Ухвала

від 01.08.2016 по справі 804/16042/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

01 серпня 2016 рокусправа №804/16042/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді:ОСОБА_1, суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,

при секретарі судового засідання:Федосєєвої Ю.В.,

за участю представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року у справі №804/16042/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 30.11.2015 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення податкового органу від 21.11.2014 року №0033281701, яким збільшено суму грошового зобов'язання на загальну суму 8977,50 грн. (за основним платежем - 7182,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1795,50 грн.).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (індивідуальний ідентифікаційний номер - НОМЕР_1).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

У період з 27.10.2014 року по 31.10.2014 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведена документальна позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо не підтвердження господарських відносин із ТОВ «Грінавто» (код ЄДРПОУ 39124256), їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за липень 2014 року, за результатами якої 06.11.2014 року складено акт № 8764/04-63-17-01/НОМЕР_1 (а.с.10-19 т.1).

Згідно висновків вказаного акту перевірки податковим органом встановлені порушення позивачем:

- вимог ст.185 ПК України в частині відсутності об'єкту оподаткування податком на додану вартість по ланцюгу постачання послуг з контрагентом - постачальником ТОВ «Грінавто» за липень 2014 року;

- п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за липень 2014 року в сумі 7182 грн..

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивач 12.11.2014 року подав заперечення на вказаний акт перевірки (а.с.21-23 т.1), які податковий орган залишив без задоволення, а акт перевірки - без змін (а.с.21-23, 24-31 т.1).

На підставі акту перевірки податковим органом 21.11.2014 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0033281701, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 7182,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1795,50 грн. (а.с.33 т.1).

Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не підтверджено реальності господарських операцій з ТОВ «Грінавто» у передбачений законодавством спосіб.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз.5 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі по тексту - Закон № 996) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч.1 ст.9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ «Грінавто» (постачальник) та ФОП ОСОБА_3 (покупець) 26.06.2014 року укладено договір поставки № 2606ДТ, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити покупцю дизпаливо у каністрах та іншу продукцію, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар на умовах даного договору (а.с.64-65 т.1).

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надано до перевірки та матеріалів справи:

- податкові накладні від 08.07.2014 року №184, від 07.07.2014 року №144, від 04.07.2014 року №104, від 03.07.2014 року №77, від 02.07.2014 року №43, від 01.07.2014 року №10, від 16.07.2014 року №368, від 10.07.2014 року №235, від 21.07.2014 року №469, від 15.07.2014 року №336, від 14.07.2014 року №301, від 11.07.2014 року №267, від 23.07.2014 року №527, від 25.07.2014 року №587, від 30.07.2014 року №690 (а.с.68-82 т.1).

- видаткові накладні від 30.07.2014 року №690, від 25.07.2014 року №587, від 23.07.2014 року №587, 21.07.2014 року №469, 16.07.20124 року №368, від 15.07.2014 року №336, від 14.07.2014 року №301, від 11.07.2014 року №267, від 10.07.2014 року №235, від 08.07.2014 року №184, від 07.07.2014 року №144, від 04.07.2014 року №104, від 03.07.2014 року № 77, 02.07.2014 року №43, від 01.07.2014 року №10 (а.с.49-63 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що поставка дизельного палива здійснювалась каністрами по 20 л за місцем реєстрації ФОП ОСОБА_3, а саме: АДРЕСА_1.

Проте, у відповідності до умов договору товар поставляється партіями на склад покупця. Позивачем а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано доказів як наявності будь-яких складських приміщень у позивача, так і оприбуткування поставлено дизельного палива на підприємстві позивача у відповідності до вимог Закону № 996.

Далі, колегія суддів зазначає, що відповідно до умов договору приймання товару по кількості та якості здійснюється покупцем у відповідності до Інструкції № П-6 та №П-7, затверджених постановами Держарбітражу відповідно 15.06.1965 року та 25.04.1966 року. Якість товару повинна відповідати державним стандартам, технічним умовам, іншій документації, що встановлює вимоги до якості відповідного товару.

Відповідно п.2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2997 року № 1442 (далі по тексту- Правила) роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправних станцій (далі - АЗС), що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів. Продаж нафтопродуктів (крім бензину, дизельного палива, скрапленого вуглеводневого газу) у дрібній розфасовці здійснюється також через спеціалізовані магазини, що продають товари господарського вжитку (далі - спеціалізовані магазини).

Абзацем 9 п.3 Правил забороняється продаж бензину, дизельного палива та скрапленого вуглеводневого газу безпосередньо з автоцистерн, а також приватними особами у каністрах та іншій тарі.

Згідно п. 9 Правил суб'єкт господарювання, що здійснює продаж нафтопродуктів, зобов'язаний своєчасно надати споживачеві необхідну доступну та достовірну інформацію про нафтопродукти, а також на вимогу споживача - копію документа про якість (паспорт якості) та копію декларації про їх відповідність.

Така інформація доводиться до відома споживачів шляхом зазначення у супровідній документації, що додається до нафтопродуктів, на етикетці (для розфасованих нафтопродуктів), а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для відповідного виду продукції.

В інформації про нафтопродукти зазначаються: найменування, марка та вид нафтопродуктів; дані показників їх якості; ціна; правила та умови їх ефективного і безпечного використання; для розфасованих нафтопродуктів - номінальна кількість товару в одиниці маси, об'єму або іншої фізичної величини, а також гранично допустимі відхилення від номінальної кількості або посилання на нормативний документ, згідно з яким їх установлено; відомості про умови зберігання, строк придатності, необхідні дії споживача після його закінчення, а також можливі наслідки в разі невчинення таких дій; відомості про виробника, його місцезнаходження та контактна інформація; найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, який виконує функції з прийняття претензій від споживача.

Апелянт а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не довів, яким чином він впевнився, що якість дизпалива, яке він придбавав у каністрах, відповідає державним стандартам, технічним умовам, та не надав будь-якої документації, що встановлює вимоги до якості отриманого дизельного палива.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, контрагент позивача - ТОВ «Грінавто» не є суб'єктом господарювання, що здійснює продаж нафтопродуктів. Основним видом діяльності ТОВ «Грінавто» є комп'ютерне програмування.

Далі, колегія суддів звертає увагу, як зазначалось вище, відповідно до абз.5 ст.1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Факт відсутності оплати за придбане у контрагента дизельне пальне позивачем не оспорюється.

Посилання апелянта на ту обставину, що підставою для несплати коштів за поставлене дизельне пальне став акт ДПС у Печерському районі м.Києва від 02.09.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Грінавто», що свідчить про фіктивність підприємництва контрагента, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки вказана обставина не виключає обов'язку позивача виконати передбачені договором зобов'язання.

До того ж, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 21.09.2015 року, було зобов'язано ДПІ в Печерському районі м.Києва відновити в електронній базі даних АССІС показники податкової звітності ТОВ «Грінавто», зазначені в податкових деклараціях за квітень-липень 2014 року (а.с.201-206 т.1).

Позивачем а ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції навіть на теперішній час не надано доказів сплати коштів за придбане у липні 2014 року дизельне пальне, тобто не підтверджено наявності змін майнового стану позивача у зв'язку з придбанням дизпалива, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, позивачем не надано а ні під час перевірки, а ні під час судового розгляду достатніх доказів на підтвердження господарських відносин з ТОВ «Грінавто», їх реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку за липень 2014 року, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 21.11.2014 року №0033281701.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року у справі №804/16042/15 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року у справі №804/16042/15 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 04 серпня 2016 року.

Головуючий суддя: І.В.Юрко

Судді: М.М.Гімон

ОСОБА_4