Постанова

від 04.08.2016 по справі 925/1201/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2016 р. Справа№ 925/1201/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Ільєнок Т.В.

Рудченка С.Г.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 04.08.2016 року по справі №925/1201/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ресторан "Чайка"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.10.2015р.

у справі №925/1201/15 (суддя Грачов В.М..)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1"

до Приватного підприємства "Ресторан "Чайка"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк"

про стягнення 96 577,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сван-1" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Ресторан "Чайка" (далі-відповідач) 91 350,00 грн. орендної плати за фактичне користування автомобілем Mitsubishi, модель Outlander, державний номерний знак СА0009АІ, шасі (рама) №JMBXTCW5W8Z008265 , рік випуску-2007, тип - легковий універсал - В, колір - чорний, який перебуває в заставі у Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», за період з 29.11.2010 року по 01.07.2015 року.

21.09.2015 року позивачем подано до Господарського суду Черкаської області заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 96 577, 72 грн. орендної плати (а.с.123-124 т.1).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.10.2015р. у справі №925/1201/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства «Ресторан «Чайка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сван -1» 96 577,72 грн. орендної плати та 1 827,00 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 07.10.2015р., відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що договір оренди може бути припинено лише на майбутнє, а тому до правовідносин до дати набрання законної сили рішенням суду підлягають застосуванню положення договору. Також, відповідач зазначає, що об'єкт оренди був переданий позивачу 04.02.2014р., про що був складений відповідний Акт.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Третя особа не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надала суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.11.2010 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сван-1», як орендодавець, уклав з Закритим акціонерним товариством «Ресторан «Чайка», як орендарем, договір оренди транспортного засобу, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар взяти у тимчасове платне користування транспортний засіб - автомобіль Mitsubishi, модель Outlander, державний номерний знак СА0009АІ, шасі (рама) № JMBXTCW5W8Z008265, рік випуску - 2007, тип - легковий універсал - В, колір чорний.

Договір оренди укладено на строк до 31.12.2014 року, передача автомобіля в оренду і його повернення здійснюються за актами прийому-передачі..

На виконання договору, 29.11.2010 року орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування автомобіль, який є об'єктом договору оренди транспортного засобу від 29.11.2010 року, про що було складено відповідний акт (а.с.43 т.1).

Із витягів з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.09.2014 року і від 12.08.2015 року вбачається, що закрите акціонерне товариство «Ресторан «Чайка», ідентифікаційний код юридичної особи 14190464 реорганізоване 29.06.2011 року в приватне підприємство «Ресторан «Чайка», ідентифікаційний код юридичної особи 14190464 (а.с. 31-40, 81-82 т.1).

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.10.2011 року у справі №10/5026/2337/2011 прийнято до розгляду заяву ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Сван-1» про визнання банкрутом, порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Сван-1», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Юдицького О.В. (а.с. 20-21 т.).

Ухвалою суду від 09.12.2012 року у справі №10/5026/2337/2011, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 року, господарський суд Черкаської області, відповідно до ст.ст. 5, 12 ч. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відсторонив керівника боржника ОСОБА_3 - голову ліквідаційної комісії товариства від посади, поклав виконання обов'язків керівника ТОВ «Сван-1» на арбітражного керуючого розпорядника майна боржника Юдицького О.В. (а.с. 22-24, 25-30 т.1).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року у справі № 925/1607/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2015 року, прийнято рішення, яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сван 1» в особі керівника товариства - арбітражного керуючого розпорядника майна боржника Юдицького О.В.; визнано недійсним договір оренди транспортного засобу від 29.11.2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сван 1» та Закритим акціонерним товариством «Ресторан «Чайка» про передачу в оренду автомобіля Mitsubishi, модель Outlander, державний номерний знак СА0009АІ, шасі (рама) № JMBXTCW5W8Z008265, рік випуску 2007, тип - легковий універсал - В, колір чорний; зобов'язано Закрите акціонерне товариство «Ресторан «Чайка» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сван 1» автомобіль, який є об'єктом оренди по цьому договору (а.с. 61-69, 114-118 т.1).

На виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року у справі № 925/1607/14 Господарським судом Черкаської області 16.07.2015 року видано наказ про примусове виконання рішення в частині зобов'язання Закрите акціонерне товариство «Ресторан «Чайка» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сван 1» автомобіль та направлено його стягувану.

За заявою стягувача державним виконавцем Центрального відділу ДВС Черкаського МУЮ відкрито виконавче провадження № 48222665 з примусового виконання наказу № 925/1607/14 від 16.07.2015 року (а.с. 119, 120 т.1).

Виходячи з пояснень позивача, суд першої інстанції встановив, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року у справі № 925/1607/14 в частині зобов'язання Закрите акціонерне товариство «Ресторан «Чайка» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сван- 1» автомобіль не виконана, автомобіль не повернений, виконавче провадження № 48222665 не закінчене.

З огляду на виникнення вищевикладених обставин, суд першої інстанції посилаючись на зміст приписів п.п.1.1., 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» вказав, що оренда майна інших форм власності, крім державного сектора економіки або яке є комунальною власністю, також може регулюватися положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. У вирішенні спорів, що виникають з правовідносин оренди (найму), господарським судам слід брати до уваги також положення зокрема, постанови Кабінету Міністрів України «Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу» від 04.10.95 № 786 та задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.

Проте, судова колегія з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань) визначені, відповідно, ст.11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Ними, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) іншій особі (п.п.1, 3 ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України), заподіяння шкоди суб'єкту господарювання (абз.4 ч.1 ст.174 ГК України).

Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України встановлено межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 Цивільного кодексу України, встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищий господарський суд України зазначає в п.2.7. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє.

Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому, слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Подібні висновки закріплені й у постанові Верховний Суд України по справі 3-195гс15. Зокрема Верховний Суд України зазначив, що за змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Разом із тим, ч.3 ст.207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

В силу вимог ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що до правовідносин, які відбувалися у період з 29.11.2010р. (дата передачі орендного майна) по 30.05.2015р. (дата набрання законної сили рішенням про визнання договору недійсним), мають застосовуватись саме положення договору.

Так, пунктом 5.1 Договору оренди транспортного засобу від 29.11.2010р. було встановлено розмір орендної плати у сумі 500 гривень з ПДВ на рік, а тому в період, до визнання договору оренди недійсним (30.06.2015) має застосовуватись саме цей розмір плати.

Як свідчать матеріали, предмет оренди був повернутий відповідачем позивачу 04.02.2014 року, про що складено відповідний акт. Акт підписаний сторонами та засвідчений печаткою позивача (а.с.43 т.2).

Як вбачається з акту прийому-передачі автомобіля від 04.02.2014р. він підписаний від позивача генеральним директором Коберником Віктором Миколайовичем.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі;

У відповідності до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи (п.7 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Згідно із п.13 ч.2 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Судовою колегією встановлено та сторонами не заперечувалося, що станом на момент підписання акту прийому-передачі автомобіля від 04.02.2014р. та на момент розгляду даної справи, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться з 27.11.2013р., як керівник позивача та підписант Коберник Віктор Миколайович.

Отже, судова колегія вважає, що підписуючи та передаючи автомобіль за актом від 04.02.2014р. позивачеві в особі керівника Коберника В.М. у відповідача були відсутні підстави для сумніву щодо повноважень останнього на вчинення даних дій.

Факт передачі майна також знайшов своє відображення у акті Державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Гармашем Олександром Володимировичем в рамках виконавчих дій по виконавчому провадження (а.с.12 т.2).

Державним виконавцем засвідчено факт за присутності представника позивача, що автомобіль був переданий стягувачу (позивачу) згідно акту прийому передачі від 04.02.2014р. Доказів оскарження чи скасування даного акту сторонами не надано.

Судова колегія ставиться критично до посилань позивача на те, що орендне майно було передано йому лише 05.05.2016 року, про що був складений відповідний акт опису та арешту майна державним виконавцем.

Зокрема з вказаного акту не вбачається, що майно перебувало у користуванні на момент вилучення у відповідача чи було передано відповідачем у користування третім особам.

Судовою колегією, дані акти приймаються як додатковий доказ в розумінні ст.101 ГПК України, оскільки апелянтом доведено неможливість його подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Позивачем відповідно до вимог ст..ст.33,34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування вищезазначеного.

В той же час, судова колегія вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як вбачається з п.5.1 Договору, сторони встановили орендну плату у розмірі 500,00 грн. на рік з урахуванням ПДВ.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів сплати орендної плати в період дії Договору з 29.11.2010р. по 04.02.2014р., а тому підлягає стягненню орендна плата у розмірі 1 593,15 грн. (29.11.2010р. - 04.02.2014р. (1163 днів користування) /365 (днів в році) * 500 (ставка в рік) = 1 593,15 грн.).

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню; позов слід задовольнити частково.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 74-1, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ресторан «Чайка» на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.10.2015р. у справі №925/1201/15 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Черкаської області від 07.10.2015р. у справі №925/1201/15 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

3.Стягнути з Приватного підприємства «Ресторан «Чайка» (18002, м. Черкаси, Узвіз Парковий, буд. 3; ідентифікаційний код 14190464) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сван-1» (18005, м.Черкаси, вул. Р. Люксембург, буд.153/2, кв.35; ідентифікаційний код 25658686) 1 593 (одна тисяча п'ятсот три) грн. 15 коп. орендної плати, 29 (двадцять дев'ять) грн. 23 коп. судового збору за подачу позовної заяви.

4.В іншій частині позовних вимог відмовити.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сван-1» (18005, м.Черкаси, вул. Р. Люксембург, буд.153/2, кв.35; ідентифікаційний код 25658686) на користь Приватного підприємства «Ресторан «Чайка» (18002, м. Черкаси, Узвіз Парковий, буд. 3; ідентифікаційний код 14190464) 2 091 (дві тисячі дев'яносто одна) грн. 20 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

6.Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ.

7.Матеріали справи №925/1201/15 повернути до Господарського суду Черкаської облаті.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписаний 08.08.2016р.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.В. Ільєнок

С.Г. Рудченко