Рішення

від 04.08.2016 по справі 924/443/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2016 р. Справа № 924/443/16

Суддя А.С. Грєхов , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фермерського господарства "Дар землі"

до відповідача приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Славутицький маслоробний комбінат"

про стягнення заборгованості у розмірі 84 951,14 грн

за участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_1 - директор (паспорт серії ВМ 854520 виданий 08.02.2000),

від відповідача : не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07 липня 2016 року до Господарського суду Київської області були передані за підсудністю Господарським судом Хмельницької області матеріали справи № 924/443/16 за позовом фермерського господарства "Дар землі" до приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Славутицький маслоробний комбінат" про стягнення заборгованості у розмірі 84 951,14 грн

Справу прийнято до провадження ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2016 року та призначено до розгляду 21 липня 2016 року.

Судом встановлено, що фермерське господарство "Дар землі" (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" (надалі - відповідач) в особі філії "Славутицький маслоробний комбінат" про стягнення стягнення 41 786,88 грн основного боргу, 2 089,74 грн інфляційних втрат, 1 074,52 грн 3% річних, 40 000,00 грн моральної шкоди з покладенням на відповідача сплати судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 1/210315 від 21.03.2015 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2016 року розгляд справи відкладено на 04.08.2016 року.

04.08.2016 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав документи, які були витребувані ухвалою суду від 21.07.2016.

В судове засідання 04.08.2016 з'явився представник позивача та надав пояснення у справі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання 04.08.2016 не забезпечив явку свого повноважного представника, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов до суду не надав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова позиція викладена в п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанові Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду надсилались відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві та Спеціальному витягу з ЄДРПОУ, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на строки, передбачені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, щодо терміну розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з ч. 1 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

У судовому засіданні 04.08.2016 після виходу з нарадчої кімнати судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2015 між фермерським господарством "Дар землі" (продавець, позивач у справі) та приватним підприємством "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Славутицького маслоробного комбінату" (покупець, відповідач у справі) укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 1/210315 (надалі - Договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1. Договору) продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97, надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 1.4. Договору, перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцем знаходження виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийом товару на товарно-транспортній накладній.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що оплату за товар покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до даного Договору.

Згідно з п. 2.5. Договору, розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. За домовленістю сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунку закріплюється сторонами у додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною до даного Договору.

Відповідно до п.п. 3.1.6, 3.1.6.1, 3.1.6.2. Договору, при передачі товару покупцю (або його уповноваженим представникам) продавець зобов'язаний правильно оформити усі супровідні документи та видати їх у день передачі товару, а саме: товарно-транспортна накладна в якій також зазначаються висновки щодо показників лабораторного аналізу (надається кожного дня при передачі товару); податкова накладна, оформлена відповідно до вимог Податкового кодексу України (надається щомісячно до 5 числа місяця наступного за звітним).

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що строк даного Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 даного Договору, та діє до 31 грудня 2015 року, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Як убачається із матеріалів справи позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 41 786,88 грн., що підтверджується копією оформленою у відповідності до умов договору прийомною квитанцією № 54 за період з 01.05.2015 по 31.05.2015. Копія зазначеного документа залучена до матеріалів справи.

Дослідженням змісту вказаних документів господарським судом встановлено їх підписання без зауважень та відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов Договору, тобто, відповідач не заперечував ціни, загальної вартості, якості переданого товару та строків поставки за підписаними накладними.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо передачі товару у відповідності до умов договору.

Відповідач же свої зобов'язання по оплаті прийнятого товару не виконав.

Таким чином, заборгованість відповідача станом на момент прийняття рішення складає 41 786,88 грн., що відповідачем не заперечено та не спростовано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимоги позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частино 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач заявлених до нього вимог щодо стягнення заборгованості за отриманий товар не спростував, у судове засідання не з'явився, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобов'язань за договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 1/210315 від 21.03.2015 не надав.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 41 786,88 грн основного боргу за договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 1/210315 від 21.03.2015 є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем також заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 1 074,52 грн 3 % річних та 2 089,74 грн інфляційних втрат за період з 31.05.2015 року по 31.03.2016 року.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи положення статті 625 Цивільного кодексу України, господарський суд враховує наступне.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка внесена з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу вноситься з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, господарський суд бере до уваги порядок визначення інфляційних втрат, за яким інфляційні нарахування обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції.

Оскільки арифметично вірний розмір інфляційних втрат, обрахованої судом в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 1 585,66 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 2 089,74 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 1 585,66 грн. В частині стягнення 504,08 грн інфляційних втрат слід відмовити, як безпідставно заявлені.

За розрахунком, здійсненим господарським судом, арифметично правильним та нормативно обґрунтованим є розмір 3% річних, нарахованих за період з 31.05.2015 року по 31.03.2016 року, становить 1 050,97 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог.

Оскільки позивачем 3% річних визначені у розмірі 1 047,52 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 40 000,00 грн моральної шкоди, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи зазначену вимогу, позивач зазначає, що через несвоєчасний розрахунок з позивачем, останній був позбавлений можливості проводити подальші і в більшому обсязі заготовки продукції. Крім того, позивач зазначає, що він неодноразово звертався до відповідача про погашення боргу, але останній не реагував на його звернення, на думку позивача це було не тактовно зі сторони відповідача, а тому позивач вважає, що йому заподіяна моральна шкода, а тому він має право на компенсацію за моральні страждання і втрачену вигоду, у зв'язку з цим, просить суд на підставі ст. 23 Цивільного кодексу України, стягнути з відповідача 40 000,00 грн моральної шкоди.

Суд критично ставиться до зазначених тверджень позивача та вважає, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є необгрунтованою, виходячи з наступного.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи, що позивачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено суду, що діями відповідача щодо неоплати отриманої продукції позивачу завдано моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн., суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 40 000,00 грн моральної шкоди.

Судовий збір у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4, 4-2, 4-3, 22, 33-35, 43, 49, 77, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Славутицький маслоробний комбінат" (09000, Київська область, Сквирський район, місто Сквира, вулиця Р. Люксембург, будинок 14, ідентифікаційний код: 30668980) на користь фермерського господарства "Дар землі" (11733, Житомирська область, Новоград - Волинський район, суло Піщів, вулиця Львівська, будинок 27, ідентифікаційний код: 37823777) 41 786,88 грн (сорок одну тисячу сімсот вісімдесят шість гривень вісімдесят вісім копійок) основного боргу, 1 585,66 грн (одна тисяча п'ятсот вісімдесят п'ять гривень шістдесят шість копійок) інфляційних втрат, 1 047,52 грн (одна тисяча сорок сім гривень п'ятдесят дві копійки) 3% річних та 720,54 грн (сімсот двадцять гривень п'ятдесят чотири копійки) судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.08.2016 року.

Суддя А.С. Грєхов