Ухвала

від 15.08.2016 по справі 804/7172/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2016 року м. Київ К/800/33323/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), суддів Бухтіярової І.О., Приходько І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 року

у справі № 804/7172/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю промислової компанії «Лідер»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю промислової компанії «Лідер» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2013 року у справі № 804/7172/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.01.2013 року № 0000152305, № 0000162305, № 0000172305.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби правонаступником - Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю промислова компанія «Лідер» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, відповідачем складено акт від 28.12.2012 року № 7253/221/13427220, яким встановлено порушення: - пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 358 284, 00 грн., завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 1-3 квартали 2012 року в розмірі 1 216 048, 00 грн.; - пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 175 300, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.01.2013 року: - № 0000152305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 383 345, 50 грн., з яких за основним платежем на суму 358 284, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 25 061, 50 грн.; - № 0000162305, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 216 048, 00 грн.; - № 0000172305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 219 125, 00 грн., з яких за основним платежем в сумі 175 300, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 43 825, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрстройтранссервіс», ТОВ «Тандем 2009», ТОВ «Котедж», ТОВ «ВЛВ», ТОВ «Компанія «Терра Агро», а також зазначення невірного значення та невідображення доходів позивача.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В силу п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Згідно із пп. «в» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Відповідно до п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Укрстройтранссервіс», ТОВ «Тандем 2009», ТОВ «Котедж» на підставі договорів на купівлю поліетилену, виконання яких підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами звіряння розрахунків.

Отриманий від вказаних контрагентів поліетилен використаний у виробничій діяльності позивача, що підтверджується терміновими звітами, звітами про рух товарно-матеріальних цінностей, звітами про залишки товарно-матеріальних цінностей, списками сировини, актами списання на виробництво.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Також у лютому-квітні 2012 року позивачем на підставі усного договору купівлі-продажу з ТОВ «В.Л.В.» був отриманий бетон М-500.

Виконання договору підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

У грудні 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю промисловою компанією «Лідер» на підставі договору поставки з ТОВ «Компанія Терра Агро» був отриманий товар (металовироби, металоконструкції, кирпич), що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Отримані матеріали були використані для проведення ремонтних робіт, що підтверджується актом випробувань, актами та актом інвентаризації.

Допитаний в якості свідка директор ТОВ ПК «Лідер» підтвердив реальність даних угод та пояснив, що всі отримані товари були використані у власній господарській діяльності підприємства.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надані всі первинні документи на підтвердження фактів здійснення господарських операцій з відповідними контрагентами.

Посилання податкового органу на акти перевірок контрагентів позивача правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Щодо завищення Товариством з обмеженою відповідальністю промисловою компанією «Лідер» витрат на проведення поточного ремонту основних засобів, судами встановлено, що 09.11.2012 року позивачем подана податкова декларація з податку на прибуток підприємства за ІІІ квартали 2012 року, у рядку 06.1 якої до адміністративних витрат була включена сума 116 627, 00 грн.

Згідно додатку АМ до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за ІІІ квартали 2012 року балансова вартість основних засобів на початок звітного (податкового) року становить 6 091 970, 00 грн. відповідно сума ліміту витрат на поліпшення за звітний (податковий) рік становить 609 197, 00 грн.

За таких обставин, суд вважає, зазначені висновки необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Що стосується заниження податку на прибуток по господарським операціям з ТОВ Термінал-93» судами встановлено, що в серпні 2011 року ТОВ ПК «Лідер» придбало у ТОВ «Термінал-93» поліетилен на загальну суму 500 000, 00 грн.

13.09.2011 року ТОВ ПК «Лідер» придбало у ТОВ «Алькор Фінанс» простий вексель серії АА 1717406 від 26.02.2009 року номінальною вартістю 500 000, 00 грн. за договірною ціною 50 000, 00 грн.

ТОВ ПК «Лідер» погасило заборгованість перед ТОВ «Термінал-93» на суму 500 000, 00 грн. шляхом передачі йому актом прийому-передачі від 14.09.2011 року простого векселя серії АА 1717406 від 26.02.2009 року номінальною вартістю 500 000, 00 грн.

У липні 2012 року ТОВ ПК «Лідер» придбало у ТОВ «Термінал-93» поліетилен на загальну суму 461 356, 37 грн.

ТОВ ПК «Лідер» придбало у ТОВ Фондова Компанія «Гермес»» чотири прості векселі від 23.09.2010 року загальною номінальною вартістю 461 356, 37 грн. за договірною ціною 46 100,00 грн.

07.08.2012 року ТОВ ПК «Лідер» погасило заборгованість перед ТОВ «Термінал-93» на суму 461 356, 37 грн. шляхом передачі йому актом прийому-передачі від 07.08.2012 року простих векселів від 23.09.2010 року номінальною вартістю 461 356, 37 грн.

Судами встановлено, у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2-4 квартали 2011 року (код рядка 03 ІД) відображено суму 453 065, 00 грн., яка відповідно до додатку ІД декларації складається з доходів і від операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери корпоративними правами у розмірі 450 000, 00 грн.

У податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2012 року (код рядка 03 ІД) відображено суму 720 746, 00 грн., яка відповідно до додатку ІД включає зокрема і прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери корпоративними правами у розмірі 415 256, 00 грн.

За таких обставин, враховуючи самостійне включення до складу доходу різницю між номінальною та договірною ціною вартості векселів, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що висновок податкового органу про необхідність включення до доходів цієї суми різниці, як безоплатно отриманий товар, є безпідставними, оскільки це призведе до повторного включення до складу доходу сум вже відображених в його складі раніше.

Що стосується заниження доходу по взаємовідносинам з ТОВ «Верона НВФ» на суму 199 300, 00 грн. судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Верона НВФ» (продавець) укладено договір поставки.

При перевірці податковим органом встановлено, що у позивача згідно даних бухгалтерського обліку рахується кредиторська заборгованість у сумі 199 300, 00 грн., у зв'язку із чим він дійшов висновку, що позивач не надав ніякої компенсації вартості товарів, отриманих від ТОВ «Верона НВФ», а отже отримав їх безоплатно, внаслідок чого повинен був відобразити цю суму у відповідному періоді в якості доходів.

З даного приводу судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем правомірно не відображено суму у розмірі 199 300, 00 грн. у якості доходу, оскільки відповідно до договору про відступлення права вимоги від 03.10.2011 року та повідомлення від 03.10.2011 року ТОВ «Верона НВФ» відступило ТОВ «Словекс-МЕТ» право вимоги боргу за договором поставки ТОВ «Верона НВФ» у розмірі 199 300, 00 грн.

Отже, доводи податкового органу про отримання позивачем товарів (послуг) від ТОВ «Верона НВФ» безоплатно не підтвердилися.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 року у справі № 804/7172/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді І.О.Бухтіярова

І.В.Приходько