Рішення

від 07.07.2016 по справі 910/5644/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2016Справа №910/5644/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельний кооператив "Більшовик-4"

про стягнення 50 908,60 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Касянчук Л.М. - представник, довіреність № 361 від 03.06.2016 ;

Від відповідача: Семішан В.О. - керівник, згідно виписки з ЄДРЮОФОП від 08.02.2014.

Новицька С.В. - представник, довіреність б/н від 25.04.2016.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово - будівельного кооперативу "Більшовик - 4" про стягнення заборгованості в розмірі 50 908, 60 грн., а саме: 24 650,50 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 21 370,67 грн. інфляційних втрат, 1 780,82 грн. 3 % річних, 1 874,09 грн. пені, 1 232,53 грн. штрафу, а також судових витрат по сплаті судового збору 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору № 06820/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 03.08.2006 в частині своєчасної та повної оплати наданих йому послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню, штраф, проценти річних та втрати від інфляції у вказаних вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/5644/16 та призначено до розгляду на 28.04.2015.

У судовому засіданні 28.04.2016 судом оголошено перерву до 19.05.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 розгляд справи відкладено на 02.06.2016.

02.06.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 розгляд справи призначено на 30.06.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2016 за клопотанням представника відповідача продовжено процесуальний строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 07.07.2016.

У судове засідання 28.04.2015, 19.05.2016, 30.06.2016 та 07.07.2016 з'явились уповноважені представники сторін.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.04.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли наступні документи :

1. Супровідний лист з додатками №1133/12 від 25.04.2016;

2. Пояснення № 1031/12 від 15.04.2016, в яких позивач зазначив про відсутність письмових повідомлень від абонента про незгоду щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідно до п.п. 2.2.4 Договору № 06820/4-05 від 03.08.06 р., а також повідомлень абонента про припинення дії вказаного договору;

3. Супровідний лист з додатками № 1030/12 від 15.04.2016.

Вищеперелічені документи долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 28.04.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов супровідний лист з додатками б/н від 22.04.2016, серед яких, зокрема, наявний відзив б/н від 22.04.16 р., в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на безпідставність пред'явлення до стягнення сум за питну воду, поставлену абоненту по коду 5-50221, тобто для обліку питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, та зазначив про ненадання позивачем відповідачу платіжних вимог про оплату послуги "стоки гарячої води". Натомість позивачем надсилались вимоги, в яких не було конкретно зазначено оплату "за стоки гарячої води" та які містили нарахування по коду абонента 5-50221, відкриття якого не було передбачено сторонами умовами договору. Як стверджує відповідач, обсяг стоків гарячої води визначається у відповідності до вимог діючого законодавства за показаннями засобів обліку, яких позивач не здійснив, при цьому відповідні зміни до договору №06820/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, якими регулювався порядок нарахування за стоки гарячої води, сторонами не укладався, Правила не передбачають способу нарахування стоків без договору, а кількість стічних вод визначається за кількістю води, що "надходить з мереж централізованого водопостачання та з інших джерел". Відзив долучений судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.04.16р. представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 28.04.2016, яке судом долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 19.05.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли заперечення на відзив № 1251/12 від 13.05.2016, в яких позивач зазначає, що відкриття особових рахунків на кожен об'єкт, по якому здійснюється водокористування, не передбачає узгодження зазначених дій з абонентами. Окрім того, відповідач отримував дебетові повідомлення, в яких зазначено обсяг та вартість нарахованих ЖБК "Більшовик-4" послуг та був повідомлений про присвоєння йому коду 5-50221, однак за умови незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі по коду 5-50221 відповідно до п. 2.2.4 Договору №06820/04-05 від 03.08.2006 зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акту, в іншому випадку відмова від оплати вважається безпідставною. При цьому позивач зазначив про відсутність повідомлень Абонента про незгоду щодо кількості або вартості отриманих з 01.03.2013 по 31.01.2016 послуг, а також не направлення представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання акту.

Отже, як стверджує позивач, в силу положень п. 2.2.4 Договору кількість та вартість наданих ПАТ "АК "Київводоканал" з 01.03.2013 по 31.01.2016 послуг з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими абонентом. Враховуючи те, що ЖБК "Більшовик-4" листом №1/2014 від 09.12.2014 повідомив про продовження взаємовідносин з ПАТ "АК "Київводоканал" згідно умов договору №06820/04-05 від 03.08.2006, то з 01.08.2014 ПАТ "АК "Київводоканал" продовжило нараховувати відповідачу вартість послуг з постачання питної холодної води, водовідведення холодної та водовідведення гарячої води на підставі зазначеного договору. Заперечення на відзив судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.05.16р. представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 19.05.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 30.06.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли супровідний лист з додатками № 1397/12 від 01.06.2016 та додаткові пояснення №1304/12 від 23.05.2016, в яких останній зазначив, що відповідачем не надано доказів ведення Журналу обліку споживання води та звернень до постачальника з питань незгоди із кількістю та вартістю наданих послуг, отже обсяги та вартість наданих послуг ЖБК «Більшовик-4» погоджені. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 30.06.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов супровідний лист б/н від 29.05.16, який судом долучений до матеріалів справи.

У судовому засіданні 30.06.16р. представник відповідача подав наступні документи:

1. Відзив №2 від 30.06.2016, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи про неможливість здійснення нарахувань по коду абонента 5-50221, зважаючи на наявність судового рішення у справі № 7/385;

2. Клопотання про перенесення розгляду справи б/н від 30.06.2016;

3. Клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Вищеперелічені документи судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 07.07.2016 сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи ат оголошував перерву в судовому засіданні, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судових засіданнях 19.05.16р., 30.06.16р. та 07.07.16 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

Представники відповідача в судових засіданнях 19.05.16р., 30.06.16р. та 07.07.16р. заперечили проти позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, відповіли на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 03 серпня 2006р. між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (Постачальник за договором, позивач у справі) та Житлово-будівельним кооперативом "Більшовик-4" (Абонент за договором, відповідач у справі) був укладений Договір № 06820/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого Абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (далі - Дозвіл), приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (далі - місцеві Правила приймання), а Абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього Договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України 01.07.1994 № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за №165/374 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за №403/6691 (далі - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини які виникають за цим Договором.

Розділами 2 - 4 Договору сторонами визначені облік води, порядок розрахунків та вартість послуг, права та обов'язки сторін, їх відповідальність тощо.

За умовами п. 7.1 Договору цей Договір укладається строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Окрім цього, договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання", сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Як зазначено в даній статті Закону України "Про питну воду та водопостачання" підприємство питного водопостачання - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та виробництво фасованої питної води.

Споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а відповідач - споживачем таких послуг.

Правила користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65, затверджені 01.07.1994 Державним комітетом по житлово-комунальному господарству втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу №190 від 27.06.08р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила).

В силу статті 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" названі Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

У відповідності до п. 2.1 Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги", яким, згідно п. 2.2 Правил, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з житлово-будівельними кооперативами (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання").

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 ЦК України).

У відповідності до п. 1.2 Договору встановлюється цілодобовий режим водопостачання та приймання стоків. Режим може бути змінений постачальником без внесення змін до договору у випадку прийняття органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади відповідних нормативних документів, які визначатимуть інший режим надання послуг (встановлення графіків подачі води та/або приймання стоків тощо).

Основними обов'язками постачальника за Договором є: забезпечення постачання питної води, якість якої відповідає ГОСТу 2874-82, приймання стічних вод, визначення у строки, встановлені графіком обслуговування лічильників абонента, кількість наданої абоненту води та прийнятих від нього стоків в міську каналізаційну мережу, щомісячно направлення абоненту розрахункових документів на оплату наданих йому послуг тощо (п. 3.1 Договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що внесені до державного реєстру засобів вимірювальної техніки. У разі відсутності таких технічних засобів облік питної води тимчасово здійснюється розрахунковим шляхом згідно з установленими нормами.

Окрім того, згідно п. 5.3 Правил саме споживач забезпечує обладнання вузла обліку за свій рахунок.

У відповідності до п.п. 2.1.1, 2.1.2 п. 2.1 Договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показниками лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Зняття показників водолічільників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 куб. із незначним коливанням) зняття показників може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.

Пунктом 1.4 Правил користування передбачено приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил приймання № 37 останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил приймання № 37 абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.1.4. Договору кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил користування передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Пунктом 3.3.6 Договору визначений обов'язок абонента забезпечувати своєчасний та безперешкодний доступ представникам постачальника (при наявності посвідчень) для зняття показань з приладів обліку з водоспоживання, для взяття з каналізаційних колодязів контрольних проб на перевірку допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у стічних водах, що приймаються до міської каналізаційної мережі.

З пояснень представника позивача та наданих до справи матеріалів судом встановлено, що у відповідності до Договору для обліку наданих відповідачу послуг з постачання питної води та водовідведення ПАТ "Київводоканал" було відкрито ЖБК "Будівельник-4" особовий рахунок та присвоєно абонентський код 5-50221 (для обліку послуг з водопостачання та водовідведення питної води на підігрів для потреб населення). Аналогічне підтверджується відповідними розшифровками рахунків абонента, наявними в матеріалах справи. За вказаним абонентським номером зареєстрований прилад обліку води - водолічильник, встановлений на водопровідному вводі до бойлеру, що знаходиться у будинку № 17 вул. Героїв Дніпра в м. Києві. Вказаний факт сторонами не заперечувався.

Суд зазначає, що особові рахунки присвоюються з огляду на кількість лічильників води (на один об'єкт водоспоживання), а коди абонентів - на групу об'єктів. Для правильного відображення бухгалтерського і податкового обліку наданих послуг, складання актів звірки позивачем відкриваються особові рахунки на кожен об'єкт (групу об'єктів), по якому здійснюється водокористування. При цьому відкриття особових рахунків є особливістю ведення бухгалтерського обліку, норми чинного законодавства не передбачають узгодження його ведення з абонентами.

Отже, облік наданих послуг здійснюється за об'єктами, яким присвоюються особові рахунки (на кожен лічильник), які, в свою чергу, групуються в коди абонента. Таким чином, виставлення платіжних документів за конкретним кодом здійснюється з огляду на обсяг послуг, наданих до об'єктів, що включені до певного коду абонента, й аналогічно зараховується оплата спожитих послуг відповідно до адресного переліку, включеного в абонентський код. Отже, як проведення нарахувань за спожиті послуги, так і зарахування оплат, здійснюється з огляду на об'єкт, який спожив послугу та, відповідно, сплатив за неї.

Відповідно до п. 5.27 Правил в окремих випадках (сезонне водоспоживання, незначні витрати води, недоцільність встановлення засобів обліку, їх відсутність тощо) розрахунок витрат води споживачами, які не мають засобів обліку, за узгодженням з виробником виконується згідно з нормами водоспоживання, затвердженими місцевими органами виконавчої влади, - за кількістю календарних днів, протягом яких проводилося водопостачання цих споживачів.

При цьому, як зазначено позивачем та не заперечувалось відповідачем, у період з 01.03.13р. по 31.07.14р. у відповідача був відсутній прийнятий у встановленому порядку загальнобудинковий розрахунковий прилад обліку гарячої води, в зв'язку з чим нарахування обсягу спожитих послуг за вказаний період здійснено розрахунковим шляхом згідно з встановленими нормами.

В подальшому з 01.10.14р. по 31.01.16р. ПАТ «АК «Київводоканал» здійснював облік постачання та відведення гарячої води відповідно до відомостей обліку споживання теплової енергії, які надавались відповідачем щомісячно.

Однак враховуючи те, що відповідачем вищевказані відомості до розрахункового департаменту позивача подавались несвоєчасно, ПАТ «АК «Київводоканал» проводив нарахування у наступному порядку.

Так у липні 2014 виставлення за спожиту холодну воду в складі гарячої за липень 2014 становить 362 куб.м. (233 куб.м.+ 129 куб.м.).

З березня 2012 року по червень 2014 року (включно) для потреб населення були чинними тарифи, затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ «АК «Київводоканал» від 10 лютого 2012 року № 82, а саме:

- на послуги з централізованого водопостачання для потреб населення - 1,49 грн. за 1 куб. м. (1,788 грн. з ПДВ);

- на послуги з централізованого водовідведення для потреб населення - 1,16 грн. за 1 куб. м. (1,392 грн. з ПДВ).

З липня 2014 року до травня 2015 року для всіх категорій споживачів були чинними тарифи, затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ «АК «Київводоканал» від 18 червня 2014 року № 756, а саме:

- на централізоване водопостачання - 3,24 грн. за 1 куб. м. (без з ПДВ) або 3,888 грн. за 1 куб. м (з ПДВ;

- на централізоване водовідведення - 2,98 грн. за 1 куб. м. (без з ПДВ) 3,576 грн. за 1 куб. м (з ПДВ).

Таким чином, нараховано 233 куб.м. по тарифу 1,16 грн. за 1 куб. м. (1,392 грн. з ПДВ), а відповідно 129 куб.м. - по тарифу 2,98 грн. за 1 куб. м. (без з ПДВ) 3,576 грн. за 1 куб. м (з ПДВ).

Варто зазначити, що відповідачем не заперечувалися обсяги постачання за липень 2014 р.. В той же час, враховуючи, що за серпень 2015 відповідачем надавалися відомості теплоспоживання лише в грудні 2015, нарахування за надані позивачем послуги проводилися в порядку п. 2.1.3. Договору.

Таким чином, абоненту за серпень 2015 було виставлено 200 куб.м (тобто перевиставлено - 117 куб.м), оскільки згідно поданої (в грудні 2015) відомості обліку теплової енергії за серпень 2015 вищевказаним Абонентом спожито води та об'єму стічних вод у кількості - 83 куб.м.

Крім того, п. 2.1.3. Договору передбачено, що якщо лічильник не працює не з вини Абонента, кількість поставленої води визначається виходячи із середньодобової витрати Абонента, яка визначається за показаннями працюючого лічильника в останні два розрахункові місяці. У випадку, коли лічильник працював менше двох місяців, кількість води визначається за її середньодобовою витратою не менше 10-ти днів.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, в жовтні 2014 нарахування відповідачу проводилися за показаннями за останні розрахункові місяці, тобто за липень 2014, а саме: в обсязі 362 куб.м.

При цьому, січні 2016 реально було спожито 235,48 куб.м, однак враховуючи перевиставлення обсягу у розмірі 117 куб.м (за серпень 2015), в січні 2016 відповідачу було виставлено до оплати - 118 куб.м (235,48 куб.м - 117 куб.м = 118 куб.м).

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником останнього в судових засіданнях, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано послуги, зокрема, з водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод) через приєднані мережі за період з 01.03.13 по 31.01.16 на суму 38 659,37 грн., а саме за кодом 5-50221 послуг постачання питної води на підігрів в сумі 13516,67 грн. та приймання стічних вод гарячого водопостачання через приєднані мережі в сумі 25142,70 грн., що підтверджується відповідними погодженими відповідачем відомостями обліку споживання теплової енергії за період з 01.10.14р. по 31.10.16р., які містять обсяг гарячого водопостачання відповідачу, розшифровками з рахунку Абонента за період березень 2013р. - січень 2016р. включно та платіжними вимогами дорученнями за вказаний період, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Суд зазначає, що сторонами у Договорі визначено обов'язок звіряння облікових даних абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг у постачальника.

Так, пунктом 2.1.6 Договору встановлено, що облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ними послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг та проводить з ним звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовного погодженими абонентом.

Окрім того, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 10-денний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною (п.п. 2.2.4. Договору).

При цьому як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях доказів направлення ЖБК "Більшовик-4" у встановлений Договором строк свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення передбаченої п.п. 2.2.4. Договору звірки останнім суду не надано.

Крім того, відповідно до умов п.п. 2.1.5 Договору абонент повинен вести первинний облік водоспоживання та водовідведення у Журналі обліку споживання води (пронумерований, прошитий та скріплений печаткою), який заповнюється щомісячно абонентом та представником постачальника.

Проте, доказів наявності та ведення вказаного Журналу обліку відповідачем суду також не надано.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, доказів пред'явлення ЖБК «Більшовик-4» претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг з постачання води на підігрів та водовідведення гарячої води, доказів опротестування виставлених позивачем платіжних вимог - доручень, а також наявності письмових відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ "АК "Київводоканал" умов Договору за спірний період з боку відповідача відсутні.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до п. 2.4 означених Правил приймання № 37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

За приписами п. 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Так, порядок розрахунків визначений сторонами у пункті 2.2. Договору, згідно якого, зокрема, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення, вимоги - доручення, тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів (п.п. 2.2.1 Договору);

Згідно з п.п 2.2.2 Договору оплата вартості послуг здійснюється відповідачем щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою Постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата, що надходить від абонента, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

У разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документа, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п.п. 2.2.3 Договору).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим, як стверджує позивач в позовній заяві, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ПАТ "АК "Київводоканал" послуги з постачання гарячої води на підігрів та приймання стічних вод гарячого водопостачання у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, в повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого, враховуючи здійснені ЖБК "Будівельник-4" оплати в сумі 14008,87 грн. із зазначенням призначення платежу «Абон. 5-50221 за водовідведення гарячої води…», які враховані за кодом 5-50221, у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 24650,50 грн. за кодом 5-50221, в тому числі в сумі 13516,67 грн. за надання послуг з постачання гарячої води на підігрів та в сумі 11133,83 грн. за надання послуг з приймання стічних вод гарячої води, які позивач просить стягнути в позовній заяві згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06820/4-05 від 03.08.06 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Окрім того, в матеріалах справи наявна копія листа ЖБК «Більшовик-4» № 1/2014 від 09.12.14 р., яким останній повідомляв позивача про продовження взаємовідносин з ПАТ «АК «Київводоканал» з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі згідно умов спірного Договору № 06820/405 від 03.08.06 р.

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Стаття 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлює, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

У ст. 13 Закону встановлено перелік комунальних послуг, який не є вичерпним.

Відповідно до пункту 3.13 Правил користування суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

За п. 2.1 Правил користування договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, відповідно до пункту 3.13 Правил користування розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру (котельні).

Із наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень відповідача вбачається відсутність на балансі ЖБК "Більшовик-4" за адресою, на яку позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води та за яким позивач виставляє рахунки відповідачу, теплових пунктів, бойлерів або котелень, що знаходяться у володінні та користуванні відповідача.

Згідно статті 257 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника, а споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.

Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду. Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач. При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Судом встановлено, що між сторонами спору договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, відсутні; укладений між сторонами Договір № 06820/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 03.08.06 р. не регулює відносин сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів; на балансі відповідача індивідуальні теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.

Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.10 р. у справі № 7/385 за позовом ВАТ «АК «Київводоканал» до ЖБК «Більшовик-4», яким в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 34899,16 грн. відмовлено, та залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 28.01.11 р. та Вищого господарського суду України від 17.05.11 р., встановлено, що спірним Договором не передбачено надання відповідачеві послуг з постачання питної води, що використовується третіми особами для виготовлення гарячої води. При цьому судом у рішенні від 01.11.10 р. у справі № 7/385 також зазначено, що облік постачання холодної води на підігрів здійснюється за приладом обліку, встановленому на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно абонентський номер 5-50221.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин суд вважає встановленими рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.10р. у справі № 7/385, залишеним без змін Київського апеляційного господарського суду від 28.01.11 р. та Вищого господарського суду України від 17.05.11 р., обставини щодо не передбачення умовами Договору послуг з постачання відповідачеві питної води, яка використовується третьою особою для виготовлення гарячої води, та, відповідно, відсутності обов'язку відповідача з оплати таких послуг. При цьому вказаний факт відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційним і доказування не потребує.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, облікованої позивачем за кодом 5-50221, нарахованої в сумі 13516,67 грн. за період з 01.03.13р. по 31.07.14р., отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 09 грудня 2014 року у справі № 910/13142/13 та 26 березня 2015 року у справі № 910/12492/13.

Окрім того, судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно листа ЖБК «Більшовик-4» від 21.12.15 р. № 2/12/2015 та пояснень останнього, а також підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, що відповідачем перераховані через банківську установу на розрахунковий рахунок ПАТ "АК "Київводоканал" в період з 25.11.15р. по 13.01.16р. грошові кошти в загальній сумі 14008,87 грн. за Договором надходили із призначенням платежів "Абон. 5-50221 за водовідведення гарячої води в т.ч. ПДВ…" та, як свідчить наданий позивачем розрахунок заявлених позовних вимог, зараховувались ПАТ «АК «Київводоканал» в рахунок сплати за надані послуги з водовідведення гарячої води за кодом 5-50221.

Зазначене додатково свідчить про наявність у відповідача інформації щодо обсягів водовідведення гарячої води та факту нарахування плати за вказані послуги позивачем, та, за умови відсутності здійснених у відповідності до п.2.2.4 Договору повідомлень про незгоду щодо кількості та/або вартості визначених позивачем послуг, зважаючи на здійснені оплати, спростовує заперечення відповідача з посиланням не невизнання обов'язку з оплати наданих позивачем послуг з водовідведення гарячої води на підігрів.

При цьому, судом не приймаються до уваги твердження відповідача про відсутність заборгованості за надані позивачем на підставі спірного Договору послуги внаслідок здійснення систематичних сплат на рахунок позивача коштів за отримані послуги з холодного водопостачання та водовідведення (код 5-221), що підтверджується відповідним виписками банку, зважаючи на той факт, що за висновками суду спірним Договором не передбачено надання відповідачеві послуг постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води, отже суд не знаходить підстав для зарахування коштів, сплачених відповідачем за Договором за кодом 5-221 (послуги з холодного водопостачання та водовідведення), у рахунок погашення заборгованості за послуги з водовідведення гарячої води, оскільки таке зарахування буде суперечити нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976) та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р. Крім того, докази погодження сторонами зміни призначення платежу у матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що Вищим господарським судом України в постанові від 21 серпня 2012 р. у справі № 5011-67/3006-2012 висловлена аналогічна правова позиція.

Також враховуючи наявний у справі предмет спору та приписи ст. 35 ГПК України судом критично оцінюються заперечення ЖБК «Більшовик-4» проти позовних вимог в частині стягнення заборгованості за водовідведення гарячої води за абонентським кодом 5-50221 з посиланням на рішення судів у справі № 7/385, оскільки вказаними рішеннями встановлено, що заявлена до стягнення сума основного боргу складає визначену позивачем (ПАТ «АК «Київодоканал») вартість обсягу спожитої відповідачем гарячої води, тобто не стосується зобов'язань сторін з водовідведення. Отже наведене жодним чином не спростовує обов'язок відповідача здійснити оплату спожитих за Договором послуг з водовідведення гарячої води.

За таких обставин, оскільки як встановлено судом, позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг з водовідведення (приймання стічних вод) питної води на підігрів для потреб населення, обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень, враховуючи здійснені останнім за спірний період перерахування грошових коштів в сумі 14008,87 грн., а також приймаючи до уваги відсутність правових підстав для стягнення з ЖБК «Більшовик - 4» заборгованості за надані позивачем послуги з постачання холодної води для підігріву на суму 13516,67 грн., залишок несплаченої позивачем заборгованості за надані послуги з водовідведення гарячої води, становить 11133,83 грн..

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, факт виконання відповідачем зобов'язань матеріалами справи не підтверджується, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з ЖБК "Більшовик -4" боргу за надані послуги з приймання стічних вод через приєднані мережі, а саме водовідведення гарячої води, підлягають задоволенню в сумі 11133,83 грн..

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, Абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.

Крім того за умовами п.4.6 Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги з водопостачання питної води на підігрів та водовідведення стоків гарячої води, у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1874,09 грн. (в т.ч. 1874,09 грн. за прострочення оплати послуг з водовідведення гарячої води) за період з 03.03.15 р. по 13.01.16 р., проценти річних в сумі 1780,82 грн. (в т.ч. 919,54 грн. за прострочення оплати послуг з водовідведення гарячої води) за період з 11.03.13 р. по 31.01.16 р., інфляційні нарахування в сумі 21370,67 грн. (в т.ч. 11046,12 грн. за прострочення оплати послуг з водовідведення гарячої води) за період з 11.03.13 р. по 31.01.16 р., а також штраф в розмірі 5% в сумі 1232,53 грн. (в т.ч. 556,69 грн. за несплату послуг з водовідведення гарячої води), які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В силу положень статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пункт 6 статті 232 Господарського кодексу України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 4.2 Договору щодо нарахування пені від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення та припинення нарахування через рік дає суду чітке визначення іншої (більшої) тривалості періоду нарахування пені в контексті положень ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення пені, процентів річних, інфляційних нарахувань та штрафу за невчасну оплату послуг з водовідведення гарячої води судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахованих судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, в межах визначеного позивачем періоду становить 1841,08 грн. пені, 876,91 грн. процентів річних та 11001,16 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату наданих за Договором послуг з водовідведення гарячої води підлягають частковому задоволенню в розмірах, визначених судом, а саме 1841,08 грн. пені, 876,91 грн. процентів річних та 11001,16 грн. втрат від інфляції.

При цьому розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до розміру несплаченої заборгованості за надані послуги за кодом 5-50221 (в частині приймання стоків гарячої води) становить 556,69 грн., відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога в частині стягнення з відповідача штрафу підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме 556,69 грн.

Враховуючи висновок суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, облікованої позивачем за кодом 5-50221 в сумі 13516,67 грн., нарахування на вказану суму заборгованості інфляційних втрат, 3% річних, пені, втрат від інфляції та штрафу також є безпідставним, отже позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Більшовик-4" (вул. Героїв Дніпра, 17 м. Київ, 04209; код 22895090) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька,1-а, код 03327664) 11133,83 грн. боргу, 876,91 грн. процентів річних, 11001,16 грн. втрат від інфляції, 556,69 грн. штрафу та 687,80 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 28 липня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон