Рішення

від 05.08.2016 по справі 918/470/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 серпня 2016 р. Справа № 918/470/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача Приватного підприємства "Трансгалбуд"

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в сумі 499 700,45 грн.

В засіданні приймали участь:

Від позивача : ОСОБА_3 (довіреність НВХ 167702 від 30.06.2016р.).

Від відповідача : не з'явився.

Суть спору: В червні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Трансгалбуд" інфляційних втрат в сумі 433 525 грн. 45 коп. та 3% річних в сумі 66 175 грн. 00 коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2011р. у справі №5010/1167/2011-6/47-17/94 задоволено частково позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та стягнуто з Приватного підприємства "Трансгалбуд" 486 480 грн. 98 коп. - основного боргу, 50 107 грн. 54 коп. - інфляційних втрат, 16 193 грн. 82 коп. - 3 % річних, 5 527 грн. 82 коп. - витрат по сплаті державного мита, 190 грн. 36 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Оскільки вказане рішення набуло законної сили, а відповідач не виконав рішення від 08.11.2011р., Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, просив суд стягнути з Приватного підприємства "Трансгалбуд" 3% річних у розмірі 66 175 грн. 00 коп., нарахованих на відповідну суму основного боргу за період з 25.11.2011р. по 06.06.2016р., та 433 525 грн. 45 коп. інфляційних втрат, нарахованих у вищезазначений період.

Ухвалою суду від 23.06.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження, справу призначено до слухання на 07.07.2016р.

01.07.2016р. через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про участь його представника у судовому засіданні у режимі відеоконференції, проведення якої позивач просив доручити Господарському суду Львівської області. Відповідно до частини 1 статті 74 1 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Судом дане клопотання задоволено.

Ухвалою суду від 07.07.2016р. розгляд справи відкладено на 21.07.2016р.

21.07.2016р. представник відповідача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог. Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, що на думку відповідача є підставою для відмови в позові.

Також, 21.07.2016р. представник відповідача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав заяву про сплив строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 25.11.2011р. по 22.06.2013р.

В судовому засіданні 21.07.2016р. оголошувалась перерва до 05.08.2016р.

29.07.2016р. позивач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав уточнений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, у відповідності до якого зменшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 43 423 грн. 43 коп. 3% річних та 431 508 грн. 63 коп. інфляційних втрат, нарахованих на відповідну суму основного боргу за період з 07.06.2013р. по 06.06.2016р.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках передбачених ст. 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктами 3.10, 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, оскільки до закінчення судового розгляду позивачем до канцелярії суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд розглядає справу з урахуванням вказаної заяви.

В судовому засіданні 05.08.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 05.08.2016р. не з'явився. Однак, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю уповноваженого представника в слідчих діях по кримінальному провадженню. Суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи як необґрунтоване, враховуючи наступне. Коло представників в господарському судовому процесі не обмежене нормами чинного законодавства і представництво юридичних осіб забезпечується згідно зі ст.28 ГПК України, тобто - сторона/відповідач не позбавлений можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого працівника/представника. Крім того, господарський суд відповідно до ухвали від 21.07.2016р. не визнав обов'язковою явку представників сторін, отже - суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

Суд вбачає, що відповідно до статті 75 ГПК України наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви без участі представника відповідача.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2011р. у справі №5010/1167/2011-6/47-17/94 задоволено частково позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та стягнуто з Приватного підприємства "Трансгалбуд" 486 480 грн. 98 коп. - основного боргу, 50 107 грн. 54 коп. - інфляційних втрат, 16 193 грн. 82 коп. - 3 % річних, 5 527 грн. 82 коп. - витрат по сплаті державного мита, 190 грн. 36 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Даним судовим рішенням також було встановлено, що сума основного боргу становить 486 480 грн. 98 коп. Вказане судове рішення на момент розгляду цієї справи набрало законної сили.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

25.11.2011р. на виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2011р., видано наказ про примусове виконання рішення суду.

Водночас судом встановлено, що встановлені рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2011р. у справі №5010/1167/2011-6/47-17/94 суми основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних, витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачено частково в сумі 543 221 грн. 54 коп. Так, Трускавецьким МВ ДВС ГТУЮ у Львівській області 08.06.2016р. перераховано на рахунок позивача 524 190 грн. 97 коп., 15.06.2016р. Трускавецьким МВ ДВС ГТУЮ у Львівській області 08.06.2016р. перераховано на рахунок позивача 19 030 грн. 57 коп. Вказаний факт підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 84-85).

У зв'язку з несплатою Приватним підприємством "Трансгалбуд" суми боргу за рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 43 783 грн. 29 коп. та 431 508 грн. 63 коп. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми основного боргу в розмірі 486 480 грн. 98 коп. за період з 07.07.2013р. по 06.06.2016р. (розрахунок а.с. 72-76).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, встановивши обставини справи і давши їм правову оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", зокрема, зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Відповідно до п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Оскільки факт порушення боржником зобов'язання підтверджено матеріалами справи, вимога позивача про стягнення інфляційних та 3% річних підставна.

Водночас, як слідує з розрахунку позивача (а.с. 72-76), інфляційні втрати та 3% річних нараховано за період з 07.06.2013р. по 06.06.2016р.

Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Відповідачем контррозрахунку по нарахованих позивачем сумах інфляційних втрат та 3% річних не подано.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, встановив, що розмір 3% річних становить 43 823 грн. 27 коп. (при заявленому - 43 783 грн. 29 коп.). При цьому, вказану позивачем при обрахунку річних суму боргу в розмірі 846 840 грн. 98 коп., суд розцінює як технічну помилку, допущену позивачем при підготовці розрахунку, оскільки з тексту рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2011р. у справі №5010/1167/2011-6/47-17/94 вбачається, що заборгованість відповідача становить 486 480 грн. 98 коп. Розмір інфляційних втрат становить 431 508 грн. 63 коп. (при заявленому - 431 508 грн. 63 коп.) (розрахунок додається), отже 3% річних та інфляційні підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Разом з тим відповідачем у справі подано заяву про застосування строків позовної давності щодо заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат по 22.06.2013р.

Судом з наявних матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 17.06.2016р., що стверджується штемпелем на конверті, проставленим підприємством зв'язку.

Враховуючи заяву відповідача щодо пропуску строку позовної давності, суд вважає правомірним стягнути інфляційні втрати та 3% річних за період з 17.06.2013р по 06.06.2016р.

Відповідно до ч.ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вищий господарський суд України у п.п. 2.2, 2.3 постанови пленуму від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначив, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Поважних причин пропущення позовної давності позивач не навів.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих за період з 07.06.2013р. по 16.06.2013р. у зв'язку зі спливом строку позовної давності, згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Враховуючи викладене та здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 43 423 грн. 43 коп. та інфляційній втрати в розмірі 431 508 грн. 63 коп., нараховані за період з 17.06.2013р. по 06.06.2016р., виходячи із суми боргу в розмірі 486 480 грн. 98 коп.

Судом також встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством. Так, за подання позовної заяви, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач повинен був сплатити 7 129 грн. 38 коп. судового збору.

Згідно з квитанцією № 0.0.569238618.1 від 17.06.2016р. позивачем сплачено 7 495 грн. 51 коп. судового збору, що на 366 грн. 13 коп. більше від встановленого Законом України "Про судовий збір" розміру.

Відповідно до п. 1.ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У цьому випадку судовий збір повертається в розмірі зайво сплаченої суми. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Щодо судового збору в розмірі 7 123 грн. 98 коп., то останній відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Трансгалбуд" (33027, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Академіка С.Дем'янчука, буд. 1А, код ЄДРПОУ 34658997) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (82200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 43 423 грн. 43 коп. 3% річних, 431 508 грн. 63 коп. інфляційних втрат та 7 123 грн. 98 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "09" серпня 2016 року

Суддя Горплюк А.М.