Постанова

від 07.11.2016 по справі 910/6476/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р. Справа№ 910/6476/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Сітайло Л.Г.

ОСОБА_1

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №147 від 29.12.2015 р.)

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «Протос»

на рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р.

у справі №910/6476/16 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Приватного підприємства фірми «Протос»

до Приватного акціонерного товариства «Київ-Дністровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма «Протос» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Київ-Дністровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» про стягнення 520822,47 грн., 55479,73 грн. неустойки, 424524,34 грн. інфляційних втрат та 32834,32 грн. 3% річних.

В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, у якій він просив стягнути з відповідача 520600,40 грн. основного боргу, 55479,73 грн. неустойки, 458352,39 грн. інфляційних втрат, 36772,45 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Київ-Дністровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» на користь ПП фірми «Протос» грошові кошти: 212902,28 грн. основного боргу, 6782,54 грн. 3% річних, 16294,79 грн. інфляційних втрат та 3539,69 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник позивача в судове засідання 07.11.2016 р. не з'явився, проте через відділ інформаційного забезпечення суду останнім було подано заяву, в якій позивач просив розглянути справу без його участі. В попередньому судовому засіданні представник позивача був присутній, надавав пояснення по суті спору та повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника позивача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами від 26.09.2016 р., 17.10.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

23.10.2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (покупець) та Приватним підприємством фірмою «Протос» (постачальник) укладено Договір № 23/10/13, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити покупцю (передати у власність покупця) запчастини та комплектуючі до тягового рухомого складу (товар) згідно зі специфікаціями, які підписуються обома сторонами та є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором, прийняти товар та оплатити його.

Згідно п. 3.3. договору, ціни на товар та асортимент товару, що буде закуповуватися по договору, визначені у специфікаціях до договору.

Сторонами погоджено специфікації № 01 на суму 255546,11 грн. та № 02 на суму 106229,81 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору, покупець здійснює оплату по факту поставки окремої партії товару, що оформлюється видатковою накладною. Загальний строк оплати покупцем товару не може бути більше 20 банківських днів з дня отримання покупцем відповідного рахунку.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що товар повинен передаватися у власність покупця партіями згідно його заявок (тобто партією є кількість товару, зазначена у конкретній заявці по конкретному місцю та терміну поставки). Кожна заявка повинна обов'язково містити інформацію про найменування, кількість, місце та термін поставки товару. Дострокова поставка дозволяється лише за згодою покупця.

Приймання товару здійснюється на території покупця (відокремлених структурних підрозділів покупця, на які постачається товар) за кількістю та якістю. За кількістю - на підставі актів приймання-передачі товару та видаткових накладних, які підписуються уповноваженими особами відокремлених структурних підрозділів покупця та відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (п. 5.4. договору).

Згідно п. 5.5. договору, уповноваженими особами покупця на отримання товару за договором є особи, зазначені в переліку адрес постачання та осіб, уповноважених на приймання ТМЦ (додаток № 1).

Відповідно до п. 5.6. договору, поставка товару здійснюється за адресами місць знаходження відокремлених структурних підрозділів (філій) покупця, вказаних у додатку № 1.

Згідно пп. 7.2.2. п. 7.2. договору, на вимогу постачальника покупець в разі несвоєчасної оплати за товар, обумовленої договором, зобов'язаний сплатити постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період невиконання зобов'язань, від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше суми заборгованості.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2014 р. (п. 10.1. договору).

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором № 23/10/13 від 23.10.2013 р. щодо оплати поставленого товару, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 520600,40 грн. основного боргу, 55479,73 грн. неустойки, 458352,39 грн. інфляційних втрат та 36772,45 грн. 3% річних.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог зазначив, що поставки, які, як стверджує позивач, здійснені 05.03.2014 р. та 06.03.2014 р. на суми 165000,00 грн. та 123000,00 грн. відповідно, не погоджені сторонами специфікаціями та, крім того, такий товар прийнятий особою не уповноваженою на прийняття товару за договором № 23/10/13 від 23.10.2013 р. Також, відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Частиною 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 361775,89 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними та актами прийому-передачі товару (поставки від 23.12.2013 р. та 14.02.2014 р.). Як вже зазначалось, вказані поставки, на виконання п. 3.3. договору, щодо ціни на товар та асортимент товару, були погоджені сторонами у специфікаціях № 01 на суму 255546,11 грн. та № 02 на суму 106229,81 грн.

Крім того, поставка товару від 23.12.2013 р. була частково оплачена відповідачем в період з 14.01.2014 р. по 21.01.2014 р. на загальну суму 129175,89 грн. Таким чином заборгованість відповідача за вказаною поставкою становить 126370,21 грн.

Поставка позивачем товару 14.02.2014 р. на суму 106229,81 грн. відповідачем не оплачена.

Як зазначено вище, відповідно до п. 4.2. договору, покупець здійснює оплату по факту поставки окремої партії товару, що оформлюється видатковою накладною. Загальний строк оплати покупцем товару не може бути більше 20 банківських днів з дня отримання покупцем відповідного рахунку.

Тобто, вказаний пункт договору передбачає оплату товару по факту його поставки. Оскільки відповідачем вказаний товар був прийнятий, відповідач не відмовився від його прийняття та не повернув його, то у нього виник обов'язок сплатити за цей товар протягом двадцяти днів з дня отримання покупцем рахунку на оплату. Слід зазначити, що за п. 4.2 договору, визначальним для оплати є саме факт поставки позивачем товару. Відсутність рахунку-фактури не є перешкодою для оплати поставленого товару, зважаючи на зазначення його вартості та наявності реквізитів рахунку на який повинні були сплачуватися кошти у накладних та самому договорі.

У своїй апеляційній скарзі позивач зазначав, що ним було передано відповідачу рахунки-фактури, податкові накладні та інші документи разом з товаром в день його поставки, що підтверджується актами прийому-передачі товару, в яких зазначено, що поставлений товар передано з усіма приналежностями та документами.

Більше того, факт поставок товару від 23.12.2013 р. та від 14.02.2013 р. підтверджує сам відповідач у відповіді на претензію позивача від 30.06.2015 р. №1666.

Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк оплати настає з дня отримання претензії та вважає, що відповідно до п. 4.2 договору строк оплати відповідачем товару не може бути більше 20 банківськіх днів з дня отримання рахунку. Проте, розраховуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив більший строк для оплати ніж передбачено умовами п. 4.2 договору, а оскільки колегія суддів не може виходити за межі позовних вимог, то при розгляді даної справи застосовує строк встановлений позивачем.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленного за договором товару, відповідно до п. 4.2. договору сплинув 23.01.2014 р. та 18.03.2014 р., приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару станом на день розгляду справи у більшому розмірі відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості в розмірі 232600,00 грн.

Щодо тверджень позивача про поставку товару за видатковою накладною №11 від 05.03.2014 р. і актом прийому-передачі товару від 05.03.2014 р. на суму 165000,00 грн., видатковою накладною № 12 від 06.03.2014 р. і актом прийому-передачі товару від 06.03.2014 р. на суму 123000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Специфікація № 3 на загальну суму 288000,00 грн., надана позивачем і на яку останній посилається як на підставу поставки погодженого товару, з боку відповідача уповноваженою особою не підписана і не є додатком до договору.

Крім того, видаткові накладні № 11 від 05.03.2014 р. і № 12 від 06.03.2014 р. підписані особами, які не уповноважені на отримання товару відповідно до додатку №1 до договору, а акти прийому-передачі товару від 05.03.2014 р. та від 06.03.2014 р. підписані ОСОБА_3, яка, як свідчать матеріали справи, хоч і перебуває у трудових відносинах з відповідачем, проте не має повноважень на отримання товару та відсутня у переліку осіб відповідно до додатку №1 до договору.

Враховуючи викладене, з урахуванням положень п. 3.3. договору, додатку до договору, в якому наведено перелік уповноважених на приймання товару осіб, а також наявність печатки, якою скріплені видаткові накладні і акти прийому-передачі товару, поставка товару на загальну суму 165000,00 грн. за видатковою накладною № 11 від 05.03.2014 р. і актом прийому-передачі товару від 05.03.2014 р. та поставка товару на загальну суму 123000,00 грн. за видатковою накладною № 12 від 06.03.2014 р. і актом прийому-передачі товару від 06.03.2014 р. належними доказами не підтверджується, оскільки вказані документи не підписані уповноваженими відповідачем особами та не узгоджені відповідно до умов договору № 23/10/13 від 23.10.2013 р.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів в цій частині погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів та штрафних санкцій за поставками товару за видатковою накладною № 11 від 05.03.2014 р., актом прийому-передачі товару від 05.03.2014 р., видатковою накладною № 12 від 06.03.2014 р., актом прийому-передачі товару від 06.03.2014 р. є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на кожну поставку товару.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем свого зобов'язання за договором щодо оплати за поставлений товар (поставки від 23.12.2013 р. та від 14.02.2014 р.), колегія суддів, перевіривши розрахунок з урахуванням часткового задоволення суми основної заборгованості у розмірі 232600,00 грн. та настання строку оплати за поставлений товар з 23.01.2014 р. та 18.03.2014 р. (згідно розрахунку позивача), не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 15737,11 грн. 3% річних та 198789,05 грн. інфляційних втрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Період нарахування неустойки визначений позивачем за специфікацією № 01 - з 23.01.2014 р. по 23.07.2014 р., за специфікацією № 02 - з 18.03.2014 р. по 18.09.2014 р.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України встановлено позовну давність в один рік, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В даному випадку, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені з огляду на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом лише у квітні 2016 року. За таких обставин, позов в цій частині не підляє задоволення у зв'язку із застосуванням строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. в частині суми основної заборгованості та штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «Протос» задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. у справі №910/6476/16 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київ-Дністровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (02092, м. Київ, вулиця Алма-Атинська, будинок 37, ідентифікаційний код 04737111) на користь Приватного підприємства фірми «Протос» (51400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 30815644) 232600 грн. (двісті тридцять дві тисячі шістсот) грн. 00 коп. основного боргу, 15737 (п'ятнадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 11 коп. 3% річних, 198789 (сто дев'яносто вісім тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 6706 (шість тисяч сімсот шість) грн. 90 коп судового збору за подання позовної заяви та 7377 (сім тисяч триста сімдесят сім) грн. 59 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/6476/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.Г. Сітайло

ОСОБА_1