Рішення

від 09.10.2012 по справі 5006/47/64/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.10.12 р. Справа № 5006/47/64/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОВА КОМПАНІЯ ТЕХНОЛ» (83050, місто Донецьк, вулиця Щорса, будинок № 39; код ЄДРПОУ - 37296451)

до Публічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод» (85630, Донецька область, місто Красногорівка, вулиця Ахтирського, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 00191744)

про стягнення 11 343,98 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності № 1 від 07.08.2012

від відповідача: ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності б/н від 03.01.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТОВА КОМПАНІЯ? ТЕХНОЛ» звернулося до господ?арського суду Донецької обла?сті з позовом, в якому просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод» заборгованість за поставлений товар у розмірі 11 343,98 гривень, три відсотки річних у розмірі 148,77 гривень, а всього 11 492,75 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на поставку товару № 446/11 від 23 листопада 2011 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 512-519, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 липня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 08 серпня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 08 серпня 2012 року розгляд справи відкладено до 28 серпня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 30 липня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28 серпня 2012 року розгляд справи відкладено до 26 вересня 2012 року у зв'язку з повторною неявкою представника відповідача та клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 вересня 2012 року за клопотанням представника позивача продовжено строк вирішення спору на 15 днів, та розгляд справи відкладено до 01 жовтня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача.

01 жовтня 2012 року, до початку розгляду справи через службу діловодства надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача, зокрема зазначає, що є хибним висновок позивача щодо необхідності оплати відповідачем заборгованості за видатковою накладною від 16.01.2012 № РН-71 та рахунку-фактури від 16.01.2012 № СФ-97, тому що, видаткова накладна печаткою відповідача не скріплювалась, підпис від позивача здійснено не уповноваженою особою, а рахунок-фактура взагалі не пред'являвся до оплати. Крім того, вважає помилкове посилання на порушення встановленого строку оплати з 16.02.2012 по 25.07.2012, а отже, позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних є безпідставними.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 жовтня 2012 року розгляд справи відкладено до 09 жовтня 2012 року у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

04 жовтня 2012 року через службу діловодства надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів про сплату частини спірної заборгованості у розмірі 1 000,00 гривень.

09 жовтня 2012 року, до початку розгляду справи через службу діловодства надійшло пояснення на відзив відповідача, в якому представник позивача зазначає, що перед поставкою товару позивач направив відповідачу рахунок-фактуру від 16.01.2012 № СФ-97 на суму 11 343,98 гривень. 16 січня 2012 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11 343,98 гривень, що підтверджується видатковою накладною № РН-71 від 16.01.2012. Накладну підписано ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності відповідача № 53 від 16.01.2012. Після поставки товару відповідач не заявляв заперечень щодо неналежності поставки, не висував заперечень і після направлення йому вимоги на сплату постави.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

09 жовтня 2012 року, до початку розгляду справи через службу діловодства надійшло клопотання, в якому представник позивача просить припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 148,77 гривень.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала остаточні позовні вимоги у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 23 листопада 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТОВА КОМПАНІЯ ТЕХНОЛ» (далі - позивач або продавець) та публічним акціонерним товариством «Красногорівський вогнетривкий завод» (далі - відповідач або покупець) було укладено договір на поставку товару № 446/11 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати покупцеві товар, номенклатура, обсяги, терміни поставки та ціни якого вказані у специфікаціях, доданих до цього договору, які є невід'ємною частиною. Товар за своєю якістю повинен відповідати діючим стандартам, технічним умовам, іншій нормативно-технічній документації та посвідчуватися сертифікатом якості (паспортом), який надсилається одночасно з товаром (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 9.1 Договору, даний договір набирає чинності з 01 січня 2012 року і діє до 31 грудня 2012 року.

З пояснення представників сторін та матеріалів справи вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах та договір був чинним.

Поставка товару здійснюється на умовах поставки СРТ склад покупця місто Красногорівка, вулиця Ахтирського, 4 (в редакції Інкотермс - 2000 р.), якщо інше не передбачене у специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною (пункт 2.1 Договору).

Порядок прийняття товару узгоджений сторонами у розділі 3 Договору.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що покупець зобов'язується прийняти та сплатити товар, що йому поставлений.

Ціна та порядок розрахунків узгоджені сторонами у розділі 4 Договору.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що оплата товару, що поставляється здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 30 календарних днів від дати поставки товару, якщо інше не передбачене у специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною.

Перед поставкою товару позивач направив на адресу відповідачу рахунок-фактуру № СФ-97 від 16 січня 2012 року на оплату товару на суму 11 343,98 гривень (а.с. 10).

16 січня 2012 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11 343,98 гривень, що підтверджується видатковою накладною № РН-71 від 16.01.2012, підписаною уповноваженими особами сторін (а.с. 9).

Повноваження представника відповідача ОСОБА_3, якою було отримано видаткову накладну, підтверджується наявною в матеріалах справи довіреністю (а.с. 11).

В порушенні пункту 4.3 Договору відповідач отримав товар за наведеною накладеною, але по теперішній час не сплатив його вартість.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 11 492,75 гривень.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, якій підлягає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме здійснив поставку товару, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі видатковою накладною, надіслав відповідачу рахунок-фактуру, а відповідач порушив умови Договору, та не здійснив оплату вартості отриманого товару.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступить до виконання зобов'язання або не виконав його у строки, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило свій інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

13 липня 2012 року позивач намагаючись вирішити спір в досудовому порядку, звернувся до відповідача з вимогою (претензією) про сплату грошових коштів (а.с. 12). Відповідач отримав зазначену вимогу та акт звірки від 13.07.2012, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення та описом у цінний лист (а.с. 13).

Як стверджує позивач, вимогу відповідачем залишено без відповіді та виконання, і іншого відповідачем не доведено.

Під час розгляду справи відповідач сплатив на користь позивача частину заявленої до стягнення суми у розмірі 1 000,00 гривень, що підтверджується матеріалами справи, а саме банківською випискою від 21 серпня 2012 року.

Таким чином, предмет спору в частині стягнення заборгованості у розмірі 1 000,00 гривень відсутній, а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню в порядку пункту 1-1 статті 80 ГПК України.

Крім того, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 148,77 гривень.

Під час розгляду справи позивач надав суду клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 148,77 гривень в зв'язку з відмовою від позову в цій частині.

З огляду на те, що клопотання позивача про відмову від позову підписано уповноваженою особою, не суперечить законодавству та не порушує інтереси інших осіб, то суд приймає таку відмову та припиняє провадження у справі на підставі пункту 4 статті 80 ГПК України.

Шляхом дослідження доданих до позову та в процесі розгляду спору документів, а також викладених сторонами письмових та усних поясненнях, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що обставини зазначені у відзиві є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи, а тому не приймаються судом до уваги і відхиляються.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем залишкової частини спірної заборгованості.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір», із відповідними змінами і доповненнями.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В пункті 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Так, позивачем заявлено клопотання про відмову від позову в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 148,77 гривень. Судом задоволено зазначене клопотання, а тому судовий збір у розмірі 20,83 гривень, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Як зазначалось вище, відповідачем під час розгляду справи було добровільно сплачено частину спірної заборгованості у розмірі 1 000,00 гривень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до розміру сплаченої добровільно відповідачем частини заборгованості, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо зменшення позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір у розмірі 140,05 гривень підлягає стягненню саме з відповідача, незалежно від часткової сплати спірної суми заборгованості.

Інша частина судового збору відповідно до статті 49 ГПК України, теж покладаються на відповідача.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, п. п. 1-1, 4 ст. 80, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОВА КО?МПАНІЯ ТЕХНОЛ» задовольнити частково.

Провадження у справі в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 1 000,00 гривень припинити за відсутністю предмету спору.

Прийняти відмову позивача від позову та припинити провадження у справі в частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 148,77 гривень.

Стягнути Публічного акціонерного товариства «Красногорівський вогнетривкий завод» (85630, Донецька область, місто Красногорівка, вулиця Ахтирського, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 00191744, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОВА КОМПАНІЯ ТЕХНОЛ» (83050, місто Донецьк, вулиця Щорса, будинок № 39; код ЄДРПОУ - 37296451, відомості про рахунки в установах банків відсутні) заборгованість за поставлений товар у розмірі 10 343,98 гривень, судовий збір у розмірі 1 588,67 гривень, а всього 11 932 (одинадцять тисяч дев'ятсот тридцять дві) гривень 65 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «НАФТОВА КОМПАНІЯ ТЕХНОЛ» (83050, місто Донецьк, вулиця Щорса, будинок № 39; код ЄДРПОУ - 37296451, відомості про рахунки в установах банків відсутні) з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 20,83 гривень, сплаченого на підставі платіжного доручення від 25.07.2012 № 742 на суму 1 609,50 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 09.10.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2012.

Суддя Фурсова С.М.