Рішення

від 11.07.2016 по справі 910/6476/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2016Справа №910/6476/16

За позовом Приватного підприємства фірми "Протос"

до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

про стягнення грошових коштів

Суддя Ю.В. Цюкало

Представники сторін:

від позивача: Приходько М.В. - за довіреністю від 05.05.2016 року;

від відповідача: Дудченко С.М. - за довіреністю від 29.12.2015 року.

В судовому засіданні 11 липня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У квітні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства фірми "Протос" (позивач) до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (відповідач) про стягнення 520 822,47 грн., 55 479,73 грн. неустойки, 424 524, 34 грн. інфляційних втрат та 32 834,32 грн. 3% річних.

13.06.2016 року позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача 520 600,40 грн. основного боргу, 55 479,73 грн. неустойки, 458 352,39 грн. інфляційних втрат, 36 772,45 грн. 3% річних. Відповідна заява прийнята судом до розгляду на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Договору № 23/10/13 від 23.10.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/6476/16. Розгляд справи призначено на 11.05.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2016 року розгляд справи відкладено на 30.05.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року розгляд справи відкладено на 15.06.2016 року.

У судове засідання, призначене на 15.06.2016р., представники сторін з'явились, надали усні пояснення, відповіли на запитання суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів. Відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 11.07.2016 року.

В судовому засіданні позивач звернувся до суду із клопотанням про витребування доказів, а саме докази нарахування та сплати податку відповідачем в березні 2014 року.

Суд зазначає, що за ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Так, дослідивши відповідне клопотання, з огляду на приписи положень ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про його відхилення, оскільки заявником не обґрунтовано фактів самостійного звернення до відповідних осіб/органів щодо отримання таких доказів/відомостей, а відтак, і не підтверджено в належному обсязі обставин, що перешкоджали їх наданню заявнику.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.10.2013 року між Приватним акціонерним товариством «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (покупець) та Приватним підприємством фірмою «Протос» (постачальник) укладено Договір № 23/10/13 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити покупцю (передати у власність покупця) запчастини та комплектуючі до тягового рухомого складу (товар) згідно зі специфікаціями, які підписуються обома сторонами та є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором, прийняти товар та оплатити його.

Згідно з п. 3.3. Договору ціни на товар та асортимент товару, що буде закуповуватися по договору, визначені у специфікаціях до договору.

Сторонами погоджено специфікації № 01 на суму 255 546,11 грн. та № 02 на суму 106 229,81 грн.

Відповідно до п. 4.2. Договору покупець здійснює оплату по факту поставки окремої партії товару, що оформлюється видатковою накладною. Загальний строк оплати покупцем товару не може бути більше 20 банківських днів з дня отримання покупцем відповідного рахунку.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що товар повинен передаватися у власність покупця партіями згідно його заявок (тобто партією є кількість товару, зазначена у конкретній заявці по конкретному місцю та терміну поставки). Кожна заявка повинна обов'язково містити інформацію про найменування, кількість, місце та термін поставки товару. Дострокова поставка дозволяється лише за згодою покупця.

Приймання товару здійснюється на території покупця (відокремлених структурних підрозділів покупця, на які постачається товар) за кількістю та якістю. За кількістю - на підставі актів приймання-передачі товару та видаткових накладних, які підписуються уповноваженими особами відокремлених структурних підрозділів покупця та відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (п. 5.4. Договору).

Згідно з п. 5.5. Договору уповноваженими особами покупця на отримання товару за договором є особи, зазначені в переліку адрес постачання та осіб, уповноважених на приймання ТМЦ (додаток № 1).

Відповідно до п. 5.6. Договору поставка товару здійснюється за адресами місць знаходження відокремлених структурних підрозділів (філій) покупця, вказаних у додатку № 1.

Згідно з пп. 7.2.2. п. 7.2. Договору на вимогу постачальника покупець в разі несвоєчасної оплати за товар, обумовленої договором, зобов'язаний сплатити постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період невиконання зобов'язань, від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше суми заборгованості.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2014 року (п. 10.1. Договору).

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за Договором № 23/10/13 від 23.10.2013 року щодо оплати поставленого товару, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 520 600,40 грн. основного боргу, 55 479,73 грн. неустойки, 458 352,39 грн. інфляційних втрат та 36 772,45 грн. 3% річних.

Відповідач проти позову заперечував, оскільки поставки, які як стверджує позивач, здійснені 05.03.2014 року та 06.03.2014 року на суми 165 000,00 грн. та 123 000,00 грн. відповідно, не погоджені сторонами специфікаціями та, крім того, такий товар прийнятий особою не уповноваженою на прийняття товару за Договором № 23/10/13 від 23.10.2013 року. Крім того, відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення неустойки.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено, судом позивачем на виконання умов Договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 342 078,17 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними та актами прийому-передачі товару.

Рахунки на оплату товару отримані відповідачем 04.06.2015 року, що підтверджується описом вкладення в цінний лист, фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому, суд відмічає, що видаткова накладна № 01 (підписана з боку відповідача невідомою особою) від 14.02.2014 року та акт прийому-передачі товару від 14.02.2014 року (підписано з боку відповідача ОСОБА_3), за якими, як стверджує позивач, Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Джанкойської філії прийнято товар на загальну суму 19 697,72 грн., судом не приймаються у якості належних доказів здійснення поставки, оскільки додатком № 1 до Договору сторонами визначено перелік осіб, які можуть приймати товар за вказаним договором (для Джанкойської філії - ОСОБА_4 та ОСОБА_5), тобто, видаткова накладна та акт прийому-передачі товару підтверджують поставку товару лише у разі підписання вказаних документів уповноваженими особами.

Відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару на загальну суму 129 175,89 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за Договором, відповідно до п. 4.2. останнього сплив 02.07.2015 року, приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару станом на день розгляду справи у більшому розмірі відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованість за Договором № 23/10/13 від 23.10.2013 року в розмірі 212 902,28 грн. (342 078,17 грн. (вартість поставленого товару) - 129 175,89 грн. (сума оплачена відповідачем))

Щодо тверджень позивача про поставку товару за видатковою накладною № 11 від 05.03.2014 року і актом прийому-передачі товару від 05.03.2014 року на суму 165 000,00 грн., видатковою накладною № 12 від 06.03.2014 року і актом прийому-передачі товару від 06.03.2014 року на суму 123 000,00 грн., суд повідомляє наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Специфікація № 3 на загальну суму 288 000,00 грн., надана позивачем і на яку останній посилається як на підставу поставки погодженого товару, з боку відповідача уповноваженою особою не підписана і не є додатком до Договору.

Крім того, видаткові накладні № 11 від 05.03.2014 року і № 12 від 06.03.2014 року підписані невідомими особами, а акти прийому-передачі товару від 05.03.2014 року та від 06.03.2014 року підписані ОСОБА_3

Враховуючи викладене, з урахуванням положень п. 3.3. Договору, додатку до Договору, в якому погоджено уповноважених на приймання товару осіб і печатки, якими скріплюється видаткові накладні і акти прийому-передачі товару, поставка товару на загальну суму 165 000,00 грн. за видатковою накладною № 11 від 05.03.2014 року (підписана невідомою особою), актом прийому-передачі товару від 05.03.2014 року (підписаний ОСОБА_3) та поставка товару на загальну суму 123 000,00 грн. за видатковою накладною № 12 від 06.03.2014 року (підписана невідомою особою), актом прийому-передачі товару від 06.03.2014 року (підписаний ОСОБА_3) належними доказами не підтверджується, оскільки вказані документи не підписані уповноваженими відповідачем та узгоджені Договором № 23/10/13 від 23.10.2013 року особами.

Суд відмічає, що разом із уповноваженими особами відповідача на отримання товару за Договором, сторонами погоджено і зразки печаток, якими скріплюється видаткова накладна та акт прийому-передачі товару (додаток № 1 до Договору).

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивача, суд, з урахуванням умов Договору, того, що строк оплати поставленого товару відповідно до п. 4.2. Договору сплив 02.07.2015 року, дійшов висновку, що такий розрахунок є вірним в частині стягнення з відповідача 6 782,54 грн. 3% річних та 16 294,79 грн. інфляційних втрат.

Щодо стягнення з відповідача 55 479,73 грн. неустойки, суд повідомляє наступне.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що період нарахування неустойки визначений позивачем за специфікацією № 01 - з 23.01.2014 року по 23.07.2014 року, за специфікацією № 02 - з 18.03.2014 року по 18.09.2014 року.

Враховуючи викладене, з урахуванням з пп. 7.2.2. п. 7.2. Договору, того, що строк виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого товару сплив 02.07.2015 року, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 55 479,73 грн. неустойки, зважаючи на заявлені періоди, є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення на підставі ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Щодо клопотання відповідача за про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення неустойки, суд відзначає таке.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що позовна вимога про стягнення неустойки є необґрунтованою, підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності відсутні.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "КИЇВ-ДНІПРОВСЬКЕ МІЖГАЛУЗЕВЕ ПІДПРИЄМСТВО ПРОМИСЛОВОГО ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ" (02092, м. Київ, вулиця Алма-Атинська, будинок 37, ідентифікаційний код 04737111) на користь Приватного підприємства фірма "ПРОТОС" (51400, Дніпропетровська обл., місто Павлоград, вул. Малиновського, будинок 3А, квартира 35, ідентифікаційний код 30815644), грошові кошти: 212 902,28 грн. (двісті дванадцять тисяч дев'ятсот дві гривні 28 копійок) основного боргу, 6 782,54 грн. (шість тисяч сімсот вісімдесят дві гривні 54 копійки) 3% річних, 16 294,79 грн. (шістнадцять тисяч двісті дев'яносто чотири гривні 79 копійок) інфляційних втрат та 3 539,69 грн. (три тисячі п'ятсот тридцять дев'ять гривень 69 копійок) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 18.07.2016 року.

Суддя Ю.В. Цюкало