Ухвала

від 10.08.2016 по справі 826/524/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 року м. Київ К/800/38900/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В. , за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,

представника відповідача Шендрика С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25.05.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2015 року

у справі № 826/524/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сістем Кепітал Солюшнз» (далі - позивач, ТОВ «Сістем Кепітал Солюшнз»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Сістем Кепітал Солюшнз» звернулось у січні 2014 року до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.08.2013 року № 0002742207, № 0002832207 та № 0002822207.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 25.05.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2015 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 69, ст. 138, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, судом першої інстанції замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача стосовно взаємовідносин з ТОВ «Феріт Д», ПП «АТМ», ТОВ «ВК «Віконні Системи», ТОВ «Галактика М», ПП «Екоскан Сервіс», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Ліга», ТОВ «Лігран», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Супутник», ПП «Транс-Атлантика Сервіс», ТОВ «Шоковіта», ПП «Мегіур», ТОВ «Техніка» за період з 01.01.2010 року по 31.01.2013 року, результати якої оформлено актом від 05.08.2013 року № 99/1-22-70-36556125, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 8 809 611,21 гривень; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на загальну суму 135 971,00 гривня та завищено залишок від'ємного значення за січень 2013 року на 4 700,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.08.2013 року: форми «Р» № 0002842207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 8 809 611,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 793 448,00 гривень; форми «Р» № 0002832207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 135 971,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 33 993,00 гривень; форми «В4» № 0002822207, яким позивачу зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту у розмірі 4700,00 гривень.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містить і ПК України, який застосовується до спірних правовідносин, що виникли після 01.04.2011 року.

Так, положеннями п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У розумінні пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, судами вірно зазначено, що наведені правові норми дозволяють платнику податку право формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено та як свідчать матеріали справи, в акті перевірки відповідачем зазначено про неможливість визначити здійснення позивачем взаємовідносин із ТОВ «Феріт Д», ПП «АТМ», ТОВ «Галактика М», ПП «Екоскан Сервіс», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Ліга», ТОВ «Лігран», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Супутник», ПП «Транс-Атлантика Сервіс», ТОВ «Шоковіта», ПП «Мегіур», ТОВ «Техніка», зокрема, фактично не встановлено факту здійснення господарських операцій позивача із вказаними підприємствами.

Водночас, у ході розгляду справи позивач стверджував, що у перевіряємий період ТОВ «Сістем Кепітал Солюшнз» не мало господарських відносин із ТОВ «Феріт Д», ПП «АТМ», ТОВ «Галактика М», ПП «Екоскан Сервіс», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Ліга», ТОВ «Лігран», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Супутник», ПП «Транс-Атлантика Сервіс», ТОВ «Шоковіта», ПП «Мегіур», ТОВ «Техніка» на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено, досліджені судами, копії довідок банків та банківських виписок, оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерських рахунках, додатків до декларацій з податку на додану вартість та реєстрів виданих і отриманих податкових накладних.

Та, як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, доказів на спростування даних обставин, зокрема, які б підтвердили наявність господарських взаємовідносин позивача із вказаними підприємствами, а також віднесення до складу витрат вартості придбаних у них товарів чи послуг, відповідачем не надано.

Разом з тим, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період з метою виконання господарських зобов'язань перед ТОВ «Торгово-житловий комплекс «Київський» за договорами підряду від 25.11.2010 року № 25/11-10, від 15.12.2010 року № 15/12-10, від 01.07.2011 року № 01/07-11, від 02.11.2011 року № 02/11-11, позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ВК «Віконні Системи» (підрядник) за договором підряду від 10.11.2011 року № 1011/11, за умовами якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання виконати на свій ризик наступні роботи: облицювання композитного фасаду, що вентилюється, з утепленням та облицюванням фасаду плитами із керамограніту (сухий монтаж) та облицювання гранітом входу будівлі у місті Донецьку за адресою: м. Донецьк, пр. Київський, 1.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаним правочином, мети та фактичного використання придбаних робіт в межах господарській діяльності, позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових накладних, актів виконаних робіт, актів приймання виконаних робіт, довідок про вартість будівельних робіт та підсумкових відомостей ресурсів протягом листопада, грудня 2011 року, січня-травня 2012 року, банківських виписок, господарських договорів, укладених з ТОВ «Торгово-житловий комплекс «Київський», актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість будівельних робіт, фотознімків збудованого об'єкта, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів вважає, що дослідивши вказані документи та встановивши наведені обставини суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та податкових зобов'язань, включивши до його складу суми податку на додану вартість, сплачені у вартості придбаних послуг за вказаним правочином.

При цьому, у ході розгляду справи встановлено, що на момент здійснення спірних правовідносин, контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платником податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Судами обґрунтовано залишено поза увагою посилання відповідача на акт іншої податкової інспекції, складеного за результатами перевірки контрагента позивача, оскільки висновки податкового органу мають ґрунтуватися виключно на аналізі бухгалтерських та податкових документів підприємства, яке перевіряється.

Також, безпідставними є доводи відповідача про те, що ТОВ «ВК «Віконні Системи» є «транзитним» підприємством, оскільки відповідачем не розкрито суті поняття «транзитне» та як зазначене впливає на правомірність дій позивача.

При цьому, є вірною позиція судів попередніх інстанцій, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими, тобто, на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень), контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Із висновку акта перевірки вбачається, що відповідач визначив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у тому числі за І та II квартали 2010 року.

Граничним строком подання податкової декларації з податку на прибуток за правилами пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПК України є календарний день після останнього календарного дня звітного (податкового) кварталу.

Таким чином, граничними строком подання податкової декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2010 року є 11.05.2010 року; податкової декларації з податку на прибуток підприємства за II квартал 2010 року - 10.08.2010 року, відповідно, 1095, можливих для визначення суми грошового зобов'язання за вказані періоди закінчуються 10.05.2013 року та 09.08.2013 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що грошове зобов'язання з податку на прибуток визначено відповідачем 23.08.2013 року з порушенням строків давності, встановлених п. 102.1 ст. 102 ПК України.

З аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі визначено безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ТОВ «Сістем Кепітал Солюшнз».

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25.05.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2015 року у справі № 826/524/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько