Рішення

від 10.08.2016 по справі 905/2015/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр-т Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.08.2016 Справа № 905/2015/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Аструм ЛТД» доПриватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» простягнення 333 211,22 грн

за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 - представник за довіреністю від відповідачане з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аструм ЛТД» до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення основного боргу у розмірі 273093,04 грн, пені у розмірі 29477,76 грн, інфляційних втрат у розмірі 23991,52 грн та 3% річних у розмірі 6733,78 грн.

Під час розгляду справи відповідачем повідомлено, що 26.04.2016 загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства з Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» на Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», про що 06.05.2016 державним реєстратором був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань на та підтвердження зазначеного надано статутні документи.

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Як зазначено в п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Отже, станом на час розгляду справи найменування відповідача - Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», що враховано судом при розгляді справи.

26.07.2016 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач зазначає, що внаслідок механічної помилки ним невірно було зазначено дати нарахування індексу інфляції, 3% річних та пені, та у зв'язку зі здійсненим перерахунком позивач зменшує позовні вимоги та просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 273093,04 грн, пеню у розмірі 29431,28 грн, 3% річних у розмірі 6695,38 грн, інфляційні втрати у розмірі 23991,52 грн.

Оскільки позивачем не надано доказів надсилання відповідачу копії вказаної заяви, вирішення питання про прийняття заяви про зменшення позовних вимог судом було відкладено.

10.08.2016 до господарського суду Донецької області від позивача надійшла документи на виконання вимоги ухвали суду від 26.07.2016 з доказами направлення на адресу відповідача заяви про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні 10.08.2016 позивач підтримав заяву про зменшення позовних вимогу подану 26.07.2016.

Судом прийнято вказану заяву до розгляду, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються судом в редакції заяви про зменшення позовних вимог, поданої 26.07.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за типовим договором №089ЛМ/901-126 від 03.03.2014 щодо здійснення повної та своєчасної оплати поставленого згідно накладних №0423 від 23.04.2015, №0512 від 12.05.2015, №0519 від 19.05.2015 та №0622 від 22.06.2015 товару, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, а також нараховані на неї пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не було передано відповідачу всіх документів, зазначених у п. 6.4 договору, а тому вважає, що позивач не має права вимагати оплати поставленого товару. Також відповідач вказує, що позивачем здійснено нарахування пені з порушенням вимог, встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Крім того, відповідач просить максимально зменшити суму пені на 80%. Також відповідач просить відстрочити виконання рішення у справі до 30.09.2016.

В додаткових поясненнях по справі, що надійшли до суду 08.08.2016, відповідач також вказує на те, що строк дії договору, на підставі якого позивачем заявлені позовні вимоги, закінчився 31.12.2014, а тому підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості, що виникла після закінчення строку дії договору, згідно діючим законодавством відсутні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

03.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аструм ЛТД» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь», яке змінило тип товариства на приватне та на даний час є Приватним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь», (покупець, відповідач) підписано типовий договір №089ЛМ/901-126 (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти і оплатити обладнання на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору кількість, номенклатура обладнання зазначаються в специфікаціях до даного Договору, які є його невід'ємною частиною (далі - Специфікації).

У відповідності з п. 4.1 Договору поставка ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, вказані в Специфікаціях і включають в себе податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування і інші витрати постачальника, пов'язані з поставкою обладнання.

Згідно з 10.5 Договору даний договір діє до 31.12.2014. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) по даному Договору.

Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строк договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ані позивачем, ані відповідачем доказів продовження строку дії Договору не надано.

Оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні угоди сторін про продовження строку дії Договору, суд приходить до висновку, що строк дії Договору закінчився 31.12.2014.

Судом встановлено, що за період з квітня по червень 2015 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 278903,55 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на відвантаження №0423 від 23.04.2015 на суму 11620,99грн, №0512 від 12.05.2015 на суму 5810,50 грн, №0519 від 19.05.2015 на суму 40673,44 грн, №0622 від 22.06.2015 на суму 220798,62 грн.

Отримання відповідачем товару, зазначеного у накладних на відвантаження, підтверджується підписами його представників на вказаних накладних.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи викладене, суд вважає доведеним факт вчинення сторонами правочинів та здійснення поставки позивачем і отримання відповідачем товару згідно накладних на відвантаження №0423 від 23.04.2015 на суму 11620,99 грн, №0512 від 12.05.2015 на суму 5810,50 грн, № 0519 від 19.05.2015 на суму 40673,44 грн, №0622 від 22.06.2015 на суму 220798,62 грн.

Посилання позивача на те, що товар за вказаними накладними поставлявся на виконання типового договору №089ЛМ/901-126 від 03.03.2014 судом не приймається, оскільки вище судом встановлено, що строк дії вказаного Договору закінчився 31.12.2014, доказів на підтвердження продовження строку дії вказаного Договору на 2015 рік матеріали справи не містять.

При цьому суд відзначає, що підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

Таким чином, в даній справі підставою позовних вимог є факт поставки товару, і до предмету доказування входить як доказування факту укладення сторонами договору, так і факту здійснення поставки у певній кількості по певній ціні.

Позивач в позовній заяві та письмових поясненнях посилався як на обставини своїх вимог на факт здійснення поставки відповідачу певної кількості товару на певну суму, що в тому числі ним підтверджувалось посиланням на дані видаткових накладних №0423 від 23.04.2015, №0512 від 12.05.2015, № 0519 від 19.05.2015, №0622 від 22.06.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч.ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже, внаслідок приписів закону про зустрічне виконання зобов'язань та ст. 692 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача в повному обсязі оплатити поставлений товар за накладними на відвантаження №0423 від 23.04.2015 на суму 11620,99 грн, №0512 від 12.05.2015 на суму 5810,50 грн, № 0519 від 19.05.2015 на суму 40673,44 грн, №0622 від 22.06.2015 на суму 220798,62 грн виник з дати отримання товару за правочинами поставки (накладними на відвантаження).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі № 904/4451/13 та постанові Вищого господарського суду України від 17.06.2014 у справі № 904/4451/13.

У зв'язку з чим, посилання відповідача на відсутність правових підстав для стягнення заборгованості судом відхиляється.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, та не спростовано відповідачем, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення повної та своєчасної оплати отриманого товару виконав неналежним чином та не у повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість в сумі 273093,04 грн

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості станом на час вирішення спору відповідачем суду не надано.

Відповідач не надав також жодних заперечень щодо неотримання товару від позивача.

Посилання відповідача на неотримання від позивача всіх документів, зазначених у п.6.4 Договору, судом не приймається, оскільки судом було встановлено, що спірні поставки здійснювались не за типовим договором №089ЛМ/901-126 від 03.03.2014, а згідно видаткових накладних.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за отриманий товар у розмірі 273093,04 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 29431,28 грн, інфляційні втрати у розмірі 23991,52 грн та 3% річних у розмірі 6695,38 грн.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України 2004 року встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.

Оскільки умовами укладених між позивачем та відповідачем правочинів за накладними на відвантаження №0423 від 23.04.2015, №0512 від 12.05.2015, № 0519 від 19.05.2015, №0622 від 22.06.2015 не встановлено відповідальності будь-якої з сторін зобов'язання у вигляді сплати неустойки (пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами, позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 29431,28 грн задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в позовних вимогах про стягнення пені, клопотання відповідача про зменшення розміру пені судом не розглядається.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару встановлений судом та відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими.

За здійсненим судом перерахунком інфляційних втрат в межах періоду нарахування, визначеного позивачем, розмір інфляційних втрат за прострочення оплати вартості товару є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Перевіривши розрахунок 3% річних в межах періоду нарахування, визначеного позивачем, суд визнає його невірним, у зв'язку з арифметичними помилками, а також не врахуванням, що в 2016 році 366 днів.

Однак, за здійсненим судом перерахунком в межах періоду нарахування, визначеного позивачем, загальний розмір 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріали справи не містять відповідних заяв чи клопотань позивача.

З огляду на вищезазначене, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем.

Відповідачем також заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення у справі до 30.09.2016.

Позивач проти вказаного клопотання заперечує.

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Виходячи із змісту п.п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до п. 7.2 зазначеної постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Однак, відповідачем усупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено фактів:

- ускладнення виконання саме рішення у даній справі внаслідок зазначених обставин;

- того, що у нього відсутні кошти чи інше майно для виконання рішення суду;

- того, що обставини, що зумовили відстрочку виконання рішення, будуть усунуті саме після закінчення строку такого відстрочення.

При цьому, самі по собі соціально-економічна напруга в суспільстві та важке становище в металургійній сфері не є підставами для відстрочення виконання судового рішення, оскільки негативні фінансові наслідки соціально-економічної кризи в державі стосуються всіх господарюючих суб'єктів, насамперед стягувача.

Більше того, відповідно до ст. 42 та абз. 5 ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Оскільки відповідачем не доведено обставин, за наявності яких у суду були б правові підстави відстрочити виконання рішення в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, при поданні позову позивачем за платіжним дорученням №200 від 13.06.2016 сплачено 4999,44 грн судового збору за розгляд позовних вимог про стягнення 333296,10 грн.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача всього 333211,22 грн. Вказана заява прийнята судом.

У зв'язку зі зменшенням позивачем позовних вимог, судовий збір у розмірі 1,27 грн буде повернуто ухвалою суду позивачу за його клопотанням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1, ідентифікаційний код 00191158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аструм ЛТД» (41100, Сумська обл., м. Шостка, вул. Гагаріна, 7, ідентифікаційний код 23047623) основний боргу розмірі 273093 (двісті сімдесят три тисячі дев'яносто три) грн 04 коп., 3% річних у розмірі 6695 (шість тисяч шістсот дев'яносто п'ять) грн 38 коп., інфляційні втрати у розмірі 23991 (двадцять три тисячі дев'ятсот дев'яносто одна) грн 52 коп. та судовий збір у розмірі 4556 (чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят шість) грн 83 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 15.08.2016

Суддя М.В. Сажнева