Рішення

від 21.07.2016 по справі 921/352/16-г/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" липня 2016 р.Справа № 921/352/16-г/17 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ІНЖТЕРБУД", м.Тернопіль

про стягнення 118987,05грн та вилучення об'єкта оперативного лізингу,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 25.08.2015р.;

відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні присутньому представнику позивача роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 29, 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ, звернувся 13.06.2016р. (згідно відтиску штампу відділення поштового зв'язку на поштовому конверті) до господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ІНЖТЕРБУД", м.Тернопіль, про стягнення 118987,05грн заборгованості, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оперативного лізингу (найму) №00004618 від 23.03.2012р., з яких: 95160,87грн основного боргу, 1841,45грн - пені, 685, 40грн - 3% річних, 1511,33грн - інфляційних втрат, 19788грн збитків та про вилучення об'єкта оперативного лізингу - транспортного засобу у зв'язку із припиненням дії договору.

Ухвалою господарського суду від 21 червня 2016 року порушено провадження у справі, витребувано від сторін додаткові документи, судове засідання призначено на 05.07.2016р. з подальшим відкладенням розгляду справи, в порядку статті 77 ГПК України з урахуванням клопотання відповідача, на 21.07.2016р., у зв'язку з неподанням сторонами переліку документів, витребуваних судом.

Представники позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримали повністю із підстав, зазначених у позовній заяві, письмових поясненнях без номеру від 18.07.2016р. (вх.№13746 від 20.07.2016р.), без номеру від 21.07.2016р. (вх.№13830(е) від 21.07.2016р.), клопотання без номеру від 18.07.2016р. (вх.№13811 від 21.07.2016р.).

Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з'явився, витребуваних судом документів не надав, натомість 05.07.2016р. та 21.07.2016р. через канцелярію суду заявив клопотання (вх.№12877 від 05.07.2016р., вх.№13779 від 21.07.2016р., відповідно) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю представника прибути в судове засідання по причині його участі у виробничій нараді за межами м.Тернополя.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справ, вважає, що воно є необґрунтованим та безпідставним, а тому відхиляється судом, виходячи з такого.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України брати участі у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні .

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Пунктом п.3.9.2 постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Участь уповноваженого представника відповідача в судовому засіданні по розгляду даної справи судом обов'язковою не визнавалася (ухвала від 21.06.2016р. та 05.07.2016р.).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді даної справи частину 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Судом приймається до уваги, що відповідачу було надано достатньо часу для використання права на участь в судовому засіданні, надання письмового відзиву на позов, а подання документів, які витребовувалися ухвалами суду від 21.06.2016р. та 05.07.2016р. Однак, відповідач без поважних причин не виконав вимог суду щодо надання витребуваних документів і заявив вдруге клопотання про відкладення розгляду справи з тих самих підстав - участь у виробничій нараді в. с. Синьків, яке суд визнає необґрунтованим, адже до клопотання не додано підтверджуючих дану обставину документів. Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що він, в силу приписів господарського процесуального законодавства, вправі був, за необхідності, забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

За таких обставин, застосовуючи принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, що закріплені в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.4 3 та ст.33 ГПК України та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні, за правилами ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та додатково подані документи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено таке.

23 березня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", як Наймодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехбау", як Наймачем, укладено договір оперативного лізингу (найм) №00004618 (далі - договір лізингу) з додатком - загальні комерційні умови оперативного лізингу (найму), відповідно до умов Наймодавець передав Наймачеві у користування (найм) за плату транспортний засіб - автомобіль типу VW Golf 6.1.4 TSI, шасі №WVWZZZ1KZCW206339, двигун №CAXA53069, 2012 року виробництва, вартістю 25800дол.США (з ПДВ) (об'єкт лізингу) строком на 60 місяців, а Наймач, в свою чергу, підписавшись на умови комерційного оперативного лізингу (найму), які є додатком до договору лізингу, зобов'язався прийняти та користуватися автомобілем, сплачувати щомісячні орендні платежі (за перший період найму (з 23.03.2012р. по 30.04.2012р.) - 7056,92дол.США до 02.04.2012р. та за кожний наступний повний місяць найму - 482,39дол.США до 15 числа кожного поточного місяця) та повернути автомобіль відповідно до умов контракту (розділи об'єкт оперативного лізингу (найму), умови оперативного лізингу договору лізингу, п.п.1, 2, 3.1, 3.2, 6.1, 6.5, 12.1 комерційних умов).

Сторонами погоджено, що орендні платежі, які підлягають сплаті за контрактом, розраховуються в дол. США та підлягають внесенню в національній валюті України - гривні за змінним обмінним курсом долара США до гривні, встановленого банку (ПАТ "КІБ Креді Агріколь") або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку з купівлі та продажу долара США до української гривні. Обмінний курс обирається Наймодавцем при виставленні рахунку для оплати кожного з платежів по контракту. Сплата орендних платежів здійснюється на підставі виставлених до 15-го числа поточного місяця Наймодавцем рахунків, а у разі неотримання рахунків Наймач зобов'язаний сплатити платіж у відповідності до умов контракту, а в подальшому після отримання рахунку, доплатити різницю між сплаченою сумою та сумою, зазначеною в рахунку. В будь-якому випадку орендні платежі мають покривати весь фактичний термін користування автомобілем , починаючи з дати отримання до моменту повернення транспортного засобу, що підтверджується відповідними Актами прийому-передачі (розділ орендні платежі договору лізингу, 5.4, 6.2, 6.3, 6.5 комерційних умов).

Також в розділі 8 комерційних умов сторонами передбачено відповідальність Наймача за прострочення сплати орендних платежів.

Зокрема, відповідно до п.п.6.15, 8.2 комерційних умов у випадку прострочення сплати орендних платежів та/або будь-якого іншого платежу Наймач сплачує на користь Наймодавця пеню в розмірі 10% річних від простроченої суми за кожен день затримки і до моменту повної виплати простроченого платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (п.8.3 комерційних умов): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу; сплатити компенсацію будь-яких витрат, понесених позивачем, та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем у відповідності до контракту .

Суд вважає, що розмір пені, встановлений сторонами у контракті відповідає приписам ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.2 ст.343 ГК України, оскільки не перевищує розмір подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України.

Порядок передачі та повернення автомобіля, визначено у Розділі 5 комерційних умов шляхом підписання Акту прийому-передачі автомобіля, в якому, окрім загальної інформації, фіксується наявність чи відсутність дефектів автомобіля, а , якщо в Акті з боку сторін не зазначено будь-яких заперечень, автомобіль вважається таким, що був переданий або повернутий у належному стані та згідно умов контракту. Момент передачі/повернення об'єкта лізингу є підписання Наймодавцем відповідного Акту приймання-передачі.

Право власності на автомобіль зберігається за Наймодавцем з наданням Наймачу права користуватися автомобілем впродовж усього строку дії контракту відповідно до його умов (п.4.1 умов). При цьому витрати, понесені сторонами при передачі та поверненні автомобіля за договором та в процесі користування автомобілем протягом строку дії договору, несе відповідач у справі (п.4.3 умов).

Пунктом 12.4, підпунктом 12.4.2 умов контракту передбачено, що Наймодавець вправі в односторонньому порядку відмовитися від контракту, припинити його дію, розірвати контракт, якщо Наймач не сплатив один наступний орендний платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання такого грошового зобов'язання перевищує десять робочих днів.

Відповідно до п.12.5 комерційних умов передбачено, що дата припинення дії контракту/розірвання контракту визначається Наймодавцем у відповідному повідомленні (вимозі).

Зокрема, у випадку розірвання договору в односторонньому порядку, на Наймодавця покладено обов'язок направити на адресу Наймача, за якою він офіційно зареєстрований, відповідне повідомлення про прострочення ним чергових орендних платежів та про розірвання (припинення, відмову від договору) договору. Водночас, у випадку неотримання Наймачем такого повідомлення через відсутність за вказаною адресою, повернення відповідного поштового відправлення через закінчення строку зберігання, вважається, що Наймач є належним чином повідомленим.

Після припинення дії контракту шляхом його розірвання Наймодавець має право на отримання всіх гарантій щодо отримання повної суми всіх непогашених орендних платежів та інших платежів, незалежно від дати їхньої сплати (п.12.6 комерційних умов).

Згідно із п.13.1 комерційних умов Наймодавець зобов'язаний у строки, встановлені позивачем, повернути автомобіль позивачеві у всіх випадках закінчення строку найму, розірвання/припинення договору. Якщо відповідач відмовляється повернути або затримує повернення автомобіля, позивач має право вилучити автомобіль без згоди відповідача.

Відповідно до п.п.13.2, 13.7 комерційних умов вилучення автомобіля здійснюється у всіх випадках припинення дії, розірвання контракту і, якщо позивач не зможе здійснити свої права на вилучення/повернення, як це передбачено контрактом, позивач має право на вилучення автомобіля у відповідача в примусовому порядку відповідно до законодавства України.

Згідно пункту 13.6 комерційних умов Наймач відшкодовує будь-які витрати, понесені Наймодавцем у зв'язку з вилученням/поверненням автомобіля, у тому числі витрати, пов'язані із залученням третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням автомобіля, а також несе всі витрати, фактично понесені Наймодавцем або витрати, які Наймодавець повинен буде здійснити, в тому числі, але не виключно, страхові франшизи, штрафи, витрати на правову допомогу, а також відшкодувати у повному обсязі збитки, завдані позивачу в результаті невиконання або неналежного виконання договору відповідачем (п.п.12.7, 12.8 умов).

Усі зміни та доповнення до контракту, відповідно до п.п.6.13, 20.1 комерційних умов, укладаються між сторонами в письмовій формі та вступають в дію з моменту підписання їх сторонами.

24 березня 2012 року, сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оперативного лізингу (найму) №00004618 від 23.03.2012р. за умовами якої доповнено текст загальних комерційних умов щодо компенсації Наймодавцю вартості пошкоджень/недоліків автомобіля та строків відшкодування їх вартості.

Згодом, 10 березня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", як Наймодавцем, товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехбау", як Наймачем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Інжтербуд", як Новим Наймачем, укладено трьохсторонню угоду №408 про заміну Наймача в договорі оперативного лізингу (найму) (далі - угода), відповідно до якої замінено сторону Наймача з передачею Новому Наймачу усіх прав та обов'язків первісного Наймача, визначених договором лізингу. Тобто, до Нового Наймача перейшли у повному обсязі всі права і обов'язки, які належали Наймачу за договором лізингу, а права та обов'язки попереднього Наймача, відповідно, припинялися.

За здійснення заміни особи Наймача за контрактом Новий Наймач зобов'язався сплатити протягом трьох робочих днів, від дати виставлення відповідного рахунку, комісію в розмірі 387дол.США, яка визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України або іншого на вибір Наймодавця комерційного банку станом на день виставлення рахунку.

Відповідно до розділу 2 угоди передача об'єкта оперативного лізингу здійснюється в день укладення угоди та оформляється підписанням трьохстороннього Акту прийому-передачі. Разом з передачею об'єкта лізингу здійснюється передача усіх документів, що його стосуються, а також документів, що мають відношення до контракту.

Відповідно до розділу 5 угоди №408 така вступає в силу з дати її підписання.

Як вбачається з долученого Акту прийому-передачі попередній Наймач в день укладення угоди 10.03.2015р. передав Новому Наймачу в робочому стані об'єкт лізингу без суттєвих пошкоджень та недоліків, в звичайному вигляді транспортного засобу, що перебував у користуванні, в придатному стані для виростання за призначенням.

Даний Акт підписано без зауважень зі сторони Наймодавця, попереднього Наймача, Нового наймача - ТОВ "Інжтербуд", відтак підтверджено відсутність зауважень щодо якості, комплектності, стану і характеристик переданого об'єкта лізингу.

Отже, відповідач у справі у встановленому договором порядку прийняв предмет лізингу в належному стані та набув права володіння та користування предметом лізингу.

За твердженням позивача, ТОВ "Іжтербуд" взяті на себе зобов'язання в частині сплати щомісячних орендних платежів виконує неналежно, допустивши з травня 2015р. заборгованість, а в липні 2015р. взагалі припинив сплачувати такі платежі.

Як вбачається з долучених позивачем доказів, зокрема, виставлених рахунків-фактур №00045828 від 03.07.2015р. на суму 10142,21грн, №00047286 від 03.08.2015р. на суму 10176,95грн, №00048735 від 02.09.2015р. на суму 10542,60грн, №00050246 від 05.10.2015р. на суму 10194,79грн, №00308352 від 26.11.2015р. на суму 11099,75грн, №00312563 від 25.12.2015р. на суму 11119,03грн, №00316457 від 28.01.2016р. на суму 11480,84грн, №00319966 від 25.02.2016р. на суму 12284,02грн, №00323483 від 29.03.2016р. на суму 12621,7грн; зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта, сформованою станом на 18.04.2016р., за відповідачем числиться борг станом на 21.04.2016р. в сумі 36 555,53грн (з урахуванням часткової оплати орендних платежів 09.10.2015р. в розмірі 2856,11грн та 06.11.2015р. в розмірі 1644,91грн).

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що відповідач ставить під сумнів виставлені рахунки-фактури та суми платежів, що зазначені в рахунках на оплату.

Крім того, зважаючи на неповернення об'єкту лізингу, позивачу після припинення дії договору оперативного лізингу, Наймодавцем додатково згідно п. 12 договору, нараховано платежі за фактичне користування автомобілем (листопад 2015р. - березень 2016р. в сумі 58605,34грн (розрахунок наведено у позовній заяві).

Таким чином, сума прострочених відповідачем орендних платежів становить 95160,87грн (за липень 2015р. - 5641,19грн, за серпень 2015р. - 10176,95грн, за вересень 2015р. - 10542,60грн, за жовтень 2015р. - 10194,79грн, за листопад 2015р. - 11099,75грн, за грудень 2015р. - 11119,03грн, за січень 2016р. - 11408,84грн, за лютий 2016р. - 12284,02грн, за березень 2016р. - 12621,70грн).

Враховуючи наявність заборгованості по лізингових платежах позивач, керуючись п.п.8.2, 12.4, 12.5, 12.7 комерційних умов звернувся 20.11.2015р. до відповідача з письмовим повідомленням №00004618 від 05.10.2015. про відмову від договору , в якій зазначив дату припинення дії контракту, та вимагав сплатити прострочені орендні платежі, нараховані штрафні санкції та інші витрати, понесені Наймодавцем, а також вимагав повернути предмет лізингу протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову від контракту. Утім, ТОВ "Інжтербуд" відповіді на дане повідомлення не надано, заборгованості не погашено, а предмет лізингу - не повернуто.

З долучених до матеріалів справи доказів, вбачається, що зазначене поштове відправлення відповідачем не отримано, оскільки повернуто відділенням поштового зв'язку відправнику - ТОВ "Порше Лізинг Україна", із зазначенням причини невручення "за закінченням терміну зберігання" (довідка від 23.12.2015р.), що згідно п.12.5 комерційних умов свідчить про належне повідомлення відповідача про відмову від контракту та дотримання ТОВ "Порше Лізинг Україна" порядку припинення дії контракту у зв'язку з відмовою від нього в односторонньому порядку.

Зважаючи на факт несплат відповідачем орендних платежів за контрактом, а також невиконання умов щодо повернення предмету лізингу в добровільному порядку, позивач просить суд стягнути з ТОВ "Інжтербуд" 118987,05грн заборгованості, яка складається з орендних платежів за період з липня 2015 року по березень 2016 року в загальній сумі 95160,87грн, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання 1511,33грн інфляційних втрат, 685,40грн 3% річних, пені в сумі 1841,45грн. та 19788грн збитків, завданих позивачу внаслідок неналежного виконання договору оперативного лізингу, що становлять витрати, пов'язані з наданням правової допомоги ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", ТОВ "Юридична фірма ОСОБА_1", витрати нотаріуса за вчинення виконавчого напису, котрі належать вирішенню згідно ст. 22 ЦК України.

Оцінивши подані докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, суд виходив з наступного.

В силу вимог ст. 11 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами зобов'язання. Аналогічні положення містить ст.174 ГК України.

У відповідності до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору. Зміст договору складається з умов, які визначаються на власний розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір, підписаний сторонами, є обов'язковим для виконання кожною із сторін.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як свідчать наявні у справі докази, між сторонами у справі внаслідок укладення договору 23.03.2012р. виникли правовідносини, що випливають із договору лізингу, відповідно до якого та в силу приписів ст. 806 ЦК України одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим кодексом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статі 292 ГК України лізингом є господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною 2 наведеної норми ГК України визначено, що в залежності від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий або оперативний.

За оперативним лізингом лізингоодержувач (Наймач) на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця (Наймодавця) об'єкт лізингу на визначений договором термін, сплачуючи орендну плату, яка не покриває повної вартості предмета лізингу, та після закінчення строку лізингового користування, об'єкт лізингу повертає його власнику - лізингодавцю (Наймодавцю).

Матеріалами справи підтверджуються доводи про те, що ТОВ "Порше Лізинг Україна" виконано взяті на себе договірні зобов'язання шляхом передачі предмету лізингу в користування ТОВ "Інжтербуд", що підтверджується актом приймання - передачі 10.03.2015р., підписаним уповноваженими представниками сторін без зауважень, та прийняття об'єкта лізингу в користування відповідачем у справі.

Відповідно до ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, плата за користування автомобілем, строк та розмір щомісячних орендних платежів закріплено сторонами в розділі 6 комерційних умов, які є складовою частиною контракту про оперативний лізинг.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої грошові зобов'язання в повній мірі не виконав, допустивши прострочення орендних лізингових платежів за період з липня 2015 року по березень 2016 року, строк сплати яких відповідно до п.6.5 комерційних умов встановлений до 15-го числа поточного місяця, за який повинен бути сплачений орендний платіж.

Таким чином, оскільки грошові кошти на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" у зазначений період в якості сплати орендних платежів відповідачем не внесено, то, починаючи з 16-го числа кожного місяця він вважається таким, що прострочив сплату відповідного щомісячного платежу за контрактом.

Будь-яких документів на підтвердження погашення заборгованості відповідачем не надано, а судом не здобуто.

За даних обставин, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 95160,87грн є правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст.15 ЦК України, порушене право товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 95160,87грн прострочених орендних платежів, з яких 47655,28грн - прострочка орендних лізингових за період з липня по листопад 2015р. включно, та 47505,59грн - нарахованих платежів за фактичне користування автомобілем (що узгоджено з останнім абзацом п.12 комерційних умов).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Також, згідно ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Згідно ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу ч.6. ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ч.1, 3 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Сторони у п.8.2. комерційних умов передбачили, що у випадку прострочення сплати платежу Наймач сплачує пеню у розмірі 10% річних від суми простроченого платежу за кожен прострочений день порушення терміну оплати.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заявлено до стягнення з відповідача 1841,45грн. пені, нарахованої за період з 16.07.2015р. до 16.04.2016р.

Відповідно до п.1.9 постанови Пленум Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Судом встановлено факт прострочення товариством з обмеженою відповідальністю "Інжтербуд" строків сплати чергових лізингових платежів, зокрема відповідачем в строк до 15.07.2015р. не оплачено 5641,19грн, до 16.08.2015р. - 10176,95грн, до 16.09.2015р. - 10542,60грн та до 16.10.2015р. - 10194,79грн. На зазначені суми позивачем за 183 дні прострочки проведено нарахування пені, в розмірі, передбаченому умовами контракту.

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої неустойки (пені), та поданий розрахунок пені, здійснений окремо на кожну суму простроченого щомісячного лізингового платежу за період з 16.07.2015 року по 16.04.2016 року, що становить 1841,45грн, суд, здійснивши власні арифметичні підрахунки, констатує, що розрахунок пені позивачем здійснено вірно, оскільки розмір пені, визначений умовами контракту є меншим за розмір пені, передбачений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відтак, суд вважає дані вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими, такими, що відповідають умовам укладеного договору та не суперечать чинному законодавству, відповідно, підлягають до задоволення.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549 ЦК України, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В п.п.4.1-4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові; сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 685,40грн 3 % річних, нарахованих за період з 16.07.2015р. по 21.04.2016р., а також 1511,33грн інфляційних втрат, нарахованих за цей же період.

Суд, оцінивши подані позивачем розрахунки трьох відсотків річних в сумі 685,40грн, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок по кожному простроченому платежу окремо вважає дані вимоги обґрунтованими, правомірними, такими, що відповідають вимогам закону, а тому задовольняються судом в заявленій сумі.

Також, позивачем здійснено нарахування втрат від інфляційних процесів на прострочені суми орендних платежів: за липень на прострочену суму 5641,19грн в період з 16.07.2015р. по 21.04.2016р., за серпень на суму 101176,95грн за період з 16.08.2015р. по 21.04.2016р., за вересень 2015р. на суму 10542,60грн в період з 16.09.2015р. по 21.04.2016р. та за жовтень 2015р на 10194,79грн простроченої суми за період з 16.10.2015р. по 21.04.2016р., в загальній сумі 1511,33грн.

Оцінюючи поданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань судом виявлено невідповідність розрахунку вимогам приписів закону та умовам комерційних умов.

Судом встановлено, що черговий щомісячний орендний платіж підлягає сплаті відповідачем до 15-го числа поточного місяця (п. 6.5 умов)

Згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. №62-97р., індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, нарахування інфляційних втрат на суми прострочених орендних платежів, які підлягають сплаті у поточному місяці, слід здійснювати застосовуючи індекс інфляції встановлений у наступному за ним місяці.

Позивачем наведене до уваги не взято та застосовано індекс інфляції за липень 2015 року на прострочений платіж в сумі 5641,19грн, утім такий вважається простроченим з 16.07.2015 року, а тому до нього слід застосовувати індекс інфляції, що був встановлений на серпень 2015 року).

Тому суд, здійснивши власний арифметичний перерахунок заявленої суми інфляційних втрат відповідно до вимог чинного законодавства, та з урахуванням періоду прострочки платежів дійшов висновку, що допущена позивачем помилка не призвела до нарахуванням більшої (неправомірної) суми інфляційних втрат, що дає суду правові підстави для задоволення позовних вимог в заявленій сумі 1511, 33 грн., адже в силу вимог ст. 83 ГПК України суду не надано права виходити за межі заявлених позивачем позовних вимог.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 19788грн збитків, що складаються із сум, виплачених позивачем на правову допомогу юридичним компаніям "Тріпл СІ" та фірмі "Вернер", а також приватному нотаріусу за вчинення виконавчого напису, надаючи правову оцінку поданим доказам в їх обґрунтування, наведеним правовим підставам їх стягнення, суд вважає, що позов в цій частині позову до задоволення не підлягає, виходячи з таких міркувань.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до положень ст.224 ГК України, яка кореспондується зі ст.623 ЦК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст.1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов'язок відшкодувати збитки є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язань.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст.ст.623,1166 ЦК України та ст.224 ГК України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Отже, позивачу необхідно довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до п.1 Оглядового листа Вищого Господарського Суду України №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст.623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Як зазначалося вище, на обґрунтування вимоги про стягнення збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач посилається на те, що з метою виконання зобов'язань за договором він змушений був звернутися до приватного нотаріуса та спеціалізованих юридичних компаній для підготовки процесуальних документів щодо досудового врегулювання спору, отриманню послуг по юридичних консультаціях, підготовці процесуальних документів по стягненню боргу в примусовому порядку та представництва інтересів позивача в суді.

Однак, витрати на оплату юридичних та інших послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства, а факт їх понесення та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про оперативний лізинг.

Таким чином, отримання позивачем послуг за вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів, послуг по юридичному консультуванню, та представництва інтересів позивача в суді не є обов'язковими витратами, які особа повинна зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого Господарського Суду України від 29.12.2015р. у справі №911/1623/15.

Позивачем не доведено обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, а тому правові підстави для стягнення з відповідача збитків відсутні.

Щодо позовних вимог про повернення об'єкту оперативного лізингу (оренди), суд дійшов до наступних висновків.

Згідно п.12.4 комерційних умов, якщо наймач не сплатив повністю або частково один наступний орендний платіж, і строк невиконання зобов'язання зі сплати складає більше 10 робочих днів, Наймодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від контракту (припинити дію контракту, розірвати контракт).

Пунктом 12.5 умов встановлено, день, що вважатиметься датою припинення дії контракту (розірвання контракту) визначається Порше Лізинг Україна у відповідному повідомленні/вимозі. У разі припинення дії контракту (розірвання контракту) Порше Лізинг Україна надсилає наймачу письмове повідомлення про припинення дії/ розірвання та за можливості, зв'язується з ним доступним телефонним номером для повідомлення про припинення дії/розірвання контракту.

Таке повідомлення надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням Наймача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання наймачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, Наймач вважається належним чином повідомленим.

Як свідчать матеріали справи, 20.11.2015 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" на адресу ТОВ "ІНЖТЕРБУД" було направлено вимогу за вих.№00004618 від 05.10.2015р. про сплату заборгованості, інших нарахованих платежів за договором лізингу, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору оперативного лізингу (далі - вимога), у якій позивач вимагав сплати боргу протягом 10 робочих днів після надіслання вимоги та, керуючись пунктами 12.4, 12.5, 12.7 Загальних комерційних умов оперативного лізингу (контракту), повідомив про відмову від договору оперативного лізингу (найму) №00004618 від 23.03.2012р. та вимагав від відповідача повернути об'єкт лізингу впродовж 3 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місяцязнаходження/проживання відповідача.

В даному повідомленні позивачем визначено дату припинення дії контракту - десятий календарний день з дня відправлення повідомлення (відправлено 20.11.2015р., про що свідчить відмітка 152-го відділення Укрпошти м. Києва та опис вкладення до цінного листа).

За приписами ч.3 ст.651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.

Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець відмовляючись від договору найму вправі вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

За даних обставин, зважаючи, що одностороння відмова від договору (розірвання), з огляду на положення ст.ст.653, 806, 782 ЦК України не потребує узгодження з відповідачем, то контракт №00004618 від 23.03.2012р. оперативного лізингу (найму) був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою ТОВ "Порше Лізинг Україна" від вказаного договору.

Згідно положень ч.7 ст.180 Господарського кодексу України та ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України час реалізації наймачем здобутого права відносно предмету лізингу визначається строком дії відповідного договору, припинення якого зумовлює припинення існування правової підстави для реалізації наймачем права володіння та користування майном, а відтак і виникнення у останнього обов'язку з повернення.

Згідно п.12.7 Загальних комерційних умов у разі завершення строку оперативного лізингу (найму) або припинення дії контракту/розірвання контракту, наймач зобов'язаний повернути автомобіль за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані (з урахуванням нормального зносу) за місцезнаходженням наймодавця або за адресою вказаною наймодавцем протягом 3 (трьох) робочих днів від дати завершення строку оперативного лізингу (найму) або отримання відповідної вимоги від наймодавця; у разі припинення/розірвання дії контракту за ініціативою наймача протягом 3 (трьох) робочих днів від дати припинення/розірвання контракту.

Як встановлено судом, договір оперативного лізингу (найму) припинив свою дію 30.11.2015 року. Отже, у відповідача, в силу закону та умов контракту, виник обов'язок щодо його повернення Наймодавцеві у строк до 03.12.2015р. включно.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Згідно ч.1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Як визначено у ст.43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів, які б підтверджували факт повернення предмета лізингу відповідачем у справі матеріали справи не містять, оскільки акт приймання-передачі об'єкту лізингу сторонами не підписувався та не оформлявся (п.12.2 умов).

Відповідно, станом на день розгляду спору відсутні докази відновлення порушеного права позивача (ст.ст.316, 317 ЦК України), згідно умов контракту оперативного лізингу (найму від 23.03.2012р. №00004618).

За даних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Інжтербуд" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" предмет лізингу, у зв'язку з чим дані вимоги підлягають до задоволення.

Судові витрати, в силу ст.49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

В судовому засіданні 21.07.2016р. оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст.85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст.1, 2, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 81 1 , 82-85,116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ІНЖТЕРБУД" (м.Тернопіль, вул.Гайова, 21А, ідентифікаційний код 39203531) -95 160(дев'яносто п'ять тисяч сто шістдесят)грн 87коп боргу, 685(шістсот вісімдесят п'ять)грн 40коп. 3% річних, 1511(одну тисячу п'ятсот одинадцять)грн 33коп. інфляційних втрат, 1841(одну тисячу вісімсот сорок одну)грн 45коп. пені та 4078(чотири тисячі сімдесят вісім)грн 82коп. в повернення судового збору на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (м.Київ, проспект Павла Тичини, 1В, ідентифікаційний код 35571472).

3. Вилучити з оперативного лізингу (найму) об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Golf 6.1.4 TSI, шасі №WVWZZZ1KZCW206339, двигун №CAXA53069, рік виробництва 2012, товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (м.Київ, проспект Павла Тичини, 1В, ідентифікаційний код 35571472).

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позову - відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено "29" липня 2016 року.

Суддя Н.О. Андрусик