Постанова

від 16.08.2016 по справі 925/125/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 925/125/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю., суддів:Жукової Л.В., Погребняка В.Я.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Ліга" на постанову у справіКиївського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 № 925/125/16 господарського суду Черкаської області за позовом до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Святослав" Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ліга" Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" провитребування майна із чужого незаконного володіння за участю представників сторін: від Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Ліга" - Мельник О.Ю., від Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" - Тузова В.О.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Святослав", в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Юдицького О.В. (далі - ТОВ "Святослав", позивач) звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ліга" (далі - ТОВ "Агрофірма Ліга", відповідач) про витребування від ТОВ "Агрофірма Ліга" та про передачу ТОВ "Святослав", на підставі статей 330, 387, 1212 Цивільного кодексу України, наступної сільськогосподарської техніки: комбайну зернозбирального САSЕ 8010, 2008 року випуску, номер заводський НАJ 202064, номер державної реєстрації 21542СА, балансовою вартістю 650 000,00 грн; жатки 9 м. Flex, 2008 року випуску, номер заводський СВJ 041176, з додатковою приставкою для збирання соняшника, балансовою вартістю 170 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 24.03.2016 у справі № 925/125/16 в задоволенні позову ТОВ "Святослав", в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Юдицького О.В. до ТОВ "Агрофірма Ліга", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) про витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 24.03.2016 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі № 925/125/16 задоволено апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк", рішення господарського суду Черкаської області від 24.03.2016 у справі № 925/125/16 скасовано.

Прийнято нове судове рішення, яким:

"Позов задоволено повністю.

Витребувано від відповідача ТОВ "Агрофірма Ліга" та зобов'язано передати позивачу ТОВ "Святослав" наступну сільськогосподарську техніку: комбайн зернозбиральний САSЕ 8010, 2008 року випуску, номер заводський НАJ 202064, номер державної реєстрації 21542СА, балансовою вартістю 650 000,00 грн; жатку 9 м. Flex, 2008 року випуску, номер заводський СВJ 041176, з додатковою приставкою для збирання соняшника, балансовою вартістю 170 000,00 грн. Стягнуто 12 300,00 грн судового збору.".

Стягнуто з відповідача ТОВ "Агрофірма Ліга" на користь третьої особи ПАТ КБ "ПриватБанк" 13 530,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Зобов'язано господарський суд Черкаської області видати відповідні накази.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, ТОВ "Агрофірма Ліга" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі № 925/125/16 та залишити в силі рішення господарського суду Черкаської області від 24.03.2016 у справі № 925/125/16, судовий збір у розмірі 14 760,00 грн за подання касаційної скарги покласти на ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Переглянувши у касаційному порядку прийняту судом апеляційної інстанції постанову, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції в рішенні від 24.03.2016 встановлено, що позовні вимоги позивача мотивовані тим, що вказана у позові сільськогосподарська техніка знаходилась у власності позивача та була передана ПАТ КБ "ПриватБанк" в заставу для забезпечення його вимог по кредитному договору, однак була продана позивачем без згоди банку - Товариству з обмеженою відповідальністю "Черкаси-Дніпро" (далі - ТОВ "Черкаси-Дніпро") по договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 07.04/09-1 і № 07.04/09-2 від 07.04.2009, яке в подальшому на підставі договору купівлі-продажу № 04/11 від 13.01.2011 продало вказану с/г техніку відповідачу - ТОВ "Агрофірма Ліга". Названі договори купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 07.04/09-1 і № 07.04/09-2 від 07.04.2009 визнані недійсними постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2013 у справі № 04/01/11, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014.

Відповідач у відзиві на позов просив суд застосувати позовну давність та повністю відмовити в його задоволенні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, придбаного ним у ТОВ "Черкаси-Дніпро" за відплатним договором купівлі-продажу № 04/11 від 13.01.2011, тому позивач може витребувати це майно від відповідача лише з підстав, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, які, як встановлено господарським судом, у даному випадку відсутні, а доказів їх наявності позивачем не надано.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що норми ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відповідач набув спірне майно не за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, а за власний рахунок і за наявності достатньої правової підстави - дійсного договору купівлі-продажу № 04/11 від 13.01.2011.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що з визнанням недійсними укладених між позивачем та ТОВ "Черкаси-Дніпро" договорів купівлі-продажу від 07.04.2009 №07.04/09-1 і №07.04/09-2 у позивача не виникло права на витребування від відповідача придбаної останнім у ТОВ "Черкаси-Дніпро" за відплатним договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, господарський суд зазначив, що підстави для її застосування відсутні, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, відповідач є добросовісним набувачем спірної сільськогосподарської техніки, право позивача в даному випадку не порушене.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 16.06.2016 із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування ст.ст. 388, 1212 ЦК України не погодився.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки у справі, яка переглядається, за судовим рішенням було визнано недійсними договори купівлі-продажу № 07.04/09-1 та № 07.04/09-2 від 07.04.2009, укладені між ТОВ "Святослав" та ТОВ "Черкаси-Дніпро", що підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2013 у справі № 04/01/11, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

При цьому, суд другої інстанції посилався на правову позицію, яка міститься в постановах Верховного Суду України від 11.06.2014 № 6-52цс14 та від 24.06.2015 № 6-251цс15, а саме, що якщо майно вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, то слід вважати, що таке майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач ТОВ "Агрофірма Ліга" придбав спірне майно у ТОВ "Черкаси-Дніпро", тобто у товариства, яке не мало права його відчужувати, оскільки не набуло права власності на майно у зв'язку з визнанням недійсним за судовим рішенням договорів купівлі-продажу № 07.04/09-1 та № 07.04/09-2 від 07.04.2009.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що оскільки спірне майно вибуло з володіння ТОВ "Святослав" поза його волею, то до спірних правовідносин слід застосувати ст.ст. 387, 388 ЦК України, а тому, на думку суду апеляційної інстанції, правові висновки суду першої інстанції є помилковими та такими, що не відповідають вимогам закону.

Відхиляючи доводи відповідача щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, який, на думку відповідача, сплив 07.04.2009, суд апеляційної інстанції, враховуючи приписи ч. 1 ст. 261 ЦК України, зазначив, що оскільки ухвалу господарського суду Черкаської області від 01.08.3013 у справі № 04/01/11, було скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду - 06.11.2013, то саме з моменту прийняття вказаної постанови, якою фактично було встановлено порушення права власності позивача на спірне майно, у останнього, як у власника майна, виникло право на подання віндикаційного позову, а відтак, фактично станом на дату звернення до суду з цим позовом (12.02.2016) строк позовної давності позивачем не було пропущено.

Враховуючи все вищезазначене, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 16.06.2016 дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції від 24.03.2016 та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що вони суперечать вимогам діючого законодавства та зроблені без врахування всіх обставин справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в рішенні від 24.03.2016, рішенням господарського суду Черкаської області від 21.03.2012 у справі № 16/5026/1607/2011, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2012, а також постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2013 у справі № 04/01/11, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014, встановлено наступні обставини.

07.04.2009 між ТОВ "Святослав" (продавець) та ТОВ "Черкаси-Дніпро" (покупець) укладено два договори купівлі-продажу №07.04/09-1 та №07.04/09-2. На виконання зазначених договорів купівлі-продажу ТОВ "Святослав" передало, а ТОВ "Черкаси-Дніпро" прийняло у власність за плату сільськогосподарську техніку.

Крім того, місцевим господарським судом у рішенні від 24.03.2016 у справі № 925/125/16 встановлено, що ТОВ "Агрофірма Ліга" придбало у ТОВ "Черкаси-Дніпро" сільськогосподарську техніку за відплатним договором купівлі-продажу № 04/11 від 13.01.2011. Загальна сума цього договору становила 1 200 000,00 грн з урахуванням ПДВ. Передача цієї сільськогосподарської техніки від ТОВ "Черкаси-Дніпро" - ТОВ "Агрофірма Ліга" оформлена актом приймання-передачі техніки від 13.01.2011.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "Святослав" зазначило, що витребуване ним майно (сільськогосподарська техніка) є предметом застави за договорами застави майнових прав, укладеними ним з ПАТ КБ "ПриватБанк", та продане ТОВ "Черкаси-Дніпро" за договорами купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 07.04.2009 №07.04/09-2 і №07.04/09-2; в подальшому ТОВ "Черкаси-Дніпро" продало спірне майно відповідачу на підставі договору купівлі-продажу № 04/11 від 13.01.2011. При цьому, позивач вказує про своє право відповідно до ст. ст. 330, 387, 1212 ЦК України на витребування спірного майна від відповідача, як від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, у зв'язку з визнанням недійсними укладених між позивачем та ТОВ "Черкаси-Дніпро" договорів купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 07.04.2009 №07.04/09-2 та №07.04/09-2.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2013 у справі № 04/01/11 про банкрутство ТОВ "Святослав", залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014, визнано недійсними договори купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 07.04.2009 №07.04/09-2 та №07.04/09-2, укладені між ТОВ "Святослав" та ТОВ "Черкаси-Дніпро", відповідно до ч. 10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін).

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідно до зазначеної норми набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. При цьому, ч. 5 ст. 12 ЦК України передбачає, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом, тобто за змістом цієї норми добросовісність набувача презюмується.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Отже, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, пунктами 1-3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Як встановлено рішенням господарського суду Черкаської області від 21.03.2012 у справі №16/5026/1607/2011 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на заставлене майно, ТОВ "Черкаси-Дніпро" за двома договорами купівлі-продажу від 07.04.2009 придбало у ТОВ "Святослав" майно, яке є вільним від обтяження і подальша реалізація цього майна на користь інших відповідачів у справі (ТОВ "Агрофірма Ліга" - відповідач-2) відбувалася вже як реалізація майна, не обтяженого майновими вимогами позивача (ПАТ КБ "ПриватБанк") як кредитора ТОВ "Святослав", оскільки жодну одиницю сільськогосподарської техніки та обладнання неможливо ідентифікувати за описом, внесеним позивачем до запису 16 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 13.02.2008, а інших записів про обтяження майна ТОВ "Святослав" до 2010 року не існувало (ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

До того ж, залишаючи без змін згадане рішення господарського суду Черкаської області від 21.03.2012 у справі №16/5026/1607/2011, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 30.10.2012 послався на те, що відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Виходячи з аналізу наведених норм та враховуючи встановлені судами обставини (в тому числі у справах №16/5026/1607/2011 та № 04/01/11 відповідно до ст. 35 ГПК України) обґрунтованим та правомірними є в даному випадку висновки суду першої інстанції про те, що ТОВ "Агрофірма Ліга", яке набуло спірне майно як вільне від обтяження, є добросовісним набувачем сільськогосподарської техніки, а передбачені п. п. 1-3 ч. 1 ст. 388 ЦК України підстави для витребування з володіння відповідача спірного майна, яке придбано ним за відплатним договором, відсутні.

Поряд з цим, правомірним є висновок місцевого господарського суду стосовно того, що норми ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Як правомірно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду даної справи та вбачається з матеріалів справи, відповідач набув спірне майно на підставі укладеного з ТОВ "Черкаси-Дніпро" оплатного договору купівлі-продажу № 04/11 від 13.01.2011, тобто за власний рахунок та за наявності правової підстави.

Аналіз наведених норм та встановлені судом першої інстанції обставини, на думку суду касаційної інстанції, свідчать про правомірний висновок місцевого господарського суду, що у даному випадку спірне майно не може бути витребувано у відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає законним та обґрунтованим висновки суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння у зв'язку з його необґрунтованістю.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд касаційної інстанції погоджується в даному випадку із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування позовної давності, оскільки, як правомірно встановлено господарським судом, право чи охоронюваний законом інтерес позивача в даному випадку не порушено.

Висновки суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 16.06.2016 про наявність у позивача права витребувати спірне майно у відповідача на підставі ст. 388 ЦК України, а саме пункту третього частини першої цієї статті, оскільки, на думку суду другої інстанції, спірне майно вибуло із володіння власника поза його волею в зв'язку із визнанням недійсними за рішенням суду договорів купівлі-продажу спірного майна, укладених між ТОВ "Святослав" та ТОВ "Черкаси-Дніпро", з посиланням на правову позицію, що міститься в постановах Верховного Суду України від 11.06.2014 № 6-52цс14 та від 24.06.2015 № 6-251цс15, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає в даному випадку безпідставними, оскільки, правова позиція Верховного Суду України, що міститься у вищезазначених постановах, а саме, що якщо майно вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, то слід вважати, що таке майно вибуло з володіння власника поза його волею, не стосується даної правової ситуації.

Адже, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в даному випадку майно вибуло із володіння власника на підставі укладених між ТОВ "Святослав" та ТОВ "Черкаси-Дніпро" договорів купівлі-продажу № 07.04/09-1 та № 07.04/09-2 від 07.04.2009, які в подальшому було визнано недійсними за судовим рішенням, а не на підставі рішення суду, ухваленого щодо спірного майна - сільськогосподарської техніки.

Крім того, суд апеляційної інстанції, застосовуючи вимоги ст. 388 ЦК України, яка визначає право власника на витребування майна від добросовісного набувача, не зробив у мотивувальній частині постанови жодного висновку щодо добросовісності набування спірного майна - ТОВ "Агрофірма Ліга".

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції від 16.06.2016 у справі № 925/125/16 підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції від 24.03.2016 у справі № 925/125/16 підлягає залишенню в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з ПАТ КБ "ПриватБанк", який був заявником апеляційної скарги, на користь відповідача необхідно стягнути судові витрати понесенні останнім на оплату судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 49, 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Ліга" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі № 925/125/16 скасувати. Рішення господарського суду Черкаської області від 24.03.2016 у справі № 925/125/16 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Ліга" судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14 760,00 грн.

Доручити господарському суду Черкаської області видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді Л.В. Жукова

В.Я. Погребняк