Рішення

від 25.07.2016 по справі 922/1551/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2016 р.Справа № 922/1551/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Заводовій К.В.

розглянувши справу

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м.Дергачі Харківської області, в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків до Золочівської районної державної адміністрації, смт.Золочів Харківської області , Благодійного фонду "Слобідський край", м.Харків про визнання недійсним розпорядження за участю представників:

від прокуратури: ОСОБА_1, посвідчення №036251 від 12.11.2015

від позивача: не з'явився

від першого відповідача: не з'явився

від другого відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 19.07.2016

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м.Дергачі Харківської області (далі за текстом - прокурор), звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків (далі за текстом - позивач), з позовом до Золочівської районної державної адміністрації, смт.Золочів Харківської області (далі за текстом - перший відповідач), та Благодійного фонду "Слобідський край", м.Харків (далі за текстом - другий відповідач), про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Золочівської районної державної адміністрації від 14.05.2013 №81 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право оренди БФ "Слобідський край" для рибогосподарських потреб".

На підтвердження позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорюване розпорядження прийнято першим відповідачем з перевищенням повноважень, оскільки надання земельних ділянок для рибогосподарських потреб за межами населеного пункту відноситься до повноважень саме Харківської обласної державної адміністрації.

В судовому засіданні представник прокуратури підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити. Також на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України подав клопотання про продовження строку розгляду даної справи.

Позивач у письмових поясненнях підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Перший відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що оспорюване розпорядження від 14.05.2013 №81 не суперечить вимогам чинного законодавства та винесено в межах наданих законом повноважень.

Представник першого відповідача в судове засідання не з'явився, 24.06.2016 подав клопотання про розгляд справи без його участі. У судовому засіданні 14.06.2016 представник першого відповідача підтримав доводи викладені в письмових запереченнях, просив залишити позов без задоволення.

Другий відповідач у відзиві та додаткових письмових поясненнях з позовними вимогами не погодився, просив суд у задоволенні позову відмовити. При цьому зазначив, що земельну ділянку передано в оренду на підставі іншого розпорядження першого відповідача, а саме: №261 від 14.10.2002. Вважає, що прокурором не вірно тлумачаться поняття "водне господарство" та "рибне господарство". Вказує, що прокурором не доведено, що оспорюваним розпорядженням завдано шкоду інтересам держави. Крім того, посилається на рішення господарського суду Харківської області від 08.09.2015 у справі №922/4440/15, що набрало законної сили, яким визнано право оренди спірної земельної ділянки за другим відповідачем.

Представник другого відповідача підтримав вищевказані заперечення проти позову.

Частиною 3 даної статті встановлено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників прокуратури та другого відповідача, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

На підставі розпорядження голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 14.10.2002 №261 "Про передачу в оренду благодійному фонду "Слобідський край" земель державного водного фонду" між Золочівською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та Благодійним фондом "Слобідський край", як орендарем, укладено договір оренди земель водного фонду від 06.05.2003 (далі за текстом - Договір оренди).

За умовами даного Договору оренди орендодавець передав, а орендар набув право на оренду земель водного фонду загальною площею 12,29 га, в тому числі водного дзеркала 7,73га, прибережної смуги (пасовищ) 4,56га, що знаходяться на території Феськівської сільської ради Золочівського району Харківської області.

Пунктом 2.1 Договору оренди визначено, що землі водного фонду передаються в оренду для промислової та любительської рибної ловлі.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що цей Договір укладено терміном на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Даний Договір оренди посвідчено Приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 Державну реєстрацію проведено Золочівським районним відділом земельних ресурсів, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 14.05.2003 за №7.

14 травня 2012 року позивачем було направлено лист до Золочівської районної державної адміністрації, зареєстрований за №0514 про поновлення договору на новий термін - 50 років.

Розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 27.06.2012 №213 надано згоду другому відповідачу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж орендованої земельної ділянки.

В матеріалах справи наявна відповідна технічна документація із землеустрою, яка виконана другим відповідачем.

Розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області 14.05.2013 №81 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж орендованої земельної ділянки; продовжено термін дії Договору оренди строком на 49 років.

Посилаючись на те, що дане розпорядження прийнято з перевищенням наданих першому відповідачу повноважень, прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому просив визнати його незаконним та скасувати.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Пунктом "а" частини 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час видання оспорюваного розпорядження) передбачено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства.

Відповідно до Концепції розвитку водного господарства України, затвердженій постановою Верховної Ради України №1390-ХІV від 14.01.2000, водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Слід зазначити, що метою цієї Концепції є визначення стратегічних цілей і головних напрямів щодо створення умов для підвищення екологічної стійкості та збалансованого розвитку водогосподарського комплексу, поліпшення водозабезпечення населення і господарських потреб з дотриманням оптимальних умов водокористування; підвищення якості води, зменшення збитків і соціального напруження внаслідок шкідливої дії води; збереження водних систем як унікальних складових навколишнього природного середовища.

При цьому, в розділі І даної Концепції йдеться і про рибне господарство. Зокрема, зазначено, що головним водоспоживачем у галузі є ставкове рибне господарство, де вирощується майже 80 відсотків товарної риби. Проте більша частина ставкового фонду перебуває у незадовільному стані. До основних причин, що стримують розвиток цієї галузі, знижують видовий склад і якість рибопродукції, належать зарегульованість водного стоку, безповоротний водозабір і забруднення води стоками промислових та сільськогосподарських об'єктів. В останні роки почастішали випадки загибелі риби в Кременчуцькому та Каховському водосховищах, озері Ялпуг, інших водоймах України. Рибоводні ставки мають стати ефективними бар'єрними екологічними спорудами завдяки докорінному поліпшенню технічного стану ставкового фонду, здійсненню необхідного догляду за ними. Буде проведено інвентаризацію ставків з метою визначення їх доцільної кількості за екологічними умовами функціонування.

Таким чином, вказаною Концепцією рибне господарство розглядається, як складова частина, водного господарства, оскільки обидві ці галузі є нерозривно пов'язаними між собою.

Зазначене підтверджується і положеннями частин 4 та 5 статті 59 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час видання оспорюваного розпорядження), за якими громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Слід зазначити, що на момент видачі спірного розпорядження був відсутній нормативний акт, який безпосередньо регулював відносини, пов'язані з використанням об’єктів аквакультури. Лише після набрання чинності Законом України "Про аквакультуру" ці правовідносини були нормативно урегульовані. Так, статтею 14 Закону України "Про аквакультуру" встановлено, що рибогосподарський водний об’єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Відповідно, з 01 липня 2013 року районні державні адміністрації втратили право надавати в оренду ділянки для рибогосподарських потреб.

Підсумовуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави вважати, що перший відповідач, видаючи ооспорюване розпорядження, діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

Суд також враховує, що прокурором жодним чином не доведено порушення прав держави або позивача у зв'язку із виданням першим відповідачем оспорюваного розпорядження, що не відповідає вимогам статей 1, 29 ГПК України.

Прокурором та позивачем також не доведено, що Харківська обласна державна адміністрація у спірний період (2013 рік) здійснювала передачу в оренду інших земель водного фонду, а також не надано доказів потреби використання орендованої за Договором земельної ділянки з іншою метою.

Отже, в позові до першого відповідача слід відмовити.

В частині позову до другого відповідача суд зазначає, що прокурор не заявив будь-яких вимог щодо БФ "Слобідський край", а також не надав доказів протиправності його дій або бездіяльності у зв'язку із виданням оспорюваного розпорядження.

За таких підстав, в цій частині позов також не підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Зокрема, у рішенні від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". У цій справі Європейський суд дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 "Першого протоколу Конвенції". Тобто визнання недійсними рішення публічного органу та договору, згідно з якими майно отримане у власність від держави, та подальше позбавлення цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У вказаній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Як зазначалося вище, матеріали справи не містять доказів протиправної поведінки другого відповідача щодо отримання в орендної земельної ділянки за Договором, а тому позбавлення його права користування земельною ділянкою на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Повне рішення складено 29.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_4