Рішення

від 16.08.2016 по справі 925/588/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р. Справа № 925/588/16

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_4 - керівник;

від третьої особи ПАТ "Дніпропетровський металургійний завод імені Комінтерну" (ПАТ "Коминмет"): ОСОБА_5 - за довіреністю;

від третьої особи: ОСОБА_6 : не з'явився;

від третьої особи: ОСОБА_7: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Реммонтажсервіс" про стягнення 245 675,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 245 675,01 грн. збитків, завданих втратою вантажу, який відповідач повинен був перевезти на користь позивача за договором № 010/15-ПВ перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.12.2015 року. В судовому засіданні представники позивача просять позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив і вважає, що ТОВ "Реммонтажсервіс" не може відповідати за втрату вантажу, бо товар насправді не було отримано водієм ОСОБА_7 і вартість цього вантажу відповідач не повинен відшкодовувати.

Представник третьої особи ПАТ "Коминмет" повідомила про те, що підрозділами заводу було встановлено особу водія ОСОБА_7, відомості про якого і його автомобіль було завчасно передано позивачем на ПАТ "Коминмет", вантаж для перевезення на користь позивача було видано саме цьому водію. Інших вантажів із ПАТ "Коминмет" водій ОСОБА_7 07-08.04.2016 року із заводу не отримував.

Треті особи ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на виклик суду не з'явилися.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається наступне:

17 грудня 2015 року між сторонами по справі було укладено договір № 010/15-ПВ перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с. 7), за умовами якого відповідач, як Експедитор-Перевізник зобов'язався доставити ввірений йому для перевезення вантаж згідно із товарно-транспортною накладною за маршрутами відповідно до підписаних сторонами Заявок, які є невід'ємними частинами договору, і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а Замовник зобов'язується сплатити плату за перевезення вантажу (п. 1.2.).

За своїм правовим змістом даний договір відповідає ст. 908-909 ЦК України, якими визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Такі ж норми містяться у ст. 307 Господарського Кодексу України.

Сторонами складено заявку на транспортування вантажу від 07.04.2016 року (а.с. 14), за умовами якої позивач замовив відповідачу здійснити перевезення вантажу (труби профільні) із м. Дніпропетровськ до м. Черкаси у період 07-08.04.2016 року. Вантаж слід забрати із ПАТ "Коминмет" м. Дніпропетровськ. Перевезення здійснюється водієм ОСОБА_7 на автомобілі НОМЕР_1.

В ході розгляду справи судом з пояснень сторін було з'ясовано, що заявку до договору між сторонами оформив відповідач і він же вказав у ній відомості про водія та транспортний засіб, на якому повинно здійснюватися перевезення.

Дану інформацію відповідач отримав за результатами укладеного ним із ФОП ОСОБА_6 договору-заявки на транспортно-експедиційні послуги від 07.04.2016 року (а.с. 101), до якого вже внесено відомості про водія, тип і номер автотранспорту та водійське посвідчення водія.

Представники позивача вказують, що ксерокопії паспорта та посвідчення

водія ОСОБА_7 було передано позивачу по електронній пошті відповідачем в межах процедури погодження заявки на перевезення вантажу.

В ході судового засідання представник відповідача просить звернути увагу на те, що у заявці, яку погодили сторони ( а.с. 14) та у договорі-заявці між відповідачем та ФОП ОСОБА_6 (а.с. 101) вказано, що водієм є ОСОБА_7 із водійським посвідченням ВАЕ 448525.

При цьому, дане посвідчення водія належить ОСОБА_8 (а.с. 25), а відпуск товару для перевезення з боку ПАТ "Коминмет" здійснено ОСОБА_7 без розшифрування його імені-по-батькові.

З цього керівник товариства-відповідача вбачає, що товар для перевезення було відпущено не тій особі-водію, щодо якого існувала домовленість між сторонами у справі, а тому відповідач не повинен відповідати за втрату вантажу.

Такі твердження суд відхиляє, виходячи з наступного:

За матеріалами справи не спростованим є висновок суду про те, що саме відповідач вказав позивачу відомості про водія, який буде проводити перевезення його вантажу. Дійсно, водійське посвідчення ВАЕ 448525 належить ОСОБА_8, однак у заявці на транспортування вантажу (а.с. 14) відповідач вказав по-батькові водія "Богданович" і вказав реквізити посвідчення водія ВАЕ 448525.

Оскільки відповідач не довів, що існує особа ОСОБА_7 із посвідченням водія ВАЕ 448525, то суд вважає, що у відомостях про водія допущено описку.

При цьому, передаючи позивачу ксерокопії паспорта та посвідчення водія, відповідач бачив невідповідність відомостей ПІБ водія, вписав невірні дані у заявку та не виправив цю описку. Такої своєї поведінки відповідач не пояснив.

Також суд відхиляє заперечення відповідача про те, що товарно-транспортна накладна на вантаж № 4634 від 07.04.2016 року (а.с. 143) не є належним доказом отримання вантажу для перевезення, бо не відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема, накладна не містить відомостей про вид вантажу та його вартість.

У накладній у графах "відомості про вантаж" міститься посилання на наряди № 4622 та 4634 (а.с. 144,145), які, за доводами представника третьої особи ПАТ "Коминмет", були оформлені при відпуску вантажу, у них вказано всі відомості про вантаж (назва, розмір, марка, ціна без ПДВ за одиницю) і внесено відомості про водія, який повинен отримати вантаж. Ці наряди видавалися водію для отримання товару.

Тому, ТТН № 4634 від 07.04.2016 року та наряди № 4622 та 4634 фактично є невід'ємними один від одного первинними документами, які засвідчують оформлення господарської операції.

Законом "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року визначено (ст. 1,9), що первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Цим законом не встановлено заборони, що господарська операція обов'язково повинна оформлятися лише одним первинним документом, а не кількома.

Також не є обґрунтованим зауваження відповідача про те, що примірники нарядів у позивача порівняно з примірниками третьої особи ПАТ "Комінмет" мають дописування про реквізити довіреності та номер автомобіля (а.с.16-17 та 144-145), з чого відповідач робить висновок про недостовірність нарядів та відомостей про вантаж, внесених до них. Дописування реквізитів довіреності на ОСОБА_9 та номер автомобіля водія ОСОБА_7 відповідають дійсності, а тому не можуть робити документи незаконними.

У відповідності до п.6.6. договору між сторонами, відповідач, як Експедитор-Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його отримання в пункті відправлення та до моменту видачі його вантажоодержувачу, вказаному Замовником-позивачем. При цьому Експедитор-Перевізник відповідає за прийнятий до перевезення вантаж по кількісним параметрам, які вказані у товарно-транспортних накладних або інших супровідних документах, та несе відповідальність у випадку втрати або пошкодження вантажу. Вартість вантажу визначається, виходячи з його ціни, вказаній у товарно-транспортній накладній або іншому документі, застосованому при здійсненні перевезення.

Як вказано вище, у відповідності до ч. 2 ст. 908 ЦК України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до ст. 920, 924 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно ч. 2 ст. 925 ЦК України, позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

За доводами позивача, претензія від 15.04.2016 року № 1345 (а.с. 37) про відшкодування збитків за втрату вантажу, надіслана відповідачу 26.04.2016 року (а.с. 38), залишена без відповіді та задоволення, з чого і виник спір.

У рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 Справа N 1-2/2002 викладено висновок про досудове врегулювання спорів. Згідно цього висновку, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

З цих підстав звернення позивача до суду може відбуватися без попереднього пред"явлення відповідачу претензії.

У відповідності до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ч. 3,5 ст. 314 ГК -- за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

Положеннями ст. 22 ЦК України про способи відшкодування збитків та шкоди визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Суд вважає, що відповідач відповідає за всі дії осіб, яким він доручив від свого імені здійснення перевезення на користь позивача, що випливає з таких норм чинного законодавства:

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Нормами Цивільного Кодексу України про відшкодування шкоди передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Також Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника (ст. 1172 ЦК України).

Оскільки норми ЦК та ГК України, якими врегульовано відносини перевезення вантажів, не містять прямої норми про відповідальність перевізника за дії осіб, яких він самостійно найняв для організації перевезення, то суд вважає, що в даному випадку слід застосувати аналогію закону (ст. 1172 ЦК України).

Таким чином, відповідач, як Експедитор-Перевізник, як за умовами договору між сторонами про повну матеріальну відповідальність за вантаж, так і за нормами чинного законодавства, повністю відповідає перед позивачем за втрату вантажу, яка сталася через недоставку водієм ОСОБА_7 (якого обрав для перевезення відповідач) вантажу до місця розвантаження.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суду не надано докази про недостовірність обрахунку позивачем розміру збитків, як вартості втраченого вантажу. Ця вартість перевірена судом в судовому засіданні за даними нарядів на відвантаження товару ( а.с. 16-17), де вказано ціну кожної одиниці по видах товару без ПДВ ((34185,01+30398,32+21165,00+35446,65+50592,93+32941,25) + 20% ПДВ).

Відповідачем в ході розгляду справи було заявлено клопотання про вилучення у третьої особи ПАТ "Комінмет" оригіналів документів, які стосуються відпуску вантажу для перевезення його на користь позивача у справі для проведення експертизи; про проведення експертизи підписів водія ОСОБА_7; про направлення матеріалів для долучення до розслідування кримінального провадження № 12016100020004076 ОСОБА_10 м. Києва; про відкладення розгляду для надання відповідачем додаткових заперечень проти позову з урахуванням наданих суду для огляду оригіналів документів на відпуск та перевезення вантажу; про зупинення провадження у справі до часу встановлення всіх обставин перевезення вантажу, які будуть встановлені в ході кримінального розслідування; про відкладення розгляду справи через неявку у засідання третіх осіб ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Відповідач не надав суду доказів про те, що він зі свого боку звертався до ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з вимогами відзвітуватися про перевезення вантажу, надати пояснення куди подівся вантаж, звернувся у правоохоронні органи та вжив хоч якісь заходи для розшуку зниклого вантажу.

Не звертався відповідач також і до ПАТ "Коминмет" для з'ясування обставин відпуску товару та ознайомлення із оформленими на нього документами.

На виклик суду треті особи ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не з"явилися і суд не вбачає підстав сподіватися на їх повторну явку.

Суд відхилив всі клопотання відповідача, оскільки зібрані у справі докази дають можливість вирішити спір по суті і відповідач не вказав конкретно, які ще істотні для справи додаткові пояснення та докази він може надати суду.

Суд вважає, що результати розслідування кримінальної справи матимуть значення лише у відносинах відповідача та особи, яка буде встановлена винною у зникненні вантажу, оскільки за умовами договору № 010/15-ПВ перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.12.2015 року саме на відповідача покладено повну матеріальну відповідальність за вантаж.

З цієї ж підстави встановлення договірної відповідальності відповідача перед позивачем, суд не вважає за доцільне призначати у справі експертизу підписів водія ОСОБА_7 у товарно-транспортній накладній. Те, що саме ця особа за пред'явленням водійського посвідчення ВАЕ 448525 отримала з ПАТ "Коминмет" вантаж для перевезення на користь позивача, підтверджує представник третьої особи (ПАТ "Коминмент") наданими суду поясненнями та первинними документами, в т.ч. про реєстрацію цього водія у журналах підприємства.

Крім того, строк розгляду справи закінчується 16.08.2016 року, про що сторонам було завчасно відомо.

Суд погоджується із тим, що за встановленими обставинами та зібраними у справі доказами вбачаються підстави направлення повідомлення у правоохоронні органи в порядку ст. 90 ГПК України про порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку стосовно факту зникнення вантажу при перевезенні.

На підставі викладеного, суд вважає, що зібраними у справі доказами доводяться підстави для покладення на відповідача майнової відповідальності у вигляді відшкодування вартості втраченого вантажу при перевезенні, а тому позов підлягає до повного задоволення.

Оскільки вартість втраченого вантажу відповідачем добровільно не відшкодована, то до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 245 675,01 грн. збитків по договору № 010/15-ПВ перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.12.2015 року.

На підставі ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача, з якого на користь позивача слід стягнути 3 685,13 грн.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реммонтажсервіс" (ідентифікаційний код 39073736, Черкаська область Черкаський район, с. Червона Слобода, вул. Жовтнева, 9 та м. Черкаси, вул. Надпільна, 55 оф. 415) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-маталургійна компанія" (ідентифікаційний код 25412086, м. Київ, вул. Баренбойма, 1) -- 245 675,01 грн. вартості втраченого вантажу та 3 685,13 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 18 серпня 2016 року

Суддя Н.М. Спаських