Постанова

від 17.08.2016 по справі 916/3207/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 916/3207/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Щукіна О.С.,

відповідача - не з'явився,

ОСОБА_3 - не з'явився

ОСОБА_4 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016

та на рішення господарського суду Одеської області від 05.02.2016

у справі № 916/3207/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛІАНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікарт"

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3,

ОСОБА_4

про стягнення вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства у розмірі 13 250,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛІАНА" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікарт" про стягнення вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства у розмірі 13 250,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.08.2015 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.12.2015 за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача іншого учасника ТОВ "Нікарт" - ОСОБА_4.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.02.2016 (суддя Волков Р.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 (колегія суддів у складі: суддя Мирошниченко М.А. - головуючий, судді Воронюк О.Л., Лашин В.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Нікарт" вартість частини майна ТОВ "Нікарт" пропорційну частці учасника - ОСОБА_3 в статутному капіталі ТОВ "Нікарт" на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" у розмірі 4 650,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що факт наявності у ОСОБА_3 заборгованості перед ТОВ "ВЕЛЛІАНА" у розмірі 11 012 340,00 грн. встановлено рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 у справі № 522/17764/14-ц. Однак, здійснити стягнення на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" за рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 не є можливим у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_3 майна, на яке може бути звернуто стягнення. Водночас ОСОБА_3 є власником частки у статутному капіталі ТОВ "Нікарт" в розмірі 50%, тому єдиним шляхом задоволення майнових вимог ТОВ "ВЕЛЛІАНА" до ОСОБА_3 є стягнення вартості частини майна ТОВ "Нікарт", пропорційної частці ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ "Нікарт", що згідно з балансом ТОВ "Нікарт" складеного на 30.07.2015 становить 4 650,00 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016, рішення господарського суду Одеської області від 05.02.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 4 3 , 35, 101 ГПК України, ст. 223 ЦПК України, ст. 149 ЦК України, ст. 57 Закону України "Про господарські товариства". Так, скаржник зазначає про те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 у цивільній справі № 522/17764/14-ц, яким було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" суму боргу в розмірі 11 012 340,00 грн., на час винесення оскаржуваного рішення у даній справі, в силу положень ч. 1 ст. 233 ЦПК України, не набрало законної сили, а відтак, у господарського суду Одеської області не було підстав вважати встановленими обставини щодо неналежного виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань перед ТОВ "ВЕЛЛІАНА" та наявності в нього заборгованості в розмірі 11 012 340,00 грн. й посилатися у цьому зв'язку на ст. 35 ГПК України. На думку скаржника, господарським судом апеляційної інстанції безпідставно відхилено клопотання ОСОБА_3 про залучення до матеріалів справи копії ухвали апеляційного суду Одеської області від 15.01.2016 та копії постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.02.2016, відповідно до якої виконавчий лист № 522/17764/14-ц, виданий Приморським районним судом м. Одеси 28.01.2015 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" суми боргу в розмірі 11 012 340,00 грн. за іпотечним договором було повернуто до органу, що його видав та було припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення. Враховуючи викладене, скаржник зазначив, що оскільки на момент винесення рішення господарського суду Одеської області від 05.02.2016, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 про стягнення на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" грошових коштів не набрало законної сили, ТОВ "ВЕЛЛІАНА" не є кредитором ОСОБА_3, а тому підстав для часткового задоволення позову про стягнення вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, у господарського суду першої інстанції не було.

У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_4 та ТОВ "ВЕЛЛІАНА" просять постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 05.02.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку позивача та третьої особи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки наявність заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем підтверджується наявними матеріалами справи.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 у справі № 522/17764/14-ц за позовом ТОВ "ВЕЛЛІАНА" до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, позов ТОВ "ВЕЛЛІАНА" задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" суму боргу у розмірі 11 012 340,00 грн. Цим судовим рішенням також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.;

- вказане рішення набрало законної сили 23.12.2014 у зв'язку з чим Приморським районним судом міста Одеси 28.01.2015 видано виконавчий лист, який дійсний для пред'явлення до виконання до 23.12.2015;

- 20.03.2015 ТОВ "ВЕЛЛІАНА" пред'явило виконавчий лист Приморського районного суду міста Одеси від 28.01.2015 на примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України;

- постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України про від 24.03.2015 відкрито виконавче провадження ВП № 46968862 про примусове виконання виконавчого листа Приморського районного суду м. Одеси від 28.01.2015 у справі № 522/17764/14-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" грошових коштів у сумі 11 015 994,00 грн.;

- 25.05.2015 ТОВ "ВЕЛЛІАНА" звернулося до ТОВ "Нікарт" із вимогою № 2505/2015/1 про надання інформації щодо балансової вартості майна ТОВ "Нікарт" на останню дату; про надання інформації щодо балансової вартості частини майна ТОВ "Нікарт", пропорційної частці ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ "Нікарт"; про надання балансу ТОВ "Нікарт" на останню дату та здійснення ТОВ "Нікарт" виплати на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" балансової вартості частини майна ТОВ "Нікарт", пропорційної частці ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ "Нікарт";

- ТОВ "Нікар" листом № 0506/2015 від 05.06.2015 повідомило ТОВ "ВЕЛЛІАНА", що балансова вартість майна ТОВ "Нікарт" на останню звітну дату складає 26 500,00 грн. Виконати інші вимоги ТОВ "ВЕЛЛІАНА" у тому числі щодо здійснення виплати на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" балансової вартості частини майна ТОВ "Нікарт" пропорційної частці ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ "Нікарт" відмовилось;

- відповідно до копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ "Нікарт" станом на 05.06.2015 та 05.02.2016 одним із засновників (учасників) ТОВ "Нікарт" є ОСОБА_3 з розміром внеску до статутного фонду 345 900 грн. або 50%;

- ОСОБА_3 повністю сплатив приналежну йому частку у статутному капіталі ТОВ "Нікарт", що підтверджується довідкою ТОВ "Нікарт" № 1/15 від 09.09.2015;

- відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 28.12.2015 № 20-2.48329484/17 щодо майнового стану боржника наданого на виконання ухвали господарського суду Одеської області від 07.12.2015 встановлено, що у ОСОБА_3 відсутнє майно на яке можна звернути стягнення окрім частки у статутному капіталі ТОВ "Нікарт" та часток у статутних капіталах інших товариств з обмеженою відповідальністю;

- згідно із висновком судового експерта Марчук Л.Л. № 1/01-16 від 13.01.2016 вартість частини майна ТОВ "Нікарт", пропорційна частці ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ "Нікарт" згідно з балансом ТОВ "Нікарт" складеного на 30.07.2015 становить 4 650,00 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував його тим, що здійснити стягнення на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" за рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 у справі № 522/17764/14-ц не є можливим у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_3 майна, на яке може бути звернуто стягнення окрім часток у статутних капіталах товариств з обмеженою відповідальністю. У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 є власником частки у статутному капіталі ТОВ "Нікарт" у розмірі 50%, позивач просив на підставі ст. 149 ЦК України та ст. 57 Закону України "Про господарські товариства" стягнути вартість частини майна ТОВ "Нікарт", пропорційну частці ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ "Нікарт" у розмірі 13 250,00 грн.

Сукупності встановлених у справі обставин господарські суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст. 149 ЦК України, ст. 57 Закону України "Про господарські товариства", а також з урахуванням висновків проведеної у справі експертизи щодо визначення частки ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ "Нікарт", дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення на користь позивача з ТОВ "Нікарт" вартість частини майна ТОВ "Нікарт" пропорційну частці учасника цього товариства - ОСОБА_3 в статутному капіталі ТОВ "Нікарт" у розмірі 4 650,00 грн.

Так, відповідно до ст. 57 Закону України "Про господарські товариства" звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Аналогічна за змістом правова норма міститься в ст. 149 ЦК України.

Враховуючи викладені вимоги закону, господарські суди правильно зазначили про те, що стягнення вартості частини майна товариства з обмеженою відповідальністю, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, за особистими боргами цього учасника є можливим за відсутності чи недостатності іншого майна учасника товариства з обмеженою відповідальністю, що є боржником. В цьому разі кредитори учасника мають право вимагати від товариства з обмеженою відповідальністю виплати вартості частки майна, що відповідає частці учасника-боржника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю з метою погашення його особистого боргу.

За змістом вказаних норм права майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора, у тому числі з огляду на положення ст. 15 ЦК України пред'явлено до суду.

Отже, встановивши, що ОСОБА_3 є учасником відповідача, який має в статутному фонді цього товариства 50%, господарські суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги про виплату на користьпозивача балансової вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника в статутному капіталі товариства.

Як вбачається зі змісту поданої касаційної скарги, ОСОБА_3 не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями вказує на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 у цивільній справі № 522/17764/14-ц, яким було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" суму боргу в розмірі 11 012 340,00 грн., на час винесення оскаржуваного рішення у даній справі, в силу положень ч. 1 ст. 233 ЦПК України, не набрало законної сили, а відтак, у господарського суду Одеської області не було підстав вважати встановленими обставини щодо неналежного виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань перед ТОВ "ВЕЛЛІАНА" та наявність в нього заборгованості в розмірі 11 012 340,00 грн.

При цьому, оскаржуючи у апеляційному порядку прийняте 05.02.2016 господарським судом рішення у даній справі, ОСОБА_3 також зазначав про те, що відсутні докази, які б підтверджували наявність його заборгованості перед позивачем, оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 не набрало законної сили.

Вказаним твердженням скаржника господарським судом апеляційної інстанції було надано відповідну оцінку та додатково встановлено, що на час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17.03.2016 у справі № 522/17764/14-ц рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 залишено без змін, а відтак факт наявності заборгованості ОСОБА_3 перед ТОВ "ВЕЛЛІАНА" в розмірі 11 012 340,00 грн. підтверджено рішенням вказаного апеляційного суду.

Згідно вимог ст. 35 ГПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

У п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Враховуючи викладене, посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 у цивільній справі № 522/17764/14-ц, яким було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "ВЕЛЛІАНА" суму боргу в розмірі 11 012 340,00 грн., на час винесення оскаржуваного рішення у даній справі, в силу положень ч. 1 ст. 233 ЦПК України, не набрало законної сили, а відтак, у господарського суду Одеської області не було підстав вважати встановленими обставини наявності у ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 11 012 340,00 грн., відхиляються Вищим господарським судом України, оскільки на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції вказане рішення набрало законної сили згідно з ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17.03.2016. У зв'язку з цим доводи скаржника про те, що немає доказів про те, що у ОСОБА_3 є заборгованість перед позивачем не відповідають дійсності.

Щодо стверджень ОСОБА_3 про те, що господарським судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про залучення до матеріалів справи копії постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа ВП № 46968862 від 04.02.2016 та копії ухвали апеляційного суду Одеської області від 15.01.2016 у справі № 522/17764/14-ц (апеляційне провадження № 22-ц/785/455/16), якою поновлено строк подання апеляційної скарги та відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно з ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Господарським судом апеляційної інстанції враховано вказані вимоги закону і відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про залучення до матеріалів справи доданих до скарги копії постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа ВП № 46968862 від 04.02.2016 та копії ухвали апеляційного суду Одеської області від 15.01.2016 виходив з того, що ухвалою господарського суду Одеської області від 03.08.2015 ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про що його було повідомлено своєчасно та належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про направлення йому копії зазначеної ухвали.

Надавши вказані вище додаткові докази до суду апеляційної інстанції, скаржник не навів обставини які б свідчили про неможливість подання вказаних цих доказів господарському суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи наявні ухвали господарського суду Одеської області про відкладення розгляду справи від 28.08.2015, від 11.09.2015 про призначення по справі судової бухгалтерської експертизи, від 25.11.2015 про поновлення провадження у справі, від 07.12.2015 про призначення судової експертизи, від 18.01.2016 про поновлення провадження, які надсилалися ОСОБА_3 господарським судом першої інстанції за адресою: АДРЕСА_1, тобто за тією адресою, яка була повідомлена учасниками судового процесу. Інших адрес для направлення кореспонденції ОСОБА_3 під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції сторонами не зазначено.

Направлені на адресу ОСОБА_3 поштові відправлення (копії ухвали суду про призначення справи до розгляду) повернулись до суду з позначкою відділень зв'язку "по закінченню строку зберігання", ухвали господарського суду Одеської області про відкладення розгляду справи від 28.08.2015 та від 11.09.2015 про призначення по справі судової бухгалтерської експертизи були вручені ОСОБА_3, а ухвали від 07.12.2015 про призначення судової експертизи та від 18.01.2016 про поновлення провадження у зв'язку з тим, що адресат за вказаною адресою "не проживає".

Відповідно до вимог ст. 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам , які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

У 9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

При цьому Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує сторони у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Враховуючи викладене, вказані ухвали господарського суду Одеської області направлялися за належною адресою, у зв'язку з чим висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_3 був своєчасно та належним чином повідомлений про розгляд справи, а тому міг подати господарському суду першої інстанції додаткові докази, є правильним.

У цьому зв'язку доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності представника ОСОБА_3 не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, спростовуються наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 05.02.2016 у справі № 916/3207/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко