Постанова

від 02.08.2016 по справі 904/10353/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016 року Справа № 904/10353/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.

За участю представників сторін:

від відповідача: ОСОБА_1 представник;

представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі №904/10353/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ", м. Нікополь

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у даній справі (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Теплогенерація" (53201, м. Нікополь, пр. Трубників, 56, код ЄДРПОУ 32083093) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) інфляційні в розмірі 6489233,38 грн., 3% річних в розмірі 227 905,37 грн., пеню в розмірі 1823643,48 грн. та судовий збір в розмірі 155 466,38 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 19.09.14р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» (далі - позивач, продавець) та Приватне акціонерне товариство В«ТеплогенераціяВ» (далі - відповідач, покупець) уклали договір №2554/14-КП-3/ПТ на купівлю-продаж природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору продавець передає покупцю в період з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ в обсязі до 6700 тис.куб.м., в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку, передбаченого договором.

На виконання умов договору позивачем протягом вересня - грудня 2014 року було передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 47 137 666,42 грн.

Відповідач допустив порушення зобов'язання з оплати отриманого газу у встановлений договором строк.

Відповідно до п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На підставі вищевикладених обставин позивачем було нараховано відповідачу пеню в розмірі 3 856 982,58 грн. за загальний період з 15.10.14р. по 01.07.15.р (по кожному акту окремо).

Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції встановив, що розмір пені за спірний період складає 3647286,95 грн.

В свою чергу відповідач просив зменшити розмір пені, оскільки основною причиною порушення зобов'язань є тяжкий фінансовий стан підприємства, велика кредиторська заборгованість у розмірі 34367136,77 грн., яка утворилась через несвоєчасні і не в повному обсязі платежі бюджетних організацій та інших суб'єктів господарювання. Сума дебіторської заборгованості складає 31084870,30 грн.

Суд першої інстанції задовольнив прохання відповідача та зменшив розмір пені на 50%, у відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, тому сума пені, яка підлягає стягненню, складає 1 823 643,48 грн.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 246050,92 грн. та інфляційні втрати в розмірі 6656950,01 грн.

Зважаючи на те, що позивачем невірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних, судом першої інстанції було здійснено перерахунок вказаних нарахувань та встановлено, що сума 3% річних складає 227905,37 грн. за загальний період нарахування з 15.10.14р. по 01.07.15р., розрахований за кожним актом окремо, сума інфляційних складає 6489233,38 грн. за загальний період з жовтня 2014 року по грудень 2014 року (тобто за заявлений період прострочення з вересня 2014 року по грудень 2014 року).

Об'єм газу, поставлений позивачем відповідачу за спірний період, сума, на яку фактично було спожито природного газу підтверджено висновком експерта.

Враховуючи вищевикладене, суд позовні вимоги задовольнив частково з присудженням до стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 6489233,38 грн., 3% річних в розмірі 227 905,37 грн. та пені в розмірі 1823643,48 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

При винесені оскаржуваного рішення суд першої інстанції керувався приписами ст.ст. 1, 33, 34, 49, 82-85,115-116 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до апеляційної інстанції звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (позивач) із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні 1928 491,29 грн. пені та прийняти нове рішення.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" в апеляційній скарзі посилається на наступне.

1. Щодо дотримання принципу рівності учасників процесу перед законом і судом.

Згідно з абз.2 п.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 23 березня 2012 року №6 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Але, всупереч вимогам ст. 4-2 ГПК України щодо рівності учасників процесу перед законом і судом, оскаржуване рішення в частині обґрунтування зменшення розміру неустойки містить лише доводи та аргументи, на яких ґрунтувалося клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки.

У відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтуванню і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

2. Щодо обґрунтування розміру збитків НАК «Нафтогаз України» за договором купівлі-продажу природного газу, що розглядається у даній справі при застосуванні положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГПК України.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Ст. 625 Цивільного кодексу України (ч. 2) встановлено, що «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

При цьому, відповідно до п. п. 3.1 ст. З 3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 1 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» « 3.1. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті».

Таким чином, інфляційні нарахування НАК «Нафтогаз України» на суму простроченої заборгованості є фактично понесеними матеріальними втратами кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому інфляційні втрати за такою операцією купівлі-продажу природного газу повною мірою охоплюються поняттям збитків в розумінні ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, зокрема, відносяться до категорії - «втрата або пошкодження її майна».

Не отриманим доходом від конкретної операції є сума простроченої заборгованості, яку НАК «Нафтогаз України» міг би одержати, якби відповідач належним чином виконав своє зобов'язання за відповідним договором купівлі- продажу природного газу. Проте, саме через порушення відповідачем своїх обов'язків за таким договором НАК «Нафтогаз України» не отримало очікуваного доходу.

Крім того, ст. 22 Цивільного кодексу України визначено аналогічні складові збитків, які в тому числі включають «доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)».

Таким чином, прострочена та не оплачена відповідачем сума заборгованості за відповідним договором купівлі-продажу природного газу є доходом НАК «Нафтогаз України», на якій він як постачальник розраховував за умови належного виконання відповідачем своїх зобов'язань. Отже, сума простроченої та не оплаченої відповідачем станом на час розгляду справи у суді заборгованості також становить збитки НАК «Нафтогаз України» в розумінні ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України.

Виходячи з вищевикладеного, керуючись положеннями ст. 224 Господарського кодексу України, до збитків НАК «Нафтогаз України» за операцією купівлі-продажу природного газу за спірним договором слід віднести фактично понесені інфляційні втрати в розмірі 6 656 950,01 грн.

3. Щодо реалізації господарським судом права, встановленого ч.1 п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Апелянт посилається на п.1 ч.3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. №01-06/1623/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права»; п.11.22 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.03.2009 р. № 01-08/183 «Про Перелік питань, порушуваних господарськими судами протягом 2002 - 2009 років щодо застосування деяких норм процесуального права, на які Вищим господарським судом України надано відповіді в інформаційних листах»; Постанову Вищого господарського суду України від 08.04.2015 року у справі № 902/1568/14 і вказує, що зазначена норма є процесуальною і може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Таким чином, право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності «значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом.

У цій справі розмір неустойки становить 3 856 982,58 грн., а розмір збитків 6 565 950,01 грн., тобто розмір неустойки є значно меншим від розміру збитків, а тому зменшення штрафних санкцій є необґрунтованим.

4. Щодо порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, крім норм національного права, під час розгляду справи та прийняття рішення було порушено його право на справедливий суд, яке перебуває під захистом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, а оскаржуване рішення суперечить як Конвенції, так і практиці ЄСПЛ.

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» ЄСПЛ зазначає, що «...ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Більше того, вмотивоване рішення дає стороні можливість апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення апеляційною інстанцією. Тільки шляхом прийняття вмотивованого рішення можна забезпечити публічний нагляд за здійсненням правосуддя». Така позиція є усталеною практикою ЄСПЛ (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України» та ін.).

З рішень ЄСПЛ випливає, крім вищезазначеного, що саме лише посилання судом на норму права не може вважатися належною мотивацією рішення або висновку, а також що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Скаржник зазначає, що НАК «Нафтогаз України» забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01 січня 2006 року та відбулося 01 січня 2009 року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу.

Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених НАК «Нафтогаз України» втрат є стягнення з боржників пені та штрафу у розмірі, передбаченому умовами договору. Таким чином, ступінь виконання зобов'язання боржником є вкрай негативним.

Загальна сума заявленої пені та штрафу не компенсує повністю збитків, яких зазнає позивач.

Зменшення судом розміру пені та штрафу на 50% від нарахованої суми спричиняє позивачу додаткові збитки та дозволяє відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови.

За таких обставин судом порушено право позивача на справедливий суд, не враховано специфіку діяльності позивача та безпідставно застосовано п. 3 ст. 83, ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

15.07.2016 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, він посилаючись на норми чинного законодавства просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

19.07.2016 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли уточнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких, він просить прийняти нове рішення.

25.07.2016 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов додаток до відзиву з урахуванням корегування контррозрахунку, в якому, він просить прийняти нове рішення з урахування контррозрахунку.

26.07.2016 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов додаток до відзиву про надання розстрочки виконання рішення від 30.06.2016 року, в якому, він просить розстрочити оскаржуване рішення рівними частинами на 36 місяців.

02.08.2016 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення по справі та навів обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. Суд вважає, що вжив усі залежні від нього заходи для його повідомлення належним чином про розгляд господарської справи в апеляційній інстанції та реалізації ними права судового захисту своїх інтересів (п.3.9.2 постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011 року №18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» ).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія В«Нафтогаз УкраїниВ» (далі - позивач, продавець) та Приватне акціонерне товариство В«ТеплогенераціяВ» (далі - відповідач, покупець) уклали договір №2554/14-КП-3/ПТ на купівлю-продаж природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору, продавець передає покупцю в період з 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ в обсязі до 6700 тис.куб.м. в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором.

У розділі 11 договору зазначено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 вересня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

У відповідності до пункту 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У пункті 3.4. договору сторони узгодили, що не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставною для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору позивачем протягом вересня - грудня 2014 року було передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 47 137 666,42 грн.

Факт поставки природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач допустив порушення зобов'язання з оплати отриманого газу у встановлений договором строк.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В розумінні ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. договору сторони передбачили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалість у 5 років.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивачем було нараховано відповідачу відповідно до п. 7.2. договору пеню в розмірі 3 856 982,58 грн. за загальний період з 15.10.2014 року по 01.07.2015 року (по кожному акту окремо).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру пені за спірний період, що складає 3647286,95 грн., і вважає його правомірним та обґрунтованим.

Разом з цим, згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В той же час, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтями 233 ГК України та 551 ЦК України передбачено, що не лише майнові інтереси сторін є визначальними критеріями для зменшення розміру неустойки.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відтак, законодавством передбачена можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 ГК України.

При зменшенні суми належної до стягнення пені, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, на 50 % місцевим господарським судом враховано ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, причини несвоєчасного виконання зобов'язань відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, а саме встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідач має велику кредиторську заборгованість, яка утворилась через несвоєчасні і не в повному обсязі платежі бюджетних організацій та інших суб'єктів господарювання, ці дані свідчать про часткову вину відповідача у неналежному виконанні своїх зобов`язань перед позивачем.

Приймаючи до уваги фінансовий стан підприємства, дебіторську та кредиторську заборгованість, наявність кризових процесів в економіці держави, а також той факт, що позивачем в суді першої інстанції не надано жодних належних у розумінні статей 32, 34, 36 ГПК України доказів на підтвердження викладених доводів, також щодо застосування санкцій по кредитним договорам самих кредитних договорів, щодо понесення збитків/втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає за можливе зменшити розмір пені на 50%, тому сума пені, яка підлягає стягненню складає 1 823 643,48грн. За відсутності у справі цих доказів їм неможливо надати оцінку, а тому судом першої інстанції не порушено принцип змагальності сторін, і посилання позивача на практику Європейського Суду з прав людини не може бути підставою для скасування рішення (оскільки аргументи позивача не підтвердженні документально).

Відповідачем ж наразі надані документальні обґрунтування і погашання всієї суми основного боргу і наявність значної бюджетної кредиторської заборгованості, також правова позиція Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 03.12.2013 року у справі № 904/43/13-г).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Втрати внаслідок інфляційних процесів необхідно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов'язання за певний період і вони є невід'ємною складовою суми основного боргу.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 246050,92 грн. та інфляційні втрати в розмірі 6656950,01 грн.

Зважаючи на те, що позивачем невірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних, оскільки останнім при розрахунку 3% річних було враховано дні оплати відповідачем заборгованості та нарахування інфляційних за кожний наступний місяць здійснено з урахуванням суми боргу, в яку вже включено інфляційні втрати за минулий місяць, суд першої інстанції здійснив здійснений перерахунок вказаних нарахувань і сума 3% річних склала 227905,37грн. за загальний період нарахування з 15.10.2014 по 01.07.2015 року, розрахований за кожним актом окремо, сума інфляційних складає 6489233,38 грн. за загальний період з жовтня 2014 року по грудень 2014 року (тобто за заявлений період прострочення з вересня 2014 року по грудень 2014року).

Проте відповідно до п. 3.2. Постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно якої розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України

№ 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Колегією суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно неправильного нарахування позивачем інфляційних втрат за кожний наступний місяць з урахуванням суми боргу, в якому вже включено інфляційні втрати за минулий місяць.

При цьому, колегія суддів вважає неправильним визначення судом першої інстанції періодів нарахування інфляційних, оскільки вони не відповідають вищевказаним приписам та впливають на визначення загальної суми втрат від інфляції.

Колегією суддів здійснено власний розрахунок втрат позивача від інфляції внаслідок невиконання відповідачем грошових зобов'язань за вказаними вище актами приймання-передачі природного газу, з урахуванням контррозрахунку відповідача та здійснених оплат - операцій за договором (т.2 а.с.113).

Так, в ході перевірки, колегією суддів встановлено, що за актом приймання-передачі природного газу за вересень (30.09.2014) останній день для оплати, згідно п. 6.1. договору, припадає на 14.10.2015.

Між тим, враховуючи факт часткової оплати в період з 15.10.2014 по 13.11.2014 у сумі 138141,21 грн. розрахунок інфляційних, з урахуванням вищезазначених приписів, слід здійснювати за листопад місяць на зменшену суму 6854627,33 грн.

Відповідно, колегія суддів вважає, що інфляційні втрати розраховані за листопад на суму боргу 6854627,33 грн. складають 130237,92 грн. та підлягають стягненню на користь позивача за рахунок відповідача.

За актом приймання-передачі природного газу за жовтень (31.10.2014) останнім днем для оплати суми 8860650,31 грн., згідно п. 6.1. договору є 14.11.2015. При цьому, колегія суддів враховує, що погашення відповідачем суми боргу у повному обсязі відбулося 02.12.2014.

Таким чином позивач безпідставно врахував індекс інфляції за період з 14.11.2014 по 02.12.2014 на суму 439222,44 грн., який становить не повний місяць.

Крім того, колегією суддів перевірено розрахунок нарахування позивачем інфляційних втрат за актом приймання-передачі природного газу за грудень (31.12.2014), з урахуванням контррозрахунку відповідача (з урахуванням часткової оплати 4435142,32 грн. станом на 22.01.2015) на суму боргу 14532376,47 грн. за період з лютого 2015 року по червень 2015 року включно.

Відповідно до розрахунку, інфляційні за поставку природного газу у грудні підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача на користь позивача у сумі 5300889,30 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню частково, у загальній сумі 130237,92 грн. + 5300889,30 грн. = 5431127,22 грн. відповідно за актами приймання-передачі природного газу за вересень та грудень 2014 року.

В іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат слід відмовити.

Разом з тим, не підлягає задоволенню клопотання відповідача про розстрочення рішення суду від 30.05.2016 року у даній справі, оскільки відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У відповідності до пп. 7.1.1 п. 7.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пунктом 7.2 вказаної Постанови пленуму Вищого господарського суду України передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З правового аналізу вказаних приписів вбачається, що розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, реалізація якого є наслідком оцінки судом поданих доказів та певних обставин.

Отже, господарський суд має право у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, господарський суд повинен дослідити можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на те, що нормами чинного ГПК України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість чи ускладнення виконання рішення, суд оцінює докази, які підтверджують такі обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Відповідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегією суддів відхиляються доводи апелянта відносно того, що сума позовних вимог є дуже значною і її сплата може призвести до припинення діяльності та до неплатоспроможності Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ", оскільки ці обставини не підтверджені належними доказами.

З урахуванням наведених вище положень чинного законодавства колегія суддів вважає недостатніми наведені доводи та надані скаржником докази в підтвердження його скрутного фінансового становища для застосування судом норм ст. 121 ГПК України у вигляді надання відстрочки виконання рішення.

Згідно зі ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 105 ГПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі №904/10353/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі №904/10353/15 змінити.

В абзаці другому рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі №904/10353/15 розмір інфляційних втрат вважати 5 431 127,22 грн. та судовий збір в розмірі 112 240,14 грн.

В іншій частині вимог про стягнення інфляційних відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі №904/10353/15 залишити без змін.

В задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення відмовити.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 03.08.2016

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков