Ухвала

від 13.07.2016 по справі 820/7748/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року м. Київ К/800/61952/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013

у справі № 820/7748/13-а Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" (далі - ТОВ "Афаліна")

до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013, позов ТОВ "Афаліна" задоволено: скасовано податкове повідомлення - рішення ОДПІ форми "Р" від 19.08.2013 № 0000612211, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на 226 337,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн., встановлені пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК), за порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість " від 03.04.1997 № 168/97-ВР (втратив чинність з 01.01.2011 у зв'язку з набранням чинності ПК; далі - Закон № 168/97-ВР) та пункту 198.6 статті 198 ПК.

У касаційній скарзі ОДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язань з ПДВ, з приводу правомірності якого виник спір, були висновки, викладені в акті планової документальної позапланової виїзної перевірки від 06.06.2013 № 2050/22.1-07/22701074, про заниження позивачем ПДВ за лютий, березень, квітень 2011 року на 226 337,00 грн. внаслідок неправомірного збільшення суми податкового кредиту на вказану суму у жовтні 2010 року, листопаді, квітні 2011 року за податковими накладними, виписаними ПП "КОМ-ПОА". Цей висновок обґрунтований посиланням на невідповідність даних, зазначених у первинних документах, що були видані на адресу ТОВ "Афаліна" вказаним контрагентом, об'єктивним обставинам вчинення господарських операцій з цим контрагентом, оскільки ТОВ "Афаліна" під час перевірки на підтвердження реальності господарських операцій не надало документів про транспортування товару (брухту) від ПП "КОМ-ПОА" (зокрема, товарно-транспортних накладних), тоді як згідно інформації, отриманої під час здійснення заходів податкового контролю (використаний акт податкової перевірки ПП "КОМ-ПОА" від 06.03.2012 № 273/2300), щодо характеру діяльності ПП "КОМ-ПОА", податкові зобов'язання по контрагентам відповідних періодів не підтверджені.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з правомірного декларування позивачем суми податкового кредиту на підставі первинних документів, виписаних ПП "КОМ-ПОА", з врахуванням встановлених в судовому процесі обставин щодо придбання позивачем у вказаного контрагента товару (брухту). Суд дійшов висновку, що право платника податків на податковий кредит не залежить від дотримання податкової дисципліни його контрагентом-постачальником товару, придбання якого позивачем підтверджується договором, видатковими та податковими накладними, здійсненими розрахунками за поставлений товар, картками внутрішнього складського обліку матеріалів, митними деклараціями про експорт алюмінію вторинного, сплаву, виготовленого з брухту.

Обставини щодо реальності господарських операцій з придбання позивачем брухту у ПП "КОМ-ПОА" встановлені судом на підставі оцінки доказів у справі, а саме: договору поставки від 26.09.2010 №26/09 (а.с. 12-15 т. 2), за умовами якого ПП "КОМ-ПОА" (постачальник) зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ "АФАЛІНА" (покупець) товар - сплави кольорових металів; покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та своєчасно сплачувати за цей товар на умовах даного договору; номенклатура та кількість товару, що поставляється покупцю, визначаються відвантажувальними документами (накладними), які є невід'ємною частиною даного договору; постачання товару здійснюється за рахунок постачальника автомобільним транспортом (залізницею) на склад покупця. ПП "КОМ-ПОА" виписані податкові та видаткові накладні на адресу позивача, а останній за поставлений товар перерахував на розрахунковий рахунок ПП "КОМ-ПОА" грошові кошти, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 101-108 т. 1, а.с. 5-7 т. 2). В межах зазначених операцій позивачем були оформлені картки складського обліку матеріалів, які відображають прихід сплаву алюмінієвого на склад від постачальника ПП "КОМ-ПОА" та його наступний рух на виробництво продукції, які містять наступну інформацію: номери та дати прибуткових накладних, за якими отримано сплав алюмінієвий від ПП "КОМ-ПОА" за внутрішньою нумерацією підприємства позивача, номери й дати видаткових накладних, за якими здійснюється відвантаження виготовленої продукції, найменування постачальників сплаву та покупців (замовників) продукції, найменування матеріалу та готової продукції, кількість продукції, що відвантажується. Зазначені картки є підставою для списання матеріалу на виробництво продукції або відвантаження товару покупцям. Надана позивачем калькуляція вартості виробництва продукції включає об'єми фактично виготовленої продукції з придбаного сплаву. В подальшому готова продукція відвантажена позивачем замовникові (покупцю), про що свідчать відповідні видаткові накладні, митні декларації (а.с. 109-248 т. 1).

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку (покупець) має право включити сплачені ним у ціні придбаних товарів (послуг) суми податку до податкового кредиту за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цієї ж статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-УІІІ, який набрав чинності з 01.09.2013).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК).

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту, а витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), до витрат в податковому обліку обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях при здійсненні господарської діяльності. Порушення постачальником товару (послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником податку (покупцем товару (послуг)) вимог закону щодо формування податкового кредиту. Платник податку не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення його права на податковий кредит за неправомірну діяльність (негативну податкову поведінку) контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність платника щодо такої поведінки, злагодженість дій між ними або про те, що платник діяв без належної обачності при виборі контрагента, стосовно якого встановлено факт участі в незаконній мінімізації податкових зобов'язань.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суди з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надали належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на виконання вимог статті 11 цього Кодексу, та зробили обґрунтований висновок, що ОДПІ не доведено недостовірність документів бухгалтерського та податкового обліку, на підставі яких позивач задекларував в податковому обліку за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 (період перевірки) суми податкового кредиту.

Доводи, наведені ОДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, ОДПІ посилається на ті ж самі обставини, які вказані в акті перевірки та які були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій; в касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 19.08.2013 № 0000612211.

Відповідно до частини 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі (частина 2 цієї статті).

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.А. Усенко

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев