Постанова

від 26.07.2016 по справі 904/3819/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016 року Справа № 904/3819/16 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №б/н від 20.04.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №14-277юр від 18.07.2016 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Кривий Ріг" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2016 року у справі № 904/3819/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохім-інжиніринг Україна", м. Кривий Ріг

до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Кривий Ріг", м. Кривий Ріг

про стягнення 722 675 грн. 75 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2016 року у справі № 904/3819/16 (суддя Панна С.П.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Кривий Ріг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохім - інжиніринг Україна" 665 724,00 грн. основного боргу, 10 559,01грн. 3% річних, 45 417,86 грн. інфляційних, 10 825,52 грн. судового збору, 5 000 грн. витрат на послуги адвоката. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 2212 від 30.04.2015 року на виконання обстеження технічного стану будівель та споруд з розробкою паспортів технічного стану в частині повної та своєчасної оплати за проведену позивачем роботу, правом позивача стягнути інфляційні та 3% річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи частково вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних, суд першої інстанції послався на помилковість розрахунку позивача щодо вказаних сум.

Стягуючи на користь позивача витрати на оплату послуг адвоката, суд першої інстанції послався на положення ст.ст.44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає на неналежну оцінку судом першої інстанції наявних у справі доказів, безпідставне стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення слід змінити з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений договір № 2212 від 30.04.2015 року на виконання обстеження технічного стану будівель та споруд з розробкою паспортів технічного стану. Відповідно до умов договору замовник (відповідач) доручив, а підрядник (позивач) прийняв на себе зобов'язання з виконання робіт з обстеження технічного стану будівель та споруд з розробкою паспортів технічного стану об'єктів гірничого департаменту ПАТ "ОСОБА_3 Кривий Ріг" у 2015 році згідно зі змістом та у терміни, визначені календарним планом (додаток №1) та згідно з запитом на надання технічної пропозиції (додаток 4).

Згідно з п. 3.3 розділу 3 договору розрахунок з позивачем за надані послуги здійснюється щомісяця на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг), змінних рапортів, заправочної відомості на витрати дизельного пального, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача не пізніше 10 (десяти) банківських днів після здачі повного пакету документів по даному пункту.

Судом встановлено, що відповідно до п.п. 4.1, 4.3 договору відповідач прийняв виконані позивачем роботи, що підтверджується наявними у справі підписаними сторонами актами виконаних робіт на суму 840 684, 00 грн.

Згідно з матеріалами справи відповідач частково здійснив оплату за вказаними актами, всього на суму 174 960 грн. 00 коп.

Станом на час звернення позивача до суду строк виконання зобов'язання відповідачем є таким, що настав.

Докази сплати залишку суми в розмірі 665 724 грн. 00 коп. відповідач не надав.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, аналогічних положень ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки факт порушення відповідачем зобов'язання є доведеним, висновок оскаржуваного судового рішення про стягнення заборгованості є законним та обгрунтованим.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних у сумі 46 127 грн. 66 коп. та 3% річних у розмірі 10 824 грн. 09 коп., то задовольняючи їх, суд першої інстанції також обгрунтовано мотивував своє рішення положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошових зобов’язань, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного рішення про помилковість розрахунків позивача та часткове задоволення цієї частини вимог в силу наступного:

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

За своїми ознаками три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до пункту 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено, що позивачем невірно було розраховано інфляційні по акту виконаних робіт № 15/1/11 від 30.11.2015 року та акту виконаних робіт № 15/11 від 29.11.2015 року, невірно взято період стягнення.

Також позивачем невірно було розраховано 3% річних. Суд зазначив свій розрахунок, який позивачем та відповідачем не спростовується.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач висновки оскаржуваного рішення в частині стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних не спростував, в цій частині апеляційна скарга є не доведеною.

Однак висновок суду про необхідність стягнення на користь позивача 5 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката є помилковим. Підстав для компенсації позивачу витрат на правову допомогу не вбачається в силу наступного:

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України витрати на оплату послуг адвоката відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст.49 цього ж кодексу у разі задоволення позову суми, які понесені позивачем на оплату послуг адвоката, покладаються на відповідача.

Пунктом 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Судом встановлено, що 20.04.2016 року позивач уклав з адвокатом, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір про надання юридичних послуг №20/04-16.

Відповідно до п.1.1 договору замовник (позивач) доручає, а адвокат (виконавець) бере на себе зобов’язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, в свою чергу замовник зобов’язується оплатити зазначені юридичні послуги на умовах договору.

Відповідно до п. 2.1 договору виконавець бере на себе зобов’язання виконання наступної правової роботи:

-підготовка позовної заяви, заяв, клопотань, апеляційних та касаційних скарг до господарських судів усіх інстанцій у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохім-інжиніринг Україна" до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Кривий Ріг" про стягнення збитків за договором № 2212 від 30.04.2015 року на виконання обстеження технічного стану будівель та споруд з розробкою паспортів технічного стану;

-надання консультацій з питань, що стосуються розгляду вказаних справ;

-представництво у встановленому порядку інтересів замовника в усіх господарських судах усіх рівнів при розгляді усіх справ.

Відповідно до розділу 4 договору сторони передбачили, що за виконану виконавцем роботу замовник перераховує на поточний рахунок виконавця або готівкою оплату за юридичні послуги в сумі 20 000 грн. без ПДВ. За угодою сторін оплата може бути здійснена за кожний етап виконання доручення. Остаточний розрахунок здійснюється після виконання доручення в залежності від обсягу та строків виконуваного доручення за додатковим договором сторін. За підсумками роботи сторони підписують акт виконаних робіт.

З наданих доказів вбачається, що грошові кошти у сумі 20 000 грн. сплачені позивачем згідно видаткового касового ордеру від 10.05.2016 року.

Однак, як вбачається зі змісту договору, угода позивача з адвокатом вважається виконаною після проходження виконавцем всіх судових інстанцій (суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції)

В матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами договору вартості послуг адвоката за підготовку та участь при розгляді справи в суді першої інстанції.

При цьому колегія суддів зауважує, що суд не наділений повноваженнями самостійно визначати розмір наданих адвокатом послуг за розгляд справи за умови неузгодження розміру цих послуг між позивачем та адвокатом.

З огляду на вищевикладене у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн. слід відмовити, а рішення в цій частині слід змінити.

Аналогічної правової позиції дотримався у своїй постанові від 18.02.2016 року Вищий господарський суд України (справа № 910/13862/15).

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2016 року у справі № 904/3819/16 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

" Позов задовольнити в частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 Кривий Ріг" (50095, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1, код ЄДРПОУ 24432974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохім - інжиніринг Україна" (50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Пушкіна, 39/1, код ЄДРПОУ 39135734) 665 724,00 грн. основного боргу, 10 559,01 грн. 3% річних, 45 417,86 грн. інфляційних, 10 825,52 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити."

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Підписано в повному обсязі 04.08.2016 року.