Постанова

від 26.09.2016 по справі 905/2015/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.09.2016 справа №905/2015/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю представників сторін від позивача від відповідача не з'явився; не з'явився; розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2016 р. (підписано 15.08.2016 р.) у справі№ 905/2015/16 (суддя Сажнева М.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аструм", м. Шостка, Сумська область до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь, Донецька область простягнення 333 211,22 грн. В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Аструм", м. Шостка, Сумська область (Позивач) із позовом до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь, Донецька область (Відповідач) про стягнення основного боргу в розмірі 273 093,04 грн., пені в розмірі 29 477,76 грн., інфляційних втрат у розмірі 23 991,52 грн. та 3% річних в розмірі 6 733,78 грн.

Позивачем у суді першої інстанції в порядку ст. 22 ГПК України було зменшено розмір позовних вимог, позивач остаточно просив стягнути заборгованість в розмірі 273 093,04 грн., 23 991,52 грн. втрат від інфляції, 6 695,38 грн. 3% річних та 29 431,28 грн. пені. Зазначені вимоги розглянуті господарським судом.

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.08.2016 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 273 093,04 грн., 6 695,38 грн. 3% річних, 23 991,52 грн. інфляційних втрат та 4 556,83 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з неправильним застосуванням та порушенням норм процесуального права.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що суд неправильно застосував норму ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін, що не скористалися своїм правом участі у судовому засіданні без поважних причин, за наявними матеріалами справи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 273 093,04 грн. за поставлений товар, у підтвердження чого позивач посилається на типовий договір №089ЛМ/901-126 від 03.03.2014р., а також накладні №0423 від 23.04.2015, №0512 від 12.05.2015, №0519 від 19.05.2015 та №0622 від 22.06.2015, за якими було поставлено товар.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 03.03.2014 був укладений типовий договір №089ЛМ/901-126 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти і оплатити обладнання на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно п. 10.5 Договору, він діє до 31.12.2014р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) по даному Договору.

Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами доказів продовження строку дії Договору не надано, а отже оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні угоди сторін щодо продовження строку дії Договору, його дію припинено 31.12.2014р.

Встановлено, що за період з квітня по червень 2015 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 278 903,55 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на відвантаження №0423 від 23.04.2015р. на суму 11 620,99грн., №0512 від 12.05.2015р. на суму 5 810,50 грн., №0519 від 19.05.2015р. на суму 40 673,44 грн., №0622 від 22.06.2015р. на суму 220 798,62 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідач, отриманий товар в повному обсязі не оплатив, в результаті чого за останнім виникла заборгованість у розмірі 273 093,04 грн., яка за даними бухгалтерського обліку позивача рахується за накладними: №0423 від 23.04.2015р., №0512 від 12.05.2015р., №0519 від 19.05.2015р. та №0622 від 22.06.2015р.

У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже в даному випадку факт існування між сторонами правовідносин з поставки товару за усним правочином в межах позовних вимог підтверджується накладними на відвантаження №0423 від 23.04.2015р. на суму 11 620,99грн., №0519 від 19.05.2015р. на суму 40 673,44 грн. та №0622 від 22.06.2015р. на суму 220 798,62 грн.

Будь-які докази того, що зазначені поставки здійснені в межах Договору №089ЛМ/901-126 від 03.03.2014р., в матеріалах справи відсутні

Дослідивши матеріали справи судова колегія вважає доведеною позивачем та такою що підлягає стягненню суму заборгованості у розмірі 273 093,04 грн. за поставлений товар, а висновок суду першої інстанції - обґрунтованим.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписом уповноважених представників відповідача у накладній в графі "Отримав" та відбитком печатки, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме цього товару за передбаченою ціною.

Судова колегія не приймає до уваги доводи позивача, що товар за вказаними накладними поставлявся на виконання типового договору №089ЛМ/901-126 від 03.03.2014р., оскільки встановлено, що строк дії вказаного Договору закінчився 31.12.2014р., доказів на підтвердження продовження строку дії вказаного Договору на 2015 рік матеріали справи не містять, більш того одиниця виміру та ціна товару в накладних не збігається із визначеними в Специфікаціях до Договору.

Крім того, судова колегія не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності правових підстав до стягнення заборгованості, оскільки дійсно, однією з підстав стягнення визначено спірний договір №089ЛМ/901-126 від 03.03.2014р., але також зазначено про неоплату поставленого товару за певно визначеними накладними, а в резолютивній частині позовної заяви заявник визначає стягнення боргу в певній сумі, інфляційних, річних та пені.

Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

Отже, в даній справі підставою позовних вимог є факт поставки товару, і до предмету доказування входить як доказування факту укладення сторонами договору, так і факту здійснення поставки у певній кількості за певною ціною.

Позивач в позовній заяві та письмових поясненнях посилався у якості обґрунтування своїх вимог на факт здійснення поставки відповідачу певної кількості товару на певну суму, що в тому числі ним підтверджувалось посиланням на дані видаткових накладних №0423 від 23.04.2015р., №0512 від 12.05.2015р., № 0519 від 19.05.2015р., №0622 від 22.06.2015р.

За таких підстав рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 273 093,04 грн. є обґрунтованим.

Судова колегія не вбачає порушення судом норм ст. 83 ГПК України, в частині виходу за межі позовних вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річні у розмірі 6 695,38 грн. та інфляційні втрати у розмірі 23 991,52 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 23 991,52 грн. та 3% річних у розмірі 6 695,38 грн., судова колегія вважає його вірним.

Крім того позивачем була заявлена до стягнення пеня в сумі 29 431,28 грн.

Згідно п.п. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 29 431,28 грн., оскільки умовами укладених між сторонами правочинів за накладними на відвантаження не встановлено відповідальності будь-якої з сторін зобов'язання у вигляді сплати неустойки (пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про надання відстрочення виконання рішення, оскільки відповідачем не доведено обставин, за наявності яких у суду були б правові підстави відстрочити виконання рішення в порядку ст. 83 ГПК України.

Крім того, самі по собі соціально-економічна напруга в суспільстві та важке становище в металургійній сфері не є підставами для відстрочення виконання судового рішення, оскільки негативні фінансові наслідки соціально-економічної кризи в державі стосуються всіх господарюючих суб'єктів, насамперед стягувача.

Будь-яких інших порушень норм процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено, а доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2016 року у справі № 905/2015/16 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь, Донецька область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 10.08.2016 року у справі № 905/2015/16 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.В. Стойка

Судді К.І. Бойченко

ОСОБА_3

Надр.5 прим.

1 позивачу

2 відповідачу

3 до справи

4 ДАГС

5 ГС