робіт по вивезенню ТПВ за період з 27.10.2008 р. по 02.11.2008 р. на суму 84,94 грн. суд вважає необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають.

За прострочення виконання грошового зобов'язання первісний позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував первісному відповідачу 3% річних за період з 30.11.2009 р. по 01.11.2010 р. в розмірі 66,40 грн. На підставі ст. 1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територійВ» первісний позивач нарахував первісному відповідачу пеню окремо по кожному місяцю за загальний період з 30.11.2009 р. по 01.11.2010 р. в розмірі 3683,08 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 6.3 договору за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Статтею 13 Закону України „Про житлово-комунальні послугиВ» передбачено, що вивезення побутових відходів є комунальною послугою.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територійВ» за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

У розрахунках первісного позивача по пені період прострочення оплати окремо по кожному місяцю не перевищує 6-ти місяців, що відповідає вимогам ст. 232 ч. 6 ГК України.

Перевіркою розрахунку суми пені та 3% річних судом встановлено, що даний розрахунок первісного позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги первісного позивача про стягнення з первісного відповідача пені в сумі 3683,08 грн., 3% річних в розмірі 66,40 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати по первісному позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог - на первісного відповідача, в частині відмови в задоволенні позову - на первісного позивача.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на наступні обставини:

Зустрічний позивач вважає, що спірний договір на вивіз твердих побутових відходів № 60754 від 29.02.2008 р. суперечить Типовому договору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 р., на підставі чого, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач за зустрічним позовом вважає договір таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що спричинює його недійсність.

Зустрічний відповідач надав до суду відзив № 248 від 28.02.2011 р. на зустрічну позовну заяву, яким проти зустрічних позовних вимог заперечував тим, що спірний договір № 60754 був підписаний сторонами 29.02.2008 р., а Типовий договір був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1070 тільки 10.12.2008 р. Відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Тобто, неможливо застосовувати нормативно-правовий акт до правовідносин, які виникли раніше, ніж цей акт був прийнятий. Крім того, невідповідність спірного договору умовам Типового договору ще не свідчить про його суперечливість актам цивільного законодавства. Договір № 60754 від 29.02.2008 р. укладався на виконання Закону України „Про відходиВ» .

Суд приймає заперечення зустрічного відповідача як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з наступним:

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Згідно чинного законодавства неукладення договору не є підставою для визнання його недійсним. Договір, який фактично виконувався сторонами, не може визнаватися неукладеним.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що зустрічний позивач не надав до суду жодних доказів того, що спірний договір на вивіз твердих побутових відходів на момент його укладення сторонами, суперечив вимогам чинного законодавства. Підстави для визнання правочину недійсним, встановлені нормою ст. 215 ЦК України та конкретно визначені ст. 203 ЦК України, відсутні. Невідповідність тексту спірного договору Типовому договору з моменту затвердження постановою КМУ такого Типового договору, не спричинює недійсність вже діючого договору, а покладає на сторін цього договору обов'язок привести його зміст у відповідність з Типовим договором шляхом внесення змін до діючого договору або його розірвання з укладенням нового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги зустрічним позивачем не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при відмові в задоволенні зустрічного позову покладаються на зустрічного позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги по первісному позову задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса проживання: 83076, м. Донецьк, вул. Карпатська, буд. 45; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; інші відомості в матеріалах справи відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю В«Грінко-ДонВ» (юридична адреса: 83023, м. Донецьк, вул. Лабутенка, буд. 14; код ЄДРПОУ 33671231; рахунок 2600510687511 в ДОФ УСБ м. Донецьк, МФО 334011) суму 13900,85 грн. (а саме: основний борг на суму 10151,37 грн., 3% річних в розмірі 66,40 грн., пеню в сумі 3683,08 грн.), витрати по сплаті державного мита у розмірі 139,01 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 234,57 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 84,94 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог по зустрічному позову.

У судовому засіданні 16.03.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.03.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Богатир К.В.