Рішення

від 22.03.2010 по справі 2-16/10

ЛІТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2-16/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.03.2010

Літинський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді: Сільченко О.В.

при секретарі: Плахотнюк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Літина цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ДП «Літинський автобусний парк » про поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу;

В С Т А Н О В И В:

24.3.2006року цей позов подано до суду.

26.11.2009 року до участі в справі в якості відповідача залучено ДП «Літинський автобусний парк « як правонаступник СП « Поділлямазсервіс», діяльність якого припинено.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 позов підтримав та пояснив, що він працював на СП «Поділлямазсервіс» на посаді начальника експлуатації та 28.02.2006 року був незаконно звільнений за скороченням чисельності та переходу підприємства на єдиний податок по п.1 ст. 40 КЗпП України. Незаконність звільнення ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що підприємство не могло перейти на єдиний податок та на той час не пройшло ніякої реорганізації підприємства, так як реорганізація була незаконною. Крім цього, ОСОБА_1 пояснив, що він має вищу освіту та мав право залишитися на роботі або переведений на іншу посаду.

Поряд з цим, ОСОБА_1 обґрунтовуючи незаконність свого звільнення пояснив, що правління СП «Поділлямазсервіс» згідно Статуту не мало права приймати рішення про скорочення чисельності працівників лише членами правління з Української сторони, так як на засіданні правління мали бути присутні члени правління з Білоруської сторони.

Крім цього, ОСОБА_1 пояснив, що він був попереджений про скорочення посади начальника експлуатації за 2 місяці та при звільненні отримав вихідну допомогу.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_2 позов підтримала та пояснила, що на СП « Поділлямазсервіс» вона працювала на посаді економіста та 28.02.2006 р. була незаконно звільнена на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Незаконність звільнення вона обґрунтовує тим, що звільнення було помстою. Скорочення на підприємстві посади економіста не повинно було відбутися, так як була лише одна посада економіста, яка не мала б бути скорочена і вона мала право залишитися на роботі.

Позивач ОСОБА_2 пояснила, що вона була попереджена за 2 місяці про скорочення та звільнення та при звільненні отримала вихідну допомогу.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_4 позов підтримала та пояснила, що вона працювала на СП « Поділлямазсервіс» на посаді завсклада та 28.02.2006 року була незаконно звільнена. Незаконність звільнення вона обґрунтовує тим, що на її посаду після звільнення прийняли іншу особу. Позивач ОСОБА_4 пояснила, що підстав для звільнення не було, так як реорганізації підприємства не було.

ОСОБА_4 пояснила, що про створення нового підприємства вона нічого не знала, заяви про переведення на іншу посаду вона не подавала.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_3 позов підтримала та пояснила, що на СП «Поділлямазсервіс» працювала на посаді бухгалтером та 28.02.2006 року була незаконно звільнена на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Незаконність звільнення вона обґрунтовує тим, що не було реорганізації підприємства, а її звільнену посаду прийняли на роботу іншу особу. ОСОБА_3 пояснила, що їй пропонувалася посада контролера, але вона не погодилася, так як така посада її не влаштовувала.

ОСОБА_3 пояснила, що не була присутня на засіданні профкому, а її лише ознайомили із протоколом. При звільненні вона тримала вихідну допомогу та після звільнення знаходилася на обліку Літинському районному центрі зайнятості.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_5 позов підтримала та пояснила, що вона працювала в СП « Поділлямазсервіс» на посаді касира-оператора та 28.02.2006 року була незаконно звільнена на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Незаконність звільнення ОСОБА_5 обґрунтовує тим, що реорганізації підприємства не було та тим, що вона являється дитиною війни.

ОСОБА_5 пояснила, що її запросили до приміщення бухгалтерії та повідомили про реорганізацію та скорочення. На зборах профкому вона не була.

Позивачі, крім вказаних підстав щодо їх незаконного звільнення, незаконність звільнення обґрунтовували тим, що на час їх звільнення реорганізації підприємства не було, так як його реорганізація відбулася лише в серпні 2008 року, тобто тоді коли ДП «Літинський автобусний парк внесено до Єдиного державного реєстру.

Представник відповідача ОСОБА_6 під час розгляду справи позову не визнала та пояснила, що звільнення всіх позивачів було проведено відповідно до вимог закону.

У зв»язку із скороченням обсягу перевезень підприємство мало збитки 225,6 тис грн.., про що свідчить декларація на прибуток, і необхідно було вживати заходи по оздоровлення фінансового стану підприємства. Стосовно формулювання щодо переходу на єдиний податок представник відповідача пояснила, що на час скорочення ще не знали, що має бути державне підприємство, а тому мали намір на перехід реорганізованого підприємства на єдиний податок, однак скорочення чисельності працівників здійснювалося через реорганізацію підприємства.

Представник відповідача пояснила, що адміністрація підприємства внесла відповідним чином подання до профкому, який його розглянув щодо кожного працівника та прийняв рішення про надання згоди на звільнення. Наказом № 52 від 30.12.2005 р. позивачі були попереджені про скорочення. Вивільнені працездатні позивачі взяті на облік в центрі зайнятості. ОСОБА_3 пропонувалася робота, від якої вона відмовилася. Іншим працівникам робота не пропонувалася через відсутність посад.

ОСОБА_6 пояснила, що після звільнення ОСОБА_3 з посади бухгалтера її обов»язки було покладено на ОСОБА_7., яка працювала на посаді бухгалтера підприємства.

Свідок по справі ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що на час звільнення позивачів вона була головою профкому СП «Поділлямазсервіс». У 2005 році було видано наказ про скорочення через зменшення обсягів перевезень та збитками. Адміністрацією підприємства було внесено подання про надання згоди на звільнення позивачів. На

засіданні профкому, де позивачі були присутні, було прийнято рішення про надання згоди на їх звільнення. Свідок пояснила, що позивачеві ОСОБА_3 було запропоновано іншу роботу, від якої вона відмовилася.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він працював в СП « Поділлямазсервіс» начальником гаража та був членом профкому. В кінці 2005 року у зв»язку із важким фінансовим становищем підприємства було прийнято рішення про скорочення штатів та перехід на єдиний податок. Позивачі були попереджені відповідним чином про скорочення та звільнення. Профком розглядав подання адміністрації підприємства, де були присутні всі позивачі, та надав згоду на їх звільнення. Свідок пояснив, що ОСОБА_3 пропонувалася робота контролера, від якої вона відмовилася.

Свідок по справі ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона працювала на час звільнення позивачів на вказаному підприємстві інспектором по кадрах, була членом профкому та знає, що звільнення здійснено згідно із вимогами закону, так як у зв»язку із скорочення позивачі були попереджені про звільнення, на профкомі було надано згоду на їх звільнення та були належним чином оформлені документи щодо обліку скорочених працівників у районному центрі зайнятості. Свідок пояснила, що всі позивачі були присутні на засіданні профкому, який відбувався в приміщенні бухгалтерії підприємства.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що ОСОБА_3 пропонувалася робота, але вона відмовилася. Іншим працівникам робота не пропонувалася, так як не було посад. Заяв про перевід до ДП «Літинський автобусний парк » ніхто із позивачів не подавав.

З»ясувавши позиції сторін, пояснення свідків, дослідивши докази в справі, суд визнає, що в задоволенні позову позивачів слід відмовити повністю з таких підстав.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.40, ч.2 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 ( крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 ст.40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу ( профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якого є працівник, який розглядає у п»ятнадцятиденний строк обґрунтоване подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніше ніж через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Відповідно до вимог ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пунктах 1 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до вимог ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв»язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 ( зі змінами, внесеними постановами від 01.04.1994 р. №4, від 26.10.1995 р. №18 та 25.05.1998 р. №15) при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з»ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до п.19 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, розглядаючи трудові спори, пов»язані зі звільненням зп п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов»язані з»ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався ввільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що на засіданні правління СП «Поділлямазсервіс» 14.12.2005 року через важкий фінансовий стан підприємства та для забезпечення своєчасної сплати платежів до бюджету, стабільності роботи підприємства прийнято рішення провести зміни до штатного розкладу на предмет скорочення чисельності працівників в підприємстві, що підтверджується протоколом засідання правління від 14.12.2005 року (а.с. 41 т.1).

Згідно наказу по СП « Поділлямазсервіс» від 15.12.2005 року (а.с. 53 т.1) прийнято рішення про скорочення касира по прийому виручки, техніка по автошинах, оператора ПММ, водія грузового автомобіля, водія наставника, начальника експлуатації, завідувача складом, економіста та бухгалтера- програміста.

Згідно протоколу засідання комісії по скороченню штатів №1 від 23.12.2005 року (а.с.46 т.1) було прийнято рішення вивільнити працівників, які не користуються правом залишення на роботі, відповідно до вимог ст.42 КЗпП України та можливе працевлаштування працівників, які не досягли пенсійного віку, а саме про вивільнення попередити касира по прийому виручки ОСОБА_5- 0,5 ставки, техніка по автошинах ОСОБА_5-0,25 ставки, оператора ПММ ОСОБА_5- 0,25 ставки, водія вантажного автомобіля ОСОБА_11, водія - наставника ОСОБА_12, начальника експлуатації ОСОБА_1, завідувача складом ОСОБА_13, економіста ОСОБА_2- 0,5 ставки, бухгалтера- програміста ОСОБА_3

Наказом № 52 від 30.12.2005 року (а.с.54 т.1) позивачі попереджені про вивільнення посад, які вони займають. Від ознайомлення з наказом відмовилися позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про що складено акти від 30.12.2005 року (а.с. 111, 148 т.1).

Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету СП «Поділлямазсервіс» №1 та від 13.01.2006 року та №2 від 31.01.2006 року (а.с. 48-52, 114- 115 т.1) профспілковий комітет розглянув подання адміністрації підприємства та надав згоду на звільнення позивачів у зв»язку із скороченням чисельності штату.

Відповідно до листа начальника управління Пенсійного Фонду України у Літинському районі (а.с. 338 т.1) позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 із 12.12.2002 р., 14.03.1997 р., 16.09.1997 р. та 09.04.2004 р. відповідно перебувають на пенсійному обліку та отримують пенсії.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивачеві ОСОБА_3 адміністрацією підприємства пропонувалася робота контролера, на що вона не погодилася, що особисто підтвердила під час розгляду справи.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивачі звільнені 28.02.2006 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням чисельності штату, що підтверджується записами у трудових книжках позивачів ( а.с. 29, 108, 129, 212, 224 т.1) та отримали вихідну допомогу при звільненні, що підтверджено їх поясненнями.

Отже, відповідач звільнив позивачів, так як мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема реорганізація підприємства, скорочення чисельності та штату працівників, про що позивачі були повідомлені за 2 місяці до звільнення, на таке звільнення відповідач отримав згоду профспілкового комітету та при звільненні позивачі отримали вихідну допомогу, що відповідає вимогам п.1 ст.40, 43, 44, 49-2 КЗпП України.

При звільненні позивачів відповідач пропонував роботу контролера позивачеві ОСОБА_3, однак від запропонованої роботи остання відмовилася, посилаючись на те, що той режим роботи їй не підходить.

Ту обставину, що відповідачем не пропонувалася позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які на час звільнення перебували на пенсійному обліку та отримували пенсії, інша робота через відсутність вакантних посад та вони не користувалися переважним правом на залишенні на роботі при скороченні чисельності чи штату у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці відповідно до ст. 42 КЗпП України суд вважає обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам Закону.

Суд відхиляє доводи позивача ОСОБА_5 в тій частині, що вона як дитина війни має переважне право залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників, відповідно до ст.5 ЗУ « Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004р. № 2195, через те, що на підприємстві скорочені посади, на яких вона працювала, перебуваючи на пенсійному обліку та отримуючи пенсію, а переважне право залишення на роботі не тотожне праву на працевлаштування на нову посаду.

Суд відхиляє доводи позивачів про те, що протокол засідання правління СП «Поділлямазсервіс» від 14.12.2005 р., на якому було прийнято рішення про скорочення чисельності штатів незаконний через відсутність на засіданні Білоруської сторони, як того вимагає Статут з тих підстав, що відповідно до повідомлення Мінського автомобільного заводу від 18.09.2001 року, який є одним із засновників СП « Поділлямазсервіс» про вихід із складу засновників (а.с. 40 т.1), а тому Білоруська сторона не могла приймати участі у засіданні правління. Крім того, протокол загальних зборів СП «Поділлямазсервіс» від 03.12.2003 року (а.с. 79 т.1) свідчить про те, що на цих загальних зборах, де були присутні сторони, прийнято рішення про вихід Мінського автомобільного завода із СП « Поділлямазсервіс», що також підтверджує вказані обставини.

Суд відхиляє доводи позивача ОСОБА_1 про незаконність звільнення у зв»зку з переходом підприємства на єдиний податок, так як підприємство не мало права перейти на єдиний податок , з тих підстав, що такого формулювання в наказі про звільнення та у трудових книжках позивачів не існує.

Суд також відхиляє доводи позивачів про те, що вони звільнені у зв»язку із скороченням чисельності та реорганізацією підприємства, так як реорганізації не було, а ДП «Літинський автобусний парк « не було зареєстровано у Єдиному державному реєстрі, що виключає реорганізацію, а відповідно скорочення чисельності штату, через те, що вказані доводи спростовуються наступним.

Наказами Міністерства транспорту та зв»язку № 851 від 04.8.2006 р. та №549 від 14.08.2006 прийнято рішення про реорганізацію СП « Поділлямазсервіс» та створено комісію з питань реорганізації СП « Поділлямазсервіс» (а.с. 58, 42, 43 т.1), які є діючі на підставі Наказу № 422 від 10.04.2008 р. (а.с.470 т.1).

Передавальний акт від 14.09.2006 р. (а.с. 34 т.2) свідчить про те, що за для реорганізації СП « Поділлямазсервіс» в ДП « Літинський автобусний парк « здійснено передачу активів, пасивів, капіталу та зобов»язань від СП « Поділлямазсервіс» до ДП « Літинський автобусний парк ».

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 602808 ДП « Літинський автобусний парк « зареєстровано 09.11.2006 року та йому присвоєно ідентифікаційний код 14349640 (а.с. 275 т.1).

26.12.2006 року ДП « Літинський автобусний парк « отримало ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (а.с. 402 т.1).

Суд вважає, що факт не внесення державним реєстратором Літинського райдержадміністрації до Єдиного державного реєстру ДП « Літинський автобусний парк» не можна вважати таким, що реорганізація підприємства у 2006 році не відбулася, а здійснена в серпні 2008 року, на що вказують позивачі, так як відповідач при зверненні до державного реєстратора про реєстрацію ДП « Літинський автобусний парк « не знав та не міг знати про те, що державний реєстратор не внесе підприємство до державного реєстру, що підтверджує постанова Літинського районного суду про притягнення державного реєстратора до кримінальної відповідальності (а.с. 305 т.1), а постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.05. 2008 року дії державного реєстратора визнано незаконними та зобов»язано внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи ДП « Літинський автобусний парк «, відповідно до виданого свідоцтва № 602808 від 09.11.2006 року, що свідчить про реорганізацію підприємства у 2006 році.

Оцінивши сукупність вказаних доказів, суд рахує, що звільнення позивачів здійснено відповідно до вимог законодавства, а тому в задоволенні позову слід відмовити та стягнути із позивачів витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Судові витрати, пов»язані із сплатою судового збору слід віднести компенсувати за рахунок держави, так як згідно Декрету КМ України « Про державне мито» від сплати державного мита звільняються позивачі за позовами, що випливають з трудових правовідносин.

Керуючись 212-215 ЦПК України;

В И Р І Ш И В :

В задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення його на посаді начальника експлуатації ДП « Літинський автобусний парк « та стягнення коштів за час вимушеного прогулу відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про поновлення її на посаді економіста ДП « Літинський автобусний парк » та стягнення коштів за час вимушеного прогулу відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_5 про поновлення її на посаді касира ДП « Літинський автобусний парк » та стягнення коштів за час вимушеного прогулу відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_4 про поновлення її на посаді комірника ДП « Літинський автобусний парк » та стягнення коштів за час вимушеного прогулу відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_14 про поновлення її на посаді програміста - бухгалтера ДП « Літинський автобусний парк » та стягнення коштів за час вимушеного прогулу відмовити.

Із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 стягнути по 30 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.

Судові витрати- судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області через Літинський районний суд на протязі 20-ти днів з дня подання заяви про його

оскарження, яка може бути подана протягом 10-ти днів з дня оголошення рішення.

Рішення суду надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя: Сільченко Олександр Васильович