Рішення

від 28.07.2016 по справі 917/788/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2016 р. Справа № 917/788/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РДМ", АДРЕСА_1,36007

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт", вул. Заводська 1, м. Глобине, Глобинський район, Полтавська область,39000

про стягнення 707 242,54 грн. заборгованості

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (директор підприємства) серія паспорта КН 512397, виданий Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 04.12.1997 року, наказ №1-К від 01.02.2013 року; ОСОБА_2, ордер №001402 на надання правової допомоги від 02.05.2016 року, витяг з договору про надання правової допомоги №02/05-16 від 02.05.2016 року

від відповідача: ОСОБА_3 дов. №25/12/2015 від 25.12.2015 року

В судовому засіданні 28.07.2016 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України та повідомив дату складення повного тексту рішення.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 707 242,54 грн. заборгованості за договором підряду №15/10/14 від 10.10.2014 року, з яких: 164184,94 грн. - пеня, 499892,49 грн. - інфляційні втрати, 43165,11 грн. - 3% річних.

02.06.2016 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення по справі (арк. с. 41-43).

06.06.2016 року від відповідача до суду надійшла заява про застосування позовної давності (арк. с. 51), в якій відповідач вказує на те, що в частині стягнення з нього пені у розмірі 164184,94 грн. станом на день подання позову сплив строк позовної давності.

08.06.2016 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. с. 58-60), в якому відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що у позивача не виникло право вимагати оплати робіт за договором підряду №15/10/14 від 10.10.2014 року, оскільки сторонами не було підписано акт виконаних робіт, який може вважатися первинним документом і відображає суть виконаних позивачем робіт. Отже, на думку відповідача, право на стягнення пені, інфляційних та 3 % річних у позивача також не виникло.

30.06.2016 року від позивача суду надішли письмові пояснення (арк. с. 63), в яких позивач вказує на те, що строк позовної давності щодо стягнення пені переривався поданням в рамках справи №917/2309/15 заяви про збільшення розміру позовних вимог, в прийнятті якої судом було відмовлено.

28.07.2016 року від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення щодо відсутності факту переривання строку позовної давності (арк. с. 66-67).

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.01.2016 року по справі №917/2309/15 (арк. с. 20-24) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РДМ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" про стягнення 868 432,00грн. заборгованості за договором підряду №15/10/14 від 10.10.2014 року були задоволенні повністю.

Даним рішенням встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "РДМ" (виконавець за Договором; позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" (замовник за Договором; відповідач по справі) 10 жовтня 2014р. був укладений договір підряду № 15/10/14 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, позивач взяв на себе зобов'язання виконати роботи по проектуванню, виготовленню, монтажу та пуско-налагоджуванню системи управління розрідженням вапнякової печі та подачі сатураційного газу, а відповідач зобов'язався прийняти вказані Роботи і оплатити їх на умовах, передбачених Договором.

За умовами Договору робот, що є предметом даного Договору повинні бути виконані в термін 40 календарних днів з моменту підписання сторонами цього Договору (п.п.1.2. Договору).

Так, п.п. 3.1. Договору сторони погодили, що ціна Договору складає вартість зекономленої електроенергії, але не більше 1 500 000,00грн. Вартість зекономленої електроенергії розраховується як різниця витрат на електроенергію до та після реконструкції. Різниця витрат на електроенергію обчислюється згідно Додатку №2 цього Договору.

Додатком № 1 до Договору сторонами було складено протокол узгодження договірної ціни.

Додатком № 2 до Договору сторонами було погоджено методику розрахунку економії грошових коштів на електроенергію, згідно якої розраховується сума грошових коштів, яку повинен сплатити Замовник на користь Виконавця.

Зазначеною методикою Сторонами було передбачено фіксацію споживання електричної енергії на існуючому у Відповідача обладнанні та фіксацію споживання електричної енергії після проведення Робіт Позивачем згідно Договору. Після чого, згідно Додатку № 2 до Договору, розраховується різниця середньодобових споживань та складається технічний акт. Далі розраховується кількість зекономленої електроенергії за 100 діб. Саме добуток середньодобової економії, вартості 1 кВт електроенергії та 100 (100 діб) й становить суму зекономленої грошових коштів згідно Додатку № 2 до Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2014р. було складено технічний акт № 1. Згідно технічного акту різниця середньодобових споживань склала 10200 кВт.

Відповідно до пункту 4.1. Договору здача-приймання виконаних Робіт проводиться Сторонами за місцем знаходження Замовника шляхом підписання сторонами Акту виконаних робіт.

27.10.2014р. сторонами було складено та скріплено печатками Акт виконаних робіт №1 до Договору підряду №15/10/14 від 10.10.2014р. про те, що:

1. Згідно технічного акту №1 від 24.10.2014р.:

- середньодобова економія електроенергії Замовника - 10200 кВт*год.;

- середньодобова економія грошових коштів на електроенергію замовника складає 10200*1,48 = 15 096 гривень

- економія грошових коштів на електроенергію замовника за 100 діб складає 1 509 600,00грн.

2. Згідно пунктів 3.1. та 3.2. Договору перша частина до сплати складає:

Без ПДВ - 625 000,00грн.,

ПДВ - 125 000,00грн.,

Всього - 750 000,00грн.

3. Сплата другої частини згідно умов Договору.

Як зазначає позивач, та не було спростовано відповідачем, актом виконаних робіт № 1 було зафіксовано, що економія грошових коштів на електричну енергію Замовника за 100 діб складає 1509600,00, але згідно п. 3.1 Договору вартість зекономленої електроенергії не може перевищувати 1 500 000,00 грн. В зв'язку з чим зобов'язання Відповідача перед Позивачем згідно Договору склало 1 500 000,00 грн.

Пунктом 3.2. Договору сторонами було визначено, що оплата робіт, що є предметом Договору здійснюється замовником двома рівними частинами згідно Акту виконаних робіт

1 частина - не пізніше 5 діб після підписання Акту;

2 частина - не пізніше 35 діб після підписання Акту.

Як було встановлено судом, Актом виконаних робіт сторонами було погоджено, що перша частина, що підлягає сплаті згідно Договору, становить 750 000,00 грн.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем було порушено умови Договору та не оплачено суму виконаних позивачем робіт. В зв'язку з чим сторони домовились про переведення боргу в часті сплати 631 568,00грн. ТОВ "Агропромислове об'єднання "Цукровик Полтавщини". Вказана сума була сплачена, що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи та підтверджується і самим відповідачем.

В зв'язку з тим, що відповідачем залишок заборгованості в сумі 868 432,00грн. сплачено не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Отже, в рішенні суду від 28.01.2016 року встановлено наявність між сторонами зобов'язань, що виникли з договору підряду № 15/10/14 від 10.10.2014 року. Також судом встановлено порушення відповідачем вимог договору підряду № 15/10/14 від 10.10.2014 року в частині оплати в сумі 868 432,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 року (арк. с. 44-46) та постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2016 року рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016 року по справі №917/2309/15 залишено без змін. Отже, зазначене рішення набрало законної сили за приписами ст. 85 ГПК України.

Факти, встановлені в рамках справи №917/2309/15, не мають доводитись знов в рамках справи № 917/788/16.

В рамках даної справи позивач просить суд стягнути з відповідача 707 242,54 грн. заборгованості за договором підряду №15/10/14 від 10.10.2014 року, яка складається з 164184,94 грн. пені за період з 03.11.2014 року по 03.05.2015 року, 499892,49 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2014 року по травень 2016 року, 43165,11 грн. 3% річних за період з 03.11.2014 року по 01.05.2016 року (розрахунок арк. с. 25-29).

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Згідно ст.1 ОСОБА_4 України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст.2 цього закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 7.3.2. договору підряду сторони погодили, що у разі порушення замовником строків розрахунку за виконані роботи згідно умов договору останній сплачує виконавцю за кожний день прострочення (пеню), розмір якої обчислюється від договірної ціни робіт, визначеної з урахуванням офіційного рівня інфляції , з розрахунку облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується неустойка (пеня) збільшеної в 1,5 рази.

За приписами п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного позивачем заявлено до стягнення з відповідача 164184,94 грн. пені за період з 03.11.2014 року по 03.05.2015 року, 499892,49 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2014 року по травень 2016 року, 43165,11 грн. 3% річних за період з 03.11.2014 року по 01.05.2016 року (розрахунок арк. с. 25-29).

В межах господарської справи №917/2309/16 судом було встановлено порушення відповідачем вимог договору підряду №15/10/14 від 10.10.2014 року в частині проведення оплат.

06.06.2016 року від відповідача до суду надійшла заява про застосування позовної давності (арк. с. 51), в якій відповідач вказує на те, що в частині стягнення пені у розмірі 164184,94 грн. станом на день подання позову сплив строк позовної давності.

Позивач заперечував проти спливу позовної давності, посилаючись на те, що строк позовної давності щодо стягнення пені переривався поданням в рамках справи №917/2309/15 заяви про збільшення розміру позовних вимог в прийнятті якої судом було відмовлено.

При вирішенні даного питання суд виходить з наступного.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок ( ст. 253 ЦК).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 частини другої ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог по стягненню неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, договором підряду №15/10/14 від 10.10.2014 року, збільшення строку позовної давності щодо стягнення неустойки (пені, штрафу) не передбачено.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем на підставі п. 7.3.2. договору заявлено до стягнення 164184,94 грн. пені за період з 03.11.2014 року по 03.05.2015 року.

З даним позовом позивач звернувся до суду 19.05.2016р., що підтверджується вхідним штампом канцелярії господарського суду від 19.05.2016 за вхідним №935/16 (арк. с. 2).

З огляду на вище викладене та заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за період з 03.11.2014 року по 03.05.2015 року за порушення зобов'язань за договором підряду №15/10/14 від 10.10.2014 року не підлягають задоволенню як такі, що пред'явлені за межами, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України, спеціального строку позовної давності в один рік.

Заперечення позивача стосовно переривання строку позовної давності судом до уваги не приймаються виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі подання позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Як вказує позивач у грудні 2015 року ним було подано заяву про збільшення позовних вимог у рамках справи № 917/2309/15, у якій він просив суд стягнути з відповідача а свою користь пеню, інфляційні і 3 % річних. Позивачем також вказано на те, що суд відмовив у прийнятті даної заяви про збільшення позовних вимог.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 4.4.2. Постанови "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62) або її повернуто (стаття 63 Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку. В разі скасування ухвали господарського суду про відмову у прийнятті позовної заяви або про її повернення перебіг позовної давності переривається з дня первісного подання цієї заяви до суду. Збільшення абозменшення розміру позовних вимог (частина четверта статті 22 ГПК) не змінює моменту переривання перебігу позовної давності, що настав у зв'язку з поданням позову .

Враховуючи наведене, твердження позивача про переривання строку позовної давності внаслідок подання заяви про збільшення розміру позовних вимог є помилковим.

Перевіряючи розмір заявлених позивачем до стягнення 3% річних, суд звертає увагу на наступне.

При нарахуванні 3% річних позивачем невірно визначено початок перебігу строку прострочення.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частина 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Позивач не врахував вказані приписи законодавства, тому, враховуючи, що останній день строку для оплати припадає на вихідний, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням вищевикладеного за перерахунком, здійсненим судом за допомогою калькулятора "Ліга: ОСОБА_4" до стягнення підлягає 3% річних в сумі 43 103,47 грн.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення 499892,49 грн. інфляційних, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявленої суми, оскільки при перевірці їх розміру судом не було виявлено їх завищення з боку позивача.

Відповідно до положень ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 ОСОБА_4 України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, суд приймає до уваги рішення господарського суду у справі №917/2309/16 та встановлені у ньому факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 43103,47 грн. 3% річних, 499892,49 грн. інфляційних обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами (в мат. справи) і підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву судом до уваги не приймаються, оскільки факт виконання позивачем підрядних робіт за договором підряду №15/10/14 від 10.10.2014 року та наявності заборгованості за отриманий товар підтверджений в рамках справи № 917/2309/15, тому у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Судові витрати відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні розміру витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, суд виходив з наступного.

Згідно з частиною першою статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому ОСОБА_4 України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Згідно з нормами статті 1 ОСОБА_4 України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим ОСОБА_4. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 ОСОБА_4 України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Як вбачається з матеріалів справи, 02.05.2016 р. між позивачем та Адвокатським бюро "Юрія Христофорова" було укладено договір №02/05-16 про надання правової допомоги (арк. с. 47). В матеріалах справи наявні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2 №583 від 13.03.2008 року (арк. с. 49), ордер ПТ №001402 на надання правової допомоги від 02.05.2016 року (арк. с. 53) та платіжне доручення №1063 від 01.06.2016 року на загальну суму 20000,00 грн. з плата згідно договору про надання правової допомоги №02/05-16 від 02.05.2016 року (арк. с. 48). Вказані документи підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатом позивачу у зв'язку зі спором, який виник з відповідачем.

На підставі аналізу обсягу необхідних та фактичних зусиль для вирішення спору сторін у даній справі, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши обставини справи, якість підготовки позовних матеріалів, ціну позову, тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню останньому за рахунок позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог за загальним правилом.

На підставі матеріалів справи та керуючись 33,35,43,44,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" (вул. Заводська 1, м. Глобине, Полтавська область, 39001, ідентифікаційний код 31059651) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РДМ" (АДРЕСА_1,36007, ідентифікаційний код 38561226) 499892,49 грн. інфляційні втрати, 43103,47 грн. 3% річних, 8144,94 грн. витрат по сплаті судового збору, 15400 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову - відмовити в задоволенні вимог.

Повне рішення складено 02.08.2016 р.

Суддя Тимощенко О.М.