Постанова

від 10.08.2016 по справі 910/3716/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року № 910/3716/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. суддів Гончарука П.А. Нєсвєтової Н.М. за участі представників: позивача: відповідача: 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Резнік А.Б. Пархомчук Р.І. не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Плюс" на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 11 травня 2016 р. Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 р. у справі№ 910/3716/16 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Плюс" до 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:товариства з обмеженою відповідальністю "Євромейл", командитного товариства "Д-Груп" товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес парк" про визнання договору недійсним ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 р. позивач звернувся в суд з позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу, укладеного 15.08.2000 р. між командитним товариством "Корпорація "Веда" та товариством з обмеженою відповідальністю "Євромейл", посилаючись на його невідповідність вимогам закону, що був чинним на час укладення договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2016р. (суддя Пригунова А.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. (головуючий - Чорна Л.В., судді - Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г.), у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 15.08.2000р. між командитним товариством "Корпорація "Веда" (лізингодавець), правонаступником якого є командитне товариство "Д-Груп", та товариством з обмеженою відповідальністю "Євромейл" (лізингоодержувач), укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого лізингодавець зобов'язався передати, а лізингоодержувач прийняти у платне користування нежиле приміщення - корпус № 2, літера "Р", площею 4 705,00 м 2 разом з земельною ділянкою, на якій розташований корпус, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33, яке належить командитному товариству "Корпорація "Веда" згідно установчого договору про створення цього товариства і на підставі акту приймання - передачі цього приміщення, що належало командитному товариству "Веда -Лізинг" згідно свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії МК № 010001750 від 22.12.1998р. (а.с. 19, т. 1, а.с. 173, т.2).

29.12.2002р. командитне товариство "Д-Груп", що було правонаступником командитного товариства "Корпорація "Веда", внесло до статутного фонду ТОВ "Бізнес парк" нежитловий будинок №2, літера "Р", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33, яке є його власністю на підставі свідоцтва про право власності НБ №010004597.

Частину нежилого будинку - виробничої будівлі № 2. літера "Р" по вул. Смоленській, 31-33 у місті Києві загальною площею 4 242, 4 кв.м. було передано до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес парк" за актом приймання-передачі від 29.12.2002р.

11.03.2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес парк" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Плюс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення (літ. Р), загальною площею 4242,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33. (а.с. 25, т.1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Техноторг-Плюс" посилається на невідповідність оспорюваного договору вимогам Закону України "Про фінансовий лізинг" в редакції, що діяла на час укладення договору та просив визнати договір недійсним на підставі частин 1, 3 статті 215 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд правильно виходив з того, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про лізинг" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про лізинг" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про лізинг" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) не можуть бути об'єктами лізингу за цим Законом, зокрема, земельні ділянки та інші природні об'єкти.

З аналізу змісту оспорюваного договору вбачається, що предметом лізингу є саме корпус №2, літ."Р" площею 4705 м 2 , тобто нерухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оскільки спірний договір фінансового лізингу укладено 15.08.2000р., а договір купівлі-продажу, за яким позивач придбав майно, та, відповідно, набув прав щодо нього - 11.03.2011р., то укладення оспорюваного договору не могло порушити права та охоронювані законом інтереси позивача, яких у нього на той час щодо спірного майна не існувало.

Також судом правильно зазначено про те, що несплата лізингоодержувачем платежів як винагороди лізингодавцю за отримане майно, не відшкодування платежів за договором страхування об'єкта лізингу та інші платежі, що є обов'язковою ознакою фінансового лізингу, має лише значення для визначення наслідків недійсності правочину, а не для визнання правочину недійсним.

Таким чином, встановивши відсутність порушень прав позивача внаслідок укладення оспорюваної угоди, господарські суди прийшли до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю"Техноторг-Плюс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11 травня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року у справі за № 910/3716/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя П. Гончарук Суддя Н. Нєсвєтова