Постанова

від 09.08.2016 по справі 909/219/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2016 р. Справа № 909/219/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Бойко С.М.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гранула плюс» (надалі ТзОВ «Гранула плюс»), за вих. № 03-06/16 від 15.06.2016р. (вх. № ЛАГС 01-05/3479/16 від 13.07.2016р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2016р.

у справі № 909/219/16

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2В.), м. Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область

до відповідача: ТзОВ «Гранула плюс», с.Рівня, Рожнятівський район, Івано-Франківська область

про стягнення 286 662,50 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 190 від 04.03.2016р.)

від відповідача: ОСОБА_4 - представник (довіреність б/н від 27.07.2016р.); ОСОБА_5 - представник (довіреність б/н від 27.07.2016р.)

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки передбаченні ст.ст.20, 22, 28 ГПК України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу та заяв про відвід суддів від учасників судового процесу не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2016р. у справі № 909/219/16 (суддя Максимів Т.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Гранула Плюс» на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість у сумі 258 462,50 грн. та 3 876,95 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що сума боргу в розмірі 258 462,50 грн. підтверджується матеріалами справи, в свою чергу належними та допустимими доказами відповідачем не спростована. Вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 28 200,00 грн. за поставлений товар згідно накладної № 01/12 від 05.12.2014р. до задоволення не підлягає, оскільки позивачем не доведено належними доказами в розумінні ст.32, 34, 36 ГПК України факту поставки та отримання відповідачем вказаного товару.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТзОВ «Гранула Плюс» подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати. Зокрема, скаржник зазначає, що станом на дату подання позивачем позовної заяви згідно з договором № 05/04 від 01.04.2014р за відповідачем перед позивачем рахувалась заборгованість за поставлений товар. лише в розмірі 17 262,50 грн. На думку скаржника суд першої інстанції не звернув уваги на те, що товар на суму 241 200,00 грн. був поставлений позивачем на підставі накладних, а не договору. Вказує, що позивачем на адресу відповідача вимоги в порядку ст.530 ЦК України про сплату боргу не надсилалася, відповідно, відповідач вважає, що момент права вимоги з відповідача заборгованості в розмірі 241 200,00 грн. за поставлений по накладним товар не настав.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 13.07.2016р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_6, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, ОСОБА_7 та ОСОБА_1

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2016р. поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 09.08.2016р.

Представники скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали повністю.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований у канцелярії суду за вх.№ 01-04/5600/16 від 02.08.2016р.).

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.04.2014р. між ФОП ОСОБА_2 (продавець) та ТзОВ «Гранула Плюс» (покупець) було укладено договір на продаж № 05/04, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити на склад покупця тирсу хвойних порід, стружку та дрова, а покупець прийняти та оплатити їх (а.с. 9-10).

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що покупець оплачує продавцю вартість товару в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, після отримання товару покупцем на протязі 3-ох банківських днів.

На виконання даного договору позивач за період з 02.04.2014р. по 11.04.2014р. поставив, а відповідач отримав товар: тирсу хвойних порід, стружку та дрова на суму 101 957,50 грн., що підтверджується накладними, в призначеннях платежу яких міститься посилання на договір № 05/04 від 01.04.2014р. (а.с. 15, 17,19, 21,23, 25, 27, 29, 31, 33).

Крім того, протягом червня 2014 року - січня 2015 року, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 241 200,00 грн., що підтверджується накладними (а.с.35, 37, 39, 41, 43, 45, 47,49, 51, 53, 57, 59).

Як стверджує позивач, загалом на виконання умов договору було поставлено товару на суму 371 357,50 грн., однак, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, а саме: 05.08.2014р. на суму 23 135,00 грн., 22.08.2014р. на суму 21 300,00 грн., 09.09.2014р. на суму 11 190,00 грн., 18.09.2014р. на суму 11 070,00 грн. та 07.11.2014р. на суму 18 000,00 грн., всього на загальну суму 84 695,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 61-70).

Таким чином, станом на момент подання позову, за відповідачем рахується заборгованість 286 662,50 грн. за поставлений товар.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

В ст.11 ЦК України зазначено, що, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч.1 ст. 175 ГК України).

Як зазначалося вище, між сторонами був укладений договір на продаж № 05/04 від 01.04.2014р.

Згідно з статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище, факт поставки товару підтверджується накладними та не заперечується і самим відповідачем.

Однак, відповідач стверджує, що на виконання умов договору № 05/04 від 01.04.2014р. позивачем було поставлено товару лише на суму 101 957,50 грн., за який він розрахувався частково на загальну суму 84 695,00 грн. Відтак, вважає, що за отриманий товар на підставі вказаного договору боргує лише 17 262,50 грн.

Щодо товару на суму 241 200,00 грн., відповідач вважає, що даний товар був поставлений на підставі накладних: № 02/06 від 20.06.2014 р.; № 03/06 від 28.06.2014 р.; № 01/07 від 05.07.2014 р.; № 02/07 від 17.07.2014 р.; № 03/07 від 24.07.2014 р.; № 01/08 від 15.08.2014 р.; № 01/09 від 12.09.2014 р.; № 02/09 від 26.09.2014 р.; № 01/10 від 25.10.2014 р.; № 02/11 від 20.11.2014 р.; № 02/12 від 16.12.2014 р.; №02.01 від 31.01.2015 р., що містяться в матеріалах справи (а.с. 35, 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53, 57, 59) , в яких немає прив'язки до договору № 05/04 від 01.04.2014р. Оскільки накладні не містять терміну оплати товару, письмової вимоги позивачем про оплату не заявлялося, то, на думку представників ТзОВ «Гранула Плюс», момент права вимоги на стягнення заборгованості в розмірі 241 200,00 грн. для позивача не настав.

Оглянувши накладні на поставку товару протягом червня 2014 року - січня 2015 року на загальну суму 241 200,00 грн. (а.с.35, 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53, 57, 59), суд зазначив, що в даних накладних підставою поставки вказано договір № 06 06/04.

Для з'ясування дійсних обставин справи, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 26.04.2016р. було зобов'язано позивача надати суду для огляду оригінал договору № 06 06/04 (а.с. 87).

На виконання вимог ухвали суду від 26.04.2016р., позивач подав пояснення по справі, в якому зазначив, що договір за номером № 06 06/04 з відповідачем дійсно укладався, проте це договір транспортної експедиції, у накладних на поставку товару номер договору № 06/04 вказаний помилково, а правова природа договору транспортної експедиції не передбачає поставки товару (а.с. 106-107).

Отже, отримання відповідачем товару від позивача, часткова його проплата в сумі 84 695,00 грн., що підтверджується банківськими виписками в призначеннях платежу яких зазначено «оплата за сировину згідно рахунку», свідчать про існування між сторонами зобов'язань з приводу купівлі-продажу товару.

Щодо стягнення 241 200,00 грн. за поставлений товар згідно накладних № 02/06 від 20.06.2014 р.; № 03/06 від 28.06.2014 р.; № 01/07 від 05.07.2014 р.; № 02/07 від 17.07.2014 р.; № 03/07 від 24.07.2014 р.; № 01/08 від 15.08.2014 р.; № 01/09 від 12.09.2014 р.; № 02/09 від 26.09.2014 р.; № 01/10 від 25.10.2014 р.; № 02/11 від 20.11.2014 р.; № 02/12 від 16.12.2014 р.; №02.01 від 31.01.2015 р., поставка по яких відбувалася не на підставі договору № 05/04 від 01.04.2014р. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності із ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором купівлі-продажу.

Частина 2 ст. 530 ЦК України визначає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару .

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відтак, з огляду на зазначені норми права, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що у разі, якщо строк оплати товару не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання з оплати товару починається з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Таким чином, наявність у відповідача зобов'язання щодо оплати товару випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України та не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Доказів оплати поставленого позивачем товару згідно накладних на суму 241 200,00 грн., відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з ТзОВ «Гранула Плюс» суми основного боргу в розмірі 258 462,50 грн. є документально обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 28 200,00 грн. за поставку товару згідно накладної №01/12 від 05.12.2014р. (а.с.55).

Здійснюючи господарську діяльність суб'єкти господарювання керуються, зокрема Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ст. 1 якого, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів вважає, що долучена позивачем копія накладної № 01/12 від 05.12.2014р. не є належним доказом в розумінні ст.32, 34, 36 ГПК України, оскільки не містить доказів факту передачі та отримання відповідачем даного товару, на ній відсутній підпис особи яка отримала товар.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016р. було зобов'язано позивача подати суду оригінали документів, долучених до позовної заяви (а.с. 80).

Однак, позивачем не було представлено суду оригінал накладної № 01/12 від 05.12.2014р.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 28 200,00 грн. заборгованості за поставлений товар згідно накладної № 01/12 від 05.12.2014р., колегія суддів визнає обґрунтованим.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги правомірно задоволені частково в розмірі 258 462,50 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 4 3 ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б спростували факти, наведені в позовній заяві, а доводи, зазначені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2016р. у справі № 909/219/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Бойко С.М.

ОСОБА_1